Рішення № 50402345, 10.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/543/15 Головуючий у 1 інстанції: Шашуріна Г.О.

Провадження № 22-ц/783/3860/15 Доповідач в 2-й інстанції: Федоришин А. В.

Категорія:55

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 року м. Львів

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого - Федоришина А.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Тропак О.В.

секретаря: Іванової О.О.

за участю: ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», ОСОБА_6 про визнання дій незаконними, скасування наказів, стягнення заробітної плати та відшкодування моральної шкоди,

в с т а н о в и л а :

ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом. Просив визнати незаконними дії директора ЛМКП «Львівтеплоенерго», пов'язані із виданням наказів підприємства № 186 від 21.07.2010 року, № 150 від 23.04.2010 року, № 170 від 24.04.2013 року та №176 від 30.04.2014 року, №264 від 27.06.2014 року, якими визначався розмір мінімальної тарифної ставки робітника І розряду у відповідні періоди.

Зазначав, що накази були видані з порушенням умов колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго»; галузевої угоди між Міністерством з питань житлово-комунального господарства України, Всеукраїнським об'єднанням обласних організацій роботодавців підприємств житлово-комунальної галузі «Федерація роботодавців ЖКГ України» та Центральним комітетом профспілки працівників житлово-комунального господарства, місцевої промисловості, побутового обслуговування населення на 2010-2012 роки; територіальної угоди між Львівською обласною державною адміністрацією, об'єднанням роботодавців та профспілковими об'єднанням Львівської області, що призвело до заниження його заробітної плати.

З урахуванням уточнень та змін до позову остаточно просив визнати незаконними дії директора підприємства ОСОБА_6, скасувати названі вище накази по підприємству, стягнути різницю в неповно виплаченій заробітній платі в сумі 31857,83 грн., 7250,14 грн. компенсації втрати частини заробітку, витрати на правову допомогу в сумі 2450 грн. і 10000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Оскаржуваним рішенням в позові відмовлено унаслідок пропуску ОСОБА_2 строку звернення до суду за вирішенням трудового спору.

Рішення оскаржив ОСОБА_2 Просить його скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову. Посилається на те, що висновок суду не відповідає нормам матеріального права, в тому числі і обов'язковому для застосування рішенню Конституційного Суду України.

Заслухавши доповідь судді, пояснення ОСОБА_2 і його представника ОСОБА_3 на підтримання скарги, представників відповідача ОСОБА_4 і ОСОБА_5 на її заперечення, перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги колегія суддів знаходить підстави для часткового задоволення скарги з огляду на викладені мотиви.

Висновок суду першої інстанції про наявність порушень прав ОСОБА_2 є вірним, відповідає матеріалам справи і ґрунтується на нормах матеріального права.

Разом із цим, рішення суду в частині відмови у позові про стягнення заробітної плати, компенсації втрати частини заробітку унаслідок несвоєчасної його виплати, відшкодування моральної шкоди у зв2язку із пропуском строку звернення до суду є помилковим.

Як зазначалося вище, судом першої інстанції вірно встановлено, що при визначенні розміру мінімальної тарифної ставки робітника І розряду у відповідні періоди, відповідач не враховував умови колективного договору ЛМКП «Львівтеплоенерго», галузевої та територіальної угод, що в кінцевому результаті призвело до заниження розміру заробітної плати позивача.

Відмовляючи в позові, суд застосував наслідки пропуску працівником тримісячного строку звернення до суду з заявою про вирішення трудового строку, як це передбачено ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Такий висновок є правильним в частині відмови у позові про визнання наказів недійсними. При цьому колегія суддів погоджується із мотивами суду першої інстанції щодо початку перебігу такого строку.

Проте, передбачений ч. 1 ст. 233 КЗпП України строк звернення до суду не може бути застосований до вимог про стягнення заробітної плати і компенсації втрати частини заробітку унаслідок несвоєчасної виплати.

Частиною другою статті 233 КЗпП України визначено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком.

Як вірно зазначає апелянт, рішенням Конституційного Суду України від 15.10.2013 року № 8-рп/2013 дано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП України, ст. ст. 1, 2 Закону України «Про оплату праці», які необхідно розуміти так, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснення роботодавцем нарахування таких виплат.

Отже, так як судом першої інстанції встановлено факт порушення відповідачем законодавства про оплату праці, то ця обставина є підставою для задоволення позову, а з огляду на наведені вище приписи закону і роз'яснення Конституційного Суду України вимоги позивача про стягнення заробітної плати не обмежуються будь - яким строком.

Причинно - наслідковий зв'язок між видачею ЛМКП «Львівтеплоенерго» наказів і нарахуванням заробітної плати працівнику у даному випадку не може бути підставою для відмови у позові згідно правил ч. 1 ст. 233 КЗпП України.

Так як ЛМКП «Львівтеплоенерго» протягом тривалого часу виплачувало ОСОБА_2 заробітну плату у меншому розмірі, що призвело до необхідності змінювати його життєві зв'язки, до моральних страждань, то підстави для відшкодування такої шкоди є доведеними. Достатнім для компенсації такої шкоди колегія суддів вважає розмір 10000 грн.

Доведеними є належним чином підстави для компенсації ОСОБА_2 втрати частини заробітку унаслідок несвоєчасної виплати і витрати на правову допомогу.

Отже, рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові про стягнення заробітної плати, компенсації частини заробітку, відшкодування моральної шкоди та судових витрат слід скасувати і ухвалити нове рішення по суті вимог.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 307, п.п. 3, 4 ч. 1 ст. 309, ст. 317 ЦПК України колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (код ЄДРПОУ 05506460) на користь ОСОБА_2: заробітну плату в сумі 31857,83 грн., 7250,14 грн. компенсації втрати частини заробітку, витрати на правову допомогу в сумі 2450 грн. і 1000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» судовий збір в сумі 515,58 грн. в дохід держави.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення може бути оскаржене безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий:

Судді: