Рішення № 50388526, 26.03.2015, Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

69009 Україна м. Запоріжжя вул. Лізи Чайкіної 65 тел.(061) 236-59-98

Справа № 0809/6724/2012

Провадження №: 2/332/2/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 березня 2015 р. м. Запоріжжя

Заводський районний суд м.Запоріжжя у складі:

головуючого судді Мєркулової Л.О.,

при секретарі Івановій Д.В.,

з участю представників позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3,

з участю представників відповідача ОСОБА_4, ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_8, про визнання договору дарування недійсним, та за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в реалізації права володіння, користування, розпорядження, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_7 про визнання договору дарування недійсним, в якому просила визнати недійсним договір дарування частини домоволодіння № 98 по вул. Каспійській в м. Запоріжжі.

У своєму позові позивач вказала, що 07 листопада 2012 року померла її мати ОСОБА_9.

За життя мати ОСОБА_9 володіла 9/25 частиною домоволодіння № 98, що знаходиться на вулиці Каспійській в місті Запоріжжя зі всіма будівлями та господарськими спорудами.

Позивач є єдиним спадкоємцем майна, що залишилось після смерті матері. Після її смерті вона звернулась до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини та було відкрито спадкову справу та визначено її спадкоємцем першої черги.

15 серпня 2012 року її матірю за життя було укладено договір дарування частини домоволодіння, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу ОСОБА_8

Відповідно зазначеного договору ОСОБА_9 передала у власність ОСОБА_7, відповідачу по справі, 9/25 частин домоволодіння № 98, що знаходиться на вулиці Каспійській в місті Запоріжжя зі всіма будівлями та господарськими спорудами.

В зазначеному договорі визначено, що сторони діючи добровільно і перебуваючи при здоровому розумі та ясній памяті, однаково розуміючи значення своїх дій, умови та правові наслідки договору, попередньо ознайомлені нотаріусом з приписами цивільного законодавства, що регулюють укладений ними правочин, та на підставі особистого волевиявлення, що відповідає внутрішній волі уклали цей договір.

Позивач вважає, що на момент укладення договору дарування мати не могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, так як була в депресивному стані та тяжко хвора.

Мати за життя тяжко хворіла на онкологію та цукровий діабет. Причина її смерті ракова пухлина нирки.

У 2011 році мати три рази стаціонарно лікувалась у лікарні. На початку 2011 року в результаті приступу цукрового діабету швидка допомога забрала її з будинку, та більше місяця мати лікувалась у відділенні терапії Міській клінічній лікарні №4, протягом лікування мати впадала в «кому».

Мати страждала на розлад психіки, що обумовлювалось дією цукрового діабету на організм, та не завжди усвідомлювала значення своїх дій.

У 2011 році мати лікувалась у відділенні «неврології та психіатрії» міської клінічної лікарні №4, за діагнозом «розлади психіки», та після лікування знаходилась на обліку.

Також, у 2011 році після отриманої травми мати лікувалась в Міській клінічній лікарні екстреної та швидкої допомоги з діагнозом струс мозку та перелом основи черепу.

У жовтні 2012 року мати забрала швидка з діагнозом кровотеча сечового міхура, з того часу лікування відбулося в Міській клінічній лікарні №4, де 07 листопада 2012 року мати померла.

Таким чином, стан здоровя матері протягом 2011-2012 років, а саме психічні розлади викликаних сахарним діабетом, розлади психіки повязаних з переломом основи черепу, не дозволяв їй повністю усвідомлювати значення своїх дій, в тому числі під час укладення оспорюваного правочину.

Протягом хвороби матері, позивач постійно піклувалась про неї і вдома, і в лікарні. І жодного разу мати не виказувала бажання укласти договір дарування з зовсім сторонньою людиною сусідкою ОСОБА_7.

Увесь час за життя вона виказувала бажання укласти подібний договір на свого онука, старшого сина позивача, і жодного разу не згадувала про вже укладений правочин.

Тому, можно зробити висновок, про те, що вона не знала який договір вона укладала і для чого, та які наслідки це викликає.

Таким чином, позивач вважає, що мати не могла усвідомлювати значення своїх дій на момент укладення правочину, а відповідач ОСОБА_7, скориставшись тяжким хворим станом матері, заздалегідь знаючи про наявні розлади психіки та безпорадний стан матері, уклала з нею незаконний правочин.

Позивач у своєму позові вказала, що вона як рідна дочка спадкодавця, має право на спадкування за законом на майно померлої мати, тому змушена звернутися за захистом своїх прав до суду.

У судовому засіданні ОСОБА_6 свій позов підтримала і просить його задовольнити. Визнати недійсним договір дарування частини домоволодіння 9/25 частин домоволодіння № 98, що знаходиться по вул. Каспійській в м. Запоріжжі зі всіма будівлями та господарськими спорудами, укладений між ОСОБА_9 (дарувальник) та ОСОБА_7 (обдарована) від 15 серпня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу ОСОБА_8, що зареєстрований в реєстрі за № 2048.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на 9/25 частин домоволодіння № 98 по вул.. Каспійській в м. Запоріжжі зі всіма будівлями та господарськими спорудами.

У судовому засіданні представники позивача позов підтримали і просять його задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 просять відмовити.

Відповідач ОСОБА_7 звернулась 11.12.2012 року до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про усунення перешкод в реалізації права володіння, користування, розпорядження, в якому просила зобовязати відповідача негайно звільнити будинок № 98 по вул. Каспійській в м. Запоріжжі, який її власністю.

20.09.2013 р. відповідач ОСОБА_7 подала уточнений зустрічний позов, в якому уточнила позов вимогою про стягнення з ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 3829,35 грн. за заподіяну матеріальну шкоду.

У своєму зустрічному позові ОСОБА_7 вказала, що вона отримала в дар від ОСОБА_9 9/25 частин домоволодіння № 98 по вул..Каспійській в м. Запоріжжі зі всіма будівлями та спорудами на підставі договору дарування від 15 серпня 2012 року, який був посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського округу ОСОБА_8

05 вересня 2012 року в технічний паспорт на вищезазначений будинок було внесено зміни згідно чинного законодавства в графі «власник» замість ОСОБА_9 було записано ОСОБА_7 і того ж дня також було внесено дані в Державний реєстр прав як власника спірного домоволодіння - ОСОБА_7

Відповідач вказала у своєму зустрічному позові,що вона є єдиним і законним власником спірного домоволодіння, і ніхто не оскаржував її права власності.

07 листопада 2012 року ОСОБА_9 померла, яку вона поховала за власний рахунок.

Після її смерті відповідач продовжувала володіти, користуватися і розпоряджатися спірним майном.

Приблизно в середині листопада 2012 року вона не змогла увійти у власний будинок, оскільки донька померлої ОСОБА_9 ОСОБА_6О, позивач по справі, замінила замки на вхідні двері і не пускає її в будинок.

Вона була змушена звернутися 03.12.2012 року до Заводського РВ ЗМУ УМВС України в Запорізькій області, але за результатами перевірки по її зверненню, в діях ОСОБА_6 не було встановлено порушення кримінального законодавства України.

У своєму зустрічному позові ОСОБА_7 просила суд зобовязати ОСОБА_6 негайно звільнити будинок № 98 по вул. Каспійській в м. Запоріжжі, який є її , ОСОБА_7, власністю.

У своєму уточненому зустрічному позові від 20.09.2013 року ОСОБА_7 вказала, що незаконно заселившись, починаючи з листопада 2012 року у її власному будинку, ОСОБА_6 разом зі своєю родиною проживають в спірному будинок та користуються в ньому водою, електроенергією, газом та іншими комунальними послугами, не маючи на це ніяких правових підстав.

Оплату комунальних послуг відповідач, ОСОБА_7, вимушена робити сама

Усього за період з листопада 2012 року по червень 2013 року ОСОБА_7 було сплачено 3829,35 грн.

У своєму уточненому позові ОСОБА_7 вказала, що своїми протиправними діями ОСОБА_6 завдала їй матеріальну шкоду в сумі 3829,35 грн. і тому вона просить стягнути з ОСОБА_6 суму 3829,35 грн.

У судовому засіданні відповідач ОСОБА_7 свій зустрічний позов, а також уточнений позов підтримала і просить його задовольнити, а у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Представники відповідача зустрічний позов підтримали і просять його задовольнити, а ОСОБА_6 відмовити.

Дослідивши докази по справі, вислухав пояснення сторін, їх представників, свідків, третьої особи, суд приходе до висновку, що позов ОСОБА_6 підлягає задоволенню, а зустрічний позов ОСОБА_7 задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 15 серпня 2012 року було укладено договір дарування між ОСОБА_9 та ОСОБА_7, який посвідчений приватним нотаріусом ОСОБА_8

Згідно свідоцтва про смерть 1-ЖС № 245143 від 22.11.2012 року, виданого Заводським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Запорізького міського управління юстиції, актовий запис № 256, встановлено, що ОСОБА_9 померла 07 листопада 2012 року у віці 70 років.

Згідно свідоцтва про народження 1У-УР № 1416490, виданого 08.10.1962 року Орджонікідзевським райбюро ЗАГС, актовий запис № 2912, встановлено, що ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка у звязку з укладанням шлюбу у 1989 році змінила прізвище на «ОСОБА_6О.», є донькою ОСОБА_9, і є єдиним спадкоємцем за законом після смерті матері ОСОБА_9

Згідно ст..717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні безоплатно майно (дарунок) у власність

Допитана у судовому засіданні третя особа - приватний нотаріус ОСОБА_8 надала до суду свої заперечення проти позову ОСОБА_6 і у судовому засіданні пояснила, що у травні 2012 року до неї за консультацією звернулась ОСОБА_9 з приводу зясування переліку документів, необхідних для дарування належної їй частини домоволодіння № 98 по вул. Каспійській в м.Запоріжжі. При спілкуванні з ОСОБА_9 нотаріус зрозуміла, що незважаючи на свій похилий вік, адекватність ОСОБА_9 не викликала сумніву: вона чітко висловлювала свої думки, називала своє прізвище, імя, по батькові. Нотаріус розяснила ОСОБА_9 наслідки укладання такого договору, жодних питань та заперечень у ОСОБА_9 не виникло.

14.08.2012 року до неї знову звернулась ОСОБА_9, надавши усі необхідні документи.

15.08.2012 року до неї з*явилися ОСОБА_9 та ОСОБА_7 Вона спитала у ОСОБА_9 чи розуміє вона значення та правові наслідки договору дарування і ОСОБА_9 підтвердила своє бажання подарувати належну їй частину спірного будинку ОСОБА_7

У своїх запереченнях та поясненнях приватний нотаріус ОСОБА_8 вказала, що, ні навесні, ні влітку жодних психічних розладів чи депресивних станів у ОСОБА_9 відмічено не було. І що на момент укладення договору дарування ОСОБА_9 усвідомлювала значення своїх дій та могла керувати ними і тому просить у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовити.

Суд не прийняв до уваги ці пояснення приватного нотаріуса ОСОБА_8, оскільки із пояснень позивача ОСОБА_11, свідків, а також із медичних документів, встановлено, що ОСОБА_9 на час укладання договору дарування страждала на тяжку хворобу рак і вже через два місця 07 листопада 2012 року померла. Вона лікувалась у лікарні до дня свої смерті, де і померла.

Суд критично оцінює пояснення приватного нотаріуса ОСОБА_8, оскільки вона не є фахівцем в області психіатрії та медицини, а тому робити категоричні висновки про психічний стан померлої ОСОБА_9. вона згідно діючого законодавства немає право, як це вона зробила у своїх письмових запереченнях проти позову (а.с.72 т.1).

Так, із історії хвороби ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, яку надіслала на запит суду Комунальна установа «Міська клінічна лікарня екстреної та швидкої медичної допомоги м. Запоріжжя», відповідно виписного епікризу № 8574 з приводу лікування 22.05.11 року -20.06.2011 року. Забиття головного мозку 2 ступеня. Закритий перелом потиличної кістки зліва. Субарахноідальний крововилив. Скарги не предявляє через тяжкий стан. 22.05.2011 року стан хворої порівняно з 20.05.11 р.(час отримання травми) істотно погіршився, зявилось порушення мови. Загальний стан тяжкий.

Із повідомлення з Комунальної установи «Центральна клінічна лікарня № 4 Заводського району за № 14/01-16 від 23.01.2013 року (а.с.105108 т.1) на запит суду, встановлено за 2011 -2012 роки ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, проходила лікування тричі:

-з 05.01.2011 року по 24.01.2011 р. у терапевтичному відділенні з діагнозом гіпертонічна хвороба Ш стадії, цукровий діабет, ХОЗЛ П ст.., фаза загострення. Із даного епікрізу вбачаться, що хвора ОСОБА_9 скаржилась на слабкість. Зі слів родичів в грудні 2010 року стан здоров*я погіршився, була госпіталізована.

- з 15.06.2011 року по 26.06.2011 року у неврологічному відділенні, Із виписного епікрізу встановлено, що у ОСОБА_9 у 2005 році трапився закритий перелом основи черепу, струс головного мозку.

- з 01.11.2012 року по 07.11.2012 року у терапевтичному відділенні, де ОСОБА_9 померла. Згідно патологоанатомічного діагнозу у ОСОБА_9 встановлені наступні захворювання: цукровий діабет, 2 типу, середньої тяжкості, перехідно-клітинний рак правої нирки з метастазами - регіональні вузли, печінку, головний мозок; хронічна ішемічна хвороба серця, за клінічними даними помірно виражений ліпосклероз та ліпоматоз, атеросклероз.

Допитані у судовому засіданні свідки з боку позивача пояснили наступне.

Свідок ОСОБА_12, яка є сусідкою померлої ОСОБА_9, пояснила що при спілкуванні з ОСОБА_9, остання виказувала намір залишити спірний будинок своєму старшому онуку ОСОБА_11 у спадок, про те, що уклала договір дарування з ОСОБА_7 не згадувала жодного разу і за ОСОБА_7 теж жодного разу не згадувала. Незадового до смерті вона замічала за ОСОБА_9 незрозумілу поведінку: то називає її чоловіка жінкою, то повідомила, що коли вона приватизувала земельну ділянку у 2012 році (яка є неприватизованою на сьогоднішній час, що ставить під сумнів здоровий глузд ОСОБА_9М.), в неї зникли документи на будинок і вона була вимушена їх відновлювати, допомагала їй якась подруга.

Свідок ОСОБА_13,що є сусідкою померлої ОСОБА_9, пояснила, що навесні 2012 року помітила у ОСОБА_9 химерні відхилення: у поведінці вона без причини на неї лаялась, в т.ч. ненормативною лексикою, звинувачувала у крадіжці яблук з дерев, хоча це була весна, і врожаю, ще не було. Свідок зробила собі висновок, що ОСОБА_9 не при своєму розумі. Вона їй про ОСОБА_7 та укладений договір дарування жодного разу не розповідала. Охарактеризувала доньку ОСОБА_9 ОСОБА_6 як порядну людину, спиртними напоями не зловживає.

Свідок ОСОБА_14,що є сусідкою померлої ОСОБА_9 та подругою, пояснила що ОСОБА_6, донька ОСОБА_9 постійно піклувалась про матір, жодного скандалу у томі числі бійки між ними не бачила, в них були нормальні родинні відносини, ОСОБА_6 є порядною людиною, спиртними напоями не зловживає.

Пояснила, що у 2012 року почала замічати, що у ОСОБА_9 різко змінювався настрій, що повязано було з безпричинною агресією, постійно плутала імена сусідів, їй було важно ходити та рухатись по двору будинку, але на зір ОСОБА_9 не скаржилась.. То, раптом ОСОБА_9 без відомої причини почне голосно співати окремі частини різних пісень, і також раптово переставала співати, що було поведінкою не властивою ОСОБА_9 яку вона знала багато років. ОСОБА_9 повідомила їй, що в 2012 році зробила приватизацію землі під будинком і тепер піде до нотаріуса для укладення договору дарування будинку на свого онука ОСОБА_11. Вона ніколи їй не розказувала, що уклала договір дарування з ОСОБА_7

Свідки ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, що лікувались з ОСОБА_9 у лікарні, пояснили що постійно бачили в лікарні біля ОСОБА_9 її дочку - ОСОБА_6, що піклувалась про матір, ОСОБА_7 жодного разу у лікарні не бачили. Між ОСОБА_9 та ОСОБА_6 були дуже гарні відносини, не бачили жодних сварок між ними. ОСОБА_9 жодного разу про ОСОБА_7 та укладений договір дарування не згадувала. Свідок ОСОБА_15 повідомила, що бачилась з ОСОБА_9 до липня 2012 року в цей період ОСОБА_9 тимчасово губила память та забувала навіть своїх родичів імена.

Свідки, з боку відповідача - ОСОБА_7 суду пояснили наступне.

Так, свідок ОСОБА_18, пояснила, що особисто з ОСОБА_9 не бачилась, тільки розмовляла по телефону. Про укладений договір дарування між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 відомо від ОСОБА_7 Тісного спілкування з ОСОБА_9 В лікарні жодного разу не відвідувала ОСОБА_9, хоча і є її подругою.

Свідчення даного свідка суд не приймає до уваги, оскільки інформацією щодо обставин по справі, даний свідок не володіє.

Так, свідок ОСОБА_19, суду пояснила, що вона є подругою ОСОБА_9, і що вони з подругами піклувалися про неї, але повідомити суд, з якими діагнозами, в яких лікарнях і коли лікувалася ОСОБА_9 не змогла,оскільки їй про це невідомо.

Тому, суд критично відноситься до пояснень цього свідка, оскільки вона повідомила, що з ОСОБА_9 спілкувалась кожний день, але фактів, що стосуються обставин по даній справі, не повідомила.

Свідок ОСОБА_20, яка є племінницею відповідача ОСОБА_7, суду пояснила, що у жовтні 2012 року вона приїхала дивитися будинок ОСОБА_9 і ОСОБА_7 їй повідомила, що власником даного будинку є вона, а не ОСОБА_9 Крім того, свідок стверджувала, що ОСОБА_9 працювала в огороді і правильно оцінювала події. .

Свідчення не можуть братись до уваги, адже вона є племінницею ОСОБА_7 і тому у неї є певна зацікавленість у вирішенні справи, а також її свідчення протиречать іншим доказам, зібраним по справі: в жовтні 2012 року ОСОБА_9 не могла сама обробляти огород, оскільки вона в жовтні знаходилась на лікуванні у лікарні з діагнозом: кровотеча січового міхура, а 07 листопада 2012 року вона померла від тяжкої хвороби, яка виявилась не за день, і не за місяць до смерті померлої.

Свідок ОСОБА_21 суду пояснила, що відвідувала ОСОБА_9 у 5-й міській лікарні, коли ОСОБА_9 отримала закритий перелом потилиці лівої кістки, але свідок не змогла назвати діагноз з яким ОСОБА_9 лежала у лікарні. Свідок повідомила про факти побиття ОСОБА_6 своєї матері ОСОБА_9 та про постійні сварки між ними, але її свідчення суперечать доказам, зібраним по справі, оскільки суду не надано жодного доказу, які б підтверджували факти побиття ОСОБА_6 своєї матері..

Свідок ОСОБА_22, суду пояснила, що вона була сусідкою ОСОБА_9, проживає на іншій вулиці. що є нібито сусідкою ОСОБА_9 Повідомила, що бачилась з ОСОБА_9 1 раз на рік з приводу огородництва і, що ОСОБА_9 була цілком здорова.

Суд не приймає до уваги свідчення цього свідка як доказ, оскільки її свідчення суперечать доказам, зібраним по справі. Оскільки судом було встановлено у судовому засіданні, що останні 2 роки перед смертю ОСОБА_9 страждала на тяжкі хвороби, їй важко було пересуватися по дворі, а необізнаність свідка про хвороби ОСОБА_9, свідчить про те, що свідку невідомі фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Як розяснив Пленум Верховного Суду України у постанові «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року

№ 9 угода може бути визнана недійсною лише з підстав і за наслідками, передбаченими законом. Тому, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Відповідно до ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

За правилами ч.1 ст.233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для

неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.

Відповідно до ч.1 ст.225 ЦК України правочин, який дієздатна особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права та інтереси порушені. Правила зазначеної статті поширюються на випадки, коли нема законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що у момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними.

Тому, суд розглядає даний спір з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують доводи позивача про те, що в момент укладення спірного договору, дарувальник не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.

Відповідно до п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9 правила ст..225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до ст.145 ЦПК України зобовязаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однією із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово - психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до ст.212 ЦПК України, згідно якої суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний звязок доказів у їх сукупності.

19.08.2013 року до суду надійшов висновок судово-психіатричної експертизи від 25.06.2013 року № 388 , яка була проведена на підставі ухвали суду від 27.02.2013 року за клопотанням позивача ОСОБА_6, на вирішення якої були поставлені такі запитання : в якому психічному стані знаходилась ОСОБА_9 на час посвідчення договору дарування частини спірного домоволодіння № 98 по вул. Каспійській в м. Запоріжжі, укладеного між ОСОБА_9 та ОСОБА_7 15.08.2012 року; в якому психічному стані знаходилась ОСОБА_9 на час посвідчення довіреності від 22.05.2012 року, якою ОСОБА_9 надала усі права стороннім особам ОСОБА_23 та ОСОБА_7 подарувати належну їй частину вищезазначеного домоволодіння ОСОБА_7; чи могла ОСОБА_9 в силу свого психічного стану здоровя, обумовленого її віком та травмами, в указаний час розуміти значення і наслідки своїх дій і керувати ними під час укладання договору дарування від 15.08.2012 року та довіреності від 22.05.2012 року.

Згідно висновків експертів ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, на час посвідчення довіреності від 22.05.2012 року та посвідчення договору дарування від 15.08.2012 року будь-яким хронічним психічним захворюванням не страждала, а виявляла ознаки органічного враження головного мозку . При нагляді у ендокринолога, кардіолога,окуліста будь-яких описів в психічній діяльності не описано. І на час посвідчення довіреності та договору дарування могла розуміти значення своїх дій і керувати ними. Кожна особа вважається психічно здоровою до того часу, поки наявність психічного розладу не буде встановлено на підставі та в порядку, передбаченому Законом про психіатричну допомогу і іншими Законами України.

ОСОБА_9 виявляла ознаки органічного враження головного мозку без психічних порушень.

Допитана в судовому засіданні експерт ОСОБА_24 у судовому засіданні підтримала висновок експертизи № 388 від 25.0.6.2013 року і пояснила, що висновок експертизи не є досить повним, оскільки для її проведення не достатньо даних про стан здоровя ОСОБА_9 саме на момент укладення договору дарування та освідчення довіреності.

У судовому засіданні експерт підтвердила, що ракове захворювання, яке було у ОСОБА_9, має досить тривалий характер, що визначається роками, і на час укладення правочину, захворювання онкологією було присутнє у ОСОБА_9, але під час проведення експертизи даний факт врахований не був.

Але, якби був запис про онкологію в медичній картці у ОСОБА_9 за життя, а не тільки після смерті за висновком патологоанатома, висновок вищезазначеної експертизи був би іншим.

Експерт підтвердила, що безумовно, ураження головного мозку та внутрішніх органів раком здійснює вплив на психічний стан людини та викликає психічні розлади, де особа може бути не зовсім адекватною і не в повній мірі розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Проте вищезазначені висновки судово-психіатричної експертизи від 25.06.2013 року не є категоричними, тому суд вважає, що вирішувати питання про психічний стан здоров*я ОСОБА_9 на момент укладання спірного правочину за наявності цих доказів недоцільно.

При цьому, позивачем та її представниками надано суду безспірні докази на підтвердження неспроможності ОСОБА_9 розуміти значення своїх дій та керувати ними на час оформлення спірного правочину: це і історія хвороби, і медичні довідки, амбулаторні картки хворої ОСОБА_9

При проведенні експертизи експертами не було взято до уваги наявне ураження раком органів у ОСОБА_9, у тому числі головного мозку, печінки, та нирки, у звязку з тим , що ця хвороба не була обстежена лікарями вчасно, не піддавалась лікуванню та відсутній запис у лікарняному висновку.

Хоча висновок експертизи є лише одним із доказів у цій справі і йому слід давати належну оцінку, але в сукупності з іншими доказами, які мають і побічне значення для встановлення того, чи була ОСОБА_9 здатною особою в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Всі перелічені докази підтверджують, що ОСОБА_9 на час укладання договору дарування частини домоволодіння від не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.

Що стосується зустрічного позову відповідача ОСОБА_7, то її позов суд визнає необґрунтованим, оскільки відповідачем та її представниками не надано жодного доказу в підтвердження своїх вимог.

Судом встановлено, що власником спірного домоволодіння була рідна мати позивача ОСОБА_6 ОСОБА_9 Останні роки до смерті вона тяжко хворіла і доглядала її саме донька ОСОБА_6О, яка і в лікарні провідувала, і вдома. А відповідач по справі ОСОБА_7, є сторонньою людиною, яка лише проживала по сусідству в будинку № 86 на тій же вул. Каспійській в м. Запоріжжі. Жоден із свідків, допитаний у судовому засіданні, не підтвердив, що лікуванням ОСОБА_9 і догляд за нею здійснювала саме ОСОБА_7 Усі свідки підтвердили, що доглядала за своєю матірю донька ОСОБА_6

Крім того,суд звернув увагу на той факт, що ОСОБА_9 не збиралась вмирати, і як пояснювали у судовому засіданні відповідач ОСОБА_7 та її представники, вона була життєрадісна, сама ходила, їздила сама до нотаріуса. Але, пояснити, чому саме ОСОБА_7 уклала з ОСОБА_9 договір дарування, пояснити не могли.

У померлої ОСОБА_9 іншого житла не було і подарувавши своє житло, вона залишається на вулиці, але вже після укладання договору 15.08.2012 року , у вересні 2012 року ОСОБА_7 вже оформила свої права власника на спірне домоволодіння і з цього часу вона стала власником спірного домоволодіння, про що внесла свої дані до Державного реєстру речових прав.

А вже у жовтні 2012 року ОСОБА_9 потрапила до лікарні і 07 листопада 2012 року померла у лікарні.

Як пояснила у судовому засіданні позивач ОСОБА_6, що ОСОБА_7 скориставшись її горем, всі ритуальні послуги оформлювала на своє імя, але поховали за кошти матері - ОСОБА_9

За життя мати - ОСОБА_9, жодного разу не виказувала нікому, що будинок не її, що вона вже не власник, що вона взагалі укладала якийсь правочин з цього приводу, і що вона подарувала його сторонній особі відповідачу ОСОБА_7

Суд звернув увагу на той факт, що укладання спірного правочину, відповідач ОСОБА_7 приховала від ОСОБА_6 і за життя ОСОБА_9 не повідомила її доньку, а дочекалася, коли ОСОБА_9 помре, вже тільки тоді повідомила про це ОСОБА_6

Крім того, факт сплати комунальних послуг та відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 3829,35 грн. не знайшов свого підтвердження у судовому засіданні, оскільки надані квитанції сплачені від імені ОСОБА_9 і в період з 2012 року, а факт проживання сім*ї ОСОБА_6 в спірному домоволодінні та користування комунальними послугами не знайшов свого підтвердження, оскільки ОСОБА_7 було самовільно відключено постання електроенергії до спірного домоволодіння.

Таким чином, суд приходе до висновку, що позов ОСОБА_6 обґрунтований, повністю підтверджується доказами, зібраними по справі і тому підлягає задоволенню. Зустрічний позов ОСОБА_7 свого обґрунтування і підтвердження доказами не знайшов, і тому задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст.208, 209, 212-215 ЦПК України, ст.ст. 203, 215, 225,717 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа: приватний нотаріус ОСОБА_8, про визнання договору дарування недійсним задовольнити у повному обсязі.

Визнати недійсним договір дарування частини домоволодіння 9/25 частин домоволодіння № 98, що знаходиться по вул. Каспійській в м. Запоріжжі зі всіма будівлями та господарськими спорудами, укладений між ОСОБА_9 (дарувальник) та ОСОБА_7 (обдарована) від 15 серпня 2012 року, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького нотаріального округу ОСОБА_8, що зареєстрований в реєстрі за № 2048.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_7 на 9/25 частин домоволодіння № 98 по вул.. Каспійській в м. Запоріжжі зі всіма будівлями та господарськими спорудами.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про усунення перешкод в реалізації права володіння, користування, розпорядження та стягнення заподіяної майнової шкоди - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_7. на користь ОСОБА_6 за проведення судової почеркознавчої експертизи від 16.05.2014 року витрати в сумі 2361,60 грн. та 5190 грн. щодо витрат на проведення почеркознавчої експертизи в Харківському науково-дослідному інституті судових експертиз від 06.10.2014 року.

Рішення може бути оскаржено до апеляційного суду шляхом подачі протягом 10 днів апеляційної скарги з дня проголошення рішення.

Рішення набирає законної чинності після закінчення десятиденного строку для подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя: Л.О.Мєркулова