Рішення № 50193875, 03.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.2015Справа №910/17030/15

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Христина»

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерфол Стейт Групп»

Про стягнення 16 089,31 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: не з'явився

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Христина» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерфол Стейт Групп» (далі - відповідач) про стягнення 16 089,31 грн., а саме: 9500,00 грн. - основного боргу, 400,00 грн. - штрафу, 560,17 грн. - 3% річних, 5 629,14 грн. - збитків від інфляції.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.15. порушено провадження у справі № 910/17030/15 та призначено її до розгляду на 20.08.15.

В зв'язку з неявкою в судове засідання 20.08.15. представників сторін, розгляд справи на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи було відкладено на 03.09.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

Позивач в судове засідання 03.09.15. не з'явився.

Відповідач в судове засідання 03.09.15. не з'явився, вимоги попередніх ухвал суду не виконав, письмового відзиву на позов та контррозрахунку ціни позову не надав, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлений належним чином.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Зважаючи на те, що неявка представників сторін не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, враховуючи клопотання позивача, предмет спору, а також доказове наповнення матеріалів справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/17030/15.

В судовому засіданні 03.09.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до п. 1 ст. 181 Господарського кодексу України, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Вказане кореспондується з приписами ст. 205 Цивільного кодексу України.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).

За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.

При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором-заявкою 645 від 11.07.13. про надання транспортно-експедиційних послуг сторони погодили найменування вантажу, його пакування, вагу, об'єм, дату подачі машини на завантаження - 12.07.13. о 08:00 год., строк доставки вантажу в зону митного контролю - 14.07.13. до 09:00 год., на митному переході Доманово-Мокрани, оплату в розмірі 9 500 грн. безготівковим розрахунком протягом 10-12 банківських днів після отримання оригіналів документів (оригінал СМР, АВР, рахунок і т.д.)

Позивачем взяті на себе зобов'язання виконані належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи підписаним та скріпленим печатками сторін актом № 1707/6 приймання-здачі виконаних робіт (послуг) від 17.07.13. на суму 9 900,00 грн. (9 500,00 грн. + 400,00 грн. (штрафу)).

За твердженням Товариства з обмеженою відповідальністю «Христина», 17.07.13. позивачем на адресу відповідача було направлено передбачені Договором-заявкою документи. Доказів зазначеного суду не надано.

Наявною в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною CMR № 004605 від 17.07.13. підтверджується, що розвантаження вантажу за Договором-заявкою відбулось 17.07.13., в той час як транспортний засіб прибув в зону митного контролю 14.07.13., тобто розмитнення та розвантаження відбулось з прострочення понад 48 годин.

В зв'язку з тим, що відповідачем не оплачено надані позивачем послуги транспортного-експедирування, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

Судом встановлено, що між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання глави 65 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

Відповідно до ч. 1 ст. 929 Цивільного кодексу України та ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1 ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» експедитор зобов'язаний надавати транспортно-експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно з абзацом 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Статтею 931 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Оскільки відповідач отримавши документи для оплати наданих послуг, свого обов'язку не виконав, позивач 03.06.14. повторно направив відповідачу документи, необхідні для здійснення оплати, разом з претензією № 82 від 03.06.14.

При цьому, у відповідності до «Нормативів і нормативних строків пересилання поштових відправлень», затверджених Наказом Міністерства інфраструктури України № 958 від 28.11.13., нормативними строками пересилання простої письмової кореспонденції операторами поштового зв'язку між іншими населеними пунктами різних областей України є Д+5, де Д - день подання поштового відправлення до пересилання в об'єктів поштового зв'язку або опускання простого листа чи поштової картки до поштової скриньки до початку останнього виймання; 5 - кількість днів, протягом яких пересилається поштове відправлення.

Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні докази із зазначенням конкретної дати отримання відповідачем претензії з оригіналами документів, суд, до встановленого строку в дванадцять банківських днів для оплати наданих послуг вважає за доцільне додати п'ять днів, встановлені для пересилання простої письмової кореспонденції.

Таким чином, судом встановлено, що прострочення відповідачем по виконанню свого обов'язку зі сплати грошових коштів за надані послуги настало з 25.06.14.

Відповідно до ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних випадках ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги з перевезення вантажів, однак в обумовлені строки не сплатив позивачеві їх вартості, відповідний борг, який станом на момент розгляду справи становить 9 500,00 грн., має бути стягнутий з нього в судовому порядку, внаслідок чого позовні вимоги в цій частині є такими, що підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення з відповідача 400,00 грн. штрафу, суд відзначає наступне.

Приписами ст. 216 Господарського кодексу України встановлено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Зазначене кореспондується з нормами ст. 617 Цивільного кодексу України згідно якої особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Виходячи із змісту ст. ст. 546, 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.

У відповідності до ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 16 Договору-заявки сторони погодили, що простій, що перевищує норму (більше 48 годин на завантаження, замитнення, на розмитнення, розвантаження) при умові прибуття автомобіля до 10:00, за виключення вихідних і святкових днів - день простою коштує 400 грн.

Таким чином вимоги позивача про стягнення з відповідача 400,00 грн. штрафу підлягають задоволенню.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 560,17 грн. - 3% річних та 5 629,14 грн. - збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

Суд зауважує, що 3% річних та збитки від інфляції слід нараховувати на суму основного боргу в розмірі 9 500,00 грн., а не на суму 9 900,00 грн., як та здійснює позивач.

Крім того, при розрахунку 3% річних та збитків від інфляції судом враховано встановлений вище строк настання виконання основного зобов'язання.

За перерахунком суду розмір відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов'язання складає 277,97 грн., розмір збитків від інфляції складає 5 080,63 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. В іншій частині в розмірі 282,20 грн. - 3% річних та 548,51 грн. - збитки від інфляції нараховано безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ерфол Стейт Групп» (01021, м. Київ, вул. М.Грушевського, 28/2; ідентифікаційний код 379554650 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Христина» (47501, Тернопільська область, м. Бережани, вул. Замость, 4; ідентифікаційний код 14049168) 9 500 (дев'ять тисяч п'ятсот) грн. 00 коп. - основного боргу, 400 (чотириста) грн. 00 коп. - штрафу, 277 (двісті сімдесят сім) грн. 97 коп. - 3% річних, 5 080 (п'ять тисяч вісімдесят) грн. 63 коп. - збитків від інфляції, 1 732 (одну тисячу сімсот тридцять дві) грн. 67 коп. - судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.15.

Суддя Т.М. Ващенко