Рішення № 50349474, 03.06.2010, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 2-1063/2010

Номер провадження -

Р I Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03.06.2010 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області в складі головуючого судді Ткаченко О.А., за участю секретаря Юдіної М.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, -

встановив:

29.03.2010 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача про стягнення аліментів на утримання неповнолітніх дітей, в якій зазначає, що він знаходився в зареєстрованому шлюбі з відповідачем з 2002 року, який було розірвано 21 листопада 2008 року. Від даного шлюбу мають дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, які в теперішній час мешкають з позивачем і знаходиться на повному його утриманні. Позивач з відповідачем проживають окремо з грудня 2006 року, вона залишила сім»ю. Відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обовязків, зараз не працює, матеріальної допомоги на утримання дітей не надає.

Тому, позивач просить суд стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/3 частини її заробітку (іншого доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, щомісячно на кожну дитину, починаючи з дня звернення до суду з позовом і до досягнення дітьми повноліття.

В судовому засіданні позивач підтримав свої позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі і стягнути з відповідача аліменти на утримання неповнолітніх дітей у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня подання позову до суду і до повноліття дітей та відповідно до вимог ст.367 ч.1 п.1 ЦІІК України просить допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу за один місяць, судові витрати покласти на відповідача. Крім цього позивач пояснив, що угоди про добровільну сплату аліментів на утримання дітей між ними не досягнуто.

Відповідач в судовому засіданні позов визнала в повному обсязі, та вказала, що має на утриманні неповнолітню дитину, ІНФОРМАЦІЯ_3, інших осіб, які за законом можуть перебувати на її утриманні вона не має, не працює, пільгами з держави не користується, стягнення за виконавчими листами з відповідача не проводяться.

Відповідно до ч.4 ст.130 ЦПК України при визнанні позову ухвалюється судове рішення в порядку встановленому ст.174 ЦПК України. Згідно ч.4 ст.174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Матеріалами справи встановлено такі факти та відповідні їм правовідносини.

З огляду на ксерокопію свідоцтв про народження, вбачається, що у позивача та відповідача, народились діти ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, 14.01.2006 року, які мешкають з позивачем, про що свідчить довідка з місця реєстрації (а.с.11,12,13).

Згідно ст.180 Сімейного кодексу України, батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей до досягнення ними повноліття.

У судовому засіданні встановлено, що відповідач матеріальну допомогу позивачу на утримання їх спільних дітей не надає.

Своїми діями, відповідач порушує свої зобовязання передбачені Положеннями Конвенції Організації Обєднаних Націй «Про права дітей» від 20.11.1989 року (ратифіковані Україною відповідно до Постанови Верховної ради України від 27.09.1991 року №789-XII), якими передбачено, що діти, враховуючи їх фізичну і розумову відсталість, вимагають спеціальної опіки і турботи, включаючи належний правовий захист, як до, так і після народження, а обовязки утримання дітей до їх повноліття, закріплені ч.2 ст.51 Конституції України від 28 червня 1996 року і покладаються на батьків.

Аналогічне твердження закріплене в статті 180 Сімейного Кодексу України. В принципі №6 Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 року, записано: «… Дитина, якщо це можливо, повинна зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків, і звичайно, в атмосфері любові та матеріального забезпечення». В ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, що діє на Україні з 27 вересня 1991 року вказано: «Держави-учасники зобовязуються забезпечити дитині такий захист та опіку, які необхідні їй для її злагоди, приймаючи до уваги права та обовязки її батьків, опікунів та інших осіб, котрі відповідають за неї по закону і з цією метою приймають всі відповідні законодавчі та адміністративні заходи».

Відповідно до ст.ст.8,11,12 Закону України «Про охорону дитинства» від 26 квітня 2001 року №2402: «… Кожна дитина має право на рівень життя достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних доля всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Сімя є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сімї разом з батьками або в сімї одного з них та на піклування батьків. Предметом основної турботи та основним обовязком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сімї є першоосновою розвитку дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобовязані виховувати дитину, піклуватися про її здоровя, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці».

Керуючись вимогами ст.182 Сімейного Кодексу України та п.17 Постанови Верховного суду України №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоровя та матеріальне положення дітей, стан здоровя та матеріальне положення позивача, відповідача.

Суд враховує, що відповідач повністю визнала позов позивача, має задовільний стан здоровя, з неї не проводяться стягнення за виконавчими листами, вона не працює.

Відповідно до ст.184 Сімейного Кодексу України, суд вважає можливим стягнути з відповідача аліменти на користь позивача на утримання дитини, в розмірі 1/3 частини її заробітку (доходів) відповідача, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з дня звернення до суду і до досягнення дітей віку повноліття.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Згідно до п.6 ч.1 ст.214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст.79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, повязаних з розглядом справи.

Частиною 5 розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень ЦПК України встановлено, що до набрання чинності законом, який регулює порядок сплати і розміри судового збору, судовий збір при зверненні до суду сплачується у порядку і розмірах, встановлених законодавством для державного мита.

На підставі ч.2 ст.88 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до ст.ст.81,88 ЦПК України, а також відповідно до п.5 ч.1 ст.4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7-93 «Про державне мито», суд стягує на користь держави з відповідача судовий збір в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 грн.

Керуючись ст.ст.10,11,31,57,60,77,79,81,88,130,169,174,208,209,212-215,218,223, ч.1 ст.367 ЦПК України, ч.5 Розділу 11 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного Процесуального Кодексу України, ст.ст.180,181,182,183,191 Сімейного кодексу України, ст.3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 року №7 «Про державне мито», п.17 Постанови Верховного суду України №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судом окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ, щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженки ІНФОРМАЦІЯ_5, Росії, яка мешкає без реєстрації за адресою: Харківська область, м.Лозова, вул.Свободи, буд.38, гуртожиток, кімната 48, ідентифікаційний номер №3146409868, не працюючої, на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у розмірі 1/3 частки з усіх видів заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з дня подачі позовної заяви до суду 29 березня 2010 року і до досягнення повноліття дітей.

Рішення, в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню.

Стягнути з ОСОБА_2 судовий збір в дохід держави в розмірі 51 (пятдесят одна) гривня.

Стягнути з ОСОБА_2 витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в сумі 120 (сто двадцять) гривень (одержувач коштів: УДК у Лозівському районі, м.Лозова, код ЄДРПОУ 24134414, МФО 851011, розрахунковий рахунок №31211259700015).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через Лозівський міськрайонний суд Харківської області шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги або в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо заяву про апеляційне оскарження не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений статтею 294 ЦПК України, рішення суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя О.А. Ткаченко