Рішення № 50321841, 08.09.2015, Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

08.09.2015

Справа № 203/1128/14-ц

2/0203/56/2015

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2015 року Кіровський районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Маймур Ф.Ф.,

при секретарі - Чередник І.О.

за участю : представника позивача ОСОБА_1,

відповідача - ОСОБА_2

представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпропетровську цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, третя особа Пята дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину, -

В С Т А Н О В И В:

19 лютого 2014 року ОСОБА_4 звернулась до Кіровського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до ОСОБА_2, третя особа Пята дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину. (а.с. 3-5)

Ухвалою Кіровського районного суду м. Дніпропетровська вищезазначена позовна заява була залишена без руху та позивачу було надано строк для усунення викладених в ухвалі суду недоліків, у звязку з чим 28 лютого 2014 року позивачем була надана на адресу суду заява з урахуванням усунених недоліків. (а.с. 12-16)

07 травня 2015 року під час проведення судового засідання судом було задоволено клопотання відповідача та залучено в розгляді даної справи в якості третьої особи приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 (а.с. 94-95, 97)

Позивач у позовній заяві з урахуванням уточнень та представник позивача у судовому засіданні посилалась на те, що 08 липня 2011 року померла мати позивача ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкала в квартирі АДРЕСА_1 та яка належала їй на праві власності, внаслідок виплати паю у житлово-будівельному кооперативі № 310 м. Дніпропетровська. Позивач є рідною донькою померлої, з 1999 року позивач до виїзду за кордон постійно проживала разом зі своєю матірю у належній їй квартирі. 09.06.2008 року позивач виїхала до Ізраїлю по трудовій візі і повернулась лише 30.07.2012 року. Під час перебування в Ізраїлі, позивач підтримувала регулярний зв'язок зі своєю матірю за допомогою телефону, крім того, щомісячно пересилала грошові кошти голові кооперативу для оплати послуг відповідача, яка погодилась надавати матері позивача допомогу у прибиранні квартири та придбанні продуктів харчування. Про смерть матері позивач дізналась лише 10.07.2011 року від голови ЖБК № 310 м. Дніпропетровська, і відправила грошові кошти на її поховання. Після повернення в Україну позивач дізналася, що її мати в останні місяці життя змінила заповіт та заповіла свою квартиру відповідачу, послуги якої оплачувала позивач і яку просила надавати матері фізичну допомогу. Позивач вважає, що відповідач користуючись можливістю доступу до житла померлої заволоділа усіма сімейними документами, тому на даний час позивач має труднощі з їх відновленням. Крім того, позивач в обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що матір позивача змінила заповіт під впливом погроз та психічного розладу внаслідок систематичного вживання алкоголю та психічного тиску з боку відповідача. Таким чином, позивач звернулась до суду та просила суд визнати недійсним заповіт складений ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2, оскільки він не відповідав справжній волі ОСОБА_6, а отже є незаконним. Окрім вищезазначеного, позивач просила визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за заповітом видане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6, померлої 08.07.2011 року на квартиру АДРЕСА_2. (а.с. 3-5)

У судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала у повному обсязі та наполягала на їх задоволенні. (а.с. 181)

Відповідач та представник відповідача у судовому засіданні заперечували проти задоволення позову, посилаючись на те, що позовні вимоги є незаконними та необґрунтованими, оскільки посилання позивача викладені в позовній заяві не були підтверджені жодним доказом, є видумкою, оскільки відповідач докладала великих зусиль, щоб доглядати за ОСОБА_6, у звязку з тим, що остання практично не ходила, потребувала догляду з боку відповідача, якого її лишила власна донька. Крім того, голова ЖБК № 310 постійно контролювала стан підопічної відповідача, а отже відсутні підстави вважати, що померла ОСОБА_6 не усвідомлювала власних дій під час складання заповіту. Також, під час посвідчення заповіту, приватний нотаріус ОСОБА_7 пересвідчувалась у відсутності сумнівів в дієздатності заповідачки, а отже факт нотаріального посвідчення заповіту є достатнім підтвердженням його складання, що свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову про недійсність заповіту. Окрім вищезазначеного, рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22.01.2013 року позивачу було відмовлено у визначенні їй додаткового тримісячного строку на подання заяви про прийняття спадщини, що свідчить про те, що спадщину позивач не прийняла, оскільки на час відкриття спадщини не мешкала разом із спадкодавицею, заяву у встановлений шестимісячний строк позивач не подала, а отже спадщину не прийняла. Враховуючи, що позивач права на спадщину не отримала, а отже воно не може бути порушеним і не підлягає захисту, тому відповідач та представник відповідача просили суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. (а.с. 85-88)

Представник Пятої ДДНК у судове засідання не зявився, про час, дату та місце розгляду повідомлявся належним чином, однак надав на адресу суду заяву в якій просив суд розглянути дану справу без участі їхнього представника та повідомити про результати розгляду даної цивільної справи. (а.с. 37, 169)

Приватний нотаріус ДМНО ОСОБА_5 у судове засідання не зявилась, про час, дату та місце розгляду справи повідомлялась належним чином, про причини неявки суд не повідомила. (а.с. 100)

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до наступного висновку з таких підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_4, дошлюбне прізвище «Дудіна» є рідною донькою ОСОБА_6, яка померла 08 липня 2011 року, що підтверджується копією свідоцтва про народження, копією паспорта позивача та копією свідоцтва про смерть ОСОБА_6, наявними в матеріалах справи. (а.с. 18-19, 21, 41, 71)

Встановлено, що 16.04.2011 року ОСОБА_6 склала заповіт на випадок своєї смерті та зробила таке розпорядження, що належну їй квартиру № 63, яка знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Мініна, буд. № 13, вона заповідає ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зазначивши в заповіті, що заповіт від 15.04.2011 року, посвідчений приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5, за реєстровим № 1307, заповідач ОСОБА_6 скасовує. Крім того, на прохання заповідача заповіт було записано власноручно нотаріусом зі слів заповідача о 17:00 годинні за місцем проживання заповідача удома за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується копією дубліката заповіту, посвідченого приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5, копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі та копією інформаційної довідки з Єдиного реєстру спеціальних бланків нотаріальних документів від 22.05.2012 року, наявними в матеріалах справи. (а.с. 55-57, 112)

Судом встановлено, що з 07.11.1981 року по день своєї смерті ОСОБА_6 була зареєстрована та проживала за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3. Дана квартира належала ОСОБА_6 на праві власності на підставі довідки про виплату паю в житлово-будівельному кооперативі № 310 м. Дніпропетровська від 20.10.1992 року, що підтверджується копією довідки голови ЖБК № 310 м. Дніпропетровська, копією реєстраційного посвідчення на квартиру від 11.11.1992 року, копією витягу з реєстру прав власності на нерухоме майно від 14.03.2012 року, копією витягу з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 22.05.2012 року, копією витягу з Єдиного реєстру заборон відчуження обєктів нерухомого майна від 22.05.2012 року, наявними в матеріалах справи. (а.с. 42, 57-59)

З матеріалів справи було встановлено, що 17.12.2011 року після смерті ОСОБА_6 на підставі заяви про прийняття спадщини від ОСОБА_2 Пятою ДДНК була відкрита спадкова справа № 554/2011 до майна померлої 08.07.2011 року, що підтверджується матеріалами спадкової справи від 17.12.2011 року, наявними в матеріалах справи. (а.с. 40-73)

Встановлено, що 01.12.2011 року позивач ОСОБА_4 зверталась до Пятої ДДНК з заявою про прийняття спадщини ОСОБА_6, померлої 08.07.2011 року, за результатом розгляду якої позивачу було відмовлено в видачі свідоцтва на спадщину, у звязку з пропуском позивачем терміну, для прийняття спадщини, а також повідомлено позивачу про те, що померла ОСОБА_6 залишила заповіт на квартиру АДРЕСА_4 на імя ОСОБА_2, тому свідоцтво про право на спадщину було видано спадкоємиці за заповітом, що підтверджується копією заяви ОСОБА_4 від 01.12.2011 року, копією конверту про направлення заяви, копією листа державного нотаріуса від 01.2012 року, копією листа державного нотаріуса від 08.2012 року та копією заяви позивача про прийняття спадщини від 11.08.2012 року, наявними в матеріалах справи. (а.с. 44-48, 61-63)

Також судом встановлено, що 22 січня 2013 року рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська позивачу ОСОБА_8 було відмовлено в задоволенні позову про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, що підтверджується копією рішення суду від 22.01.2013 року, наявною в матеріалах справи. (а.с. 180а-180в)

Встановлено, що 22.05.2012 року відповідач ОСОБА_2 отримала від державного нотаріуса Пятої ДДНК на підставі дублікату заповіту, виданого 14.12.2011 року приватним нотаріусом ДМНО ОСОБА_5, спадкоємицею зазначеного в заповіті майна є ОСОБА_6 спадщину, яка складається з кватири № 63 по вул. Мініна, буд. № 13 в м. Дніпропетровськ, яка належала спадкодавиці на підставі реєстраційного посвідчення, виданого 11.11.1992 року на підставі довідки кооперативу м. Дніпропетровська від 20.10.1992 року про сплату квартири, що підтверджується копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 22.05.2012 року, копією витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 22.05.2012 року, наявними в матеріалах справи. (а.с. 59-60)

Встановлено, що ухвалою суду від 06.08.2014 року в рамках даної цивільної справи була призначена посмертна судова-психіатрична експертиза ОСОБА_6, яка померла 08 липня 2011 року, за результатом проведення якої, 23.04.2015 року висновком судово-психіатричного експерта № 22 було встановлено, що ОСОБА_6 на момент складання заповіту від 16 квітня 2011 яким-небудь психічним захворюванням не страждала, за своїм психічним станом в той період часу могла розуміти значення своїх дій та керувати ними, викладені обставини підтверджуються висновком судово-психіатричного експерта № 22 від 23.04.2015 року, наявним в матеріалах справи. (а.с. 170-172)

Правовідносини, які виникли між сторонами урегульовані нормами Цивільного кодексу України та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

До загальних вимог додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України відноситься волевиявлення учасника правочину, яке має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Підставою недійсності правочину, згідно ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до змісту ст. 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.

Пунктом 6 ОСОБА_9 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 (надалі ОСОБА_9 від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13) розяснено, що право на пред'явлення позову про недійсність заповіту виникає лише після смерті заповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 1257ЦК Українипідставами нікчемності заповіту, тобто недійсності відповідно до закону, є складання заповіту особою, яка не мала на це права, або складання з порушенням вимог щодо форми та посвідчення заповіту.

Згідно змісту ст. ст. 1247,1248 ЦК України до форми заповіту встановлюються загальні вимоги, а саме заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення , заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно доч. 4 ст. 207цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними уст.ст. 1251, 1252цього Кодексу. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

Статтею 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановленихабз. 3 ч. 2 ст. 1248 і ст. 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому. У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.

Підпунктами 1.7., 1.8., 1.11. п. 1 ОСОБА_1 3 Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296/5 від 22.05.2012 року (надалі наказ № 296/5), встановлений порядок складання заповіту відповідно до якого нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним, про що зазначається перед його підписом. Якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках. Свідками можуть бути особи з повною цивільною дієздатністю. Свідками не можуть бути: нотаріус; особи, на користь яких складено заповіт; члени сімї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт. Текст заповіту має містити відомості про особи свідків, а саме: прізвище, імя, по батькові кожного з них, дату народження, місце проживання, реквізити паспорта чи іншого документа, на підставі якого було встановлено особу свідка. Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.

Відповідно до п. 8 Наказу № 296/5, встановлено, що відомості про заповіти підлягають обов'язковій державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, установленомуположенням про Спадковий реєстр, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 07.07.2011 № 1810/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11.07.2011 за № 831/19569.

Відповідно до ч. 1,2,3 ст. 1254 ЦК України заповідач має право у будь-який час скасувати заповіт. Заповідач має право у будь-який час скласти новий заповіт. Заповіт, який було складено пізніше, скасовує попередній заповіт повністю або у тій частині, в якій він йому суперечить. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним.

Пунктом 6 ОСОБА_9 від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 визначено, що у разі складання кількох заповітів щодо розпорядження одним і тим же майном (множинність заповітів) судам слід враховувати норми частин 3, 4 ст. 1254 ЦК України. Кожний новий заповіт скасовує попередній і не відновлює заповіту, який заповідач склав перед ним. Якщо новий заповіт, складений заповідачем, був визнаний недійсним, чинність попереднього заповіту не відновлюється, крім випадків, встановлених статтями 225, 231 ЦК.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Якщо судом встановлено, що спадкоємці, на користь яких були складені попередні заповіти, спадщину не прийняли, позовні вимоги спадкоємців за законом про визнання недійсним заповіту з підстав, передбачених ст. 225, ч. 2 ст. 1257ЦК, підлягають задоволенню, якщо визнання недійсним оспорюваного заповіту є підставою для виникнення права спадкування за законом спадкоємців черги, яка закликається до спадкування відповідно до статей 1261 - 1264 ЦКУкраїни.

Системний аналіз нормЦК свідчить, що відповідно до ч. 2 ст. 1257 ЦК виключно підстави недійсності правочину, визначені у ст. 225, ст. 231 ЦК України.

Відповідно до розяснень викладених в ОСОБА_9 від 16.05.2013№ 24-753/0/4-13, для встановлення психічного стану заповідача в момент складання заповіту, який давав би підстави припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу (ст. 145 ЦПК). Суд не має права давати оцінку медичним документам, які потребують спеціальних знань. Ухвалюючи рішення про визнання недійсним заповіту з підстав, передбачених ч. 1 ст. 225ЦК, суди повинні враховувати, що для визнання такого правочину недійсним предметом доказування є та обставина, що особа-заповідач у момент складання заповіту не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Висновок судово-психіатричної експертизи у такій категорії справ є лише одним із доказів, якому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами.

Згідно з ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до положеньст. 57 ЦПК Українидоказами є будь які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів.

Частиною 3 ст. 61 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено, що зміст заповіту від 16.04.2011 року складений ОСОБА_6 посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 зареєстрований в реєстрі за № 1321 не суперечить Цивільному кодексу України, Наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» № 296/5 від 22.05.2012 року, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, оскільки в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження посилання позивача викладені в позовній заяві з урахуванням уточнень про обставини складання заповіту. Окрім цього, позивач та представник позивача не надали суду жодних належних доказів, відповідно до яких підтвердився факт складання заповіту з порушенням Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України № 296/5 від 22.05.2012 року, а отже суд вважає посилання позивача для задоволення позову необґрунтованими.

Також, суд критично оцінює посилання позивача, що померла ОСОБА_6І при складанні заповіту від 16.04.2011 року не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними, у звязку з розладом психічного становища, що на думку позивача є підставою для визнання заповіту недійсним, оскільки відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 22 від 23.04.2015 року, померла ОСОБА_6 в момент складання заповіту від 16.04.2011 року розуміла значення своїх дій та на момент складання заповіту могла керувати ними, що свідчить про те, що ОСОБА_6 у момент складання заповіту усвідомлювала значення своїх дій та керувала ними, враховуючи висновок проведеної судово-психіатричної експертизи у даній справі, якому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання заповіту від 16.04.2015 року складеного ОСОБА_6 недійсним, а отже відсутні підстави для визнання свідоцтва про право на спадщину за заповітом видане ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6, померлої 08.07.2011 року на квартиру АДРЕСА_2.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано жодного належного доказу того, що ОСОБА_6 складаючи заповіт не могла розуміти в повному обсязі значення своїх дій та керувати ними та що її волевиявлення не було вільним та не відповідало її внутрішній волі, тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтованими та не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись Постановою Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», ОСОБА_9 спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13, ст. ст. 203, 215, 225, 231, 256, 257, 261, 267, 1233, 1243, 1245, 1254, 1257 ЦК України, ст.ст. 10, 57-61, 145, 154, 208, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

ОСОБА_4 у задоволенні позову до ОСОБА_2, третя особа Пята дніпропетровська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту та свідоцтва про право на спадщину відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 223 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Кіровський районний суд м. Дніпропетровська шляхом подання апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Ф.Ф. Маймур