Постанова № 50424747, 08.09.2015, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2015 року м. Чернігів Справа № 825/190/15-а

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лобана Д.В.,

при секретарі Кондратенко О.В.,

за участю представників сторін

від позивача ОСОБА_1,

ОСОБА_2,

від відповідача Бисикало Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 звернувся до суду з адміністративним позовом про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області від 21.11.2014 № 0005251701.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем, на думку позивача, були порушені вимоги Податкового кодексу України, у зв'язку з чим податковий орган під час перевірки дійшов необґрунтованих висновків, які покладені в основу податкового повідомлення-рішення.

Виконання договорів, укладених із ТОВ «Лідер-Нафта», підтверджується рахунками-фактами, видатковими накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), платіжними дорученнями, банківськими виписками, реєстрами отриманих та виданих податкових накладних, накладними, талоном замовника, поверненнями постачальнику, накладними на повернення тари, талоном, актом, накладними повернення, поверненнями товару з відповідального зберігання.

На підставі виписаних податкових накладних, у перевіряємий період сплачена позивачем у ціні вартості товару сума податку на додану вартість була включена до податкового кредиту.

При цьому, висновки податкового органу про відсутність факту реального виконання договорів із контрагентом, на думку позивача, здійснені без належного аналізу характеру договорів, їх товарності та реальності.

Таким чином, позивач вважає, що правомірно сформував податковий кредит по взаємовідносинах із ТОВ «Лідер-Нафта», а тому вважає, що оскаржуване податкове повідомлення - рішення підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

У судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали, просили його задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та касаційній скарзі.

Представник відповідача у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити у його задоволенні, зазначивши, що ДПІ в м. Чернігові було отримано акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.06.2014 № 1483/2207/37931989 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Лідер Нафта» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2012 по 31.03.2014». ТОВ «Лідер Нафта» має стан платника податків - до ЄДР внесено запис про відсутність відомостей. Свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість ТОВ «Лідер Нафта» - анульоване за ініціативою податкової 29.04.2014, причина анулювання - до ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. Виходячи з вищенаведеного, ДПІ у м. Чернігові перевіркою встановлено, що ФОП ОСОБА_1 в порушення вимог п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України безпідставно сформовано податковий кредит по взаємовідносинам з ТОВ «Лідер Нафта» на загальну суму 184994,00 грн, внаслідок чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету.

Крім того, на перевірку ФОП ОСОБА_1 не надано чеки щодо підтвердження отримання товару на АЗС, не надано довіреностей для підтвердження правомочності ОСОБА_5 на укладання договорів, не надано довіреностей для підтвердження правомочності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підписання податкових накладних.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви та заперечень на неї, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що ДПІ у м. Чернігові було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань правомірності проведення господарських операцій за липень 2012 року - лютий 2013 року, квітень 2013 року - жовтень 2013 року з ТОВ «Лідер Нафта».

За результатами перевірки складено акт від 29.10.2014 № 2481/17/НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 23-45), яким встановлено порушення: п.п. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14, п. 193.1 ст. 193, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету на загальну суму 184994,00 грн, в результаті формування податкового кредиту з підприємством, з яким не підтверджено реальність здійснення господарської діяльності.

На підставі акту перевірки ДПІ у м. Чернігові ГУ Міндоходів винесено податкове повідомлення-рішення № 0005251701 від 21.11.2014 (т. 1 а. с. 58), яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 231242,50 грн, з них 18994,00 грн за основним платежем та 46248,50 грн - штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

ФОП ОСОБА_1 було оскаржено податкове повідомлення-рішення в адміністративному порядку, однак рішенням Головного управління ДФС в Чернігівській області від 17.12.2014 № 194/с/25-01-10-05-15 у задоволенні скарги позивача було відмовлено, податкове повідомлення-рішення № 0005251701 від 21.11.2014 - залишено без змін.

ФОП ОСОБА_1 зареєстрований в якості суб'єкта господарювання виконавчим комітетом Чернігівської міської ради 02.06.2003, взятий на податковий облік в ДПІ у м. Чернігові 02.06.2003, зареєстрований в якості платника податку на додану вартість згідно свідоцтва від 12.06.2003 № 86464676, що підтверджується актом перевірки від 29.10.2014 № 2481/17/НОМЕР_2 (т. 1 а. с. 24), що не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Згідно з реєстраційними даними видом господарської діяльності ФОП ОСОБА_1 визначено вантажний автомобільний транспорт (КВЕД 49.41).

Судом встановлено, що між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ «Лідер Нафта» було укладено договори купівлі-продажу № 0512ЧТ від 02.07.2012, № 0413ЧТ від 03.01.2013 року (т. 1 а. с. 75-77, 149-151).

Відповідно до умов зазначених договорів покупець здійснює закупівлю нафтопродуктів у продавця для власних потреб. Продавець протягом дії строку договору зобов'язується передавати у власність покупця та відпускати через мережу АЗС нафтопродукти в асортименті належної якості (підтвердженої сертифікатом якості) в кількості та за цінами, які зазначено у видаткових накладних. Відпуск товару здійснюється за умови пред'явлення та передачі покупцем талонів. Оператор АЗС після завершення відпуску товару покупцю зобов'язаний видати інформаційний чек, в якому зазначається дата та час обслуговування, марка, кількість відпущеного товару.

Договори підписано сторонами та скріплено печатками.

Реальність виконання вказаних договорів підтверджують наступні первинні документи:

- видаткові накладі: № 53 від 02.07.2012, № 84 від 05.07.2012, № 146 від 19.07.2012, № 182 від 31.07.2012, № 279 від 29.08.2012, № 287 від 31.08.2012, № 408 від 25.09.2012, № 423 від 28.09.2012, № 581 від 26.10.2012, № 753 від 26.11.2012, № 911 від 20.12.2012, № 950 від 29.12.2012, № 141 від 31.01.2013, № 301 від 27.02.2013, № 578 від 11.04.2013, № 716 від 08.05.2013, № 766 від 17.05.2013, № 887 від 06.06.2013, № 905 від 10.06.2013, № 943 від 18.06.2013, № 1075 від 09.07.2013, № 1188 від 26.07.2013, № 1282 від 09.08.2013, № 1387 від 27.08.2013, № 1440 від 02.09.2013, № 1524 від 12.09.2013;

- податкові накладні: 345 від 02.07.2012, № 50 від 05.07.2012, № 143 від 19.07.2012, № 281 від 31.07.2012, № 125 від 15.08.2012, № 238 від 29.08.2012, № 263 від 31.08.2012, № 226 від 25.09.2012, № 268 від 28.09.2012, № 323 від 26.10.2012, № 334 від 26.11.2012, № 313 від 20.12.2012, № 408 від 29.12.2012, № 299 від 31.01.2013, № 338 від 27.02.2013, № 82 від 11.04.2013, № 24 від 08.05.2013, № 98 від 17.05.2013, № 50 від 06.06.2013, № 72 від 10.06.2013, № 147 від 18.06.2013, № 77 від 09.07.2013, № 275 від 26.07.2013, № 77 від 09.08.2013, № 273 від 27.08.2013, № 12 від 02.09.2013, № 104 від 12.09.2013.

Позивач здійснював оплату придбаних нафтопродуктів у безготівковій формі, що підтверджується платіжними дорученнями та виписками по рахунку позивача.

На підтвердження використання палива у власній господарській діяльності, а саме для надання автотранспортних послуг позивачем приєднано до матеріалів справи копії рахунків за авто послуги та копії актів виконаних робіт, що надавались третім особам.

Податкові накладні, отримані від ТОВ «Лідер Нафта», були внесені позивачем до реєстру виданих та отриманих податкових накладних (т. 1 а. с. 75-250, т. 2 а. с. 1-12, 118-144, 157-183).

ФОП ОСОБА_1 надано копії трудових договорів від 31.07.2003, від 03.01.2006, від 01.02.2012, копії договорів про надання стоянки для автомобілів від 18.04.2007 № 1, № 26/02-18 від 26.02.2013, б/н від 28.02.2014, копію договору оренди майстерні б/н від 30.12.2011, копії договорів оренди автомобіля від 01.03.2008 № 3, від 01.03.2008 № 2, копії семи свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів 2000, 1996, 2001, 1995, 2000, 2000, 1996 років випуску, як докази того, що позивачем здійснюється господарська діяльність, та він має всі необхідні трудові ресурси для цього (т. 1 а. с. 69-74, т. 5 а. с. 83-94).

Крім того, на виконання вимог ухвали Вищого адміністративного суду України від 11.08.2015 та на вимогу ухвали Чернігівського окружного адміністративного суду від 31.08.2015 суду, на підтвердження реальності вищезазначених договорів, надано товарно-транспортні накладні, накладні (т. 2 а. с. 213-255, т. 3 а. с. 2-3, 5-7, 9-13, 16-57, 59-61, 63-79, 81, 83-90, 92-95, 98-100, 102-103, 106-108, 110-111, 113, 115-117, 119-144, 146-149, 151-152, 155-156, 158-164, 166-184, 186-188, 190-211, 213-217, 219-223, 224-226, 228-230, 232, 234-238, 240, т. 4 а. с. 1-8, 12-26, 28-31, 33-47, 49-56, 58-61, 63-69, 71-77, 79-82, 84-87, 89-93, 95-99, 101-103, 105-107, 109, 111-114, 116-126, 128-136, 138-149, 151-165, 166-169, 171-172, 174-177, 180-190, 192-201, 203-213, 215-234, т. 5 а. с. 1-8, 10-13, 15-20, 22-26, 28-38, 40-45, 47-49, 51-66, 68-74, 76-77, 79-82), видаткові накладні від 12.07.2012 № ПП-Л506, від 13.07.2012 № 0000027530, від 23.08.2012 № 0000001438, від 09.08.2012 № УФ-0003201, від 08.08.2012 № ПП-Р344, від 30.07.2012 № ПП-К798, від 07.08.2012 № ВП-0000075, від 22.08.2012 № ВП00000044, від 03.09.2012 № 0000035366, від 04.09.2012 № К-00003925, від 01.10.2012 № ВП-0000806, від 03.10.2012 № ПП-Л749, від 13.10.2012 № ВП0000103, від 19.10.2012 № 0000041638, від 14.11.2012 № ПП-Л863, від 19.11.2012 № ПП-П786, від 26.11.2012 № Б-00000208, від 30.11.2012 № ПП-Л910, від 10.12.2012 № ВП0005955, від 10.12.2012 № ВП0005956, від 10.12.2012 № ВП0005957, від 25.12.2012 № ПП-Р522, від 25.12.2012 № ПП-П858, від 14.01.2013 № 0000001109, від 19.02.2013 № П-00002341, від 20.02.2013 № 0000005320, від 16.04.2013 № ПП-П164, від 18.04.2013 № УЖДС-000000000000356, від 03.04.2013 № КЕ-0000080, від 01.05.2013 № 0000014486, від 24.04.2013 № ПП-П184, від 09.05.2013 № ПП-С52, від 23.05.2013 № 0000001836, від 22.05.2013 № ПП-С62, від 01.06.2013 № ВП-0000076, від 01.06.2013 № ПП-П307, від 19.06.2013 № ВП-0000100, від 24.06.2013 № УЖДС-000000000000372, від 15.07.2013 № УФ-0003457, від 11.07.2013 № УЖДС-000000000000377, від 29.07.2013 № ПП-П522, від 29.08.2013 № 0000032837, від 13.08.2013 № ПП-С121, від 18.10.2013 № ПП-Р570 (т. 3 а. с. 1, 4, 58, 80, 82, 91, 101, 104, 109, 112, 157, 185, 189, 218, 227, 239, т. 4 а. с. 9,-11, 32 48, 57, 78, 81, 94, 104, 108, 115, 137, 165, 173, 178, 191, 202, 214, т. 5 а. с. 9, 14, 21, 27, 39, 67), талон замовника (т. 3 а. с. 8), повернення постачальнику (т. 3 а. с. 14-15, 62, 114, 145, 150, 153-154, т. 4 а. с. 62), накладна на повернення тари від 04.08.2012 № ВТРП-15833, від 26.09.2012 № ВТРП-16532, від 31.10.2012 № 10, від 11.01.2013 № 10, від 08.08.2013 № ЖтЖт00112, від 28.10.2013 № 2094 (т. 3 а. с. 96, 118, 212, т. 4 а. с. 70, т. 5 а. с. 46, 75), талон (т. 3 а. с. 97), акт від 22.08.2012 (т. 3 а. с. 105), накладні повернення (т. 3 а. с. 231, 233, т. 4 а. с. 27, 88, 127, 150, 170, 179, т. 5 а. с. 50), повернення товару з відповідального зберігання від 26.04.2013, від 29.10.2013 (т. 4 а. с. 110, т. 5 а. с. 78).

Отже, правовідносини за спірними правочинами в повній мірі відображені в бухгалтерському та податковому обліку позивача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що позивачем було вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань та фінансових ресурсів.

Тобто, позивачем дотримано принцип превалювання сутності над формою, який закріплений в ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (превалювання сутності над формою - операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми).

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З наданих позивачем доказів вбачається, що договір мав на меті настання реальних правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки товар (роботи/послуги) був переданий, оплата проведена, договір виконано сторонами в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними.

Суд звертає увагу на те, що на момент вчинення правочинів підприємства-контрагенти позивача були зареєстровані в якості юридичної особи та платником податків, що не заперечується сторонами та відповідно до ч. 3 ст. 72 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказуванню.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що на момент укладення договорів із контрагентами позивач проявив належну обачність, перевіривши необхідні документи контрагентів та чи здійснюють вони господарську діяльність.

Відповідно до п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Згідно із п. 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є постачання товарів (послуг), місце постачання яких розташоване на митній території України.

Відповідно до п. 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Згідно із п. 188.1 ст.188 Податкового кодексу України база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів, крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів, і збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно із п. 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно із п. 201.7 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Суд звертає увагу на те, що податкові накладні, видані ФОП ОСОБА_1, містять всі реквізити передбачені п. 201.1 ст. 201 ПК України, а тому згідно п. 201.10 ст. 201 ПК України вони є підставою для нарахування податкового кредиту.

При цьому, з урахуванням норм статей 44 та 61 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

При дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні, перш за все, відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. Відносини між учасниками попередніх поставок товарів, робіт, послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між позивачем та його контрагентами.

Не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Як на підставу нереальності угод позивача із контрагентом відповідач посилається лише акт ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 20.06.2014 № 1483/2207/37931989 «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ТОВ «Лідер Нафта» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.01.2012 по 31.03.2014».

Однак, такі посилання судом не приймаються до уваги, зважаючи на наступне.

Суд звертає увагу на те, що зустрічні звірки проводяться в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2010 № 1232 «Про затвердження Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок»(чинний на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 1232).

За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

При цьому заходи, спрямовані на проведення зустрічної звірки, тобто, спрямовані на вчинення дій щодо співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, однак без фактичного здійснення таких дій, не можуть вважатись діями по проведенню зустрічної звірки.

З вищенаведеного вбачається, що в порушення п. 6 Порядку № 1232, без отримання від суб'єкта господарювання інформації, визначеної у запиті, та її документального підтвердження органом державної податкової служби було проведено зустрічну звірку. В порушення п. 7 Порядку № 1232 податковим було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, хоча законодавством передбачено складання довідки та відповідний порядок її підписання та направлення.

Отже, акт про неможливість проведення зустрічної звірки засвідчує лише відсутність звірки. Доказом порушень у веденні податкового обліку такий акт не є.

Відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із статтею 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч. 1 ст. 228 ЦК України, правочин спрямований на незаконне заволодіння майном держави, вважається таким, що порушує публічний порядок, а отже, згідно з ч. 2 згаданої статті, є нікчемним.

Частино 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому, носіями протиправного умислу юридичних осіб - сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Суд вважає за необхідне зазначити, що сам по собі факт допущення, на думку податкового органу, суб'єктом господарювання порушень певних встановлених законом правил господарської діяльності, здійснюваної на підставі певного договору, не є безумовною підставою для висновку про укладення такого договору з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства. Юридична відповідальність має здійснюватися на принципі законності, який полягає у тому, що така відповідальність настає за діяння, передбачені законом, та застосовується у спосіб, визначений законом.

Стосовно відповідальності позивача за можливі протиправні дії його контрагентів суд зазначає, що для висновків про наявність порушень податкового законодавства у діях платника податків в обов'язковому порядку необхідно з'ясувати можливу обізнаність такого платника щодо дефектів у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних посадових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо).

Поряд з цим, будь-яких доказів щодо фіктивності та обізнаності позивача про фіктивне підприємництво юридичних осіб, що є контрагентами ФОП ОСОБА_1, та здійснення ними незаконної фінансово - господарської діяльності представником відповідача суду не надано.

Таким чином, за переконанням суду, відповідач неправомірно поклав на позивача відповідальність за можливі протиправні дії його контрагентів.

Крім того, в акті перевірки відсутні посилання на ухиляння контрагентом позивача від уплати податків та зборів, визначення йому податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємства, або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення угод з метою, що порушує публічний порядок.

В свою чергу, судом встановлено, що вищезазначені договори були виконані сторонами в повному обсязі, товар (роботи/послуги) отриманий, сторони претензій один до одного не мають.

Доводи відповідача щодо не підтвердження правомочності ОСОБА_6 та ОСОБА_7 на підписання податкових накладних не приймаються судом до уваги з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1 Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року № 1246 подання податкової накладної та/або розрахунку коригування Державній податковій службі в електронній формі здійснюється відповідно до Порядку підготовки і подання податкових документів в електронній формі засобами телекомунікаційного зв'язку, затвердженого Державною податковою службою.

Відповідно до даного Порядку, який діяв на момент господарських операцій ТОВ «Лідер Нафта», податкові накладні на продаж акцизного товару, підлягали обов'язковій реєстрації в ЄДРПН.

Згідно з п. 2 Порядку № 1246 внесення відомостей, що містяться у податковій накладній та/або розрахунку коригування, до реєстру (далі - реєстрація) здійснюється шляхом подання протягом операційного дня зазначених документів в електронній формі Державній податковій службі з використанням електронного цифрового підпису та внесення відповідних відомостей до реєстру.

Тобто, ТОВ «Лідер Нафта» могла реєструвати податкові накладні після отримання електронного цифрового підпису та проведення ідентифікації в ДПІ.

Всі податкові накладні, які містять в матеріалах справи зареєстровані в ЄДРПН, що підтверджується поміткою хрестиком у лівому верхнього куті податкової накладної, а отже вони були зареєстровані раніше та є чинними.

Крім того, позивачем за допомогою програмного забезпечення було зроблено запити на отримання витягів з ЄДРПН (т. 2 а. с. 118-144), де зазначені особи уповноважені на складення податкових накладних. Ці прізвища повністю співпадають з прізвищами у паперових податкових накладних.

Отже, ОСОБА_6, ОСОБА_7 уповноваженні на укладання та підписання податкових накладних.

Доводи відповідача щодо не правомочності підписання договорів ОСОБА_5 спростовуються наявними у матеріалах справи договорами купівлі-продажу № 0512ЧТ від 02.07.2012, № 0413ЧТ від 03.01.2013 року (т. 1 а. с. 75-77, 149-151), в яких зазначено, що начальник територіального управління ОСОБА_5 діє на підставі довіреностей від 02.07.2012, від 16.10.2012, а отже уповноважений на підписання вищезазначених договорів.

Таким чином, надання податковому органу належним чином оформлених всіх первинних документів, передбачених законодавством, є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Згідно ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 22.01.2009 у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) зазначено, що у разі якщо національні органи за відсутності будь-яких вказівок на безпосередню участь фізичної або юридичної особи у зловживанні, пов'язаним зі сплатою ПДВ, який нараховується у ланцюгу поставок, або будь-яких вказівок на обізнаність про таке порушення, все ж таки застосовують негативні наслідки до отримувача оподатковуваної ПДВ поставки, який повністю виконав свої зобов'язання, за дії або бездіяльність постачальника, який перебував поза межами контролю отримувача і у відношенні якого у нього не було засобів перевірки та забезпечення його виконання, то такі владні органи порушують справедливий баланс, який має підтримуватися між вимогами суспільних інтересів та вимогами захисту права власності.

Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не надано будь-яких інших доводів та не подано жодних доказів, які б ставили під сумнів реальність виконання вказаних правочинів з отримання позивачем товарів (робіт/послуг), невідповідність цих операцій дійсному економічному змісту, або засвідчили б наявність інших обставин, що підтверджують недобросовісність позивача як платника податків та виключають право на формування валових витрат та податкового кредиту.

Всі суми податку на додану вартість сплаченого і віднесеного позивачем до податкового кредиту, підтверджуються податковими накладними, які відповідають вимогам Податкового кодексу України та відображають зміст господарських операцій, в результаті яких вони складені.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

На підтвердження використання придбаного товару у власній господарській діяльності позивачем приєднано до матеріалів справи копії рахунків за авто послуги та копії актів виконаних робіт, що надавались третім особам.

Частиною 2 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Верховний суд України у справах з аналогічним предметом спору дотримується позиції, що судом обов'язково має бути досліджено факт вчинення господарських операцій, за наслідками яких виникло право позивача на формування податкового кредиту та факт сплати позивачем сум податку своїм контрагентам.

Вказаний факт не був спростований у судовому засіданні представником відповідача.

Враховуючи вищевикладене, висновок податкового органу про заниження суми податку на додану вартість є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій, з огляду на ст. 123 Податкового кодексу України, також є протиправним.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» визначив, що «...адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі і поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірність свого рішення.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Керуючись ст.ст. 122, 158 - 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління ДФС у Чернігівській області від 21.11.2014 № 0005251701.

Відповідно до ст. ст. 186, 254 КАС України апеляційна скарга подається через Чернігівський окружний адміністративний суд, а її копія надсилається апелянтом до суду апеляційної інстанції, протягом десяти днів з дня проголошення постанови, а у разі проголошення її вступної та резолютивної частин, або прийняття її у письмовому провадженні - протягом десяти днів з дня отримання її копії. Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано, або її подано з пропуском строку, у поновленні якого було відмовлено, а у разі вчасного подання апеляційної скарги, з набранням законної сили рішенням апеляційної інстанції, якщо оскаржувану постанову не скасовано.

Суддя Д.В. Лобан