Рішення № 50299388, 10.09.2015, Попільнянський районний суд Житомирської області

Справа № 288/373/15-ц

Провадження № 2/288/217/15

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 року смт Попільня

Попільнянський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Сікан В. М.,

при секретарі - Дашинській Н.Є.,

з участю позивачки -ОСОБА_1,

представника позивачки - ОСОБА_2,

відповідача - ОСОБА_3,

представника відповідача - ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт Попільня цивільну справу за позовом ОСОБА_2 в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про відшкодування шкоди та стягнення компенсації затрат за сплату комунальних послуг,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до суду з позовною заявою в інтересах ОСОБА_1 в якій вказує, що на підставі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 червня 1994 року вона є власником 52/100 частин будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 (надалі відповідач) є власником 48/100 частин вказаного будинку.

З 1994 - го по 2004 - й рік вказаний будинок був розділений відповідно до вимог вказаних в рішенні суду, а з 2004 року і по квітень 2015 року за спільною згодою будинок було відновлено в попередній стан, зі спільним входом та без перегородок. Почали спільно користуватися приміщеннями будинку такими як кухня, ванна кімната та інше, а також побутовими приладами. Сплачувати за комунальні послуги, газо водо та енергопостачання домовилися в рівних частках. ОСОБА_1 сплачувала по рахунках, а ОСОБА_3 повертав їй половину сплачених нею коштів.

З березня 2012 року відповідач перестав компенсовувати позивачці сплачені кошти за комунальні послуги перераховані вище, при цьому продовжуючи користуватися ними.

Так як тривалий час відповідач відмовлявся компенсувати частину сплачених нею коштів за комунальні послуги, ОСОБА_1 наполягала, щоб він облаштував собі окремі двері до своєї частини будинку та обладнав її для можливості проживати незалежно від частини будинку позивачки, а саме провів окремо газо водо та енергопостачання, однак він цього не робив.

ОСОБА_1 неодноразово намагалася не пускати його через вхідні двері, так як за рішенням суду вони виділені їй, змінюючи при цьому вхідний замок, але він силою забирав у позивачки ключа та продовжував користуватися дверима.

01 березня 2015 року ОСОБА_1 черговий раз змінила замок у вхідних дверях і ОСОБА_3, пошкодив вхідні двері, чим привів їх у непридатний для використання стан.

В зв'язку з цим вона була змушена замінювати двері на інші та встановлювати інший замок.

Вартість найдешевших дерев'яних вхідних дверей вироблених в Україні згідно діючих цін гіпермаркету Lemard.com.ua складає 3700 (три тисячі сімсот) гривень. Крім цього позивачка придбала серцевину замка за 115 гривень, що підтверджується товарним чеком від 01 березня 2015 року.

Відшкодовувати завдані збитки відповідач добровільно не бажає.

Так з березня 2012 - го року по даний час позивачкою сплачено за газопостачання 13 550, 74 гривень, за енергопостачання 1546, 77 гривень, за водопостачання 86, 25 гривень, а всього на суму 15183, 76 гривень.

Крім майнової шкоди ОСОБА_1 була заподіяна також і моральна шкода, яка виразилася у душевних стражданнях внаслідок отриманих переживань за пошкодження дверей та відмовою відповідача частково компенсувати затрати на комунальні послуги. Також моральну травму ОСОБА_1 отримала і від того, що відповідач відмовився в добровільному порядку відшкодувати заподіяну їй шкоду та затрати на компослуги. Крім цього, протиправні дії відповідача спричинили порушення звичного життєвого укладу ОСОБА_1, тому що у неї з'явилася необхідність відстоювати свої права у судовому порядку, витрачати на це багато свого часу та коштів, звертатися до фахівця в галузі права.

В день пошкодження відповідачем дверей ОСОБА_1 відчула погіршення самопочуття та викликала швидку медичну допомогу. Медичний працівник діагностував у неї гіпертонічну кризу та надав медичну допомогу. Так як найближчим часом ОСОБА_1 не відчула покращення, тому змушена була звернутися за консультацією до спеціалістів Державної установи «Національний науковий центр Інститут кардіології ім.акад. М.Д. Стражеська» НАМН України, які діагностували у позивачки гіпертонічну хворобу другої степені та рекомендовано санаторно-курортне лікування.

Моральну шкоду ОСОБА_1 оцінює в 20 000 (двадцять тисяч) гривень. Ця сума обумовлена глибиною її душевних страждань, значним погіршенням внаслідок цих страждань стану здоров'я та необхідністю захищати свої права у судовому порядку. ОСОБА_1 була змушена прикладати додаткових зусиль для організації та налагодження звичайного режиму життя.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає:

У фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншими ушкодженнями здоров'я; У душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; У душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням його майна.

Позивач просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, на відшкодування майнової шкоди, 3 815 (три тисячі вісімсот п'ятнадцять) гривень; на відшкодування моральної шкоди, 20 000 (двадцять тисяч) гривень; 6504,36 гривень затрат за газопостачання, 742,45 гривень затрат за енергопостачання та 41,40 гривень затрат за водопостачання, а всього 7288 гривень 20 копійок компенсації затрат за сплату комунальних послуг.

ОСОБА_1 та її представник в судовому засіданні, позовні вимоги підтримали і просили задоволити їх в повному обсязі.

Відповідач та його представник в судових засіданнях позовні вимоги не визнавали і заперечували щодо їх задоволення.

Суд, вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав:

На підставі рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 07 червня 1994 року ОСОБА_1 є власником 52/100 частин будинку АДРЕСА_1, а ОСОБА_3 є власником 48/100 частин вказаного будинку (а.с.4 ).

Як встановлено в судовому засіданні сторони з 2004 року по березень 2015 року використовували будинок АДРЕСА_1 спільно. Дана обставина підтверджується: копією позовної заяви ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю (а.с.103, 104 ), висновком про результати розгляду звернення громадянки ОСОБА_1 від 01.03.2015 року (а.с.5 ), поясненнями сторін, свідка.

На ім'я позивачки ОСОБА_1 відкрито особовий рахунок ПАТ «Житомир газ» за НОМЕР_1, що підтверджується розрахунковою книжкою (а.с. 85).

В підтвердження виконання умов угоди про газопостачання позивачкою було сплачено за спірний період 13550 грн. 74 коп., що підтверджується відповідними доказами, а саме: довідками Попільнянського УЕГГ (а.с.47,48), квитанціями про сплату за спожитий газ позивачкою (а.с. 86-88, 96).

В свою чергу відповідачем вказувалось, а також надано суду доказ про встановлення в його частині будинку газового лічильника, ця обставина підтверджується актами виконаних робіт (а.с. 98, 100).

Однак, коли саме було здійснено пуск газу до конвекторів із акту невідомо, крім того і невідомо також коли саме перестало існувати водяне опалення відповідача ОСОБА_3, оскільки таких доказів ним суду не надано.

Аналогічна ситуація із встановленням позивачем трифазної установки в 2012 році, що підтверджується: технічними умовами (а.с. 101) та актом виконання робіт від 07 грудня 2012 року (а.с. 102).

Разом з тим, приєднання електроустановок помешкання до електромережі виконується виключно підприємством постачальника електроенергії, що видало технічні умови.

В даному випадку відповідачем не надано доказів щодо приєднання електроустановки (трифазного лічильника) помешкання до електромережі самого помешкання відповідно до технічних умов.

За твердженням позивачки, відповідач продовжує використовувати електроенергію, яка надходить до помешкання відповідача через її лічильник.

Описані обставини вказують на те, що сторони спільно використовували електроенергію, водопостачання та газ, що надходив до будинку АДРЕСА_1.

Твердження відповідача, що він сплочував позивачці 50 відсотків за комунальні послуги їй особисто не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні. Позивачка ОСОБА_1 категорично заперечила щодо отримання від відповідача будь-якої компенсації за сплочені нею комунальні послуги. Відповідач будь-яких доказів на спростування пояснень позивачки не надав.

Відповідач у своїх запереченнях вказував, що як зазначалося у раніше поданій позивачкою позовною вимогою до нього про стягнення компенсації за ком послуги, остання зазначала, що він з листопада 2014 року не приймав участі в сплаті ком послуг.

В судовому засіданні позивачка та її представник вказали, що позивачкою позовну заяву було підписано 20 березня 2015 року та в її зміст вона не вникала і лише при розгляді даної справи з'ясувалася ця прикра помилка.

Вказані пояснення в певній мірі узгоджуються з іншими доказами по справі.

Відповідно до ст. 360 ЦК України співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов'язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов'язаннями, пов'язаними із спільним майном.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, з відповідача ОСОБА_3 слід стягнути на користь позивачки ОСОБА_1 компенсацію за сплачені останньою комунальні послуги відповідно до їх часток у майні.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача на користь позивачки матеріальної шкоди, суд виходить з вимог ст.1192 ЦК України, яка передбачає, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Позивачка у своєму позові, що нею і підтверджено в суді зазначає, що їй спричинена матеріальна шкода в розмірі 3815 грн. внаслідок пошкодження вхідних дверей до будинку АДРЕСА_1.

В свою чергу позивачкою в обґрунтування своїх вимог є лише посилання на діючі ціни гіпермаркету (а.с.51, 53), а також товарним чеком на придбання серцевин вартістю 115 грн.

В порушення вимог ст. 1192 ЦК України, позивачкою не надано суду доказів реальної вартості пошкодженого чи втраченого майна.

Судом по справі призначалась судово-товарознавча експертиза з метою встановлення розміру матеріальної шкоди заподіяної внаслідок пошкодження дверей та чи підлягають відновленню такі двері і відповідно яка вартість відновлення.

В свою чергу експертною установою було повернуто без виконання в зв'язку з неможливістю проведення експертизи, оскільки необхідно було б провести судово-будівельну експертизу (а.с. 37).

Згодом з'ясувалось, що об'єкт дослідження, а саме - вхідні двері до будинку, які пошкоджені відсутні і тому на проведенні судово-будівельної експертизи позивачка не наполягала.

Таким чином, позивачкою не доведено та не надано доказів щодо розміру заподіяної шкоди, внаслідок пошкодження майна.

З урахуванням викладеного позивачу слід відмовити у задоволенні позовних вимог по відшкодуванню матеріальної шкоди.

Позивачка також просила стягнути з відповідача 20 тисяч грн. моральної шкоди спричиненої їй внаслідок пошкодження відповідачем вхідних дверей.

Оскільки судом відмовлено позивачці у стягненні матеріальної шкоди заподіяної внаслідок пошкодження вхідних дверей і тому при таких обставинах відсутні підстави для стягнення моральної шкоди.

Варто зазначити, що позивачка обґрунтовує свою моральну шкоду внаслідок пошкодження майна, що мало місце 01 березня 2015 року в зв'язку з погіршенням стану свого здоров'я на підтвердження чого надала суду консультативне заключення від 08 серпня 2015 року (а.с.55).

Іншого, будь-якого обґрунтування щодо заподіяння моральної шкоди та відповідних доказів позивачкою не надано.

Відповідно до ст.22 ЦК України, особа якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Враховуючи вищевикладене, суд не вбачає можливим до задоволення позову про стягнення майнової та моральної шкоди.

Таким чином, зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на достатність підстав для часткового задоволення позову .

Керуючись ст.22, 23, 526, 1166, 1192 ЦК України; ст.3, 10, 57, 60, 88, 212-215, 218 ЦПК України; ст.162 ЖК України; суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1, 7288 гривень 20 копійок компенсації затрат за сплату комунальних послуг, в тому числі 6504, 36 гривень затрат за газопостачання, 742,45 гривень затрат за енергопостачання та 41,40 гривень затрат за водопостачання, за період з березня 2012 року по березень 2015 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Апеляційного суду Житомирської області через Попільнянський районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя Попільнянського

районного суду В. М. Сікан