Ухвала суду № 50402245, 08.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 452/1944/14 Головуючий у 1 інстанції: Карнасевич Г.І.

Провадження № 22-ц/783/4813/15 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

Категорія:55

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі :

Головуючого судді: Мікуш Ю.Р.

Суддів: Ніткевича А.В., Павлишина О.Ф.

Секретар: Бохонко Е.В.

З участю представника позивача ОСОБА_2, представника відповідача Швець Д.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 06 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства про стягнення невиплаченої заробітної плати,-

в с т а н о в и л а :

Оскаржуваним рішенням позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Вирішено стягнути із Самбірського виробничого управління водопровідно - каналізаційного господарства на користь ОСОБА_4 невиплачену заробітну плату у розмірі 40 876 грн.56 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто із Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства в дохід держави судовий збір 408 грн. 76 коп.

Рішення суду в частині стягнення заробітної плати ОСОБА_4 за один місяць в розмірі 2340 грн. 74 коп. допущено до негайного виконання.

Рішення суду оскаржило Самбірське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства.

В апеляційній скарзі зазначає, що не погоджується з рішенням суду, вважає його незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

При постановленні рішення, судом не враховано, що статтями 8 та 14 Закону України «Про оплату праці» передбачена державна та договірна сфери регулювання оплати праці.

Роз»яснення з приводу державної та договірної сфери регулювання праці дані в п.п. 4,5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року.

Судом не взято до уваги, що відповідно до п.5.2 Статуту Самбірського ВУВКГ основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток. Згідно п.5.4 Статуту господарство самостійно встановлює форми, системи і розміри оплати праці, які затверджуються начальником згідно чинного законодавства.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про оплату праці» джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. На протязі 2009 -2013 років підприємство було збитковим, однак це не враховано судом. Незважаючи на збитковість підприємства, середньомісячна заробітна плата позивача за 2010-2014 роки була значно вищою за розмір мінімальної заробітної плати у відповідний період, однак суд не надав цьому відповідної оцінки. Вважає, що відповідач належним чином виконував свої обов»язки щодо оплати праці позивача.

Іншою підставою щодо незаконності оскаржуваного рішення вважає те, що на Самбірському ВУВКГ протягом періоду за який позивач вимагає проведення нарахування заробітної плати ( 2010-2014р.р.) жодна первинна профспілкова організація не здійснювала законну діяльність в розумінні Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності» від 15.09.1999 року № 045-ХІУ.

Крім цього, судом не враховано, що на підприємстві таке об»єднання громадян як первинна профспілкова організація Самбірського ВУВКГ не була створена, відповідно до вимог Закону України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», остання не перебуває у сфері дії галузевої угоди, а відтак роботодавець при здійсненні оплати праці повинен був дотримуватися державних гарантій на оплату праці.

Таким чином, суду при постановленні рішення, слід було виходити із роз»янень п.п. 4,5 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» №13 від 24.12.1999 року та приписів ст.95 КЗпП України.

Із врахуванням вище зазначеного вважає, що заробітна плата позивача без врахування додаткових виплат (оклад) була вища, ніж рівень мінімальної заробітної плати, встановлений державою на відповідний період часу, тому доводи позивача про те, що Самбірське ВУВКГ умисно не виконувало умови регіональної угоди з приводу нарахування заробітної плати позивачу є необґрунтованими.

Просить скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача Швець Д.Ю. на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення з приводу апеляційної скарги представника позивача ОСОБА_2, вивчивши матеріали цивільної справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Матеріалами справи та судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_4 був прийнятий на роботу у Самбірське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства ( надалі ВУВКГ) на посаду оператора-комп»ютерника з 02.07.2001 року на підставі наказу №35 від 02.07.2001 року з окладом 200 гривень і працює на посаді оператора електронно-обчислювальних машин, оператором комп»ютерного набору, техніком 1 категорії ( а.с.53).

15 квітня 2010 року на зборах трудового колективу Самбірського ВУВКГ був укладений за участю керівника ВУВКГ та погоджений головою профкому даного підприємства колективний договір на 2010-2012 р.р.

30 жовтня 2012 року між Львівською обласною державною адміністрацією, об»єднаннями роботодавців та профспілковими об»єднаннями Львівської області укладена територіальна угода на 2012-2014 роки.

Даними угодами визначені умови оплати праці працівників Самбірського ВУВКГ і працівників підприємств житлово-комунального господарства області та встановлені відповідні коефіцієнти співвідношень мінімальної тарифної ставки. Змін до колективного договору в 2010-2012 роках не вносилось.

Матеріалами справи та судом встановлено, що відповідач з травня 2010 року при визначенні місячного посадового окладу робітника першого розряду проводив оплату заробітної плати позивачу з розрахунку нижче законодавчо встановленої мінімальної заробітної плати, що вбачається із нарахованих сум, довідки про заробітну плату та розміру мінімальної заробітної плати, встановленої Законами України «Про державний бюджет на 2010-2014 р.р.

Крім того, позивачу не проводилося донарахування до мінімальної тарифної ставки робітника першого розряду коефіцієнтної ставки визначеної територіальною угодою на 2012-2014 р.р.

Зазначене вище підтверджується листами Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області про порушення відповідачем умов трудового законодавства ( а.с.4,5).

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про колективні договори та угоди», положення колективного договору поширюється на всіх працівників підприємств незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов»язковими як для роботодавця так і для працівників підприємств.

Постановляючи рішення про задоволення позовних вимог в частині стягнення недорахованої заробітної плати, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що саме з вини відповідача з травня 2010 року по грудень 2013 року розмір тарифних ставок позивача був меншим, ніж це передбачалося умовами галузевої угоди. Відтак сума заборгованості позивача ОСОБА_4 40876,56 грн. складається із заборгованості з недоплаченої позивачу заробітної плати за умовами Колективного договору у розмірі 18 666,56 грн. та із заборгованості з недоплаченої позивачу заробітної плати за умовами Територіальної угоди у розмірі 22 209, 09 грн.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції і вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.1, 308, 314 ч.1 п.1, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Самбірського виробничого управління водопровідно-каналізаційного господарства в і д х и л и т и .

Рішення Самбірського районного суду Львівської області від 06 травня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ на протязі двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий Ю.Р. Мікуш

Судді А.В. Ніткевич

О.Ф. Павлишин