Рішення № 50348168, 14.09.2015, Київський районний суд м. Харкова

Справа № 640/5916/15-ц

н/п 2/640/1787/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2015 року м. Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді - Якуші Н.В.

при секретарі Пічугіної А.Г.

за участі:

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Київського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом ОСОБА_3 Джафар кизи до ОСОБА_4, ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за договором позики, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 Джафар кизи, про визнання правочинів недійними, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до відповідачів із вимогою про стягнення з них суми боргу у розмірі 324946 грн. 83 коп., обґрунтувавши свій позов тим, що 01.06.2012 року між нею та ОСОБА_4 було укладено договір, за яким ОСОБА_4 отримала у неї грошову суму в розмірі 56000 грн., що складало в еквіваленті 7000 дол. Вказувала, що зазначена сума була передана ОСОБА_4 під час укладання договору, на підтвердження чого остання написала розписку, в якій зазначила, що гроші отримала для ведення спільного бізнесу «Салон краси» за адресою: пров. Марїнський, 1.

Крім того, зазначала, що 30.06.2012 року між сторонами було укладено ще один договір, за яким ОСОБА_4 отримала від неї грошову суму у розмірі 16000 грн., що в еквіваленті складало 2000 дол. США. Вказувала, що зазначена сума була передана відповідачу під час укладання договору, на підтвердження чого була складена розписка, в якій вона зазначила, що гроші отримала для ведення спільного бізнесу «Салон краси» за адресою: пров. Марїнський, 1.

Крім того, зазначила, що 09.07.2012 року між нею та ОСОБА_4 було укладено ще один договір, за яким ОСОБА_4 отримала у ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 8000 грн., що складало в еквіваленті 1000 дол. США. Вказувала, що зазначена сума була передана відповідачу під час укладання договору, на підтвердження чого була складена розписка, в якій вона зазначила, що гроші отримала для ведення спільного бізнесу «Салон краси» за адресою: пров. Марїнський, 1.

Зазначала, що взагалі відповідачі їй винні 10000 дол. США. та що зазначені гроші ОСОБА_4 брала у присутності свого чоловіка ОСОБА_5, з яким вона веде спільний бізнес, утримуючи «Салон краси» за адресою: м. Харків, пров. Марїнський, 1. Також, вказувала, що неодноразово зверталась до відповідачів із вимогою повернути вказані гроші, проте останні відмовляються виконувати свої обовязки за договором.

Рахуючи суму боргу за трьома договорами позики за офіційним курсом валют станом на час звернення, позивач просила суд стягнути з відповідачів грошові кошти в розмірі 283480,66 грн. та проценти, розмір яких визначила на рівні облікової ставки Національного банку України в розмірі 41466 грн. 17 коп.

09 липня 2015 року відповідач ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, в якому виклала вимоги про визнання недійсними договори, укладений між нею та ОСОБА_3 від 01.06.2012 року, 30.06.2012 року, 09.07.2012 року.

В обґрунтування зазначила, що розписки, на підставі яких були укладені вищезазначені договори, мали застереження у вигляді того, що грошові кошти передаються для ведення спільного бізнесу та повертається не сума грошових коштів, що передавалась ОСОБА_4, а 50% від чистого прибутку по всім видам діяльності, що в свою чергу не відповідає вимогам ч.1 ст. 1046 ЦК України, отже таким чином, на думку позивача такі спірні угоди не є у розумінні норми закону договорами позики.

Ухвалою суду від 13 липня 2015 року первісний та зустрічний позови були обєднанні в одне провадження.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 не зявилась, про місце і час розгляду справи повідомлялась належним чином, представник позивача ОСОБА_1 за довіреністю від 15.04.2014 року (а.с.69), позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити. Проти задоволення зустрічного позову заперечував, вказував на його безпідставність.

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 в судове засіданні не зявились, представник ОСОБА_4 ОСОБА_2, який діє на підставі довіреності від 05.03.2015 року (а.с.70) позовні вимоги ОСОБА_3 не визнав, просив суд у їх задоволенні відмовити. Зазначав, що його довіритель брала кошти у гривні, а тому вимоги позивача у валютному еквіваленті є безпідставними. Також зазначив, що між сторонами взагалі не укладався договір позики, оскільки написана розписка не відповідає вимогам ст.1046 ЦК України. Крім того, вказував, що ОСОБА_5 не має бути співвідповідачем по справі, оскільки грошові кошти ОСОБА_4 брала для ведення бізнесу, а не в інтересах родини.

У додатковим письмових поясненнях від 19.08.2015 року представник ОСОБА_2 зазначив, що позивач помилково кваліфікує спірні угоди як договори позики, бо насправді угоди по своїй юридичній сутності є договорами про спільну діяльність, які є недійними в силу того, що потребують державної реєстрації в органах Державної фіскальної служби.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду показала, що знайома зі сторонами по справи та зазначила, що їй відомо, що вони мали спільний бізнес салон краси на вул. Марїнській у м. Харкові. Вказала, що неодноразово була свідком того, як ОСОБА_3 передавала під розписку грошові кошти ОСОБА_4, які в подальшому використовувались для придбання обладнання у салон, косметики тощо. Наполягала на тому, що грошові кошти передавались виключно у гривні. Зазначила, що згідно документації вказаний салон краси належав ОСОБА_4 одноособово. На питання суду вказала, що не була безпосереднім свідком того, за які саме гроші ОСОБА_4 було придбано обладнання, косметика у салон краси та зазначила, що родових ознак грошей, які передавались за розписками, не памятає.

Згідно з вимогами ч. ч. 1, 2, 3 ст. 10 Цивільно-процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно з положеннями ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд, вислухавши пояснення сторін, вивчивши матеріали справи і дослідивши надані докази, у межах заявлених позовних вимог (ст. 11 ЦПК України) установив наступне

Ч. 1 ст. 626 ЦК України визначає цивільно-правовий договір, як домовленість двох або більше сторін, спрямовану на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші

речі,визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики, як встановлено ст. 1047 ЦК України, укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавець є юридична особа, - незалежно від суми.

Так, в судовому засіданні встановлено та не заперечувалось сторонами по справі, що 01.06.2012 року ОСОБА_4 склала розписку, про те, що бере у ОСОБА_3 грошову суму у розмірі 56000 грн. (еквівалент 70000 у.е.). Крім того, в цій розписці було зазначено, що грошові кошти беруться для ведення спільного бізнесу «Салон краси» по пров. Марянському,1, а також зазначалось, що ОСОБА_4 зобовязується виплачувати ОСОБА_3 50 % від чистого доходу по усім видам діяльності. Строк дії до 01.10.2013 року. Також зазначалось, що в разі дострокового припинення сумісної діяльності ОСОБА_4 зобовязується повернути зазначену суму протягом 1 місяця.

Зобов'язання, як зазначено в ст. 525 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК).

У спірному правочині між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 винятки з цього правила не встановлювались.

Вирішуючи по суті вимоги позивача про стягнення заборгованості з відповідачів за договором позики, суд частково погоджується з ними, виходячи з наступного. Відповідно до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі,визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики, як встановлено ст. 1047 ЦК України, укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять раз перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавець є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладання договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому визначеної суми або визначеної кількості речей.

Аналізуючи вищезазначені норми закону, суд приходить до висновку, що 01.06.2012 року між сторонами дійсно був укладений договір позики, на підтвердження якого ОСОБА_4 склала розписку, де визначила суму коштів, яку позичила у ОСОБА_3.

Аналогічними, на думку суду, є правовідносини, які ґрунтуються на підставі розписок від 30.06.2012 року та 09.07.2012 року, з яких вбачається, що ОСОБА_4 позичила у ОСОБА_3 грошові кошти у сумі 16000 грн. та 8000 грн. відповідно.

Посилання представника відповідача на те, що складений документ не відповідає положенням ст.1046 ЦК України спростовується матеріалами справи, оскільки сторони дотримались форми укладання договору позики. Щодо наявних у розписці застережень щодо цільового використання позичених коштів, сплати 50 % від чистого прибутку по всім видам діяльності, то суд зазначає, що ці умови ніяким чином не спростовують передачу грошей у позику, а тільки конкретизують деякі обумовлені сторонами обставини їх відносин.

Проте, суд погоджується із запереченнями відповідачів у тій частині, що законних підстав для стягнення із відповідачів грошових коштів, вираховуючи їх у доларовому еквіваленті в залежності від курсу валют, не має, оскільки із пояснень самих сторін правочину, а також із тексту розписки, судом встановлено, що передача грошових коштів відбувалась саме у гривні, а не в доларах США.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

У звязку з чим, суд вважає також підставними посилання відповідачів на те, що ОСОБА_5 є неналежним відповідачем по справі, оскільки жодних зобовязань перед ОСОБА_3 він не підписував, а знаходження його у шлюбі із позичальником за договором позики не накладає на нього беззастережний обовязок повертати позику за договором, оскільки за правилами ст.73 СК України позивачем не доведено, а судом не встановлено, що договір позики був укладений одним із подружжя в інтересах сімї і те, що одержано за договором, використано на її потреби.

Тобто, представник позивача не надав до суду докази, які б доводили обставини використання грошових коштів ОСОБА_4 саме в інтересах родини, на які він посилається та не заявляв клопотання про їх витребування, а тому відповідно до ст. 212 ЦПК Українисуд оцінює наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику ( грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк ( ч. 1 ст. 530 ЦК України ).

Враховуючи вищевикладене, аналізуючи надані докази та даючи їм правову оцінку, враховуючи встановлені судом і наведені вище обставини, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановленихобставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 в частині стягнення з ОСОБА_4, ОСОБА_5 грошової суми за договорами позики від 01.06.2012 року, 30.06.2012 року, 09.07.2012 року підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача заборгованість за договорами позики від 01.06.2012 року, 30.06.2012 року, 09.07.2012 року у загальній сумі 80000 грн.

Щодо вимог позивача про стягнення у солідарному порядку з відповідачів процентів за користування грошовими коштами, отриманими за договорами позики, то суд також вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюється договором. Якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи те, що умовами договорами позики, укладеними між позивачем та відповідачем не було встановлено розмір процентів, тому суд вважає вірним розрахунок позивача щодо розміру процентів, виходячи з рівня облікової ставки Національного банку України за період користування сумою позики.

Тобто, суд вираховує проценти за період, який самостійно визначив позивач, а саме з 13.08.2013 по 23.02.2015 рік виходячи з наступного:

- з 13 серпня 2013 року по 14 квітня 2014 року сума процентів складає 3063,01 грн. (80000 грн. х 6,5% : 365 дн. х 215 дн.).

- з 15 квітня 2014 року по 16 липня 2014 року сума процентів складає 1936,44 грн. (80000 грн. х 9,5% : 365 дн. Х93дн.).

- з 17 липня 2014 року по 12 листопада 2014 року сума процентів складає 3260,27 грн. (80000 грн. х 12,5% : 365 дн. Х119дн.).

- з 13 листопада 2014 року по 05 лютого 2015 року сума процентів складає 2608,22 грн. (80000 грн. х 14,0% : 365 дн. Х85дн.).

- з 06 лютого 2015 року по 23 лютого 2015 року сума процентів складає 769,32грн. (80000 грн. х 19,5% : 365 дн. Х18дн.).

Загальна сума процентів за користування коштами за підрахунком суду за період, який відповідно до ч.1 ст. 11 ЦПК України був визначений позивачем складає 11637,26 грн..

У звязку із вищезазначеним, суд задовольняє вимоги позивача щодо стягнення процентів за користування коштами за договором позики саме у цьому розмірі, при цьому також вважає, що саме з відповідача ОСОБА_4 необхідно стягнути вищезазначену суму процентів.

Крім того, у відповідності до ч. 1 ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею та документально підтверджені судові витрати.

Оскільки суд задовольняє вимоги позивача частково, то на користь позивача з відповідача підлягає стягненню сплачена сума судового збору у пропорційному розміру до суми задоволених вимог (28,20%), а саме судовий збір у розмірі 916,35 грн. та судовий збір, сплачений за заявою про забезпечення позову, яка була задоволена судом, проте у частковому розмірі 60 грн. 90 коп., оскільки ухвала Київського районного суду м. Харкова була змінена ухвалою Апеляційного суду Харківської області та заяву було задоволено частково.

Щодо зустрічного позову ОСОБА_4, то суд прийшов до висновку, що він не підлягає задоволенню з наступних підстав.

З розяснень, які викладені в п.26 Постанови Пленуму Верховного суду України №2 від 12.06.2009 року «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», - під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи (причини пропуску позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Посилання ОСОБА_4 та її представника, що укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 правочини не є договорами позики, а по своїй юридичній сутності є договорами про спільну діяльність є безпідставними, з огляду на те, що обставини, на які вони посилаються не доведені належними та допустимими доказами та в свою чергу не спростовують висновків суду, до яких він прийшов при вирішенні по суті первісного позову.

Свідчення допитаного у залі суду свідка не можуть бути розцінені судом як належні докази ведення між сторонами у справі спільної діяльності та давати підстави вважати наявні у справі розписки договорами про спільну діяльність.

Крім цього, суд вважає за необхідне зазначити, що посилання представника відповідача на те, що всі договори про спільну діяльність потребують державної реєстрації є хибними, оскільки державній реєстрації підлягають лише договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не повязаної із створенням юридичної особи, укладені відповідно до законодавства субєктами зовнішньоекономічної діяльності України за участю іноземного інвестора.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 10, 11, 58, 60, 88, 209, 212, 218, 294 ЦПК України, ст.ст. 203- 204, 215, 525, 625, 1046, 1047, 1049, 1051 ЦК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 Джафар кизи до ОСОБА_4, ОСОБА_5, про стягнення заборгованості за договором позики задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 Джафар кизи (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2) грошові кошти за договорами позики від 01.06.2012 року, 30.06.2012 року, 09.07.2012 року у розмірі 91637 (девяносто одна тисяча шістсот тридцять сім грн.) 26 коп.

Стягнути з ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1) на користь ОСОБА_3 Джафар кизи (ІНФОРМАЦІЯ_2, ІПН НОМЕР_2) витрати по сплаті судового збору у розмірі 977 грн. 25 коп.

В іншій частині позовних вимог до ОСОБА_4 відмовити.

У задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 Джафар кизи, про визнання правочинів недійними відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в Апеляційний суд Харківської області через Київський районний суд м. Харкова протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складений 16 вересня 2015 року.

Суддя Н.В. Якуша