Постанова № 50311776, 17.02.2011, Вінницький окружний адміністративний суд

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 лютого 2011 р. Справа № 2-а-60/11/0270

Вінницький окружний адміністративний суд в складі

Головуючого судді Чудак Олесі Миколаївни,

при секретарі судового засідання: Задерей Ірина Василівна

за участю представників сторін:

позивача : ОСОБА_1

відповідача : ОСОБА_2

у відсутність прокурора,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: прокурора Мурованокуриловецького району Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецького районного центру зайнятості Вінницької області

до: ОСОБА_2

про: стягнення допомоги по безробіттю

ВСТАНОВИВ :

10 січня 2011 року прокурор Мурованокуриловецького району Вінницької області в інтересах держави в особі Мурованокуриловецького районного центр зайнятості (Мурованокуриловецький РЦЗ) звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення допомоги по безробіттю в сумі 4003 грн 47 коп.

Зазначив, що відповідно до частини першої статті 6 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 02 березня 2000 року №1533-ІІІ (Закон №1533) застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття.

Для надання статусу безробітного та виплати матеріального забезпечення, особи повинні подавати до центру зайнятості по місцю реєстрації документи з достовірними даними. Крім того, відповідно до частини другої статті 36 цього ж Закону, застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобовязані своєчасно подавати і відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм такого забезпечення.

Як стало відомо за результатами здійснення SQL-запит щодо виявлення осіб які на день надання статусу безробітного не припинили підприємницьку діяльність, відповідач ОСОБА_2, будучи відповідно до статті 1 Закону України «Про зайнятість населення» від 01 березня 1991 року №803-ХІІ зайнятою особою, обманним шляхом, тобто не повідомивши, що вона зареєстрована як фізична особа-підприємець, 06 грудня 2007 року набула статусу безробітної та до 25 грудня 2008 року отримувала допомогу по безробіттю.

За таких обставин, ОСОБА_2 запропоновано добровільно повернути зазначену суму допомоги по безробіттю, однак станом на час звернення до суду кошти від відповідача не надходили.

Таким чином, посилаючись на те, що дії ОСОБА_2 потягли переплату коштів з Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття в сумі 4003 грн 47 коп., тобто відповідно до частини третьої статті 36 Закону №1533 внаслідок умисного невиконання відповідачем своїх обовязків та зловживання ними вказана сума сплачена безпідставно, а також враховуючи, що у разі відмови застрахованої особи добровільно повернути кошти чи просто у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється через органи судової влади, - прокурор просив стягнути з ОСОБА_2 4003 грн 47 коп. в судовому порядку.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2010 року відкрито провадження і адміністративна справа призначена до розгляду.

Прокурор в судові засідання, призначені на 01 лютого 2011 року, 17 лютого 2011 року жодного разу не зявлявся, повноважного представника не направляв, хоча про час, дату і місце судового засідання повідомлявся завчасно та належним чином, про що свідчать супровідні листи від 13 січня 2011 року та розписки про отримання повісток прокуратурою Мурованокуриловецького району Вінницької області від 27 січня 2011 року та прокуратурою Вінницької області від 24 січня 2011 року й від 02 лютого 2011 року (а.с. 20, 21, 24, 25, 31).

За таких обставин судом враховано, що до суду прокурор звернувся в інтересах держави та урядового органу державного управління, відповідно до статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05 листопада 1991 року №1789-ХІІ та статті 60 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), тобто завжди маючи можливість особисто або через представника підтримати подану позовну заяву. Оскільки в судові засідання зявлявся представник позивача, в інтересах якого подано позов, то судом визнано неявку прокурора такою, що не перешкоджає розгляду справи. Відтак, ухвалено провести судове засідання у відсутність прокурора

В судовому засіданні представник Мурованокуриловецького РЦЗ директор ОСОБА_1 (наказ на а.с. 27) позовні вимоги підтримав в повному обсязі й просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_2 в судовому засіданні погодилась із заявленою до стягнення сумою, зазначивши, що субєктом підприємницької діяльності її реєструвала інша особа, яка й повинна була зняти її з обліку.

Суд, заслухавши пояснення учасників процесу, дослідив матеріали справи та надав їм юридичну оцінку.

Так, судом встановлено, що для вирішення питання свого працевлаштування ОСОБА_2 06 грудня 2007 року звернулася до позивача із заявою про надання їй статусу безробітної та виплату відповідної допомоги. При цьому зазначила, що як субєкт підприємницької діяльності не зареєстрована, трудовою діяльністю не займається та пенсію не отримує (а.с. 7).

Як вбачається із персональної картки відповідача №021300407112900004 у звязку із відсутністю підходящої роботи, 06 грудня 2007 року ОСОБА_2 надано статус безробітної та призначено відповідну допомогу.

З обліку в Мурованокуриловецькому РЦЗ відповідач знята 25 грудня 2008 року згідно з абзацом 9 підпункту 1 пункту 20 Порядку (а.с. 8 на звороті).

Відповідно до довідки позивача від 14 жовтня 2010 року №405, за цей період ОСОБА_2 отримала допомогу по безробіттю в сумі 4003 грн 47 коп. (а.с. 9).

В подальшому, Мурованокуриловецьким РЦЗ здійснено SQL-запит щодо виявлення осіб які на день надання статусу безробітного не припинили підприємницьку діяльність. В результаті виявилось, що на момент реєстрації та в період перебування в 2007 2008 роках на обліку як безробітної, ОСОБА_2 надала недостовірні дані стосовно реєстрації у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, так як станом на 06 грудня 2007 року була зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності, код ЄДРПОУ НОМЕР_1. Згідно з довідкою державного реєстратора Мурованокуриловецької районної державної адміністрації Вінницької області від 13 жовтня 2010 року №284, реєстрація відповідача проведена 15 травня 2003 року, а 16 липня 2008 року підприємницьку діяльність скасовано (а.с. 11).

За результатами розслідування заступником директора начальником відділу надання соціальних послуг Мурованокуриловецького РЦЗ ОСОБА_3 складено акт від 13 вересня 2010 року №372 із висновком про те, що ОСОБА_2 обманним шляхом набула статус безробітної та незаконно отримала допомогу по безробіттю з 06 грудня 2007 року по 25 грудня 2008 року в сумі 4003 грн 47 коп., яка підлягає поверненню в повному обсязі (а.с. 8).

На підставі даного акта директором Мурованокуриловецьким РЦЗ 13 вересня 2010 року винесено наказ «Про відшкодування коштів» №212, тобто вжито заходів по поверненню коштів (а.с. 14).

Копія даного наказу та повідомлення від 14 вересня 2010 року №01-06/1190 про необхідність сплати коштів протягом пятнадцяти робочих днів отримані ОСОБА_2 17 вересня 2010 року, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с. 15 на звороті). Враховуючи, що добровільно 4003 грн 47 коп. у встановлений строку відповідачем не повернуті, центр зайнятості звернувся до суду.

Визначаючись щодо позовних вимог, суд виходить з того, що з 01 січня 2001 року набрав чинності Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (в редакції тут і на далі по тексту в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), який визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття.

Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону, законодавство про страхування на випадок безробіття складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», Закону України «Про зайнятість населення» та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері страхування на випадок безробіття, а також міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Так, відповідно до статті 2 Закону України «Про зайнятість населення», безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи.

Для одержання статусу безробітного, громадянин особисто подає у день, що настає після закінчення встановленого строку пошуку роботи, до центру зайнятості відповідну заяву та письмову інформацію про те, що він не має заробітку або інших передбачених законодавством доходів та не зареєстрований як фізична особа підприємець.

У разі відсутності підходящої роботи рішення про надання громадянам статусу безробітних приймається державною службою зайнятості з восьмого дня після реєстрації у центрі зайнятості за місцем проживання.

У випадку безробіття, згідно із частиною першою статті 6 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», застраховані особи мають право на матеріальне забезпечення та соціальні послуги.

Зокрема, відповідно до статті 7, видами забезпечення за цим Законом є: допомога по безробіттю, у тому числі одноразова її виплата для організації безробітним підприємницької діяльності; допомога по частковому безробіттю; матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного; допомога на поховання у разі смерті безробітного або особи, яка перебувала на його утриманні.

Що стосується безпосередньо допомоги по безробіттю, то слід зазначити, що відповідно до статті 22 Закону №1533, застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували початку безробіття, працювали на умовах повного або неповного робочого дня (тижня) не менше 26 календарних тижнів та сплачували страхові внески, мають право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу.

Допомога по безробіттю також призначається та виплачується з 8 дня після реєстрації застрахованої особи в установленому порядку в державній службі зайнятості.

Відповідно до пунктів 6.2, 6.3 Порядку надання допомоги по безробіттю, у тому числі одноразової її виплати для організації безробітними підприємницької діяльності, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 20 листопада 2000 року №307, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 2000 року за №915/5136, (Порядок надання допомоги), допомога по безробіттю призначається на підставі особистої заяви безробітного, довідки (довідок) про середню заробітну плату (дохід) за останнім місцем (декількома місцями) роботи чи служби, трудової книжки, військового квитка, копії цивільно-правового договору, за пред'явленням, у разі наявності, свідоцтва про загальнообов'язкове державне соціальне страхування та паспорта або іншого документа, що посвідчує особу.

Рішення про призначення допомоги по безробіттю, її розмір і строки виплати, відкладення, скорочення та припинення виплати оформлюється наказом центру зайнятості, номер і дата якого заноситься до картки персонального обліку безробітного. З цим наказом безробітний повинен бути ознайомлений під особистий підпис у картці обліку прийнятих рішень керівництва центру зайнятості.

Що стосується безпосередньо визначення розміру та тривалості виплати допомоги по безробіттю, то слід зазначити, що відповідно до частини першої статті 23 Закону №1533, застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообовязковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу: до 2 років 50 відсотків; від 2 до 6 років 55 відсотків; від 6 до 10 років 60 відсотків; понад 10 років 70 відсотків.

Допомога по безробіттю виплачується два рази на місяць, а за згодою безробітного - один раз на місяць через банківські установи в установленому порядку, крім того, нараховується до дня останнього відвідування центру зайнятості включно.

Допомога по безробіттю виплачується залежно від тривалості безробіття у відсотках до визначеного розміру: перші 90 календарних днів 100 відсотків; протягом наступних 90 календарних днів 80 відсотків; у подальшому 70 відсотків.

Загальна тривалість виплати допомоги по безробіттю не може перевищувати 360 календарних днів протягом двох років.

Згідно із підпунктом 1 пункту 5.4 Порядку надання допомоги, тривалість виплати допомоги по безробіттю скорочується на строк до 90 календарних днів, зокрема, у разі приховування відомостей про працевлаштування на тимчасову роботу (у тому числі за межами України) або здійснення іншої діяльності за винагороду в період одержання допомоги по безробіттю - на строк не менше кількості календарних днів тимчасової роботи, порушення умов і строку реєстрації, перереєстрації як безробітного на строк не менше 30 календарних днів.

Відповідно до підпункту 1 пункту 5.5 цього ж Порядку, виплата допомоги припиняється, зокрема, у разі працевлаштування безробітного, зайняття підприємницькою або іншою діяльністю, пов'язаною з одержанням доходу безпосередньо від цієї діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами (з дня працевлаштування, державної реєстрації як суб'єкта підприємницької або іншої діяльності, виконання робіт (послуг) за цивільно-правовими угодами), призначення виплати на підставі документів, що містять неправдиві відомості (з дня встановлення порушення), закінчення строку її виплати (з наступного дня після закінчення строку виплати).

Згідно із пунктом 6.14 Порядку надання допомоги, якщо під час її одержання безробітний своєчасно не подав відомості про обставини, що впливають на умови виплати, у тому числі встановлені під час розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення, з безробітного стягується сума виплаченої допомоги по безробіттю з моменту виникнення цих обставин.

Наведене положення кореспондує і статті 36 Закону України «Про загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», яка передбачає, що застраховані особи, зареєстровані в установленому порядку як безробітні, зобов'язані своєчасно подавати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг.

Сума виплаченого забезпечення та вартості наданих соціальних послуг застрахованій особі внаслідок умисного невиконання нею своїх обов'язків та зловживання ними стягується з цієї особи відповідно до законодавства України з моменту виникнення обставин, що впливають на умови виплати їй забезпечення та надання соціальних послуг.

Якщо безробітний відмовився добровільно повернути зазначені кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Тобто, як вбачається із наведених правових положень, районними центрами зайнятості з метою запобігання незаконному отриманню матеріального забезпечення та соціальних послуг може проводитись розслідування обґрунтованості таких виплат.

Механізм розслідування визначений Порядком розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення безробітним, затвердженим наказом Міністерства праці та соціальної політики України, Державної податкової адміністрації від 13 лютого 2009 року №60/62, постановою правління Пенсійного фонду України від 13 лютого 2009 року №7-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 12 березня 2009 року №232/1648 (Порядок розслідування).

Так, відповідно до пунктів 2, 3 вказаного Порядку, розслідування здійснюється шляхом проведення перевірки достовірності даних, які є підставою для надання особі статусу безробітної та виплати їй матеріального забезпечення, що зазначені в документах, поданих особою до державної служби зайнятості під час її реєстрації та протягом періоду її перебування на обліку як безробітної.

Перевірка проводиться районними, міськрайонними, міськими та районними у містах центрами зайнятості, на які покладено виконання функцій робочих органів виконавчої дирекції Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за місцем реєстрації роботодавця як платника внесків на загальнообов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття у разі, зокрема, коли під час перебування особи на обліку як безробітної до центру зайнятості надійшла інформація від державних органів, підприємств, установ, організацій чи громадян про обставини, що впливають на умови виплати матеріального забезпечення та надання соціальних послуг безробітній особі, яка відрізняється від поданих нею відомостей, або така інформація розміщена в засобах масової інформації.

За результатами звірки або перевірки оформлюється акт, який підписується посадовими особами, що її проводили.

У разі встановлення недостовірності даних, на підставі яких особі надано статус безробітної та право на виплату матеріального забезпечення, особа ознайомлюється з актом, про що засвідчує власним підписом. У разі відмови особи підписати акт про це робиться відповідна відмітка спеціалістом центру зайнятості.

При цьому, слід зазначити, що відповідно до статті 34 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття зобовязаний контролювати правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань страхування на випадок безробіття, правильність призначення роботодавцем та виплати застрахованим особам допомоги по частковому безробіттю. Даний контроль здійснюється і поза межами вказаного Порядку розслідування, зокрема, отримання інформації з інших джерел (довідка державного реєстратора).

Тому, оскільки статтею 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» не передбачено чіткого порядку фіксації центром зайнятості подання особою неправдивих відомостей про обставини, що впливають на умови виплати їм забезпечення та надання соціальних послуг, спеціалістами центру зайнятості, по аналогії, складається акт перевірки відповідно до Порядку розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплат матеріального забезпечення безробітним, в якому фіксується факт одночасного перебування особи у статусі приватного підприємця та у статусі безробітного.

Згідно із пунктами 7-9 цього Порядку, рішення про повернення коштів особою чи роботодавцем оформлюється наказом.

Протягом двох робочих днів після прийняття рішення центр зайнятості надсилає особі чи роботодавцю рекомендованим листом повідомлення про необхідність протягом 15 календарних днів з дня отримання повідомлення повернути незаконно виплачені кошти.

У разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17 серпня 2002 року №1155, відмови особи чи роботодавця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Рішення центру зайнятості щодо повернення коштів може бути оскаржено в центрі зайнятості вищого рівня або в судовому порядку.

Таким чином, аналіз наведеного законодавства дає можливість дійти висновку про те, що держава в особі Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття виступає гарантом забезпечення реалізації застрахованими особами своїх прав.

Тобто, застрахованій особі, державою забезпечується у випадку відсутності заробітку або інших передбачених законодавством доходів через відсутність роботи отримання матеріальної підтримки у вигляді виплати допомоги.

В свою чергу, особа вільна у бажанні застосувати своє право на соціальне забезпечення або не скористатися ним. У всіх випадках конкретний вид соціального забезпечення надається особі лише після її звернення із заявою і прийняття рішення компетентного органу про призначення пенсії, соціальної допомоги, послуги.

При цьому, слід враховувати, що зазначені правовідносини реалізуються за умови, що обидві сторони, як держава в особі Фонду, так і особа, несуть як права так і обов'язки, а у разі зловживання правом або неналежного виконання обов'язків притягуються до юридичної відповідальності.

Як вбачається з матеріалів справи, зареєстрована в Мурованокуриловецькому РЦЗ 06 грудня 2007 року як безробітна ОСОБА_2 до 25 грудня 2008 року отримувала допомогу по безробіттю.

Однак, внаслідок здійснення SQL-запит щодо виявлення осіб які на день надання статусу безробітного не припинили підприємницьку діяльність встановлено, що відповідач на день набуття статусу безробітної згідно із статтею 1 Закону України «Про зайнятість населення» була зайнятою особою, а саме станом на 06 грудня 2007 року була зареєстрована як субєкт підприємницької діяльності, код ЄДРПОУ НОМЕР_1. Реєстрація проведена 15 травня 2003 року, а 16 липня 2008 року підприємницьку діяльність - скасовано.

За вказаних обставин, позивачем встановлено порушення ОСОБА_2 порядку отримання статусу безробітної та допомоги по безробіттю, тобто констатовано недотримання обовязку своєчасно подати відомості про обставини, що впливають на умови виплати їй забезпечення, що потягло за собою виникнення переплати коштів з Фонду загальнообовязкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Фактично, Мурованокуриловецьким РЦЗ зроблено висновок про те, що серед іншого, обовязковою умовою реєстрації безробітним та отримання особою допомоги по безробіттю є відсутність будь-яких доходів. Реєстрація субєктом підприємницької діяльності забороняється, оскільки суперечитиме самій природі даної допомоги, так як уже є свідченням самозайнятості особи.

Таким чином, директором Мурованокуриловецького РЦЗ прийнято наказ про повернення коштів в сумі 4003 грн 47 коп.

При цьому, слід зазначити, що за даного предмету спору суд не оцінює правомірність прийнятого наказу про повернення коштів, оскільки це свідчило б про вихід за межі позовних вимог. У даній справі, суд обмежується лише вимогою про стягнення, яка спрямована на здійснення державного контролю за виплатою матеріального забезпечення та надання соціальних послуг.

Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_2 на виклик до центру зайнятості бажання зявитися не виявила, наказ про повернення коштів, відповідно до пункту 9 Порядку розслідування, не оскаржила, а навпаки погодилась із заявленою сумою.

За таких обставин, в таких адміністративних справах за зверненням субєкта владних повноважень з позовом до фізичної чи юридичної особи про стягнення коштів, тобто у випадках, визначених законом, адміністративний суд надає упереджувальний захист правам, свободам та інтересам особи.

При цьому, щоб не допустити зловживань субєкта владних повноважень та можливих порушень прав, свобод чи інтересів, Конституцією та законами України встановлено судовий контроль за вжиттям таких заходів.

Адміністративний суд у зазначених справах, згідно з частиною першою статті 2 КАС України, перевіряє, зокрема, чи не буде порушено (у тому числі безпідставно обмежено) права, свободи та інтереси осіб у разі задоволення адміністративного позову субєкта владних повноважень.

В цьому аспекті, вирішуючи питання і щодо компетенції адміністративного суду варто зазначити таке.

Державним органом, який створений для управління страхуванням на випадок безробіття, провадження збору та акумуляції страхових внесків, контролю за використанням коштів, виплати забезпечення та надання соціальних послуг, а також здійснення інших функцій згідно вказаного Закону, є Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

Фонд є цільовим нецентралізованим страховим фондом, некомерційною самоврядною організацією, а кошти Фонду не включаються до складу Державного бюджету України.

Відповідно до статей 10, 12 Закону №1533, управління Фондом здійснюється на паритетній основі державою, представниками застрахованих осіб і роботодавців.

Управління Фондом здійснюють правління Фонду та виконавча дирекція Фонду. До складу правління Фонду входять по 15 представників від держави, застрахованих осіб та роботодавців, які виконують свої обов'язки на громадських засадах.

Виконавча дирекція Фонду є виконавчим органом правління Фонду, який забезпечує виконання рішень правління. Функції виконавчої дирекції Фонду покладаються на органи державної служби зайнятості. Директор Державного центру зайнятості центрального органу виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики та його заступники є відповідно керівником та заступниками виконавчої дирекції Фонду.

Виконавча дирекція Фонду організовує виконання рішень правління Фонду та забезпечує дотримання законодавства України про страхування на випадок безробіття, діє від імені Фонду та підзвітна йому в межах та порядку, передбачених статутом Фонду.

Функції робочих органів виконавчої дирекції Фонду покладаються на центр зайнятості Автономної Республіки Крим, обласні, Київський і Севастопольський міські, районні, міськрайонні, міські та районні у містах центри зайнятості.

Виконавча дирекція Фонду та її робочі органи, зокрема, контролюють правильність нарахування, своєчасність сплати страхових внесків, а також витрат за страхуванням на випадок безробіття, проводять розслідування страхових випадків та обґрунтованості виплати матеріального забезпечення в порядку, встановленому центральними органами виконавчої влади у сфері праці та соціальної політики, державної податкової політики, Пенсійним фондом України за погодженням з правлінням Фонду.

Центр, відповідно до покладених на нього завдань надає соціальну підтримку громадянам, які визнані в установленому порядку безробітними, в тому числі, призначає і виплачує допомогу по безробіттю, а також має право на припинення її виплати згідно чинного законодавством порядку.

Відповідно до пункту 5 частини другої статті 17 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом.

Такі випадки, стосовно позивача, встановлені Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», відповідно до якого, робочі органи виконавчої дирекції Фонду мають повноваження проводити збір страхових внесків, застосовувати фінансові санкції, передбачені законом, у разі порушення порядку сплати страхувальниками страхових внесків, стягувати із страхувальника передбачені законом штрафи та застосовувати інші фінансові санкції за недотримання закону, а також представляти інтереси Фонду в судових та інших органах.

Згідно із статтею 39 Закону №1533, спори, що виникають із правовідносин загальнообовязкового державного соціального страхування на випадок безробіття, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до пункту 8 Порядку розслідування, у разі неможливості вручення повідомлення про необхідність повернення коштів з підстав, передбачених абзацом першим пункту 132 Правил надання послуг поштового зв'язку, відмови юридичної особи чи фізичної особи - підприємця повернути кошти, а також у разі неповернення їх у встановлений строк стягнення таких коштів здійснюється у судовому порядку відповідно до законодавства.

Відповідно до пункту 6.14 Порядку надання допомоги, якщо безробітний відмовився добровільно повернути кошти, то питання щодо їх повернення вирішується у судовому порядку.

Тобто, в наведених положеннях концентрована чітко визначена законом правова підстава можливості звернення з позовом, що відповідає частині четвертій статті 50 КАС України, відповідно до якої громадяни України, іноземці чи особи без громадянства, їх об'єднання, юридичні особи, які не є суб'єктами владних повноважень, можуть бути відповідачами лише за адміністративним позовом суб'єкта владних повноважень, у випадку, встановленому законом.

У даних правовідносинах однією із сторін виступає субєкт владних повноважень, а саме Мурованокуриловецький центр зайнятості робочий орган виконавчої дирекції Фонду загальнообовязкового держаного соціального страхування України на випадок безробіття, між сторонами виникли спірні відносини, які за своєю природою є публічно-правовими, законодавством передбачено, що повернення відповідних коштів може здійснюватись в судовому порядку.

При цьому, згідно статті 36-1 Закону України «Про прокуратуру», підставою представництва у суді інтересів держави - наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

Відповідно до статті 60 КАС України у випадках, встановлених законом, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративними позовами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах.

Отже, відповідно до статей 11, 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд згідно статті 86 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до частини першої статті 136 КАС України позивач може відмовитися від адміністративного позову, а відповідач - визнати адміністративний позов протягом всього часу судового розгляду, зробивши усну заяву. Якщо відмову від адміністративного позову чи визнання адміністративного позову викладено в адресованій суду письмовій заяві, ця заява приєднується до справи.

Відповідно до частини третьої статті 72 КАС України обставини, які визнаються сторонами, можуть не доказуватися перед судом, якщо проти цього не заперечують сторони і в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Таким чином, враховуючи те, що вимоги прокурора та Мурованокуриловецького РЦЗ є обґрунтованими, відповідають дійсним обставинам та матеріалам справи, оскільки заявлена сума до стягнення складається із виплаченої ОСОБА_2 допомоги по безробіттю на підставі рішення позивача, яке ні до вищестоящого центру зайнятості, ні до суду не оскаржено, більше того не заперечується відповідачем, на даний час є чинним та таким, що підлягає виконанню, а у випадку відмови у добровільному виконанні підлягає забезпеченю примусом в судовому порядку, докази сплати відповідачем заявленої суми допомоги по безробіттю на час розгляду та вирішення справи - відсутні, а також те, що Мурованокуриловецький РЦЗ має право звернутися до суду про стягнення такої заборгованості, а суд наділений відповідними повноваженнями, то суд вважає, що наявні обґрунтовані підстави для задоволення позову.

Оскільки спір вирішено на користь субєкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат позивача, повязаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати (судовий збір) стягненню з відповідача не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статями 70, 71, 79, 86, 94, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ :

адміністративний позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_2 (с. Котюжани, Мурованокуриловецький район, Вінницька область, 23440, ід. номер НОМЕР_1) на користь Мурованокуриловецького районного центру зайнятості (вул. Леніна, 156, смт. Муровані Курилівці, Вінницька область, 23400, р/р 37175304900354 ГУДК у Вінницькій області, код платежу 50040400, код отримувача 34701188, МФО 802015, одержувач Дербюджет) допомогу на безробіття в розмірі 4003 грн 47 коп. (чотири тисячі три гривні сорок сім копійок).

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя/підпис/ОСОБА_4

Копія вірна:

Суддя:

Секретар: