Ухвала суду № 50236228, 11.09.2015, Оболонський районний суд міста Києва

11.09.2015 Справа № 756/11956/15-к

№ 756/11956/15-к

№ 1-кс/756/1518/15

У Х В А Л А

Іменем України

11 вересня 2015 року слідчий суддя Оболонського районного суду м. Києва Римар ЄП., при секретарі Яворській О.М., за участю старшого прокурора прокуратури Оболонського району міста Києва ОХРІМЕНКА О.О., старшого слідчого СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в місті Києві БОНДАРЬ Т.В., захисника ОСОБА_3, підозрюваного ОСОБА_4,

розглянувши клопотання старшого слідчого СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в місті Києві БОНДАРЬ Т.В., погоджене прокурором прокуратури Оболонського району м. Києва ОХРІМЕНКОМ О.О., про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, такого що народився у м. Ялта, Автономної Республіки Крим, українець, громадянин України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2, проживаючий за адресою: АДРЕСА_3, такого що працює менеджером в «Асоціації Рибалок», не одружений, раніше не судимий (зі слів), -

в с т а н о в и в:

В провадженні старшого слідчого СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві БОНДАРЬ Т.В. перебувають матеріали кримінального провадження №12015100050005005 стосовно ОСОБА_4, який підозрюється у вчинені злочинів, передбачених ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України, з посиланням на те, що період часу з 18 год. 00 хв. 28.05.2015 по 07 год. 50 хв. 29.05.2015 р., ОСОБА_4, за попередньою змовою з невстановленою слідством особою, перебували за адресою: м. Київ, пр. Г.Сталінграду 4, де побачили припаркований біля будинку автомобіль НОМЕР_1, білого кольору, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, що належить ОСОБА_5 В той час, у ОСОБА_4 та невстановленої слідством особи виник намір, спрямований на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом.

ОСОБА_4 та невстановлена слідством особа, попередньо домовившись про спільне вчинення кримінального правопорушення, реалізуючі свій, вказаний вище намір, та усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння, переконавшись, що за ними ніхто із сторонніх осіб не спостерігає, шляхом розбиття скла передніх лівих дверей зазначеного транспортного засобу, проникли до автомобілю марки «RangeRoverEvoqu», д.н.з. НОМЕР_1, білого кольору, 2013 року випуску, номер кузова НОМЕР_2, і привели у дію двигун зазначеного автомобіля.

Продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на незаконне заволодіння вказаним транспортним засобом, вчинене за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_4 та невстановлена особа, поїхали від місця первинного знаходження автомобіля, тим самим реалізувавши свій намір, спрямований на незаконне заволодіння належним ОСОБА_5 транспортним засобом.

Таким чином, внаслідок вчинення умисних дії, які виразились у незаконному заволодінні транспортним засобом, вчиненим за попередньою змовою групою осіб, ОСОБА_4, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 289 КК України.

Крім того, досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_4, у невстановлений досудовим розслідуванням день, час та місці, не маючи передбаченого законом дозволу на придбання, зберігання і носіння боєприпасів, невстановленим досудовим розслідуванням способом, придбав 33 військові патрони калібрів 5,45х39 і 7,62х39, одну гранату РГД-5 із запалом УЗРГМ-2 та два запали до ручних осколкових гранат УЗРГМ, які в подальшому, усвідомлюючи, що дані предмети є боєприпасами, перемістив їх за місцем свого проживання, а саме за адресою: АДРЕСА_1.

08.09.2015, близько 13 год. 00 хв., за місцем проживання ОСОБА_4, а саме за адресою: АДРЕСА_1, працівники міліції, виконуючи свої службові обов'язки, на підставі ухвали суду провели обшук.

Під час обшуку, відповідно до висновку експерта №1/212-ВТ від 09.09.2015 р., висновку експерта №789 від 08.09.2015 р., у зазначений вище час та місці, за адресою проживання ОСОБА_4, було вилучено 33 військові патрони калібрів 5,45х39 і 7,62х39, одну гранату РГД-5 із запалом УЗРГМ-2 та два запали до ручних осколкових гранат УЗРГМ, які ОСОБА_4 придбав, зберігав та переніс до місця проживання, не маючи на те передбаченого законом дозволу.

Таким чином, ОСОБА_4, внаслідок здійснення умисних дій, які виразилися у незаконному придбанні, носінні, зберіганні боєприпасів, без передбаченого законом дозволу, підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 263 КК України.

Під час розслідування даної справи старший слідчий СВ Оболонського РУ ГУ МВС України в м. Києві звернулася до суду з клопотанням про застосування стосовно громадянина ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Своє клопотання старший слідчий мотивує тим, що ОСОБА_4 підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України, за які встановлено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 та до 7 років відповідно. Тому, з метою забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігти спробам переховуватися від органів досудового слідства та суду, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інший злочин, старший слідчий заявив клопотання про застосування до ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.

У судовому засіданні прокурор просив задовольнити клопотання, посилаючись на наявність визначених п.3 ч.1 ст. 177 КПК України ризиків. При цьому, прокурор вказав, що підозра, пред'явлена гр. ОСОБА_4 обґрунтована, останнього затримали за місцем проживання, де були виявлені боєприпаси, тобто за місцем вчинення кримінального правопорушення, вчинення противоправних діянь. Підозрюваний може ухилятись, переховуватися від органів досудового слідства, вчинити інший злочин, впливати на свідків події і за таких обставин закінчити досудове розслідування в розумні строки буде неможливо.

Слідчий підтримав клопотання, в тому числі і з підстав, вказаних прокурором.

Захисник підозрюваного, вважаючи, що клопотання є необґрунтованим суду пояснив, що ризики, на які посилається прокурор є не підтвердженими, на свідків та потерпілих його підзахисний впливати не буде, підзахисний є соціально адаптованою особою, зацікавлений у встановленні істини у справі, є не судимим.

Вважав, що підозра у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.263 КК України є необґрунтованою, і просив обрати громадянину ОСОБА_4 міру запобіжного заходу, не пов'язану з триманням під вартою, зокрема у вигляді застави.

Підозрюваний ОСОБА_4 повністю підтримав свого захисника та просив відмовити у задоволенні клопотання слідчого, зазначивши, що він має постійне місце роботи, протидіяти слідству не збирається. Він нікого не має на утриманні, проживає у цивільному шлюбі.

Заслухавши виступ прокурора, слідчого, захисника, підозрюваного, свідка, вивчивши копії матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, слідчий суддя встановив наступне.

З витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження вбачається, що 06 червня 2015 року стосовно ОСОБА_4 внесено відомості про вчинення останнім злочинів, передбачених ч.2 ст.289, ч.1 ст.263 КК України.

08 вересня 2015 р. ОСОБА_4 було затримано за підозрою у вчиненні злочину без ухвали про дозвіл на затримання.

09 червня 2015 р. ОСОБА_4 у відповідності до ст. 278 КПК України було повідомлено про підозру з урахуванням визначеного п. 3 ч. 1 ст. 276 КПК України випадку.

З копії матеріалів, якими обґрунтовується необхідність застосування запобіжного заходу, вбачається наявність обґрунтованої підозри вчинення ОСОБА_4 злочинів, у вчиненні яких він підозрюється.

Приймаючи таке за клопотанням, суд бере до уваги Рішення Європейського суду з прав людини від 21 квітня 2011 року у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», яке є частиною національного законодавства України, відповідно до якого термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (рішення у справі «Фокс, Кемп бел і Гартлі проти Сполученого Королівства» від 30 серпня 1990 року, пункт 32, Series A, № 182), а також пункту 1 частини першої статті 178 КПК України, згідно з яким слідчий суддя при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу зобов'язаний оцінити вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення. Суду надано докази про вчинення підозрюваним кримінального правопорушення (зокрема покази свідків, потерпілої, протоколи пред'явлення для впізнання, протокол огляду місця події, протокол обшуку), вагомість яких на даній стадії судового процесу не викликає у суду сумнівів, а перевірка доказів на належність та допустимість має бути обов'язково здійснена виключно на стадії судового слідства.

На такий висновок суду не впливають можливі сумніви у наявності кваліфікуючих ознак в діях громадянина ОСОБА_4, оскільки їх наявність або відсутність як раз і підлягає перевірці та доведенню під час досудового та судового розслідування і не підлягає розгляду при вирішенні питання при обранні мірі запобіжного заходу.

Вирішуючи питання про вид заходу забезпечення кримінального провадження, враховуючи тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному у разі визнання його винуватим у злочинах, у вчиненні яких він підозрюється, його вік та стан здоров'я, сімейний стан, майновий стан, особу підозрюваного, який підозрюється у вчиненні злочинів, за які законом передбачено покарання у виді позбавлення волі до 8 та 7 років відповідно, тобто тяжких злочинів, матеріали клопотання дають суду достатньо підстав для обрання щодо ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки відсутні підстави вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 176 КПК України, на даний час можуть забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ст. 177 КПК, та його належну поведінку. По справі не допитано низку свідків, не встановлено інших осіб, які об'єктивно можуть бути причетними до вчинення правопорушення. Залишається достатньо підстав вважати, що ОСОБА_4,враховуючи мету та спосіб вчинення злочинів, що йому інкримінуються, опинившись на волі, зможе перешкодити встановленню істини у справі під час досудового провадження і на це вказують такі обставини: характер протиправних дій, в яких він підозрюється і щодо яких є обґрунтована органами досудового розслідування підозра; (ризик перешкоджання здійсненню правосуддя). У останнього наявні особисті зв'язки з іншими особами, які є у тому числі можливими співучасниками або очевидцями вказаної події, та можуть внаслідок таких дій переховуватись від органів правосуддя, і які можуть на його прохання свідомо завадити встановленню істині у справі (ризик змови). Крім того, є достатньо підстав вважати, що підозрюваний, з огляду на його моральні якості, зможе ухилитися від суду та не виконати його процесуальні рішення (ризик переховування), а відповідно, суд вважає за необхідне доцільним обрання щодо останнього запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки на думку суду більш м'яка міра запобіжного заходу не може забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, що випливають із ст.177 КПК України та його належної поведінки.

Покази свідка такий висновок суду не спростовує.

Також при цьому суд враховує, що міра запобіжного заходу має на меті попереджати спроби особи вчиняти дії щодо перешкоджання здійсненню правосуддя, а не бути лише наслідком такого перешкоджання.

Таким чином, зважаючи на доведеність прокурором наявності обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, вважаю за необхідне клопотання слідчого про обрання підозрюваному ОСОБА_4 запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.

Також суд враховує при своєму висновку, що при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянута можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів» п. 80 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2011 року у справі «Марченко проти України»). «Тримання особи під вартою буде свавільним, оскільки національні суди не обґрунтували необхідність такого тримання і не було розглянуто можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу» (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 11.10.2010 року справа «Хайреддінов проти України».

Бралася до уваги практика Європейського суду з прав людини. Зокрема, у справі «ЛУЦЕНКО ПРОТИ УКРАЇНИ» у остаточному рішенні від 19 листопада 2012 року у пункті 62 зазначено: «Суд наголошує, що стаття 5 Конвенції гарантує основоположне право на свободу та недоторканність, яке є найважливішим у «демократичному суспільстві» у розумінні Конвенції. Кожен має право на захист цього права, що означає не бути позбавленим свободи або мати гарантії від продовження позбавлення свободи, крім випадків, коли таке позбавлення відбулось за умов, встановлених у пункті 1 статті 5 Конвенції. Цей перелік винятків, встановлений у вищезазначеному положенні, є вичерпним і лише вузьке тлумачення цих винятків відповідає цілям цього положення, а саме - гарантувати, що нікого не буде свавільно позбавлено свободи (див. рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Хайредінов проти України» (Khayredinov v. Ukraine), № 38717/04, пункт 26, з подальшими посиланнями). Будь-яке свавільне тримання під вартою не може відповідати пункту 1 статті 5 Конвенції. У цьому контексті термін «свавільність» розуміється ширше, ніж лише невідповідність національному законодавству. Як наслідок, законне позбавлення свободи за національним законодавством усе одно може бути свавільними, таким чином, може порушувати Конвенцію, зокрема, коли з боку державних органів мала місце недобросовісність або введення в оману (див. рішення від 09 липня 2009 року у справі «Морен проти Німеччини» (Mooren v. Germany) [ВП], заява № 11364/03, пункти 72, 77 та 78, з подальшими посиланнями), або коли таке позбавлення свободи не було необхідним за конкретних обставин (див. рішення від 27 лютого 2007 року у справі «Нештак проти Словаччини» (Nestak v. Slovakia), заява №65559/01, пункт 74)».

Фактів недобросовісності або введення в оману з боку правоохоронних органів в даному випадку в судовому засіданні не встановлено і обрана міра запобіжного заходу є необхідною за даних конкретних обставин.

Приймаючи таке рішення враховую, що в судовому засіданні на час розгляду клопотання не встановлено будь-яких ґрунтовних даних про те, що підозрюваний не може утримуватись в умовах слідчого ізолятору, у тому числі за станом здоров'я, зокрема що обвинувачений має хронічні захворювання, що у відповідності до «Порядку організації надання медичної допомоги засудженим до позбавлення волі», затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 15.08.2014 р. № 1348/5/572 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20 серпня 2014 р. за № 990/25767 і можуть бути підставою для звільнення особи з під варти.

Крім того, враховуючи підстави передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, обставини даного кримінального провадження в контексті підвищення соціальної небезпеки таких дій та суспільний інтерес, знаходження розгляду провадження на початковому етапі, необхідності проведення значного обсягу слідчих дій, вважаю необхідним на даний час не визначати розмір застави у кримінальному провадженні.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 178, 183, 184, 186, 193, 194, 196, 197, 395 КПК України, слідчий суддя, -

у х в а л и в :

Застосувати до підозрюваного ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, запобіжній захід у виді тримання під вартою.

Строк тримання під вартою ОСОБА_4 рахувати з моменту затримання, тобто з 13-ої години 30-ти хвилин 08 вересня 2015 року.

Строк дії ухвали про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно ОСОБА_4 закінчується о 13-й годині 30-ть хвилин 06 листопада 2015 року.

На ухвалу може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Апеляційного суду міста Києва протягом п'яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Є.П.Римар