Ухвала суду № 50217073, 15.10.2012, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

15.10.2012 р. Справа№ 5015/1870/12

Суддя Фартушок Т.Б., при секретарі Полюхович Х.М.,

розглянувши скаргу на дії органу ДВС у справі

за позовом: ВАТ „ОСОБА_1 Бейс АТ”(ComBase AG)

до відповідача-1:ТзОВ „Європейські послуги і нерухомість”, м.Яворів

до відповідача-2: ОКП ЛОР „Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки”

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1: ТзОВ „Геодезично-землевпорядна група „Мірничий”

третя особа яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-2: ТзОВ „КепКо Юкрейн”

про:

1)витребування нежитлових приміщень, які знаходяться у м.Яворові по вул.Левада,100;

2)скасування свідоцтва про право власності та державної реєстрації права власності ТзОВ „Європейські послуги і нерухомість” на нерухоме майно у м.Яворові по вул.Левада,100;

3)зобов’язання ОКП ЛОР БТІ та ЕО здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно у м.Яворові по вул.Левада,100 за виробничо-акціонерного товариства „ОСОБА_1 Бейс АТ”

скаржник : ТзОВ “Європейські послуги і нерухомість”

стягувач : Виробничо-акціонерне товариство “ОСОБА_1 Бейс АТ”

орган, дії якого оскаржуються: Відділ державної виконавчої служби Яворівського РУЮ

скарга на дії органу Державної виконавчої служби

Представники: не з’явились

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Львівської області розглядається скарга скаржник: ТзОВ “Європейські послуги і нерухомість”стягувач: Виробничо-акціонерне товариство “ОСОБА_1 АТ”орган, дії якого оскаржуються: відділ ДВС Яворівського РУЮ скарга на дії органу Державної виконавчої служби.

В скарзі Боржник просить скасувати постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.08.2012р. (ВП №33854884 та ВП №33853262), оскільки державним виконавцем зазначено не повні, а скорочені назви сторін виконавчого провадження.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 10.09.2012р. прийнято скаргу до розгляду та розгляд призначено у судовому засіданні на 12год. 40хв. 24.09.2012р. Розгляд скарги відкладався з причин та підстав, зазначених в ухвалі суду по даній справі від 24.09.2012р.

Учасникам по явці оголошено їх права та обов”язки передбачені ст.ст. 20, 22, 28, 38 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, права та обов’язки Учасників зазначались і в ухвалах суду по даній справі від 10.09.2012р. та від 24.09.2012р., які скеровані чи оголошені Сторонам.

Заяви про відвід судді не надходило.

Боржник (Скаржник) в жодне з судових засідань не з’явився, вимог ухвал суду по даній справі не виконав.

Суд зазначає, що на виконання наказів Господарського суду Львівської області по справі №5015/1870/12 державним виконавцем Яворівського районного управління юстиції винесено постанови про відкриття виконавчого провадження від 14.08.2012р. (ВП №33854884 та ВП №33853262).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) Господарського процесуального кодексу України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Статтею 55 Конституції України закріплено право кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження", виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно ч.1 ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Відповідно до ст.1212 Господарського процесуального кодексу України, скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена; скарги на дії органів Державної виконавчої служби розглядаються господарським судом, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач, боржник чи прокурор та орган виконання судових рішень; неявка боржника, стягувача, прокурора чи представника органу Державної виконавчої служби в судове засідання не є перешкодою для розгляду скарги; за результатами розгляду скарги виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві, боржникові та органові виконання судових рішень. Ухвалу може бути оскаржено у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч.1 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов’язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Державний виконавець: здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі – виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом; розглядає заяви сторін та інших учасників виконавчого провадження і їхні клопотання.

Також, суд бере до уваги те, що відповідно до ст. 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов’язковими до виконання на всій території, а ст. 8 передбачено, що Конституція України має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії. Зі ст.ст. 4-5, 115 ГПК України, в яких закріплено принцип обов'язковості судового рішення, вбачається, що судовими органами повинні створюватись всі умови, які позбавляють можливості для ухилення особи, яка порушила зобов'язання, від відповідальності за такі порушення.

Тобто, виконання судового рішення в порядку та в межах повноважень, закріплених законом, є одним з основних конституційних принципів, які характеризують державу як правову.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» (далі Закону) примусове виконання рішень покладається на Державну виконавчу службу.

Згідно з ст.11 Закону державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 6 Закону передбачено, що державний виконавець зобов'язаний виконувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Згідно з п. 7 роз'яснення Вищого господарського суду України від 28.03.02 №04- 5/365 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України», виконання рішення господарського суду є невід'ємною частиною судового процесу, тому господарські суди не повинні порушувати нове провадження за скаргою на дії чи бездіяльність органів державної виконавчої служби. У зв'язку з цим така скарга не підлягає оплаті державним митом.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження», на яку покликаються Скаржник як на норму Закону, яка порушена, у виконавчому документі зазначається повне найменування (для юридичних осіб) або ім'я (прізвище, власне ім'я та по батькові) (для фізичних осіб) стягувача і боржника.

Згідно ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження», державний виконавець відмовляє у відкритті виконавчого провадження у разі:

1) пропуску встановленого строку пред'явлення документів до виконання;

2) неподання виконавчого документа, зазначеного у статті 17 цього Закону, та неподання заяви про відкриття виконавчого провадження у випадках, передбачених цим Законом;

3) якщо рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної (юридичної) сили, крім випадків, коли воно у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання;

4) пред'явлення виконавчого документа до органу державної виконавчої служби не за місцем або не за підвідомчістю виконання рішення;

5) якщо не закінчилася відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення;

6) невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим статтею 18 цього Закону;

7) якщо виконавчий документ повернуто стягувачу за його заявою, крім виконавчих документів про стягнення аліментів та інших періодичних платежів;

8) наявності інших передбачених законом обставин, що виключають здійснення виконавчого провадження.

З врахуванням вищенаведеного суд зазначає, що Скаржником не доведено підстав, через які державний виконавець повинен був відмовити у відкритті виконавчого провадження, що передбачені ч.1 ст.26 вищенаведеного Закону, а відтак, в задоволенні скарги слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю.

При цьому суд також зазначає про помилковість посилання Боржника на ч.1 ст.23 Закону України «Про виконавче провадження» як на норму Закону, на підставі якої державний виконавець повинен відмовляти у відкритті виконавчого провадження, оскільки ст.23 Закону регулює правовідносини щодо переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст.55, 124 Конституції України, ст.ст.4-5, 86, 87, 115, 121-2 ГПК України, ст.ст.2, 6, 11, 18, 26 Закону України «Про виконавче провадження», суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні скарги відмовити повністю.

Суддя Фартушок Т.Б.