Рішення № 50417157, 30.04.2015, Київський районний суд м. Одеси

Справа № 520/1907/15-ц

Провадження № 2/520/2336/15

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2015 року

Київський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Прохорова П.А.

при секретарі Кудіновій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Другий Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до Київського районного суду м. Одеси з вказаним позовом про визнання за нею права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га. за адресою: м. Одеса, вул. Горіхова, 196.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилалась на те, що відповідачем було вчинено злочин, передбачений ч.4 ст. 190 КК України, про що є відповідний вирок суду. Вирішуючи вказану кримінальну справу суд задовольнив і цивільний позов ОСОБА_1, стягнувши з ОСОБА_2 на її користь матеріальну шкоду в розмірі 1087048,00 грн. та компенсацію моральної шкоди в розмірі 100000,00 грн.

Вказане рішення суду, після набрання ним законної сили, було предявлено позивачем до виконання до Другого Київського ВДВС ОМУЮ, та в рамках виконавчого провадження державним виконавцем було вжито ряд виконавчих дій, за наслідками яких було встановлено, що відповідач має зареєстроване на праві власності майно причіп ОДАЗ 8144, д/н. ВН 9555 ХХ, та земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: м. Одеса, вул. Горіхова, 196. Вказане майно було описане та арештоване, оскільки виконання вказаного рішення суду можливо лише за рахунок реалізації такого майна.

Виходячи з викладених обставин позивач вказувала на те, що за відомостями проведеної оцінки спірної земельної ділянки, її вартість складає 1105729,00 грн., та таким чином звернення стягнення заборгованості відповідача за вироком суду, загальний розмір якої, без врахування втрат від інфляції, становить 1187048,00 грн., є логічним та належним заходом виконання вироку суду.

Разом з тим Державна виконавча служба не в змозі реалізувати зазначену земельну ділянку (звернути на неї стягнення), оскільки нормативне врегулювання процедури її реалізації у національному законодавстві відсутнє.

Таким чином, на думку позивача, маючи майнову можливість на виконання рішення суду відповідач, через недовершеність національного законодавства, вже тривалий час від вчинення нею злочину, та від набрання законної сили вироком суду, ухиляється від компенсації завданих позивачу збитків та страждань, що порушує її охоронювані законом та визнані світовою спільнотою права на судовий захист, своєчасний розгляд справи судом та реальне виконання рішення суду, а тому позивач просила суд вжити належних заходів щодо захисту її майнових прав та інтересів шляхом застосування аналогії положень «Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна» затвердженого наказом Міністерства Юстиції України від 27.10.1999 року, № 68/5, та, враховуючи неможливість проведення прилюдних торгів з реалізації такої земельної ділянки визнати право власності на неї за позивачем.

В судовому засіданні представник позивача заявлений позов підтримав з викладених за його текстом підстав, просив суд його задовольнити, наголошував на тому, що через відсутність прямого нормативного регулювання порядку реалізації земельних ділянок позивач вже значний час не може отримати належну сатисфакцію спричиненої їй діями відповідача шкоди.

Представник третьої особи в судовому засіданні надав пояснення щодо вчинених Державною виконавчою службою виконавчих дій, за наслідком яких було встановлено, що відповідачем вирок суду в частині відшкодування завданої позивачу шкоди не виконується, жодних доходів, на які можна було б звернути стягнення зазначеної суми відповідач не має, іншого, від запропонованого позивачем майна, за рахунок якого можливо було б задовольнити грошові вимоги позивача, відповідач немає, та разом з тим Державна виконавча служба фактично позбавлена можливості виконати вказаний вирок суду в частині стягнення грошових коштів, оскільки на теперішній час будь-яке нормативне регулювання щодо реалізації земельних ділянок Державною виконавчою службою у порядку примусового виконання рішень суду відсутнє. Разом з тим представник третьої особи заявлений позов підтримав та вказав, що на його думку задоволення позову відповідатиме інтересам позивача та хоча таке прямо і непередбачено законом, та воно йому й не суперечить, а тому зауважив про те, що вважає за доцільне застосувати до правовідносин що склались між сторонами аналогію закону, та визнати за позивачем право на вказану земельну ділянку.

Відповідач, будучи належним чином повідомленою про час та місце вирішення справи, у судове засідання не зявилась, жодних заяв, клопотань або заперечень не надала.

Виходячи з викладеного, та заважаючи на те, що неявка відповідача без поважних причин є повторною, суд, керуючись ст.ст. 74, 169, 224 ЦПК України, ухвалив розглядати справу у заочному порядку та постановити заочне рішення.

Вислухавши пояснення учасників судового засідання та дослідивши долучені до матеріалів справи письмові докази, суд встановив наступні фактичні обставини справи.

Вироком Приморського районного суду м. Одеси по справі №1/522/424/13 від 16.05.2013 року, що було змінено 19.03.2014 року Апеляційним судом Одеської області, в частині, що стосується кримінального покарання ОСОБА_2, та який відповідно набрав законної сили 19.03.2014 року, предявлений до ОСОБА_2 цивільний позов ОСОБА_1 було задоволено та стягнуто з ОСОБА_2 компенсацію матеріальної шкоди 1087048,00 грн.; компенсацію моральної шкоди 100000,00 грн.

На примусове виконання вказаного рішення Приморським районним судом м. Одеси було видано виконавчий лист.

На виконанні у другому Київському відділі державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції перебуває виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 1-424/13 Приморського районного суду м. Одеси, від 28.08.2013 року, про стягнення грошової суми з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у розмірі 1187048,00 грн.

В ході проведення виконавчих дій державним виконавцем встановлено, що за боржником зареєстровано причеп ОДАЗ 8144, д/н НОМЕР_1 та земельна ділянка площею, 0,1000 га за адресою: м. Одеса, вул. Горіхова, 196.

15.10.2013 року державним виконавцем відділу винесено постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження, якою накладено арешт на вищезазначене майно боржника.

15.10.2013 року постановою державного виконавця, оголошено у розшук причеп ОДАЗ 8144, д/н ВН 9555 XX.

03.12.2013 державним виконавцем відділу складено акт опису й арешту майна, а саме, земельної ділянки площею, 0,1000 га за адресою: м. Одеса, вул. Горіхова, 196.

07.04.2014 року державним виконавцем відділу винесено постанову про призначення експерта, суб'єкта оціночної діяльності-субєкта господарювання для участі у виконавчому провадженні, щодо встановлення ринкової вартості земельної ділянки площею, 0,1000 га за адресою: м. Одеса, вул. Горіхова, 196.

22.04.2014 року на адресу відділу надійшов звіт ПП «Укрленд» ОСОБА_3 з висновком щодо ринкової вартості вищезазначеної земельної ділянки.

17.06.2014 року державним виконавцем відділу виготовлено заявку на реалізацію арештованого майна боржника, а саме, земельної ділянки площею, 0,1000 га за адресою: м. Одеса, вул. Горіхова, 196, яка разом з пакетом документів спрямована до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції в Одеській області.

Відповідно до ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження», звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації.

Згідно ст. 62 Закону України «Про виконавче провадження», реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в ст. 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або комісійних умовах.

Відповідно до вищезазначеної статті Закону та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 року № 332-р «Про проведення експерименту із запровадженням нової системи реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів» наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 № 656/5 «Про проведення експерименту із запровадженням порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.2014 за № 427/25204 затверджено Тимчасовий порядок реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів.

Згідно з пунктом 1 розділу І Тимчасового порядку під арештованим майном розуміється рухоме або нерухоме майно боржника (крім земельних ділянок та майна, зазначеного в частині восьмій ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження»), на яке звернуто стягнення і яке підлягає примусовій реалізації.

Щодо поширення дії Тимчасового порядку на земельні ділянки слід зазначити наступне.

Відповідно до абзацу пятого частини другої ст. 135 Земельного кодексу України звернення стягнення на земельні ділянки або права на них (оренди, суперфіцію, емфітевзису) здійснюється державним виконавцем під час виконання рішень, що підлягають примусовому виконанню в порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», з урахуванням особливостей підготовки до проведення та проведення земельних торгів, визначених цим Кодексом.

Згідно листа Київського відділу Державної виконавчої служби ОМУЮ, станом на теперішній час реалізація земельних ділянок через систему електронних торгів не здійснюється.

Враховуючи зазначене, питання реалізації земельних ділянок під час здійснення виконавчого провадження належного нормативного регулювання, що надавало б змогу вирішити порушені питання у позасудовому порядку немає.

При цьому суд зазначає про те, що відповідно до положень ст. 124 Конституції України та ст. 14 ЦПК України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Згідно ч.4 ст. 31 ЦПК України, кожна з сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, що стосується цієї сторони.

Відповідно до положень ст.2 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованихКонституцієюі законами України, а також міжнародними договорами, згода на обовязковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 7 того ж закону, кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону.

Згідно системного аналізу Закону України «Про судоустрій та статус суддів» суди у своїй діяльності зобовязані вживати всіх належних заходів що сприяють зміцненню авторитету судової влади в Україні, дотримуватись засад правосуддя.

При цьому гарантом наведених прав виступає держава.

На теперішній час, всупереч наведеним приписам, склалась ситуація, за якої ухвалене Приморським районним судом м. Одеси рішення (вирок) по справі №1/522/424/13 від 16.05.2013 року, попри фактичну можливість його виконання та задоволення вимог стягувача за рахунок належного боржнику майна, не виконується оскільки у національному законодавстві України відсутня пряма правова норма, яка б регламентувала порядок звернення органами Державної виконавчої служби заборгованості за виконавчим документом на приналежне боржнику майно земельну ділянку, що з огляду на положення статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», 1950 року, учасником якої є Україна, є неприпустимим порушенням прав людини.

Аналогічних висновків щодо неприпустимості невиконання рішень судів через вади та недоліки національного законодавства неодноразово наводились Європейським судом з прав людини у рішеннях про задоволення позовів фізичних осіб до України, поданих з мотивів невиконання судових рішень: у справі «Сокур проти України» (Заява N 29439/02) 26 квітня 2005 року, у справі Справа «Астанков проти України» (Заява № 5631/03) 01 червня 2006 року, у справі «Хворостяной та інші проти України»

(Заява № 54552/09 та 249 інших заяв) 25 липня 2013 року.

Так, виходячи з наведеного та системного аналізу зазначених рішень Європейського суду з прав людини, вбачається, що відсутність належного нормативного врегулювання звернення виконавчою службою стягнення заборгованості за виконавчим документом на земельну ділянку є порушенням пункту 1 статті 6 (щодо строків вирішення справи та виконання рішення у ній), статті 13 (щодо відсутності ефективного засобу юридичного захисту) Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод»,1950 року,та статті 1Першого протоколу до Конвенції.

Відповідно до положень ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Так, стаття 15 ЦК закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ст. 13), споживачів (ст. 42), захист прав і свобод людини і громадянина судом, відповідними міжнародними судовими установами чи міжнародними організаціями (ст. 55).

Стаття 16 ЦК України визначає орієнтовний перелік способів судового захисту, що відповідно до аналізу положень такої статті не є вичерпним, оскільки ч. 2 допускає захист цивільного права або інтересу іншим способом, що встановлений договором або законом.

При цьому суд зауважує про те, що порушені позивачем питання врегульовані саме цивільним правом, оскільки питання відшкодування збитків, інші способи відшкодування майнової шкоди, та відшкодування моральної шкоди врегульовані цивільним законодавством (ст.ст. 22, 23 ЦК України).

На підставі викладеного суд погоджується із думкою позивача про те, що у конкретному випадку до правовідносин, що склались між сторонами слід застосувати аналогію закону, що кореспондує положенням ст. 8 ЦК України та ст. 8 ЦПК України, оскільки у іншому випадку довелося б погодитись із відсутністю ефективного засобу юридичного захисту права позивача на виконання рішення суду (що суперечило б положенням ст. 13 зазначеної Конвенції 1950 року: кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі).

Так, подібні за змістом цивільні правовідносини врегульовані положеннями ст. 52, 57, 62 Закону України «Про виконавче провадження», що зазначені вище за текстом та розпорядженням Кабінету Міністрів України від 01.04.2014 року № 332-р «Про проведення експерименту із запровадженням нової системи реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів», наказом Міністерства юстиції України від 16.04.2014 № 656/5 «Про проведення експерименту із запровадженням порядку реалізації арештованого майна шляхом проведення електронних торгів», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 16.04.2014 за № 427/25204, наказом Міністерства юстиції України від 27.10.1999 за № 68/5 «Про затвердження Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна», з аналізу яких вбачається, що стягувач має право задовольнити свої вимоги за рахунок майна боржника.

Такому висновку кореспондують і положення ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, не заборонених законом, та ст. 346 ЦК України де підставою припинення прав власності вказано, зокрема, звернення на таке майно стягнення за зобов'язаннями власника.

Відповідно до положень ст.ст. 10, 11, 58, 60 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін та в межах і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, при цьому сторони мають право обґрунтовувати належність конкретно доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень та зобовязані довести перед судом ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень.

З цих підстав, зважаючи на викладені позиції Європейського суду з прав людини та положення національного законодавства України, виходячи з конкретних обставин справи, суд, керуючись засадами законності та справедливості, вважає позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню шляхом звернення стягнення заборгованості за виконавчим листом № 1-424/13, що виданий Приморським районним судом м. Одеси 28.08.2013 року, на примусове виконання вироку цього ж суду по справі №1/522/424/13 від 16.05.2013 року, внаслідок чого в рахунок погашення такої заборгованості слід визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,1000 га. за адресою: м. Одеса, вул. Горіхова, 196, вартість якої, згідно звіту оцінки земельної ділянки ПП «Укрленд», складає 1105729,00 грн.

Відповідно до положень ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню компенсація судових витрат у загальному розмірі 3654,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 6, ст. 13 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», ст. 124 Конституції України, ст.ст. 8, 10, 11, 31, 57-61, 74, 88, 169, 208-209, 213-215, 224-226, ЦПК України, ст.ст. 8, 15, 16, 328, 346 ЦК України, ст.ст. 52, 57, 62 Закону України «Про виконавче провадження»,суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа Другий Київський відділ державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на належну ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1000 га, розташовану за адресою: м. Одеса, вул. Горіхова, 196.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір в розмірі 3654,00 грн.

Заява про перегляд заочного рішення може бути подана протягом десяти днів з моменту отримання копії рішення.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Київського районного суду міста Одеси апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Суддя Прохоров П. А.