Рішення № 50236569, 07.09.2015, Подільський районний суд міста Києва

Справа № 758/6319/14-ц

Категорія 18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 вересня 2015 року Подільський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді - Васильченка О. В. ,

при секретарі - Хомутовській О. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про стягнення авансу за попереднім договором,

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 пред'явив у суді позов до ОСОБА_4 3-тя особа ОСОБА_3 про стягнення авансу за попереднім договором.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що 12.08.11 між ОСОБА_4, від імені якої діяла ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Насобіною Г.О., зареєстрований в реєстрі за № 2104, за умовами якого, сторони домовились до 12.10.11 укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки 0,0618 Га, кадастровий номер НОМЕР_3 ціною 2280000,00 грн. ОСОБА_1 у якості гарантійного забезпечення підписання основного договору зі свого боку, передав ОСОБА_4 2280000,00 грн. Згідно умов попереднього договору, сторони, мали укласти основний договір не пізніше 12.10.11. ОСОБА_4 у визначений строк не виконала взяті на себе зобов'язання, а також, не повернула переданий ОСОБА_1 аванс у розмірі 2280000,00 грн. Зазначені обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з позовом за захистом порушеного права.

У судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі з вищевикладених підстав, просили позов задовольнити повністю.

Третя особа ОСОБА_3 діючи від свого імені та від імені відповідача ОСОБА_4, разом зі своїм представником проти задоволення позову заперечували посилаючись на його необґрунтованість та безпідставність. Просили суд звернути увагу на те, що відчуження належної відповідачеві земельної ділянки, за домовленістю сторін, мало відбутися у декілька етапів. Зокрема, перший етап полягав в укладенні попереднього договору (як невід'ємної частини основного договору), в якому було передбачено лише частину оплати вартості земельної ділянки у розмірі 285000,00 дол. США у зв'язку з тим, що земельна ділянка перебувала під забороною на відчуження. Після зняття заборони на відчуження пропонувалося проведення другого етапу - укладення основного договору купівлі-продажу земельної ділянки в якому вартість земельної ділянки необхідно було визначити шляхом експертної грошової оцінки.

У якості іншого варіанту ОСОБА_1 було запропоновано ОСОБА_4 варіант, при якому він не оплачував залишок вартості вказаної земельної ділянки (115000,00 дол. США), а в рахунок зазначеної суми ОСОБА_3, яка є матір'ю ОСОБА_4, набувала частку в готельному комплексі який планувалося збудувати на зазначені земельній ділянці до 31.07.12. Для підтвердження зазначеного наміру 12.08.11 між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 й іншими інвесторами було укладено інвестиційний договір. Проте, згідно умов інвестиційного договору, внеском ОСОБА_3 в будівництво готелю було зазначено не частину несплаченої вартості земельної ділянки, а грошові кошти в розмірі 80000,00 грн. На вказану пропозицію ОСОБА_1, ОСОБА_3 погодилася не володіючи правовою обізнаністю та не знаючи особливостей укладення попередніх договорів. Також, 29.09.11 між ОСОБА_1 та ОСОБА_4, від імені якої діяла ОСОБА_3, було укладено основний договір купівлі-продажу земельної ділянки за вартістю визначеною у висновку про експертну грошову оцінку (702851,00 грн.), однак зазначеної суми ні ОСОБА_4 ні її представник ОСОБА_3 не отримали, оскільки вважали, що повним розрахунком за вказану земельну ділянку є саме частка ОСОБА_3 в готельному комплексі який планувалося збудувати на підставі інвестиційного договору.

Під час підготовки справи до судового розгляду, судом було з'ясовано, що ОСОБА_4 змінила прізвище на «ОСОБА_4» (а.с. 15, 16).

Суд, заслухавши пояснення осіб які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому їх дослідженні, прийшов до висновку про задоволення позову з наступних підстав.

Судом достовірно встановлено, що 12.08.11 між ОСОБА_4, від імені якої діяла ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено попередній договір, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Насобіною Г.О. та зареєстровано в реєстрі за № 2104. Відповідно до умов попереднього договору сторони домовились до 12.10.11 укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки 0,0618 га, кадастровий номер 8000000 000:91:442:001 за ціною 2280000,00 грн. В якості гарантійного забезпечення укладення основного договору ОСОБА_1 зі свого боку, передав ОСОБА_4 гарантійну суму у розмірі 2280000,00 грн. (а.с. 4-7)

15.05.14 ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_4 та ОСОБА_3 вимогу про повернення суми сплаченого авансу на відповідний поточний рахунок, що підтверджується копіями вимоги, квитанціями та описами вкладення у цінний лист (а.с. 8-10).

ОСОБА_4 у визначений в попередньому договорі строк, не виконала взяті на себе зобов'язання, а попередньо оплачену вартість земельної ділянки за попереднім договором від 12.08.11 ОСОБА_1 не повернула.

Зі змісту п. 2 дослідженого у судовому засіданні попереднього договору від 12.08.11, укладеного між сторонами вбачається, що ОСОБА_1 передав ОСОБА_4 в гарантійне забезпечення укладення основного договору гарантійну суму у розмірі 2285000,00 грн.

Зазначені вище обставини були визнані сторонами у судовому засіданні, тому доказуванню не підлягають.

Попередній договір укладений між сторонами у справі станом на день ухвалення рішення є чинним та не оскаржувався.

Причиною спору між сторонами на думку позивача стала безпідставна відмова відповідача повернути суму авансу отриману за попереднім договором.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією продовжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Ч. 3 ст. 10 ЦПК України визначено обов'язок сторін довести ті обставини, на які вони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Згідно ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а правилами ч. 1 ст. 22 цього Кодексу встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Ст. 657 ЦК України визначено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі. У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ст. 220 ЦК України).

Згідно ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення. Договір про наміри (протокол про наміри тощо), якщо в ньому немає волевиявлення сторін щодо надання йому сили попереднього договору, не вважається попереднім договором.

Ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

У відповідності до ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації -з моменту державної реєстрації.

Із державною реєстрацією правочину в розумінні ст. 210 ЦК України, відповідно до ч. 3 ст. 640 ЦК України, закон пов'язує визначення моменту укладення договору, а відтак, і набуття сторонами прав і обов'язків за договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов являються неприпустимими, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. Боржник, який прострочив зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У відповідності до ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Згідно ч. 4 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно вимог ст.ст. 27-30 ЦПК України засобами доказування в цивільній справі є пояснення сторін і третіх осіб, показання свідків, письмові докази, речові докази і висновки експертів. Суд приймає до розгляду лише ті докази, які мають значення для справи. Обставини, які за законом повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування. Кожна сторона має довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Беручи до уваги з'ясовані у судовому засіданні обставин справи, пояснення сторін та досліджені у судовому засіданні письмові докази, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача попередньо оплаченої вартості земельної ділянки за попереднім договором від 12.08.11 у розмірі 2280000,00 грн., підлягають задоволенню.

Посилання відповідача та третьої особи на те, що попередній договір купівлі-продажу земельної ділянки від 12.08.11 є невід'ємною частиною основного договору від 29.09.11, не приймаються судом до уваги, оскільки зі змісту останнього не вбачається жодних даних про те, що його було укладено на виконання попереднього договору. Судом достовірно встановлено, що попередній договір від 12.08.11 та договір від 29.09.11 є двома окремими (самостійними) правочинами з різними умовами, хоча й з одним і тим же предметом. Також, пояснення відповідача про те, що укладені між сторонами 12.08.11 інвестиційний договір та попередній договір взаємопов'язані, не приймаються до уваги, оскільки спростовуються змістом самих догорів, що не містить доказів відповідного взаємозв'язку.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України, стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, а відтак, з відповідача підлягають стягненню на користь позивача 3654,00 грн. судового збору.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. ст. 10-11, 13, 15, 220, 509, 525-527, 610, 612, 625, 635, 640, 655, 657, 1212 ЦК України, ст. ст. 10, 27-30, 57, 60, 74, 88, 157, 168, 209, 212-215, 218, 224-233, 294 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про стягнення авансу за попереднім договором, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) попередньо оплачену вартість земельної ділянки за попереднім договором від 12.08.2011 року у розмірі 2280000,00 (два мільйони двісті вісімдесят тисяч) гривень.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2) судовий збір у розмірі 3654,00 (три тисячі шістсот п'ятдесят чотири) гривні.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через Подільський районний суд м. Києва. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя О. В. Васильченко