Рішення № 50271877, 31.08.2015, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/2402/14-ц

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 серпня 2015 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого судді Тюміна О.Г.,

при секретарі Фоміній О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кілія цивільну справу

за позовом

Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк»

до

ОСОБА_1, ОСОБА_2

про

стягнення заборгованості

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство комерційний «Державний ощадний банк» /далі ПАТ «Державний ощадний банк» звернулось до Кілійського районного суду Одеської області 22.09.2014 року з позовом до відповідачів про стягнення з останніх заборгованості по кредитному договору № 457 від 12.09.2007 року укладеному між ПАТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_1. Позивач вказує, що між ВАТ «Державний ощадний банк» та ОСОБА_1 12 вересня 2007 року укладено кредитний договір №457 на суму 8 000,00 грн., з оплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22 % річних з терміном остаточного погашення не пізніше 12 серпня 2010 року.

02 грудня 2008 року між Банком та позичальником укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору № 457 від 12 вересня 2007 року, відповідно до якої відсоткова ставка за кредитом збільшена та її розмір складає 26 % річних.

У забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору банком 12 вересня 2007 року укладено договір поруки №457 до кредитного договору №457 від 12 вересня 2007 року із ОСОБА_2.

Банк належним чином виконав свої зобов'язання по кредитному договору та здійснив видачу кредиту готівкою в сумі 8 000,00 грн.

У зв'язку з невиконанням боржником своїх зобов'язань утворилася заборгованість, яка станом на день подачі позову суду не погашена.

Відповідач з позовними вимогами не погоджується та 27.11.2014 подав на адресу суду заперечення, в яких зазначає що з позовними вимогами про стягнення заборгованості за вказаними в позові обставинами не згоден в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідачем підтверджено факт укладання між позивачем та відповідачем кредитного договору № 457 від 12.09.2007 року строком 36 місяців до 12.09.2010 року, зі сплатою 22% річних за користування кредитом. З грудня 2008 року на вимогу Банку процент за користування кредитом був збільшений до 26 %, про що укладено угоду від 02.12.2013 року. Поручителі додаткових угод не укладали і про збільшення процентної ставки банком не повідомлялися. Як вказує відповідач строк позовної давності за договором кредитування від 12.09.2007 року закінчився 12.09.2013 року. Додатковий договір про продовження строків позовної давності між позивачем та відповідачем не укладався. Також, відповідач посилається на те, що загальна заборгованість за договором №457 від 12.09.2007 року кредит в розмірі 8000 грн. був погашений 09.07.2013 року. Оскільки, відповідно, до вимог закону зі сплином строків позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги, то за таких обставин, відповідач вважає, що включення для обрахування пені прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону. На підставі викладеного просить прийняти заяву про застосування позовної давності та відмовити позивачу у задоволені позову.

14.01.2015 року позивачем надано письмові пояснення на заперечення відповідача в яких заявлені вимоги відповідача щодо застосування позовної заяви вважають необґрунтованими і такими, що не відповідають чинному законодавству виходячи з наступного. Позовна давність за кредитним договором №457 від 12.09.2007 року почала обчислюватися з 12.09.2010 року. Однак, 30.03.2011 року відповідачем здійснено погашення кредиту в сумі - 500,00 грн. Банк вважає, що погашенням боргу в сумі - 500,00 грн., строк позовної давності перервався та почав обчислюватися з 30.03.2011 року, що підтверджується розрахунком загальної заборгованості станом на 01.08.2014 року. Також, зазначають, що за період з 30.03.2011 року по 01.03.2014 року позичальник майже кожного місяця сплачував грошові кошти в рахунок погашення кредитної заборгованості. Таким чином, на думку позивача, перебіг позовної давності по вимогам про стягнення процентів та пені було перервано здійсненням оплати грошових коштів за кредитним договором в період з 30.03.2011 року по 01.03.2014 року, а тому строк позовної давності по стягненню відсотків та пені не пропущений з вище зазначених підстав.

25.02.2015 року представником відповідача подано пояснення, в яких зазначається, що 12.07.2007 року між банком та ОСОБА_2, та між Банком і ОСОБА_3 укладено договори поруки. 02.12.2008 року за Додатковою угодою між Банком та ОСОБА_1 відсоткова ставка за кредитом збільшено до 26 % річних. Відповідні угоди поручителями не укладалися, письмові повідомлення не надсилалися, згоди на збільшення відсоткової ставки за кредитом поручителі не надавали, тому відповідно до закону підстав для покладання на останніх відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком не має. Також заявлено клопотання застосувати позовну давність та обмежитися стягненням пені в межах строку позовної давності, тобто за 12 місяців до звернення позивача до суду, в інших позовних вимогах відмовити в зв'язку із пропуском строку позовної давності.

14.07.2015 року позивачем подано заяву про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає, що сума заборгованості за кредитом за час розгляду справи зменшилася та станом на 24.06.2015 року становить 603,70 грн., і складається із:

-прострочені проценти за користування за кредитом - 443,80 грн.;

-пеня за прострочені проценти за користування кредитом - 159,90 грн.

Позивач в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи у відсутність представника зі згодою на заочний розгляд справи.

Відповідач, ОСОБА_1, в судове засідання не прибув, надав клопотання про часткове визнання позовних вимог та розгляд справи за його відсутності.

В зв'язку із зазначеним, суд ухвалює без фіксації ходу судового засідання звукозаписувальним технічним пристроєм, що відповідає положенням ст. ст. 169, 197, 224 ЦПК України

Вивчивши матеріали справи та дослідивши наявні докази судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини

Суд визнає доведеним факт укладання 12 вересня 2007 року між ПАТ «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_1 кредитного договору № 457 від 12.09.2007 року. За умовами укладеного договору ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 8 000,00 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 22 % на рік з терміном остаточного погашення не пізніше 12 серпня 2010 року. /а.с. 5-8/

Другого грудня дві тисячі восьмого року між Банком та позичальником укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №457 від 12 вересня 2007 року, відповідно до якої відсоткова ставка за кредитом збільшена та її розмір складає 26 % річних. /а.с. 9/

У забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору банком 12 вересня 2007 року укладено договір поруки №457 до кредитного договору №457 від 12 вересня 2007 року із ОСОБА_2. /а.с. 10-12/

Відповідно до наданого розрахунку пені за несвоєчасну плату процентів за користування кредитом станом на 24.06.2015 року (додаток №2 до Розрахунку загальної заборгованості за договором №457 від 12.09.2007 року) заборгованість за прострочені проценти за користування за кредитом становить 443,80 грн.; пеня за прострочені проценти за користування кредитом - 159,90 грн.

Дослідивши клопотання відповідача щодо застосування позовної давності суд вважає його таким, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди. 9ст. 611 ЦК України).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Одним з видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.

За правилами ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново (ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст. ст. 252-255 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За правилами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) с грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Тобто пеня - не санкція, яка нараховується з першого дня прострочення її до тих пір поки зобов'язання не буде виконано. її розмір збільшується залежно від продовження правопорушення.

Правова природа пені така, що позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється по кожному дню (місяцю), за яким нараховується пеня, окремо. Право на позов про стягнення пені за кожен день (місяць) виникає щодня (щомісяця) на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня (місяця), коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права.

Отже, стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду, а починається з дня (місяця), з якою вона нараховується, у межах строк) позовної давності за основною вимогою.

Матеріали справи свідчать про те, що 19.07.2013 року ОСОБА_1 фактична заборгованість за кредитом ( 8000 гри.) була погашена повністю.

Як вбачається з наданої позивачем заяви про зменшення розміру позовних вимог від 14.07.2015 року та розрахунку заборгованості, позовні вимоги щодо стягнення прострочених процентів за користування кредитом у розмірі 443,80 грн. та пеня за прострочені проценти за користування кредитом в розмірі 159,90 грн., визначені з врахуванням строків позовної давності, тобто, за останні 12 місяців до звернення позивачем до суду. В зв'язку з чим, суд не вбачає законних підстав для задоволення клопотання відповідача щодо застосування позовної давності.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

У п. 22 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних договорів" роз'яснено, що відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення договору поруки пов'язується зі зміною забезпеченого зобов'язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому обсяг зобов'язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконаний яких здійснює поручитель. Проте якщо в договорі поруки передбачено, зокрема, можливість зміни розміру процентів за основним зобов'язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя та укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже. поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання.

В Договорах поруки такі умови сторонами не узгоджені. Посилання позивача на п.1.1. Договорів поруки в частині відповідальності поручителів за додатковими угодами, укладеними між Банком та боржником не свідчать про згоду поручителів на зміну зобов'язань та збільшення розміру відповідальності без додаткових повідомлень, отже з 02.12.2008 року згідно ст. 559 ч. 1 ЦК України договори поруки є припиненими

Однією з підстав припинення поруки є зміна зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшиться обсяг його відповідальності (ч. 1 ст. 559 ЦКУ). Таке збільшення відповідальності виникає в разі:

- збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом:

- установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення:

- розширення змієїд основного зобов'язання щодо дострокового повернення кредит) та плати за користування ним;

- відстрочення виконання, що призводить до збільшення період)', за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами: установлення (збільшення) розмір) неустойки тощо.

У зобов'язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі не дає підстав для покладення поруки на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов'язань перед банком.

За наведених обставин суд не вбачає підстав для відповідальності ОСОБА_2 за невиконання або неналежне виконання ОСОБА_1 своїх зобов'язань перед банком

Статтями 15 та 16 ЦК України передбачено право особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту права, встановлених цивільним законодавством, є, зокрема, його визнання.

Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Як зазначено у ч. 2 ст. 59 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Як зазначено у ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитом в розмірі 603,70 грн. підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 79 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом судової справи, належать: 2) витрати на правову допомогу; 3) витрати сторін та їх представників, що пов'язані з явкою до суду; 4) витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз; 5) витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за місцем їх знаходження та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи; 6) витрати, пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

При звернені до суду ПАТ «Державний ощадний банк України» було сплачено 243 гривні 60 копійок судового збору, що підтверджується відповідним платіжним дорученням.

На підставі наведеного позов в частині стягнення з відповідача на користь позивача понесених ним та документально підтверджених судових витрат є обґрунтованим та підлягаючим задоволенню.

На підставі вищезазначеного, керуючись ст. ст.,10, 11, 60, 212-215 ЦПК України суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», код ЄДРПОУ 09328601, МФО № 328845, на рахунок № 37396900050001 в Одеському облуправлінні АТ «Ощадбанк», суму боргу за кредитом в розмірі 603 (шістсот три) грн. 70 коп.

Стягнути із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» в особі філії - Одеського обласного управління АТ «Ощадбанк», код ЄДРПОУ 09328601, МФО № 328845, на рахунок № 37396900050001 в Одеському облуправлінні АТ «Ощадбанк», судовий збір у розмірі 243, 60 гривень.

Рішення набирає чинності після закінчення строку оскарження.

Рішення може бути оскаржено протягом 10 днів з дня оголошення до апеляційного суду Одеської області через Кілійський районний суд.

Суддя Кілійського районного суду О. Г. Тюмін