Ухвала суду № 50267786, 10.09.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 464/5556/14 Головуючий у 1 інстанції: Чорна С.З.

Провадження № 22-ц/783/5565/15 Доповідач в 2-й інстанції: Тропак О. В.

Категорія: 54

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 вересня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області

в складі головуючого Тропак О.В.,

суддів: Приколоти Т.І., Федоришина А.В.,

за участю секретаря Іванової О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон» - Качмара Івана Остаповича на заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон» про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и л а :

04 червня 2014 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон» про поновлення на роботі та стягнення втраченого заробітку за час вимушеного прогулу. Свої вимоги обгрунтовував тим, що з 04 червня 2013 року обіймав посаду виконавчого директора ПАТ «НВК «Полярон» та був звільнений з цієї посади з 15 травня 2014 року наказом № 10 від 13 травня 2014 року, виданим керуючим санацією ПАТ «НВК «Полярон» ОСОБА_5 , на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України. Оскільки станом на момент звільнення він не вважався керівником ПАТ «НВК «Полярон», а тому звільнення його за вищевказаною статтею вважав порушенням трудового законодавства. Трудовим договором , укладеним між ним та відповідачем , не було передбачено виконання позивачем тих обов'язків, які на нього були покладені наказом керуючого санацією № 9 від 29 квітня 2014 року, розпорядженнями № 1 та № 2 від 28 квітня 2014 року. Позивач взагалі не повинен був виконувати ці обов'язки, оскільки їх виконання покладено згідно закону на керуючого санацією ОСОБА_6 Більше того, зазначав, що при прийомі його на роботу на посаду виконавчого директора, його не було ознайомлено з посадовою інструкцією. Просив визнати його звільненим на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, стягнути середню заробітну плату за час вимушеного прогулу з 15.05.2014 року до 05.01.2015 року в розмірі 24599,96 грн, 50000 грн моральної шкоди.

Заочним рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2015 року позов задоволено частково. Визнано незаконним наказ Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон» № 10 від 13 травня 2014 року. Визнано ОСОБА_4 ( ІПН - НОМЕР_1) звільненим з посади виконавчого директора Публічного акціонерного товариства «Полярон» на підставі п. 1 ст. 40 Кодексу законів про працю України з 05.01.2015 року. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон» (ЄДРПОУ 14308606) на користь ОСОБА_4 ( ІПН - НОМЕР_1) суму середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу за період з 15 травня 2014 року до 05 січня 2015 року в розмірі 24 599 гривень 96 коп., моральну шкоду в розмірі 5 000 грн. та суму понесених ним витрат на правову допомогу в розмірі 4000 гривень. В решті позовних вимог - відмовлено. Вирішено питання судових витрат.

09 червня 2015 року представником Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон» було подано заяву про перегляд заочного рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2015 року.

Ухвалою Сихівського районного суду м. Львова від 24 червня 2015 року вищевказану заяву залишено без задоволення.

На заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2015 року відповідачем представником Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон» Качмаром Іваном Остаповичем подано апеляційну скаргу в, якій, зазначає, що судом першої інстанції неналежно оцінена та обставина, що судові повістки відповідачем та уповноваженим представником отримувались не вчасно , відправлялись за іншою адресою, як наслідок відповідач не був проінформований про час та місце проведення судових засідань. Крім цього, суд не перевірив та необґрунтовано врахував нараховану заборгованість та моральну шкоду, що знову вказує на однобічність судового рішення та його незаконність. Стверджує, що , як вбачається з класифікатора України ДК 003:2010 Національного класифікатора України, затвердженого наказом Держспоживчстандарту України від 28.07.2010 р. № 327, посада виконавчого директора відноситься до розділу 1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники, менеджери (управителі). Крім цього, за час перебування на посаді виконавчого директора позивач виконував повноваження керівника, затверджував штатні розписи, приймав та звільняв працівників товариства, укладав різноманітні правочини, інше, отже, позивач виконував організаційно-розпорядчі , адміністративно - господарські функції. Покликається на те, що ухвалою господарського суду Львівської області від 14.10.2010 року у справі № 21/93(10) порушено провадження про банкрутство ПАТ «НВК «Полярон». Ухвалою господарського суду Львівської області від 07.02.2014 р. керуючим санації ПАТ НВК «Полярон» призначеного арбітражного керуючого ОСОБА_5 Постановою господарського суду Львівської області від 16.06.2014 р. ПАТ «НВК «Полярон» визнано банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором призначеного арбітражного керуючого ОСОБА_5 Посилаючись на те, що:

згідно п. 5 ст. 14 ЗУ «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин), заяви кредиторів за вимогами щодо відшкодування шкоди, заподіяної життю та здоров»ю громадян, щодо яких є заперечення боржника, розглядаються згідно із підсудністю , що встановлена цим Законом;

згідно ст. 6 цього Закону (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника;

п. 4 ст. 10 цього Закону чітко передбачено, що суд у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати, поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника.

З огляду на це вважає, що позов повинен був розглядатися в порядку господарського судочинства, у зв»язку з чим просить скасувати оскаржуване рішення і закрити провадження у справі.

В судове засідання апеляційного суду Львівської області 10 вересня 2015 року не з»явився ніхто із осіб, які беруть участь у справі , хоча про проведення судового засідання 10.09.2015 року арбітражний керуючий ПАТ «Науково-виробничий комплекс»Полярон» - ОСОБА_5 була повідомлена належним чином.

Згідно поштових повідомлень про вручення : відповідач і представник відповідача -ОСОБА_7 відмовилися від отримання судових повісток про виклик в судове засідання, тому у відповідності до ч. 8 ст. 76 ЦПК України вважаються такими, що були повідомлені про проведення судового засідання 10.09.2015 року.

У зв»язку з неявкою в судове засідання усіх осіб, які беруть участь у справі, фіксація судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалася.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги з наступних мотивів.

Судом першої інстанції було встановлено , що позивач перебував в трудових відносинах з відповідачем ПАТ НВК "Полярон", і з 04.06.2013р. обіймав посаду виконавчого директора ПАТ "НВК "Полярон" та з 15.05.2014р. був звільнений з цієї посади наказом керуючого санацією ПАТ "НВК "Полярон" ОСОБА_5 за № 10 від 13.05.2014р. на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 14.10.2010 року у справі № 21/93 (10) щодо відповідача - ПАТ "НВК "Полярон" порушено провадження у справі про банкрутство.

Ухвалою господарського суду Львівської області від 27.10.2011р. введено процедуру санації ПАТ "НВК "Полярон" та призначено керуючим санацією арбітражного керуючого ОСОБА_8, а в подальшому ухвалою цього ж суду від 07.02.2014р. керуючим санацією призначено арбітражного керуючого ОСОБА_5

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції, чинній на момент введення процедури санації щодо відповідача, керуючий санацією - фізична особа, яка відповідно до рішення господарського суду організовує здійснення санації боржника. Згідно ч.4 ст.11 цього Закону з дня винесення ухвали про санацію керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого статтею 53 цього Закону.

Таким чином, з моменту введення процедури санації щодо ПАТ "НВК "Полярон" функції керівника не могли виконуватися позивачем в силу вимог спеціального Закону.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вважав, що позивач станом на момент звільнення не вважався керівником ПАТ "НВК "Полярон" (в силу Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»), а відтак не міг бути звільнений з посади на підставі п.1 ст. 41 КЗпП України, що є порушенням вимог трудового законодавства.

Крім того, суд не знайшов у діях та/або бездіяльності позивача факту будь-якого порушення трудових обов'язків., оскільки згідно ч. 6 ст. 17 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» обов'язок організувати проведення інвентаризації майна боржника покладено на керуючого санацією. Фонд держмайна України у Львівській області листом від 28.04.2014р. зобов'язав керуючого санацією ОСОБА_5 подати склад інвентаризаційної комісії майна відповідача, в склад якої повинні були входити керівник (тобто, сам керуючий санацією), головний бухгалтер та працівник балансоутримувача. Таким чином, позивач не повинен був включатися в склад цієї комісії та нести відповідальність за її дії, оскільки це є функцією керуючого санацією. Наведеним підтверджується те, що з боку позивача не було допущено порушення вимог зазначеного наказу керуючого санацією, внаслідок чого були відсутні підстави для його звільнення.

Враховуючи те, що трудовим договором, укладеним між позивачем та відповідачем, не було передбачено виконання позивачем тих обов'язків, які на нього були покладені наказом керуючого санацією № 9 від 29.04.2014р., розпорядженнями № 1 та № 2 від 28.04.2014р., позивач не був зобов'язаний виконувати ці обов'язки, оскільки їх виконання покладено згідно закону на керуючого санацією.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що позивач не допустив жодного порушення умов трудового договору та трудової дисципліни, не відноситься до осіб, які можуть бути звільнені за ч.1 ст. 41 КЗпП України суд прийшов до висновку, що керуючим санацією порушено встановлений законом порядок звільнення позивача з посади виконавчого директора, а тому наказ ПАТ "НВК "Полярон" № 10 від 13.05.2014р. судом першої інстанції визнано незаконним. У зв»язку з наявністю обставин, встановлених ст. 240-1 КЗпП України та масовим

вивільненням працівників відповідача з 05.01.2015 року, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивача слід визнати звільненим з посади виконавчого директора ПАТ "НВК "Полярон" на підставі п.1 ст . 40 Кодексу законів про працю України з 05.01.2015 року. З врахуванням даних поданого позивачем розрахунку, суд, вираховуючи позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу, виходив з того, що середньомісячна заробітна плата позивача, що передувала його звільненню за останні два місяці становила 6187,80 грн. (сумарна зарплата за останні два місяці роботи - березень, квітень 2014р.), яку слід поділити на 41 (кількість відпрацьованих робочих днів за два останні місяці), і таким чином отримано - 150,92 грн. (середній заробіток позивачка), який помножено на 163 днів (робочі дні вимушеного прогулу). В результаті проведених розрахунків, з відповідача у користь позивача суд стягнув 24 599,96 грн. коп. втраченого заробітку за час вимушеного прогулу.

Суд першої інстанції визнав також, що в результаті незаконного звільнення позивача із займаної посади та недотримання відповідачем при звільненні вимог ст. 47 КЗпП України позивач зазнав моральних страждань та втрату нормальних життєвих зв'язків, що вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, з огляду на втрату засобів для існування та можливості отримання постійного заробітку для задоволення своїх потреб та потреб своєї сім'ї, а також з огляду глибину фізичних та душевних страждань позивача, інших обставин справи та з урахуванням вимог розумності і справедливості, суд вважав за можливе стягнути з відповідачів 5 000 грн. завданої моральної шкоди.

Колегія суддів погоджується з законністю і обґрунтованістю висновків суд першої інстанції, а доводи апеляційної скарги розглядає як такі, що не заслуговують на увагу, з наступних міркувань.

Доводи апелянта про те, що судові повістки відповідачем та уповноваженим представником отримувались не вчасно , відправлялись за іншою адресою, як наслідок відповідач не був проінформований про час та місце проведення судових засідань, не можуть слугувати підставою для скасування оскарженого рішення, оскільки :

судові повістки судом першої інстанції направлялись відповідачеві на юридичну адресу його місцезнаходження і отримувались ним (т. 1 а.с. 41, 61, 195, 196, 207, 208 ), однак відповідач (його представники) не з»явилися в жодне із судових засідань, які проводилися судом першої інстанції, і не подавали заперечень проти позову. Враховуючи те, що ухвалою суду першої інстанції від 24 червня 2015 року про залишення без задоволення заяви відповідача про перегляд заочного рішення було встановлено відсутність порушень вимог процесуального закону щодо повідомлень відповідача про судові засідання, та зважаючи на те, що у відповідності до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права, можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що справа вирішена судом першої інстанції з дотриманням норм процесуального права і правильно.

Доводи апелянта про те, що позивач законно був звільнений з підстави встановленої ч. 1 ст. 41 КЗпП спростовуються тим, що станом на дату звільнення трудові відносини між позивачем та відповідачем були врегульовані Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (спеціальним законом), згідно з яким після введення господарським судом з 27.10.2011р. процедури санації ПАТ "НВК "Полярон" керівником підприємства став арбітражний керуючий.

Доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості нарахування позивачеві заборгованості по заробітній платі та моральної шкоди, апелянтом жодним чином не аргументовані. Зважаючи на те, що суд першої інстанції визнав незаконним звільнення позивача з роботи , змінив підстави звільнення і дату звільнення , то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу, та часткового задоволення позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Згідно доказів у справі провадження у справі про банкрутство стосовно відповідача було порушено 14.10.2010 року.

Згідно пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в редакції Закону № 4212-УІ від 22.12.2011 року, яка набрала чинності з 19 січня 2013 року , внесено зміни до Господарського процесуального кодексу України і частину першу статті 12 доповнено пунктом 7 такого змісту:

"7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; про сплату податків, зборів (обов'язкових платежів); стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, а також визнання недійсними рішень державних органів, пов'язаних з майновими вимогами до боржника;»

Згідно п. 7 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України в редакції, чинній на дату звільнення , господарським судам підвідомчі: 7) справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Законом України № 5405-УІ від 02.10.2012 року « Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання господарських зобов»язань», розділ Х Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» доповнено пунктом 1-1 , згідно з яким:

Положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють продаж майна в провадженні у справі про банкрутство, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом.

Положення цього Закону, що регулюють ліквідаційну процедуру, застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження у яких порушено до набрання чинності цим Законом, якщо на момент набрання ним чинності господарським судом не було прийнято постанову про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури".

Відтак, оскільки позов у цій справі було пред»явлено 04.06.2014 року, тобто після порушення справи про банкрутство ( 04.10.2010 року) , то у відповідності до положень першого абзацу п.1-1 розділу Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» цей спір (про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі) не віднесений до юрисдикції господарського суду, а у відповідності до ст. 15 ЦПК України віднесений до юрисдикції загального суду і підлягав розгляду в порядку цивільного судочинства.

Згідно ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає в рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржене рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги законності і обгрунтованості оскаржуваного рішення не спростовують, тому апеляційну скаргу належить відхилити, оскаржуване рішення-залишити без змін.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 307, п. 1 ч. 1 ст. 314, ч. ч. 1, 2 ст. 315, ст. ст. 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу представника відповідача Публічного акціонерного товариства «Науково-виробничий комплекс «Полярон» - Качмара Івана Остаповичавідхилити.

Заочне рішення Сихівського районного суду м. Львова від 15 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.

Головуючий Тропак О.В.

Судді Приколота Т.І.

Федоришин А.В.

.