Рішення № 50324536, 14.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6208/15 Справа № 185/272/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - Болдирєва У. М. Доповідач - Болтунова Л.М.

Категорія 53

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2015 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Болтунової Л.М.

суддів - Козлова С.П., Тамакулової В.О.

при секретарі - Безрукавому Є.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу Комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня» на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровьскої області від 03 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня» про зміну формулювання причини звільнення та стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки ,-

в с т а н о в и л а:

У січні 2015 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня», ( надалі КУ «ВЦРЛ»), мотивуючи позовні вимоги тим, що вона з 12.08.2013 року перебувала з відповідачем у трудових відносинах, працюючи на посаді лікаря-терапевта.

22.10.2014 року вона звернулась до роботодавця із заявою про звільнення за ст. 38 КЗпП у зв'язку із зміною місця проживання, але наказом відповідача № 203ос від 12.12.2014 року її було звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України. Вважаючи, що її звільнили з порушенням трудового законодавства, позивачка просила задовольнити позов.

Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровьскої області від 03 лютого 2015 року позов задоволено частково.

Визнано неправомірним та скасовано наказ керівника КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» № 203ос від 12.12.2014 року про звільнення лікаря-терапевта терапевтичного відділення ОСОБА_2 з 31.10.2014 року за п. 4 ст. 40 КЗпП України, за прогули без поважних причин; змінено формулювання причини її звільнення, зазначивши причину звільнення «за власним бажанням, на підставі ч.1 ст. 38 КЗпП України, у зв'язку з переїздом на нове місце проживання та зобов'язано позивача внести до її трудової книжки вказані зміни у формулюванні причини звільнення; зобов'язано КУ «Вознесенська центральна районна лікарня» нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.11.2014 року по 18.12.2014 року включно. В іншій частині позову відмовлено.

З таким рішенням, в частині задоволення позовних вимог, не погодився відповідач, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та не повне їх з'ясування, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції.

Оскільки рішення суду оскаржується лише в частині задоволення позовних вимог, то в іншій частині дане судове рішення колегією суддів не перевіряється.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Статтями 213, 214 ЦПК України передбачено, що рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.08.2013 року на підставі направлення на роботу Управління охорони здоров'я України Миколаївської облдержадміністрації, між КУ «ВЦРЛ» та ОСОБА_2 укладено трудовий договір № 137, відповідно до умов якого остання зобов'язалась відпрацювати на посаді лікаря-терапевта у терапевтичному відділення лікарні не менш ніж три роки - до 11.08.2016 року.

Пунктом 4 вищевказаного договору передбачено, що він може бути розірваний, зокрема, достроково за ініціативою роботодавця чи працівника у випадках, передбачених чинним трудовим законодавством.( а.с.71, 115)

Відповідно до зазначеного договору відповідачем було видано наказ № 139 ос від 12.08.2013 року про прийняття позивачки на роботу на зазначену посаду.(а.с.9)

22.10.2014 року ОСОБА_2 звернулась до головного лікаря КУ «ВЦРЛ» із заявою (вх.№ 878/06 від 22.10.2014), в якій просила розірвати трудовий договір та звільнити її з роботи за власним бажанням, з 01.11.2014 року, на підставі ст. 38 КЗпП України, у зв'язку із неможливістю продовжувати роботу через переїзд на нове місце проживання до чоловіка, у Херсонську область. ( а.с.15)

05.11. 2014 року лікарня листом № 2611/02 повідомила Начальника управління охорони здоров'я Миколаївської облдержадміністрації, що ОСОБА_2 без поважної причини не з'являється на робочому місці з 03.11.2014 року, залишивши заяву про звільнення з роботи за власним бажанням, з підстав переїзду на нове місце проживання, без надання підтверджуючих документів.

У подальшому, 11.11.2014 року завідувачем терапевтичним відділом Москальчук Л.І. була написана доповідну записка щодо відсутності ОСОБА_2 на робочому місці з 03.11.2014 року, в якій, зокрема, зазначено, що остання 31.10.2014 року попередила його про те, що буде відсутньою на робочому місці починаючи із 03.11.2014 року, оскільки написала заяву про звільнення за власним бажанням.

Наказом № 203ос від 12.12.2014 року ОСОБА_2 було звільнено за п.4 ст. 40 КЗпп України (прогули без поважних причин) з виплатою компенсації за 6 календарних днів невикористаної відпустки. Підставою звільнення у наказі зазначено табель обліку робочого часу, доповідна завідувача відділення від 11.11.2014, наказ ОДА УОЗ від 09.12.2014 року № 9-15/111. (а.с.10)

12.12.2014 року комісією у складі начальника відділу кадрів Гордієнко С.П., інспектора відділу кадрів Ліщинської Н.М., юрисконсульта Платовської І.О, було складено акт № 1, яким було зафіксовано, що 12.12.2014 року ОСОБА_2 не з'явилась за отриманням трудової книжки, про що вона була повідомлена у телефонному режимі, пояснивши, що не має можливості її забрати оскільки не знаходиться у місті, а отримає її 18 грудня 2014 року. (а.с.49)

Розглядаючи спір по суті, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що наказ від 12.12.2014 року про звільнення ОСОБА_2, з 31 жовтня 2014 року по п.4 ст.40 КЗпП України, є таким, що постановлений з порушенням норм трудового законодавства й обґрунтовано зобов'язав відповідача змінити формулювання причини звільнення, зазначивши п.1 ст.38 КЗпП України, за власним бажанням, (у зв*язку з переїздом на нове місце проживання), та внести даний запис у трудову книжку позивачки.

Відповідно до вимог ч.ч. 3, 4 ст. 235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним або таким, що не відповідає чинному законодавству, у випадках, коли це не тягне поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов'язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю (пункт) закону. Якщо неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника, орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату йому середнього заробітку за час вимушеного прогулу в порядку і на умовах, передбачених частиною другою цієї статті.

У разі затримки видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові виплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Колегія суддів вважає, що зобов*язуючи відповідача нарахувати та виплатити позивачці середній заробіток за час вимушеного прогулу, суд першої інстанції, у порушення ст.11ЦПК України, вийшов за межи позовних вимог ОСОБА_2, яка звертаючись з позовом, просила зобов*язати відповідача виплатити їй середній заробіток за затримку видачі трудової книжки за період з 01 листопада 2014 року по 18 грудня 2014 року включно.

Також, не звернув увагу на положення ст.16 ЦК України, яка передбачає способи захисту цивільних прав та інтересів особи, що звернулась до суду.

Крім того, у порушення ч.4 ст.10 ЦПК України, суд не роз'яснив належним чином позивачці її прав, зокрема, щодо можливості уточнення своїх позовних вимог, стосовно стягнення з відповідача виплат, та не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, не сприяв здійсненню її прав.

Враховуючи наведене колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у зазначеній частині слід скасувати, як передчасне, оскільки судом було допущено порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог про зобов*язання відповідача виплатити позивачці середній заробіток за затримку видачі трудової книжки. В решті рішення суду, в оскаржуваній частині, відповідає вимогам закону, а тому залишається в силі. У зв'язку з чим апеляційна скарга задовольняється частково.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Комунальної установи «Вознесенська центральна районна лікарня» задовольнити частково.

Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровьскої області від 03 лютого 2015 року в частині зобов'язання Комунальну установу «Вознесенська центральна районна лікарня» нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 зобов*язати Комунальну установу «Вознесенська центральна районна лікарня» виплатити їй середній заробіток за затримку видачі трудової книжки, за період з 01 листопада по 18 грудня 2014 року, відмовити.

В іншій оскарженій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з цього часу.

Судді: