Ухвала суду № 50371459, 11.09.2015, Апеляційний суд Вінницької області

Справа № 131/1779/14-ц Провадження № 22-ц/772/2160/2015Головуючий в суді першої інстанції Димбіцький Ю. В.Категорія 46Доповідач Чуприна В. О.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2015 р. м. Вінниця

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах апеляційного суду Вінницької області у складі :

Головуючого : Чуприни В.О.

Суддів : Оніщука В.В., Чорного В.І.

При секретарі : Франчук О.П.

За участю : представника позивача ОСОБА_2 - адвоката Сухомудя Ф.С., відповідача ОСОБА_4, представника третьої особи Державної міграційної служби України у Вінницькій області - Скляра О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань апеляційного суду Вінницької області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, за участю третьої особи без самостійних вимог - Державної міграційної служби України у Вінницькій області, про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням та зняття з реєстрації, за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 червня 2015 року, встановила:

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 08.06.2015 р. у задоволенні вказаного позову ОСОБА_2 відмовлено за безпідставністю і недоведеністю позовних вимог.

Не погодившись, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить скасувати рішення і ухвалити нове по суті позовних вимог.

У стислому вигляді доводи скарги зводяться до власного викладення апелянтом обставин стосовно відсутності відповідача з 2008 р. по 2014 р. у спірному помешканні, в тому числі у терміни понад шести місяців, та його епізодичних з'явлень, випадків зламу замків на вхідних дверях та вчинення при цьому сварок, а також суд не прийняв до уваги факт належного утримання позивачем житла, зокрема проведення в ньому ремонту, оплати комунальних послуг, що є визначальним у вирішенні спору за наявності подовжувальних значний час неприязних відносин, не згідна позивач і з тим, що суд відмовив у позові щодо зняття з реєстрації місця проживання відповідача, оскільки законодавством не заборонено такий спосіб захисту прав та інтересів особи.

У судовому засіданні апеляційної інстанції позивач і її адвокат підтримали скаргу та просили задовольнити, а відповідач заперечив, посилаючись на чинення перешкоди зі сторони позивача у користуванні житловим приміщенням.

Представник третьої особи - Державної міграційної служби України у Вінницькій області за наслідками розгляду справи поклався на розсуд суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги, виходячи з наступного.

У серпні 2014 р. ОСОБА_2 звернулася до суду з вказаним позовом, посилаючись на те, що у 2003 р. по ордеру їй з відповідачем було надано три кімнати у гуртожитку ВАТ «Іллінецьке ПБМП-5» з подальшим обладнанням в квартиру. Починаючи з 28.02.2008 р., сімейні відносини з відповідачем припинені і він переїхав проживати до іншої жінки, однак періодично приходить у спірне помешкання, зламує замки, вибиває двері, влаштовує сварки тощо. З приводу такої поведінки відповідача позивачка зверталась в міліцію та його притягали до відповідальності, поряд з цим він створює перешкоди в користуванні квартирою та знятися з реєстрації відмовляється. З підстав ст. 116 ЖК України, ст.ст. 71, 72 ЖК України, оскільки відповідач більше шести місяців у жилому приміщенні не проживає, а також посилаючись на несплату ним плати за користування жилим приміщенням і комунальних платежів та втрату членства сім'ї позивача, ОСОБА_2 просила визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування квартирою та зняти з реєстрації в квартирі, що розташована по АДРЕСА_1.

Судом установлено, що 23.06.2003 р. ВАТ «Іллінецьке ПБМП-5» видало ОСОБА_4 ордер на житлову площу в гуртожитку АДРЕСА_1, що складається із кімнат №№ НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 для вселення у складі сім'ї ОСОБА_4 і ОСОБА_2 (а.с.НОМЕР_1).

ОСОБА_2 29.04.2010 р. зареєстрована у квартирі НОМЕР_4 в житловому будинку АДРЕСА_1 (а.с.15).

Доказів реєстрації відповідача ОСОБА_4 у спірному жилому приміщенні позивач не надала, проте цей факт не заперечувався відповідачем.

Свідки ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 показали, що раніше ОСОБА_2 зловживала спиртними напоями, внаслідок чого ОСОБА_4 вимушено перервав своє постійне проживання у квартирі НОМЕР_4 житлового будинку АДРЕСА_1

Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від НОМЕР_2.06.2010 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 усунено перешкоди в користуванні ним переобладнаною із кімнат № НОМЕР_1, НОМЕР_2, НОМЕР_3 квартирою НОМЕР_4 в житловому будинку колишнього гуртожитку ВАТ «Іллінецьке ПБМП-5» АДРЕСА_1 шляхом вселення його у вказану квартиру та зобовязано ОСОБА_2 не чинити йому будь-яких перешкод в користуванні даною квартирою (а.с.49).

Вказане судове рішення згідно акту державного виконавця ВДВС Іллінецького РУЮ від НОМЕР_1.08.2010 р. було виконане (а.с.50).

Вироком Іллінецького районного суду Вінницької області від 27.12.2011 р. ОСОБА_2 було засуджено по ст. 317 ч. 2 КК України за надання квартири НОМЕР_4 в житловому будинку АДРЕСА_1 із корисливих мотивів стороннім особам для незаконного вживання наркотичних засобів (а.с.61).

На а.с.51,52 містяться акти від НОМЕР_1.11.2010 р., 12.01.2013 р. з яких убачається, що ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_4 у користуванні квартирою НОМЕР_4 - не дає ключів, закриває квартиру на дверні замки та не допускає в неї зайти.

Із актів обстеження від 06.10.2010 р., 24.07.2014 р. квартири НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 убачається, що ОСОБА_4 шляхом зламу замка на вхідних дверях отримував доступ у квартиру НОМЕР_4 по АДРЕСА_1 (а.с.16, 3).

Матеріалами справи також встановлено, що спільно проживати сторони припинили у лютому 2008 р., після чого їх стосунки переросли у загострені та конфліктні.

Переважно ОСОБА_2, однак й ОСОБА_4, у 2008 - 2014 роках кожен провадили оплати окремих комунальних послуг за користування спірним помешканням (а.с. 18 - 24).

Рішенням Іллінецької міської ради від 27.01.2006 р. 28 сесії 4 скликання прийнято в комунальну власність територіальної громади міста Іллінці гуртожиток по АДРЕСА_1 Іллінецького пересувного будівельно-монтажного підприємства № 5 (а.с.123).

У позовній заяві ОСОБА_2 посилається на норму ст. 116 ЖК України, разом з тим вимоги про виселення ОСОБА_9 без надання іншого жилого приміщення не заявила та доводів у оскарження даного питання не наводить, тому за правилами ч. 1 ст. 303 ЦПК України законність і обґрунтованість рішення в цій частині апеляційним судом не перевірялась.

Згідно ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 із 2008 р. періодично відсутній у квартирі із поважних причин, позаяк його постійному проживанню чиняться неодноразово створювані позивачем об'єктивні перешкоди у користуванні житловим приміщенням, а також протиправна поведінка самої ОСОБА_2 щодо житлового приміщення. Відтак, суд вважав, що зазначені позивачем підстави для визнання відповідача таким, що втратив право користування квартирою, та передумови для його виселення не доведені позивачем будь-якими належними допустимими доказами і фактично відсутні. Крім того, вимога про зняття відповідача з реєстрації у спірній квартирі не може бути задоволена, оскільки є похідною у залежності від вирішення питання стосовно права відповідача на користування жилим приміщенням.

З такими висновками колегія суддів погоджується, оскільки встановивши факт відсутності відповідача в шестимісячний строк протягом певного періоду, в тому числі й з 2010 р. по 2014 р. стосовно якого наголошує апелянт, суд його вмотивував недоведеністю факту добровільного залишення відповідачем жилого приміщення.

При цьому судом вірно встановлено, що проживанню відповідача в квартирі перешкоджали конфліктні і напружені відносини з позивачем, а у підтвердження фактів перешкод у користуванні житлом послався на не спростовані у наступному позивачем покази свідків ОСОБА_10, ОСОБА_8 і ОСОБА_6, надав суду акти від НОМЕР_1.10.2010 р., 12.01.2013 р. щодо зміни позивачем замків вхідних дверей.

Пункт 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12.04.1985 р. № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового Кодексу України» пояснює застосування ст. 71 ЖК України : у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.

Доводи позивача-апелянта стосовно оплати комунальних послуг не заслуговують на увагу, так як матеріали справи містять також і квитанції на ім'я відповідача, окрім того зачеплені питання зробленого ремонту (доказів не надано), оплати спожитих особисто позивачем послуг на предмет виниклого спору суттєво не впливають.

Не є прийнятними й посилання про необґрунтовану відмову у задоволенні самостійної, як на думку апелянта, вимоги позову в частині стосовно зняття відповідача з реєстрації, оскільки відповідно до ст. 7 Закону України від 11.12.2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» питання про зняття з реєстрації колишніх членів сім'ї залежить, зокрема, від вирішення питання про втрату ними права користування жилим приміщенням, яке з урахуванням подібності за змістом правовідносин саме щодо користування жилою площею, регулюється нормами Житлового кодексу, Примірним положенням про гуртожитки, затвердженим постановою Ради Міністрів УРСР від 03.06.1986 р. № 208 (ст.ст. 71, 72, 127, 130 ЖК України, п. 13 Примірного положення).

За вищенаведених обставин апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції у розгляді справи додержався норм матеріального процесуального права та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, висновків якого доводи апеляційної скарги не спростовують.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів ухвалила :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити, а рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 08 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий : /підпис/ В.О.Чуприна

Судді : /підпис/ В.В.Оніщук

/підпис/ В.І.Чорний

З оригіналом вірно: