Рішення № 50195913, 07.09.2015, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2015 р.Справа № 922/1056/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Калантай М.В.

при секретарі судового засідання Заводовій К.В.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога", м.Харків до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське", с.Гроза Харківської області про стягнення коштів в сумі 350000,00грн. за участю представників:

від позивача: не з'явився

від відповідача: Капінос Н.В. - довіреність №03/1 від 10.01.2014

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Вога", м.Харків (далі за текстом - позивач), звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське", с.Гроза Харківської області (далі за текстом - відповідач), про стягнення 109802,30грн. курсової різниці, 27567,59грн. інфляційного збільшення заборгованості, 127542,14грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 8499,98грн. пені, 76587,99грн. збитків.

В обґрунтування заявленого позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань за Договором купівлі-продажу №45 від 27.03.2015 щодо своєчасної оплати отриманого товару.

12 серпня 2015 року позивачем надано додаткові пояснення в частині вимог про стягнення збитків, які позивач обґрунтовує положеннями пункту 8.4.2 договору №45 від 27.03.2015 та статті 225 ГК України. Також позивач вказав про можливість одночасного заявлення вимог про стягнення курсової різниці та інфляційного збільшення ціни, оскільки ці поняття є різними інститутами цивільного та господарського законодавства та закріплені різними нормами права.

07 вересня 2015 року до суду надійшло клопотання директора позивача Бойко М.О. про відкладення розгляду справи на пізніший строк. Дане клопотання обґрунтовано тим, що 05.09.2015 закінчився строк дії договору про правове обслуговування з юридичною компанією, яка надавала позивачу юридичні послуги. Директор позивача вказує, що у зв'язку із його хворобою він не зміг продовжити строк дії вищевказаного договору та підписати довіреність на представництво інтересів підприємства.

Розглянувши дане клопотання, суд вважає його необґрунтованим з огляду на таке.

Позивач не надав, і в матеріалах справи відсутній, договір на правове обслуговування, на який посилається директор позивача, у зв'язку з чим у суду відсутня можливість перевірити відомості про закінчення строку дії цього договору. Також не надано доказів на підтвердження хвороби директора позивача Бойко М.О.

В той же час, в матеріалах справи наявні довіреності позивача на представництво його інтересів від 05.03.2015, яка діє до 05.03.2018, та від 20.05.2015, яка діє до 20.05.2018. Вказані довіреності від імені позивача підписані директором Бойко М.О., на даний час вони є чинними, доказів їх скасування суду не надано. Отже, в розумінні частини 3 статті 28 ГПК України ці довіреності є належними доказами наявності повноважень у вказаних в них представників на здійснення представництва інтересів юридичної особи в господарському суді при розгляді даної справи.

Позивач не надав жодних доказів неможливості участі вказаних у довіреностях осіб у судовому засіданні, а також не довів неможливості направлення до суду інших представників.

Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що відкладення розгляду даної справи на пізнішу дату є неможливим у зв'язку із закінченням строку вирішення спору, передбаченого статтею 69 ГПК України, який вже було продовжено за клопотанням відповідача.

Представники позивача у минулих судових засіданнях позовні вимоги підтримали у повному обсязі, просили позов задовольнити.

Відповідач у відзиві та доповненні до нього проти позову заперечив, оскільки у відповідача на момент подачі позову відсутня заборгованість перед позивачем з оплати товару, отриманого за Договором №45 від 27.03.2015. Щодо вимог про стягнення курсової різниці відповідач вказує, що сторонами не визначено еквіваленту вартості товару в доларах США, а також не встановлено чітку формулу розрахунку курсової різниці. Щодо вимог про стягнення збитків, відповідач посилається на те, що позивачем не доведено всіх елементів, необхідних для стягнення збитків, зокрема, фактичного розміру збитків та причинно-наслідкового зв'язку. Вимоги про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами відповідач вважає необґрунтованими, оскільки відповідні проценти, передбачені умовами Договору купівлі-продажу, за своєю правовою природою є пенею. Також відповідачем надано власний контррозрахунок сум інфляційного збільшення, пені та 3% процентів річних.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив, просив в його задоволенні відмовити.

З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, вислухавши представника позивача, всебічно і повно дослідивши надані до матеріалів справи докази, суд встановив наступне.

27 березня 2013 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, укладено договір купівлі-продажу №45 (далі за текстом - Договір), за умовами якого продавець зобов'язався передати узгодженими партіями товар у власність покупця, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар.

Згідно пункту 1.1 Договору найменування товару, його кількість та ціна зазначаються в специфікаціях (видаткових накладних), які є невід'ємною частиною Договору.

Пунктом 4.1 Договору передбачено, що у разі, якщо сторони підписали специфікацію, в якій міститься графік оплати товару, то покупець оплачує продавцю товар у відповідності з вказаним графіком.

Відповідно до пунктів 4.3, 4.4 Договору з дня, коли товар мав бути оплачений покупцем, продавець має право вимагати сплати процентів за користування чужими грошовими коштами, до дня повної оплати товару, понад неустойку та збитки (ст.536, ст. 625, п.3 ст.692 ЦК України). Проценти за користування чужими грошовими коштами сплачуються в наступному розмірі: а) 0,1 % від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день протягом 30 календарних днів з дати коли товар має бути оплачено; б) 0,5% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день протягом 60 календарних днів з дати спливу 30 календарних днів, зазначених в пп. "а" п. 4.4 Договору; в) 3% від несплаченої ціни товару за специфікацією за кожен календарний день до дня повної оплати з дати спливу 60 календарних днів, зазначених в пп. "б" п. 4.4 Договору. Інший розмір процентів, дата, з якої починається нарахування процентів за користування чужими грошовими коштами та сума, від якої будуть нараховуватись проценти, можуть бути передбачені у специфікації або іншому погодженому сторонами або їх представниками документі.

У пункті 4.7 Договору сторонами передбачено, що ціна товару по даному Договору встановлюється сторонами в гривнях. Крім того, сторони цього Договору визначають доларовий еквівалент ціни товару. Ціна (вартість) товару узгоджена сторонами на момент узгодження товару, що підлягає поставці, змінюється автоматично, на неоплачений товар, при зміні курсу долара США. При зміні курсу, ціна (вартість) товару, який підлягає оплаті покупцем, визначається самостійно покупцем на день оплати товару шляхом множення доларового еквівалента угодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на офіційний курс гривні до долару США, встановленому Національним банком України на день фактичної оплати покупцем ціни товару.

Сторони, за умовами даного пункту Договору, також вирішили, що якщо офіційний курс гривні до долару США, встановлений НБУ на день фактичної оплати покупцем ціни товару менше (нижче) ніж курс гривні до долару США, визначений на 14:00год. за київським часом банком продавця, зазначеному в даному Договорі (в реквізитах сторін), то покупець для визначення суми оплати за товар (ціни товару) помножує доларовий еквівалент узгодженої сторонами ціни товару, який не сплачений, на курс гривні до долару США, встановлений банком продавця на день фактичної оплати покупцем ціни товару, а саме на 14.00год. за київським часом.

Якщо офіційний курс гривні до долару США встановлений на день фактичної оплати покупцем ціни товару або курс гривні до долару США, визначений на 14.00год. за київським часом банком продавця, більше (вище) курсу, який був встановлений на день узгодження сторонами ціни (вартості) конкретної партії товару, яка належить до оплати, то ціна (вартість) товару змінюється автоматично без будь-яких додаткових узгоджень. Однак для належного ведення бухгалтерського обліку протягом семи календарних днів після оплати товару по зміненій ціні, покупець зобов'язаний скласти та на направити продавцю цінним листом з описом вкладення (повідомленням про вручення) Акт донарахування ціни товару, в якому послатися на номер та дату видаткових накладних, по яким змінена ціна товару згідно зі зміненим курсом долара США по відношенню до гривні. Крім того, в даному Акті повинні бути зазначені: найменування товару, кількість, початкова та змінена ціна товару, а також курс долара США до гривні на момент узгодження ціни товару та на момент його фактичної оплати. Ціна товару підлягає зміні також і при зменшенні курсу долара США. Для поставок насіння сторони встановлюють еквівалент в Євро та застосовують умови, погоджені в п.4.7 Договору з врахуванням курсу продажу не долару США, а євро. Покупець підтверджує, що має доступ до інформації про офіційний курс гривні до долару США, а також про курс гривні до долару США банка продавця, зазначеному в даному Договорі (в реквізитах сторін).

У пункті 8.4.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в п.3.1.2 Договору покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, в розмірі 0,5% від вартості боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем.

Згідно пункту 8.4.2 Договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочить оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки в розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару.

Відповідно до п. 10.1 Договору, цей договір вважається укладеним з моменту підписання першої видаткової накладної або специфікації та дії до 31 «грудня» 2013р. Дія цього Договору продовжується на цих же умовах і на той же строк, якщо в останній місяць строку дії Договору продавець не направить покупцю заяву про припинення цього Договору.

На підставі Договору сторонами було узгоджено та підписано наступні специфікації:

- №1 від 27.03.2013 на суму 1848,30грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 554,49грн., до 10.04.2013, а решту 70% від ціни товару, що складає 1293,81грн. покупець сплачує до 01.11.2013;

- №2 від 15.04.2013 на суму 47130,72грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 14139,22грн., до 20.04.2013, а решту 70% від ціни товару, що складає 32991,50грн. покупець сплачує до 01.11.2013;

- №3 від 22.04.2013 на суму 48677,95грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 14603,39грн., до 30.04.2013, а решту 70% від ціни товару, що складає 34074,56грн. покупець сплачує до 01.11.2013;

- №4 від 23.04.2013 на суму 79626,62грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 23887,99грн., до 30.04.2013, а решту 70% від ціни товару, що складає 55738,63грн. покупець сплачує до 01.11.2013;

- №5 від 01.08.2013 на суму 5068,80грн., за умовами пунктів 1.2-1.3 якої покупець сплачує 30% від ціни товару, що складає 1520,64грн., а решту 70% від ціни товару, що складає 3548,16грн. покупець сплачує до 01.11.2013.

Зі змісту вказаних специфікацій вбачається, що сторони при їх узгодженні вказували вартість товару виключно в гривнях, без зазначення еквіваленту вартості товару в доларах США. В специфікаціях лише зазначено інформацію щодо курсу банку продавця за 1 долар США станом на дату відповідної специфікації.

Позивач виконав свої зобов'язання щодо передачі товару, вказаного в специфікаціях, що підтверджується підписаними уповноваженими представниками сторін видатковими накладними №50 від 03.04.2013, №163 від 16.04.2013, №204 від 24.04.2013, №487 від 01.08.2013 та товарно-транспортними накладними №Р50 від 03.04.2013, №Р163 від 16.04.2013, №Р204 від 24.04.2013, №Р487 від 01.08.2013.

Всього товар поставлено на загальну суму 182352,40грн., що не заперечується відповідачем.

Відповідач оплатив отриманий товар також на загальну суму 182352,40грн., що підтверджується платіжними дорученнями №70 від 28.03.2013 на суму 554,49грн., №92 від 15.04.2013 на суму 14139,22грн., №144 від 21.06.2013 на суму 23887,99грн., №102 від 23.04.2013 на суму 14603,39грн., №232 від 12.08.2013 на суму 1520,64грн., №796 від 12.09.2014 на суму 7646,66грн., №67 від 18.11.2014 на суму 20000,00грн., №71 від 20.11.2014 на суму 20000,00грн., №72 від 24.11.2014 на суму 25000,00грн., №76 від 08.12.2014 на суму 55000,00грн.

З наведених платіжних доручень вбачається, що позивач в строки, передбачені специфікаціями №№1-5 до Договору, тобто до 01.11.2013, сплатив лише частину заборгованості в загальному розмірі 54705,73грн. Решта заборгованості 127646,00грн. сплачена з порушенням встановлених в специфікаціях строків.

Позивач звертався до відповідача з вимогами №33 від 11.06.2014 та №2 від 16.01.2015 про сплату заборгованості.

Відповідачем надано копії листів №273/10 від 29.10.2013 та б/н від 10.07.2014, в яких просив вирішити питання про надання розстрочки чи відстрочки платежу за отриманий товар згідно Договору, які містять відмітку директора позивача Іванова А.А. про їх отримання.

Як пояснили представники сторін в минулих судових засіданнях сторони не дійшли згоди щодо відстрочення або розстрочення платежів за Договором.

Враховуючи несвоєчасну оплату поставленого товару, а також її здійснення без врахування зміни курсу долара США, позивач звернувся з даним позовом, в якому просив стягнути з відповідача на свою користь 109802,30грн. курсової різниці, 27567,59грн. інфляційного збільшення заборгованості, 127542,14грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 8499,98грн. пені, 76587,99грн. збитків.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Стаття 526 Цивільного кодексу передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна норма міститься в статті 193 Господарського кодексу України.

В силу статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно з частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З матеріалів справи вбачається, що станом на момент подання позовної заяви заборгованість відповідача перед позивачем за Договором була сплачена в повному обсязі відповідно до ціни товару, зазначеної в специфікаціях, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних. Вимоги про її стягнення позивачем не заявлені.

Разом із тим, позивач просив стягнути курсову різницю, яка обґрунтована положеннями пункту 4.7 Договору, статтею 524 та частиною 2 статті 533 ЦК України.

Відповідно до статті 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Частиною 2 статті 533 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Отже, виходячи з вищевказаних норм, необхідною умовою для стягнення боргу з врахуванням курсової різниці є встановлення сторонами у зобов'язанні (договорі або невід'ємних його частинах) грошового еквіваленту в іноземній валюті, у даному випадку в доларах США.

Разом із тим, в тексті самого Договору грошовий еквівалент зобов'язання щодо сплати товару в іноземній валюті не встановлений. Специфікації №1-5, а також відповідні накладні, які невід'ємною частиною договору, також не містять конкретно визначеного сторонами грошового еквіваленту іноземній валюті. Всі ціни на товар узгоджені сторонами виключно у гривнях.

У зв'язку з цим, заявлення відповідачем до стягнення суми курсової різниці є необґрунтованим. Аналогічної позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 20.08.2010 у справі №8/1197 та від 01.02.2011 №14/226(1/19).

Крім того, суд також враховує те, що згідно вимог частини 2 статті 533 ЦК України грошовий еквівалент визначається саме за офіційним курсом іноземної валюти, якщо інше не передбачено договором.

Згідно пункту 4.7 Договору сторони зобов'язалися визначати доларовий еквівалент ціни товару, але при цьому не визначили яким саме курсом слід керуватися при визначенні грошового еквіваленту саме в момент узгодження товару в специфікаціях - офіційним курсом Національного банку України або банку продавця.

Відповідні вказівки стосуються визначення вартості товару у гривнях лише на дату здійснення фактичної оплати товару. Так, відповідач має здійснювати перерахунок грошового еквіваленту в доларах США за курсом НБУ, але враховувати й курс банку позивача. Остаточна вартість встановлюється залежно від того, який курс буде більшим у гривневому вираженні (пункт 4.7 Договору).

Таким чином, сторони однозначно не встановили механізму обчислення розміру грошового еквіваленту саме на момент узгодження товару в специфікаціях, а тому згідно частини 2 статті 533 ЦК України фактично має застосовуватися офіційний курс, встановлений НБУ.

Однак, у специфікаціях №№1-5 міститься інформація щодо курсу долару США до гривні згідно даних банку позивача, який не є офіційним курсом, що не відповідає вимогам законодавства та унеможливлює правильне та однозначно зрозуміле для обох сторін визначення грошового еквіваленту товару.

Підсумовуючи викладене, суд приходить до висновку що сторонами Договору не було визначено грошовий еквівалент в доларах США, а тому вимоги про стягнення з відповідача 109802,30грн. курсової різниці задоволенню не підлягають.

Позивач також на підставі статті 625 ЦК України заявив вимогу про стягнення 27567,59грн. інфляційного збільшення заборгованості за період з 01.11.2013 по 08.12.2014.

Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на допущене відповідачем порушення умов договору щодо строків оплати заборгованості за Договором, суд вважає, що позивач правомірно заявив дані вимоги до стягнення. Однак, перевіривши розрахунок розміру інфляційного збільшення заборгованості, суд вважає за необхідне задовольнити дані вимоги частково, оскільки позивачем неправильно визначено їх розмір.

Так, інфляційне збільшення заборгованості підлягає нарахуванню за період листопад 2013 року - листопад 2014 року, оскільки відповідач остаточно погасив заборгованість 08.12.2014, а тому індекс інфляції за грудень 2014 року не застосовується. При цьому, слід враховувати здійснення відповідачем оплат та відповідне зменшення розміру заборгованості, яка підлягає індексації.

За розрахунком суду інфляційне збільшення заборгованості має визначатися, виходячи з наступного.

За період з 01.11.2013, тобто останнього передбаченого специфікаціями дня оплати товару, і до дати наступної оплати (12.09.2014) сума боргу складала 127646,66грн., відповідно, розмір інфляційного збільшення за період листопад 2013 року - серпень 2014 року дорівнює 17488,67грн. За період до дати здійснення наступної часткової оплати (18.11.2014) сума боргу складала 120000,00грн., відповідно, розмір інфляційного збільшення за період вересень 2014 року - листопад 2014 року дорівнює 8845,95грн. Погашення решти заборгованості відбулося 20.11.2014, 24.11.2014 та 08.12.2014, а тому інфляційні нарахування за вказані періоди не здійснюються, оскільки вони складали менше 15-ти днів у листопаді та грудні 2014 року, відповідно.

За таких обставин, суд задовольняє вимоги про стягнення інфляційного збільшення заборгованості частково - в розмірі 26334,62грн.

Позивачем також заявлено до стягнення 127542,14грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, які обґрунтовані умовами пунктів 4.3 та 4.4 Договору, а також статтею 536, частиною 2 статті 625 та частиною 3 статті 692 ЦК України.

Суд вважає дані вимоги необґрунтованими, виходячи з наступного.

Частиною 3 статті 692 ЦК України встановлено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.

Ця норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов'язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

Частиною 3 статті 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачене статтею 625 ЦК України право продавця вимагати від покупця сплати 3% річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених норм проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником. При цьому договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Разом із цим згідно з положеннями статті 549 ЦК України грошовою сумою, яку боржник повинен передати кредитору у разі порушення зобов'язання, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання, є пеня.

Отже, проценти за користування чужими грошовими коштами, які за умовами договору (пункти 4.3 та 4.4) нараховуються за кожен день прострочення виконання зобов'язання, за своєю правовою природою, ураховуючи спосіб їх обчислення за кожен день прострочення, підпадають під визначення пені (частина третя статті 549 ЦК України), яка також нарахована відповідачем у розмірі двох облікових ставок Національного банку України від несплаченої покупцем суми за кожен день прострочення, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, за змістом якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Аналогічної позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 01.07.2014 у справі №3-31гс14 та від 01.07.2014 у справі №3-32гс14.

Крім того, суд вважає помилковим посилання позивача на положення статті 536 ЦК України в обґрунтування правомірності вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами, з огляду на таке.

Стягнення процентів річних є способом захисту майнового права кредитора, у випадку порушення грошового зобов'язання боржником, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами. При цьому підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 Цивільного кодексу України є факт користування чужими коштами і встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством.

Фактично, положення статті 536 ЦК України застосовуються лише у випадках, коли грошові кошти є предметом договору, наприклад, у правовідносинах щодо виконання договору позики, кредиту або банківського вкладу (глава 71 ЦК України) або одержані без достатньої правової підстави (глава 83 ЦК України), та не застосовуються до правовідносин купівлі-продажу (поставки), які регламентуються спеціальною нормою частини 3 статті 692 ЦК України.

Отже, застосування до спірних правовідносин у даній справі положень статті 536 ЦК України є безпідставним.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги про стягнення 127542,14грн. процентів за користування чужими грошовими коштами необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 8499,98грн. пені, які обґрунтовані умовами пункту 8.4.1 Договору, а також нормами частини 6 статті 232 та частини 2 статті 343 ГК України.

У відповідності до статей 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 6 статті 231 ГК України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 8.4.1 Договору сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань, передбачених в п.3.1.2 Договору, покупець сплачує продавцю неустойку, понад збитки, в розмірі 0,5% від вартості боргу за кожен день незалежно від вини. Нарахування неустойки припиняється через рік від дати, коли зобов'язання по оплаті товару повинно було бути виконано покупцем.

Як вбачається з розрахунку пені, позивач обчислює її розмір виходячи з подвійної облікової ставки НБУ та за період 6 місяців (з 01.11.2013 по 01.05.2014), що не суперечить вимогам чинного законодавства. При цьому, пеня обчислена від розміру заборгованості, визначеної сторонами у гривнях згідно специфікацій та накладних, без застосування курсової різниці.

Враховуючи допущене відповідачем порушення умов Договору щодо строків остаточного розрахунку за поставлений товар, перевіривши розрахунок розміру пені, суд вважає позовні вимоги про стягнення 8499,98грн. пені обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 76587,99грн. збитків, які обґрунтовані умовами пункту 8.4.2 Договору та статтею 225 Господарського кодексу України.

Суд вважає дані вимоги недоведеними, виходячи з наступного.

Відповідно до пункту 4 частини 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, у вигляді відшкодування збитків.

Згідно статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Частиною 5 статті 225 ГК України передбачено право сторін господарського зобов'язання за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсоткових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами.

Разом із тим, стягнення збитків у такому випадку не є безумовним, оскільки обов'язковими умовами покладення відповідальності на винну сторону є наявність збитків, протиправність дій цієї особи, причинного зв'язку між діями особи та збитками, які складають об'єктивну сторону правопорушення, та вини особи, внаслідок дій якої спричинено збитки.

Отже, при вирішенні спорів про відшкодування збитків господарському суду слід встановлювати факт заподіяння збитків відповідачем, наявність його вини та причинно-наслідкового зв'язку між неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідача та заподіяними збитками, а також доведеність розміру збитків.

Позивачем до складу заявлених до стягнення збитків вказано суму в розмірі 76587,99грн., обчислену згідно умов пункту 8.4.2 Договору.

Так, згідно пункту 8.4.2 Договору сторони вирішили, що якщо покупець прострочить оплату товару більш ніж на 60 календарних днів, то, крім неустойки, він відшкодовує продавцю збитки в розмірі 20% від ціни неоплаченого товару, якщо більш ніж на 100 днів, то 40% від ціни неоплаченого товару, а якщо більш ніж на 200 днів, то 60% від ціни неоплаченого товару.

Розрахунок розміру збитків відповідає розміру простроченої заборгованості та тривалості невиконання відповідачем свого зобов'язання, а тому визначено позивачем правомірно.

Разом із тим, суд наголошує, що незважаючи на встановлення в договорі розміру збитків, позивач не звільняється від обов'язку доведення фактичного понесення збитків, спричинених несвоєчасним виконанням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

Зокрема, відповідно частини 2 статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

У відповідності частини 1 статті 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Однак, позивач не надав суду жодного доказу настання будь-якої з перелічених подій, які могли б підтверджувати фактичне заподіяння йому збитків, внаслідок чого позивач мав би право вимагати стягнення збитків у розмірі, встановленому п. 8.4.1 Договору.

Так само, відповідачем не доведено й того, що такі конкретно визначені події (додаткові витрати, упущена вигода, пошкодження майна тощо) були б пов'язані саме з порушенням відповідачем грошового зобов'язання за Договором.

За таких обставин, суд вважає, що позивачем не доведено наявності всіх елементів для застосування відповідальності у вигляді стягнення з відповідача збитків.

У зв'язку з цим, у задоволенні позовних вимог про стягнення 76587,99грн. збитків слід відмовити.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись статтями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Грозянське" (63609, Харківська область, Шевченківський район, с.Гроза, вул.Зелена, 39, код ЄДРПОУ 30755444) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вога" (61064, м.Харків, вул.Пермська, 15, кв.28, код ЄДРПОУ 32335705) 26334,62грн. інфляційного збільшення заборгованості, 8499,98грн. пені, а також витрати зі сплати судового збору в сумі 696,69грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення може бути оскаржене в установленому законодавством порядку.

Повне рішення складено 14.09.2015 р.

Суддя М.В. Калантай