Ухвала суду № 50385080, 10.09.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/906/2015(м)

265/3243/15-ц

Головуючий в 1 інстанції Щербіна А.В.

Доповідач Пономарьова О.М.

Категорія 24

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

10 вересня 2015 року місто Маріуполь

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Пономарьової О.М.,

суддів Зайцевої С.А., Лоленко А.В.,

при секретарі Зливка І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» про стягнення коштів за апеляційною скаргою відповідача Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 липня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 липня 2015 року частково задоволений позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» (далі ПрАТ «АІСЕ Україна») про стягнення коштів. Стягнуто з ПрАТ «АІСЕ Україна» на користь ОСОБА_1 суму чистих внесків у розмірі 21 086,79 грн. та три процента річних у розмірі 188,91 грн., а всього 21 275,70 грн. В решті позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнуто з ПрАТ «АІСЕ Україна» на користь держави судовий збір у розмірі 243,60 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач ПрАТ «АІСЕ Україна» звернулося з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Апелянт зазначав, що вимоги позивача не ґрунтуються на законі та на укладеній Угоді, відсутні правові підстави для задоволення його вимог, оскільки він не надав відповідачу банківські реквізити, на які ПрАТ «АІСЕ Україна» має перерахувати чисті внески, розраховані у відповідності до п.14.2 ст. 14 Додатку № 2 до Угоди.

В судове засідання апеляційної інстанції сторони не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, направили заяву про розгляд справи у їх відсутність.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем виконані умови угоди № 93882, укладеної 25 травня 2005 року між ним та Закритим акціонерним товариством «АІСЕ Україна», правонаступником якого є ПрАТ «АІСЕ Україна», про надання послуг, спрямованих на придбання автомобіля через систему Автоплан, та в додатку № 1 до Угоди. За період з 25 травня 2005 року по 10 грудня 2008 року на користь Товариства «АІСЕ Україна», позивачем сплачено 23 123,20 грн., з яких 1 522,09 грн. - вступний внесок, 21 601,11 грн. - щомісячні платежі. 12 вересня 2009 року Угода між відповідачем та позивачем ОСОБА_1, з ініціативи останнього розірвана. А тому з урахуванням положень п.14.4 ст.14 додатку № 2 до Угоди відповідач повинен був повернути позивачу суму в розмірі 21 086,79 грн. після закінчення графіку внесків групи, до якої належав позивач, яка була закрита наказом Голови Правління ПрАТ «АІСЕ Україна» від 31 січня 2015 року і строк прострочки з 01 лютого 2015 року до 25 травня 2015 року (кінцева дата, визначена позивачем) становить 109 днів, у зв'язку з чим відповідно до ч. 2 ст. 626 ЦК України відповідач повинен сплатити три проценти річних в розмірі 188,91 грн.

Відповідно до частини 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо недійсності положень п. 14.2 ст. 14 додатку № 2 до Угоди ніким не оскаржено, а тому відповідно до положень ст. 303 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині судовою колегією не перевірялась.

Судова колегія вважає, що висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог є законним та обґрунтованим.

Згідно з ч. 2 ст. 10 та ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено, що 25 травня 2005 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством «АІСЕ Україна», правонаступником якого є ПрАТ «АІСЕ Україна», укладена Угода № 93882 про надання позивачу послуг, спрямованих на придбання автомобіля, зазначеного в додатку № 1 до Угоди, через систему Автоплан, організовану Закритим акціонерним товариством «АІСЕ Україна». В ст. 10 Угоди зазначено, що додаток № 1 та додаток № 2 є невід'ємними складовими частинами Угоди.

Згідно зі ст. 4 додатка № 1 до Угоди позивач прийняв на себе зобов'язання одноразово сплатити вступний внесок в розмірі, який передбачений у додатку № 1 до цієї Угоди, плату за право на отримання автомобіля для покриття витрат Товариства «АІСЕ Україна», пов'язаних з передачею автомобіля позивачу в розмірі, передбаченому додатком № 1 від ціни автомобіля, а також щомісячно оплачувати Товариству «АІСЕ Україна»: чисті внески, адміністративні витрати, страхові внески, які визначаються Угодою.

За період з 25 травня 2005 року по 10 грудня 2008 року на користь Товариства «АІСЕ Україна», позивачем сплачено 23 123,20 грн., з яких 1 522,09 грн. - вступний внесок, 21 601,11 грн. - щомісячні платежі.

12 вересня 2009 року Угода між відповідачем та позивачем ОСОБА_1, з ініціативи останнього розірвана.

Пунктом 14.2 ст. 14 додатку № 2 до Угоди передбачено, що фірма може здійснювати повернення сплачених чистих внесків учаснику, що розірвав Угоду, тільки по закінченні Графіку внесків групи, до якої він належав. У цьому випадку фірма здійснює повернення чистих внесків, сплачених учасником, що розірвав Угоду, у відповідності до ціни автомобіля, що діяла в останньому місяці існування відповідної групи, за такою процедурою: а) для розрахунку суми, що підлягає поверненню учаснику системи, кількість сплачених учасником системи внесків помножується на розмір чистого внеску, що діяв в останньому місяці існування відповідної групи; б) з суми, отриманої в результаті описаного вище розрахунку, утримується у вигляді штрафу два цілих чистих внески.

При цьому, відповідно до пункту 14.4 ст. 14 додатку №2 до Угоди при розірванні Угоди, за виключенням положень ст.. 2 п.2.2, фірма не відшкодовує учаснику системи сплачений ним вступний внесок, який для позивача складає 1 522,09 грн.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, позивач належав до групи №342 з порядковим номером в групі 62 і відповідно до додатку №1 до Угоди, розмір щомісячного внеску складав 1,1905% від ціни автомобіля.

Суд правильно розрахував суму штрафу відповідно до положень п.14.2 ст. 14 додатку №2 до Угоди 514,32 грн. (21 601,11 грн. х 1,1905% х 2) та правильно визначив суму, яка підлягає поверненню позивачу відповідачем після закінчення графіку внесків групи, до якої належав позивач, в розмірі 21 086,79 грн. (23 123,20 грн. - 1 522,09 грн. - 514,32 грн.).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд встановив, що конкретної дати закінчення графіку внесків групи, до якої належав позивач, Угода та додатки до неї не містять. Проте, наказом Голови Правління ПрАТ «АІСЕ Україна» від 31 січня 2015 року закрита група №342, до якої належав позивач, і відповідно закінчений Графік внесків позивача, а тому відповідач повинен був виплати належні позивачу грошові кошти, починаючи з 1 лютого 2015 року, з урахуванням положень п.14.4 ст.14 додатку №2 до Угоди, але не зробив це, і строк прострочки з 01 лютого 2015 року до 25 травня 2015 року (кінцева дата, визначена позивачем) правильно визначена судом та становить 109 днів.

Відповідно до положень ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З урахуванням вищезазначених положень закону суд першої інстанції обґрунтовано розрахував три проценти річних в розмірі 188,91 грн., які повинен сплатити відповідач позивачу за прострочення виконання грошового зобов'язання та підставно не взяв до уваги заперечення відповідача щодо неможливості виконання грошового зобов'язання через дії позивача, який не надав банківських реквізитів, куди необхідно перерахувати гроші, оскільки такі дії позивача не передбачені Угодою та додатками до неї.

З урахуванням викладеного, доводи апелянта щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення, порушенням норм матеріального та процесуального права судова колегія вважає безпідставними та визнає, що в апеляційній скарзі не зазначено, які помилки та порушення норм матеріального та процесуального права допустив суд першої інстанції, крім посилань на те, що позивач не надав банківських реквізитів, куди повинен був перерахувати кошти відповідач, що не може бути підставою для відмови в задоволенні його позовних вимог про стягнення грошових коштів.

Судова колегія вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини, що склалися між сторонами, і їм надана належна правова оцінка, в судовому рішенні повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Наведені в апеляційній скарзі позивача доводи є необґрунтованими і не належать до тих підстав, із якими процесуальне законодавство пов'язує можливість прийняття рішення, щодо скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Згідно із статтею 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судовою колегією не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді справи вимог матеріального чи процесуального законів, або неправильної оцінки досліджених по справі доказів, то підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення в частині стягнення грошових коштів судова колегія не вбачає.

Рішення суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо недійсності положень п. 14.2 ст. 14 додатку № 2 до Угоди ніким не оскаржено, а тому відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині судовою колегією не перевірялась.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області,

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу відповідача Приватного акціонерного товариства «АІСЕ Україна» відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 22 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: С.А. Зайцева

А.В. Лоленко