Рішення № 50371564, 15.09.2015, Бахмутський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Артемівський міськрайонний суд Донецької області)

Справа № 219/3721/2014-ц

2/219/101/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11.09.2015 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Тверського С.М.

при секретарі Зубенко Т.А..

за участю позивача ОСОБА_1

відповідачів ОСОБА_2

ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Артемівська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів.

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 у липні 2014 р.. звернувся до суду з позовом про стягнення коштів, в якому вказував, що 21.02.2012 р. між ним та ОСОБА_4 був укладений договір позики на суму 600000,00 грн. з терміном повернення 30.04.2014 р.

В звязку із закінченням вказаного строку 04.06.2014 р. на адресу позичальника ОСОБА_4 ним була направлена письмова вимога про повернення суми боргу за вказаним договором позики.

19.06.2014 р. ним був отриманий лист ОСОБА_3 від 13.06.2014 р., в якому вона зазначала, що ОСОБА_4, який був її цивільним чоловіком, помер 27.02.2012 р.

З інформації, яка містилася у цьому листі та копіях долучених до листа документів йому стало відомо, що після смерті ОСОБА_4 відкрито нотаріусом спадкову справу №1-2012 від 19.03.2012 р. за заявою спадкоємця ОСОБА_2 та відкрилась спадщина на майно: квартиру АДРЕСА_1 та гараж №8 по вул..Декабристів, 78-а в м. Артемівську. Також до складу спадкового майна увійшли грошові кошти, які знаходяться на рахунках ПАТ «Кредитпромбанк», відкритих на імя ОСОБА_4 на загальну суму326776,37 грн.

Йому стало відомо з цього листа, що спадкоємцями ОСОБА_4А, стали ОСОБА_3 ( четверта черга) та ОСОБА_2 (друга черга) і ці обставини встановлені рішенням Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 02.12.2013 р. а також рішенням апеляційного суду Донецької області від 13.02.2014 р., тому вказані обставини не підлягають доведенню відповідно до ст.61 ЦПК України.

У своєму листі ОСОБА_3 повідомила йому про усі рахунки, відкриті на імя ОСОБА_4 їх номера та залишки на них грошових коштів як у національній, так і у іноземній валютах.

Вартість отриманих відповідачем у спадок квартири та гаражу за його підрахунками становить 300000,00 грн.

Враховуючи, що відповідач ОСОБА_2. свого обовязку спадкоємця другої черги щодо задоволення вимог кредитора не виконав, посилаючись на ст.ст.1281, 1282,1296,1299 ЦК України, позивач просив постановити рішення, яким стягнути з відповідача ОСОБА_2. на його користь заборгованість в розмірі 600000,00 грн., а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 3654 грн. 00 коп.

Ці обставини і зявилися підставою позову.

У судовому засіданні позивач та його представник повністю підтримали вказані вимоги і просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2. заперечував проти позову, вказуючи, що цей позов він не визнає і вважає, що ніякого договору позики з його дядьком ОСОБА_4 позивач не укладав, ніяких грошей ОСОБА_4 не отримував, розписки він не писав, оскільки вона запечатана і підпис в ній зроблений не ОСОБА_4 Відповідач вважає, що цей позов ініційований ОСОБА_3, яка умовила позивача ОСОБА_1. подати цей позов, оскільки вона таким чином намагається позбавити його права на отримання спадкового майна, про що неодноразово заявляла. Вона неодноразово подавала до суду різні позовні заяви у тому числі про усунення його від спадщини, а коли їй було в цьому відмовлено, вирішила подати ще й цей позов.

Крім того, вказував, що оскільки на момент смерті ОСОБА_4А, Ф.. проживала з ним однією сімєю як дружина, що підтверджено судовим рішенням, саме вона й має бути належним відповідачем у цій справі, оскільки, якщо припустити, що дійсно ОСОБА_4 отримав у борг вказану позивачем суму, то це мало місце під час сумісного його проживання з ОСОБА_3 і тому вказані кошти є спільним сумісним майном подружжя, а відтак, отримавши право на ці кошти, у ОСОБА_3 виник і обовязок по їх поверненню кредиторові.

Також відповідач ОСОБА_2. у своїх запереченнях посилався на те, що цей позов є недоведеним, оскільки позивач не надав суду належних та допустимих доказів про те, що в нього взагалі була така величезна сума грошей 600000,00 грн., не довів законний характер їх походження, доті як своїх легальних доходів, які б могли бути підтвердженням цього факту, в нього не було. Якщо він отримав ці гроші як подарунок, спочатку мав би задекларувати цей дохід, сплатити державі податок з цього виду доходу і тільки тоді звертатися до суду за захистом порушеного права.

Заперечуючи проти позову, ОСОБА_2. також вказував, що його дядько ОСОБА_4 був самодостатньою, заможною людиною, про що свідчать статки на його банківських рахунках. Крім того, він отримував пенсію і в нього не було ніякої потреби брати у борг таку величезну суму грошей, та ще за шість днів до своєї смерті. Не зрозуміло, на які потреби він брав цей борг у зовсім незнайомої людини, оскільки з позивачем він ніколи не спілкувався і взагалі не був із ним знайомий. Також не зрозуміло, куди могли подітися ці кошти. Крім того, відповідач вказував, що за висновками почеркознавчої експертизи не підтверджено, що підпис у розписці зроблений ОСОБА_4

З урахуванням наведеного просив постановити рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Співвідповідач ОСОБА_3, яка позивачем була залучена до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог, а на підставі ухвали суду від 02 вересня 2015 року притягнута до участі у справі у якості співвідповідача відповідно до ст.33 ЦПК України, позовні вимоги не визнала, мотивуючи тим, що відповідати за вищевказаним боргом повинен ОСОБА_2.

У відповідності до положень ч.2 ст.11, ч.2 ст.31, ч.1 ст.33 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Позивач має право протягом усього часу розгляду справи збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову. Суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача.

При розгляді справи ОСОБА_1. усупереч наведеним вимогам закону цим правом не скористався і заявлені в позовній заяві вимоги не змінював, клопотання про притягнення у якості співвідповідача ОСОБА_3; В.І. згідно вимог ч.1 ст.33 ЦПК України позивач та його представник у суді не заявляли.

Виходячи з правил ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених позивачем ОСОБА_1. вимог і на підставі доказів сторін.

Заслухавши доводи та пояснення сторін, представника позивача, перевіривши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що цей позов задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, зокрема зі змісту позовної заяви, спірні правовідносини стосуються договору позики.

Згідно з чинним законодавством договір позики укладається як в усній, так і в письмовій формі. В Цивільному кодексі України зазначено, що договір позики укладається в письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, незалежно від суми (ч.1 ст. 1047 ЦК України). Розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян може встановлюється законами чи постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету міністрів України.

Отже, з положення закону вбачається, що проста письмова форма обовязкова для договору позики тільки у випадках, коли позикодавець (кредитор) юридична особа, а також в випадках, якщо сума договору позики перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян..

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Таким чином, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

У своїй заяві та поясненнях позивач зазначає, що між ним та ОСОБА_4 21.02.2012 року було укладено договір позики на суму 600000,00 грн.

Однак вказані обставини не знайшли свого підтвердження, оскільки письмового договору позики не надано, тоді як сума договору позики перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян.

Разом з тим частина 2 ст. 1047 ЦК України допускає пред'явлення на підтвердження укладення договору позики та його умов розписки позичальника або іншого документа, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної суми грошей або кількості речей.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Аналогічну правову позицію зазначив Верховний Суд України у своїй постанові від 18 вересня 2013 року у цивільній справі № 6-63цс13.

У цій же постанові Верховний Суд України зазначив, що досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Дослідивши надану позивачем розписку від 21.02.2012 року, в якій йдеться про те, що ОСОБА_4А, отримав у борг від позивача 600000 грн. з терміном повернення вказаної суми 30.04.2014 р., судом встановлено, що вона виконана за допомогою невстановленого печатного пристрою, тобто не написана власноручно позичальником. В нижній частині розписки, тобто під її текстом міститься підпис позичальника ОСОБА_4

Враховуючи те, що відповідач заперечує дійсність підпису ОСОБА_4А, у вказаній розписці, з метою повного, всебічного та обєктивного зясування обставин справи, судом було призначено почеркознавчу експертизу, проведення якої доручено начальнику сектору №5 відділу ТКЗ ОСОБА_5 при ГУМВС України в Донецькій області, підполковнику міліції ОСОБА_6, який має вищу юридичну освіту, кваліфікацію судового експерта з правом проведення почеркознавчої експертизи (свідоцтво №8591, видане ЕКК МВС України 04.04.2008 р., свідоцтво про підтвердження кваліфікації судового експерта № 370, видане ЕКК МВС України 17.05.2013 р.), стаж експертної роботи з 1992 року.

На вирішення експертизи були поставлені питання, зокрема, чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 в розписці від 21.02.2012 року ОСОБА_4, чи іншою особою.

Згідно висновку почеркознавчої експертизи від 27.07.2015 року встановити, чи виконано підпис від імені ОСОБА_4 в розписці від 21.02.2012 року ОСОБА_4, чи іншою особою, не представилось можливим, тому, що при порівнянні спірного підпису із зразками підпису ОСОБА_7 встановлено як збіги так і розбіжності за загальними ознаками та окремі збіги й розбіжності за окремими ознаками. При оцінюванні результатів порівняльного дослідження встановлено, що ні збіги, ні розбіжності не можуть служити підставою для позитивного або негативного висновку. Виявити більшу кількість ідентифікаційних ознак не вдалося через обмежений обсяг графічної інформації, який міститься в підписах, обумовлений їх стислістю і простотою будови. Дослідження ускладнилося наявністю великої варіаціонності підпису ОСОБА_4

З урахуванням викладеного, суд вважає, що заперечення відповідача про те, що підпис у розписці про отримання боргу зроблений не ОСОБА_4, не спростовані і за таких обставин вказана розписка не може бути прийнята до уваги у якості документа, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

У відповідності зі ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених особами вимог і на підставі представлених сторонами доказів, а ст. ст. 10, 60 ЦПК України визначають, що кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.

Вивчивши матеріали справи, дослідивши надані сторонами докази, суд приходить до висновку, що підстави вважати цей позов доведеним належними та допустимими доказами, відсутні, а тому у задоволенні цього позову слід відмовити через його недоведеність.

Також, відповідно до ч. 3 ст. 154 ЦПК України заходи забезпечення позову можуть бути скасовані судом, який розглядає справу.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 10, 11, 31, 33, 60, 154, 208-209, 213-215 ЦПК України, ст..ст. 202, 207, 1046, 1047 ЦК України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення коштів - відмовити.

Скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_2 та ? частину гаражу №8 по вул.. Декабристів, 78 «а» в м. Артемівську, які належить на праві власності ОСОБА_4, померлому 27.02.2012 року.

Скасувати арешт на ? частину грошових коштів, які знаходяться на рахунках ОСОБА_4, померлого 27.02.2012 року, у публічному акціонерному товаристві «Кредитпромбанк» м. Київ, код банку 300863: №26352040000016, №26389040000023, №26351040000017, №26388040000024, №26351040000040, №26386040000048.

Це рішення набирає законної сили, якщо його не буде оскаржено в строк, передбачений для оскарження останнього.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області протягом 10 днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення..

Рішення винесено суддею одноособово в нарадчій кімнаті

Суддя С.М.Тверський