Рішення № 50254094, 08.09.2015, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 265/4890/15-ц

Провадження № 2/265/2098/15

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2015 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді - Козлова Д. О.,

при секретарі - Азаровій А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за позовом ОСОБА_1 до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання права на приватизацію та зобовязання вчинити дії по приватизації, третя особа: Комунальне комерційне підприємство «Керуюча компанія «Східна», -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернулась до суду із позовними вимогами до департаменту міського майна про визнання права на приватизацію та зобовязання вчинити дії по приватизації, посилаючись на наступне обґрунтування позову. ОСОБА_1 мешкає в АДРЕСА_1 з 5 липня 1991 року. 13 червня 1991 року позивачці був виданий ордер на житлове приміщення вказаної квартири площею 17,1 м2 для родини з двох осіб. Того ж дня був виданий ордер ОСОБА_2 на інше житлове приміщення цієї ж квартири площею 12,8 м2. В 1999 році ОСОБА_2 звільнила займане нею житлове приміщення площею 12,8 м2, а на підставі рішення № 239 від 24 листопада 1999 року Орджонікідзевською районною адміністрацією Маріупольської міської ради позивачці було надано звільнене ОСОБА_2 житлове приміщення площею 12,8 м2 в АДРЕСА_2. Згідно вказаного рішення з позивачкою був укладений договір найму житлового приміщення. У теперішній час позивачка бажає приватизувати надану їй у користування квартиру АДРЕСА_3, для чого вона звернулась до департаменту міського майна Маріупольської міської ради відносно передачі у її власність двокімнатної АДРЕСА_4. Однак останній було відмовлено у цьому з посиланням на відсутність у неї копії ордера про надання кімнати площею 12,8 кв. м. в буд. АДРЕСА_1. Зазначала натомість, що її вселення у зазначену кімнату відбулось на підставі рішення Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 24 листопада 1999 року, де вона досі мешкає, сплачуючи комунальні витрати за квартиру на підставі укладеного договору найму житлового приміщення. Позивачка при цьому не володіє інформацією, чому їй не був виданий ордер на спірну житлову кімнату. Досі ані міською радою, ані балансоутримувачем не пред'являлось претензій їй щодо незаконності її проживання в житловому приміщенні площею 12,8 м2 в АДРЕСА_5. Вказувала, що нею були надані документи, що підтверджують користування квартирою АДРЕСА_1 на умовах найму, тому вона має право на її приватизацію, а відсутність у неї ордеру на кімнату площею 12,8 м2 не впливає на її право. Також вказувала, що видача ордера не відноситься до її відання. Додавала, що іншого житла в користуванні та власності вона не має. Таким чином просила суд визнати за нею право на приватизацію АДРЕСА_2 із зобов'язанням управління міського майна здійснити дії по оформленню документів на приватизацію вказаної квартири на позивачку без ордеру на жиле приміщення 12,8 кв. м.

Позивачка у судове засідання не з'явилась, надавши суду заяву з проханням вирішити наявну справу за її відсутності за присутності її представника ОСОБА_3, підтримуючи при цьому поданий нею позов у повному обсязі.

У судовому засіданні представник позивачки, яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_3, повністю підтримуючи позовні вимоги ОСОБА_1, вказувала, що позивачка фактично вселилась у жилу кімнату площею 12,8 кв. м., з якою також був укладений договір найму житлового приміщення на цю житлову площу, що підтверджується особовим рахунком на АДРЕСА_2. Заперечувала при цьому проти доводів представника відповідача на необхідність позивачки отримати ордер на кімнату площею 12,8 кв. м. або наявність чинного рішення суду про визнання права користування жилим приміщенням, бо право користування квартирою позивачки підтверджується рішенням Орджонікідзевської районної адміністрації міської ради та особовим рахунком на спірну квартиру житлової організації. Також вказувала, що ордер позивачці у теперішній час не може бути виданий, оскільки видача ордеру, строк дії якого 30 днів, передує вселенню в житлове приміщення, що вже фактично відбулось у 1999 році. Вказувала при цьому, що позивачка зверталась до виконкому міської ради за видачею їй ордеру, однак жодної відповіді не отримала досі. Просила задовольнити позов повністю.

Представник відповідача, який діє на підставі довіреності, ОСОБА_4, у судовому засіданні, заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог, посилався на те, що у 1991 році між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відбувся обмін житловими приміщеннями в АДРЕСА_1. Зазначав, що внаслідок цього ордер позивачки на житлове приміщення площею 12,8 кв. м. був анульований, бо їй був виданий ордер на кімнату площею 17,1 кв. м. на двох осіб. Додавав, що законних підстав для приватизації житлової кімнати площею 12,8 кв. м. у позивачки немає, бо останній не видавався ордер на вказане приміщення. Також стверджував, що існують підозри щодо законності рішення від 24 листопада 1999 року Орджонікідзевської районної адміністрації міської ради, бо вказане рішення повинно було узгоджуватись із міської радою, чого у випадку ОСОБА_1 не було. На підставі переліченого просив відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Представник виконавчого комітету Маріупольської міської ради, яка діє на підставі довіреності, ОСОБА_5, заперечувала проти задоволення позову ОСОБА_1, вказуючи, що позивачкою не втрачено можливість отримати ордер у передбачений законом спосіб, тому її вимоги про приватизацію АДРЕСА_2 є передчасними. Вказувала також, що за відсутністю ордеру вона немає законних підстав для отримання у власність спірної квартири при її приватизації. Просила відмовити у позові.

Представники третьої особи до суду не з'явились, надавши суду заяву з проханням вирішити спір у їх відсутність.

Суд, вислухавши учасників процесу, які з'явились, дослідивши письмові докази по справі, вважає позовні вимоги позивачки такими, що підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного вмотивування.

Згідно відповіді Департаменту міського майна Маріупольської міської ради від 24 червня 2015 року вбачається, що рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради про право на зайняття позивачкою кімнати площею 12,8 кв. м. в АДРЕСА_1 не приймалось та ордера на це житлове приміщення не було останній видано, тому не виявляється можливим передати у її власність шляхом приватизації вказаної квартири без отримання ордеру або без рішення суду про визнання права користування вказаним житловим приміщенням (а. с. 7).

Згідно обмінного ордеру від 13 червня 1991 року вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 12 червня 1991 року № 22 ОСОБА_1 був наданий на родину з двох осіб (донька - ОСОБА_6 В.) ордер на право зайняття кімнати житловою площею 17,1 кв. м. в АДРЕСА_1 (а. с. 10).

За іншим обмінним ордером від 13 червня 1991 року вбачається, що на підставі рішення виконавчого комітету Маріупольської міської ради від 12 червня 1991 року № 22 ОСОБА_7 був наданий ордер на право зайняття кімнати житловою площею 12,8 кв. м. в АДРЕСА_1 (а. с. 11).

На підставі рішення Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради № 239 від 24 листопада 1999 року вбачається, що розглянувши заяву ОСОБА_1 та керуючись ст. 54 ЖК України, було прийнято рішення надати ОСОБА_8 звільнене житлове приміщення площею 12,8 кв. м. в АДРЕСА_2 з наданням дозволу житловій організації («Азовжилсервіс») змінити договір найму житлового приміщення з наймачем ОСОБА_1 на вказану двокімнатну кв. 10 житловою площею 29,9 кв. м. (а. с. 13).

Згідно до копії особового рахунку № 0181-10, наданого представниками ККП «КК «Східна» вбачається, що на підставі рішення райвиконкому № 239 від 24 листопада 1999 року наймачем в цілому двокімнатної квартири (житлова площа - 29,9 кв. м., загальна площа - 48,2 кв. м.) № 10 в буд. № АДРЕСА_1 є ОСОБА_8, яка зареєстрована у квартирі з 5 липня 1991 року, де також зареєстровані: донька наймача - ОСОБА_9, онуки наймача - ОСОБА_10, 2000 р. н., та ОСОБА_11, 2013 р. н. (а. с. 12).

Натомість за копією особового рахунку № 0181-10, наданого представниками ККП «КК «Східна» вбачається, що за ордером від 13 червня 1991 року наймачем житлової кімнати 12,8 кв. м. квартири АДРЕСА_6 була ОСОБА_7, яка була знята з реєстрації 10 листопада 1999 року (а. с. 12).

За інвентаризаційною справою на АДРЕСА_2 вбачається, що квартира має загальну площу 50,9 кв. м. та складається з двох кімнат житлової площі 12,8 кв. м. та 17,1 кв. м. відповідно (а. с. 14-15).

Згідно до Положення про департамент міського майна Маріупольської міської ради, затвердженого рішенням міської ради 30 грудня 2014 року, вбачається, що департамент є юридичною особою та є органом приватизації майна міської комунальної власності (а. с. 30).

Статтею 47 Конституції України передбачено право кожного на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

На підставі Цивільно-процесуального кодексу України (далі за текстом рішення - ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За ст. 16 Цивільного кодексу України (далі за текстом рішення - ЦК) кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

На підставі ст. 345 ЦК фізична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.

За Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» (далі за текстом рішення - Спеціальний закон) метою приватизації державного житлового фонду є створення умов для здійснення права громадян на вільний вибір способу задоволення потреб у житлі, залучення громадян до участі в утриманні і збереженні існуючого житла та формування ринкових відносин.

Згідно ст. 1 Спеціального закону приватизація державного житлового фонду є відчуженням квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.

На підставі ст. 2 Спеціального закону до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Відповідно до ст. 3 Спеціального закону приватизація здійснюється шляхом:

1) безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;

2) продажу надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.

За ст. 5 Спеціального закону, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абз. 2 ст. 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Спеціального Закону приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд.

На підставі ч. 2 ст. 8 Спеціального Закону передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.

При цьому за ч. 3 ст. 8 Спеціального закону передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Натомість згідно ч. 11 ст. 8 Спеціального Закону спори, що виникають при приватизації квартир (будинків) та житлових приміщень у гуртожитках державного житлового фонду, вирішуються судом.

На підставі п. 5 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян», затвердженого наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України від 16 грудня 2009 року № 396, передача житла у власність громадян здійснюється безоплатно виходячи з розрахунку санітарної норми (21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю).

За п. 18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» громадянином до органу приватизації подаються: оформлена заява на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі; копію документа, що посвідчує особу; технічний паспорт на квартиру (будинок), жиле приміщення у гуртожитку; довідка про склад сім'ї та займані приміщення; копія ордера про надання жилої площі (копія договору найму жилої площі у гуртожитку); документ, що підтверджує невикористання ним житлових чеків для приватизації державного житлового фонду; копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації; заява - згода тимчасово відсутніх членів сім'ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилих приміщень у гуртожитку, кімнат у комунальній квартирі.

На підставі ст. 54 Житлового кодексу України (далі за текстом рішення - ЖК), якщо в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, звільнилося неізольоване жиле приміщення, воно надається наймачеві суміжного приміщення. Ізольоване жиле приміщення, що звільнилося в квартирі, в якій проживає два або більше наймачі, на прохання наймача, що проживає в цій квартирі і потребує поліпшення житлових умов (стаття 34), надається йому, а в разі відсутності такого наймача - іншому наймачеві, який проживає в тій же квартирі. При цьому загальний розмір жилої площі не повинен перевищувати норми, встановленої статтею 47 цього Кодексу, крім випадків, коли наймач або член його сім'ї має право на додаткову жилу площу. Якщо розмір ізольованої кімнати, що звільнилася, є меншим за встановлений для надання одній особі, зазначена кімната у всіх випадках передається наймачеві на його прохання. Правила, передбачені частинами першою і другою цієї статті, застосовуються незалежно від належності жилого будинку. Якщо ізольоване приміщення, що звільнилося, не може бути відповідно до правил частини другої цієї статті передано наймачеві, який проживає в цій квартирі, його надають іншим особам у загальному порядку.

За ст. 47 ЖК норма жилої площі в Українській РСР встановлюється в розмірі 13,65 квадратного метра на одну особу.

Згідно ст. 48 ЖК жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України.

За ч. 3 ст. 48 ЖК громадяни, які одержали житло у державному фонді на передбачених у цій статті умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

На підставі п. 53 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

За п. 1 ч. 1 ст. 34 ЖК потребуючими поліпшення житлових умов визнаються громадяни, забезпечені жилою площею нижче за рівень, що визначається в порядку, встановлюваному Радою Міністрів Української РСР та Українською республіканською радою професійних спілок.

Згідно розпорядження представника президента України від 20 січня 1994 року № 27, узгодженого з радою Донецької обласної спілки незалежних галузей профспілок за постановою від 16 грудня 1993 року № 11-35, середня норма забезпечення жилою площею у всіх містах та районах Донецької області визначена 9 кв. м. на одного чоловіка.

На підставі п. 8 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» зазначено, що розглядаючи позови про надання на підставі ст. 54 Житлового кодексу України звільненого жилого приміщення, суди повинні враховувати, що правила цієї статті застосовуються і у випадках, коли за підприємством, установою, організацією в силу чинного законодавства закріплено право повторного заселення звільненого жилого приміщення. Виходячи зі змісту зазначеної правової норми, суд може задовольнити позовні вимоги наймача про надання декількох звільнених у квартирі жилих приміщень за умови, що загальний розмір жилої площі не перевищуватиме 13,65 кв. м на кожного члена сім'ї, і додаткової жилої площі, якщо наймач або член його сім'ї має на неї право або зайва жила площа являє собою ізольовану кімнату розміром меншим за рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті.

За ст. 58 ЖК на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення. Ордер може бути видано лише на вільне жиле приміщення.

Згідно п. 69 «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР», затверджених постановою Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 11 грудня 1984 року № 470, на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду виконавчий комітет районної, міської, районної в місті, селищної, сільської Ради народних депутатів видає громадянинові ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане жиле приміщення, який може бути видано лише на вільне жиле приміщення, та який дійсний протягом 30 днів.

Відповідно до ст. 61 ЖК користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення. Договір найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду укладається в письмовій формі на підставі ордера на жиле приміщення між житлово-експлуатаційною організацією (наймодавцем) та громадянином (наймачем), на ім'я якого видано ордер.

За ст. 63 ЖК предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

На підставі ст. 65-1 ЖК наймачі жилих приміщень у будинках державного чи громадського житлового фонду можуть за згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з ними, придбати займані ними приміщення у власність на підставах, передбачених чинним законодавством.

Суд встановив, що органом, який уповноважений в місті Маріуполі на приватизацію державного житлового фонду є департамент міського майна, створений Маріупольською міською радою.

За матеріалами справи вбачається, що департамент міського майна відмовив у проведені приватизації позивачці АДРЕСА_2 внаслідок відсутності у ОСОБА_1 передбаченого п. 18 «Положення про порядок передачі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках у власність громадян» копії ордеру про надання жилої площі 12,8 кв. м. позивачці в спірній квартирі.

В той же час суд встановив, що згідно із положеннями ст. 54 ЖК позивачці за рішенням органу місцевого самоврядування 24 листопада 1999 року була надана у користування кімната 12,8 кв. м., яка звільнилась, у АДРЕСА_2.

За цим рішенням оскільки у спірній двокімнатній квартирі, де проживало два наймачі, звільнилося ізольоване жиле приміщення 12,8 кв. м., займане раніше одним наймачем, ОСОБА_2, на прохання іншого наймача, ОСОБА_1, воно було надано позивачці, родина якої крім цього потребувала поліпшення житлових умов, бо була забезпечена жилою площею нижче за рівень середньої норми забезпеченості жилою площею в Донецькій області, яка дорівнювала 9 кв. м. на одного чоловіка, бо позивачка разом із своєю донькою займала кімнату житловою площею 17,1 кв. м., тобто яким приходилось по 8,55 кв. м. на члена родини.

Також суд зазначає, що загальний розмір жилої площі, наданий позивачці не перевищував норми жилої площі в Українській РСР, тобто 13,65 кв. м. на одну особу.

Вказане рішення органу місцевого самоврядування є діючим та не скасоване.

Також вказане рішення в частині надання позивачці у користування кімнати житловою площею 12,8 кв. м. в АДРЕСА_1 було фактично виконане, бо з того часу позивачка безперешкодно мешкає в спірній квартирі, займаючи обидві її жилі кімнати, в якої ніхто до сих пір не вимагав ордеру на вселення у кімнату 12,8 кв. м.

Суд наголошує, що на виконання рішення Орджонікідзевського районної адміністрації Маріупольської міської ради від 24 листопада 1999 року житловою організацією було із ОСОБА_1 змінено договір найму АДРЕСА_2 шляхом укладення договору найму з позивачкою на квартиру в цілому, підтвердженням чому слугує копія особового рахунку на вказану квартиру.

Таким чином суд дійшов висновку, що позивачка набула право користування житловою кімнатою 12,8 кв. м. в АДРЕСА_1 при повторному її заселенні на законних підставах згідно рішення органу місцевого самоврядування про зайняття звільненого житлового приміщення та укладання договору найму на вказане приміщення з житловою організацією.

Суд також вказує, що на підставі рішення про надання жилого приміщення в будинку державного або громадського житлового фонду обов'язок видачі ордеру особі покладається на виконавчий комітет міської, районної в місті ради народних депутатів.

Натомість суд встановив, що позивачка вселилась у спірну кімнату площею 12,8 кв. м., виконуючи рішення від 24 листопада 1999 року, на законних підставах за відсутності такого ордеру, який фактично посвідчує право на вселення особи в житлове приміщення.

Також суд зазначає, що договір найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду, що посвідчує право особи на користування жилим приміщенням, укладається на підставі ордера на це приміщення, виданого цій особі.

На виконання ухвали суду про надання копій ордерів на спірну кімнату площею 12,8 кв. м. в АДРЕСА_1 представниками відповідача не було надано жодного ордеру.

Вказане може свідчити, що фактично договір найму спірного жилого приміщення між позивачкою та житловою організацією був укладений без такого ордеру, який натомість є діючим та ніким не скасований, а ОСОБА_1, як наймач цієї кімнати, виконує свої обов'язки щодо утримання житла та внесення за нього відповідної плати.

Таким чином суд встановив, що позивачка на законних підставах вселилась у займане нею житлове приміщення площею 12,8 кв. м., маючи відповідне право на його користування, що підтверджується рішенням органу місцевого самоврядування від 24 листопада 1999 року та особовим рахунком на квартиру АДРЕСА_7.

Суд на підставі переліченого вважає, що сама по собі відсутність ордеру на житлове приміщення площею 12,8 кв. м. в позивачки за підтвердженням в судовому засіданні її законного вселення у це приміщення та отриманням нею законного права на користування ним є формальною підставою відповідача у відмові ОСОБА_1 в проведенні приватизації за її заявою АДРЕСА_2.

На підставі переліченого суд вважає за можливе визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію в цілому АДРЕСА_2, що відповідає положенням Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Таким чином вимоги позивачки щодо зобов'язання проведення дій по приватизації АДРЕСА_4 без наявності ордеру на кімнату площею 12,8 кв. м. у цій квартирі є обґрунтованими, оскільки іншим чином захистити свої порушені права ОСОБА_1 не має змоги внаслідок відмови у проведені такої приватизації відповідним органом.

В той же час суд зазначає, що вимоги позивачки щодо зобов'язання департаменту міського майна вчинити дії по приватизації спірної квартири за відсутності ордера лише на ОСОБА_1 є недоведеними, оскільки за Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири та на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

Однак в судовому засіданні відсутні докази щодо обґрунтування проведення приватизації АДРЕСА_2 на одну позивачку, бо за особовим рахунком у спірній квартирі зареєстровані ще три особи, дві з яких неповнолітні.

Таким чином в судовому засіданні було підтверджено можливість інших членів родини позивачки узяти участь у приватизації АДРЕСА_2, а також не підтверджено наявність або відсутність у зареєстрованих в спірній квартирі осіб іншого житла в користуванні або власності, тому вимоги позивачки на вчинення дій з приватизації вказаної квартири на одну ОСОБА_1 є такими, що не підлягають задоволенню.

Оскільки в судовому засіданні було встановлено, що вимоги матеріального права були заявлені позивачкою саме до департаменту міського майна, а виконавчий комітет міської ради був залучений до участі у справі за клопотанням представника первісного відповідача, та у судовому засіданні було встановлено неправомірність дій саме департаменту міського майна по відношенню до ОСОБА_1, то за положеннями ст. 88 ЦПК України, а також у відповідності до часткового задоволення заявлених вимог немайнового характеру, з департаменту міського майна Маріупольської міської ради на користь позивачки підлягають стягненню судові витрати останньої в сумі 121,80 грн.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 61, 88, 213-215, 223 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Департаменту міського майна Маріупольської міської ради, Виконавчого комітету Маріупольської міської ради про визнання права на приватизацію та зобовязання вчинити дії по приватизації, третя особа: Комунальне комерційне підприємство «Керуюча компанія «Східна», - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 право на приватизацію квартири АДРЕСА_8.

Зобов'язати Департамент міського майна Маріупольської міської ради вчинити дії по приватизації квартири АДРЕСА_8 за відсутності ордера на ОСОБА_1 на жиле приміщення площею 12,8 кв. м. квартири АДРЕСА_8.

В задоволені решти вимог - відмовити.

Стягнути з Департамент міського майна Маріупольської міської ради на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 121,80 грн.

Рішення суду може бути оскаржено у апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10 днів з дня його проголошення, а учасниками процесу, що не були присутні при проголошенні, - протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя