Постанова № 50187968, 16.02.2015, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 лютого 2015 року Справа № 814/3855/14

м. Миколаїв

Суддя Миколаївського окружного адміністративного суду Середа О.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу:

за позовом: Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва, м. Миколаїв

до відповідача: Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції, м. Миколаїв

Суть спору: визнання протиправною та скасування постанови від 12.11.2014 року № 43553225,

в с т а н о в и в:

Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва (надалі - позивач) звернулося до суду із позовом до Відділу Державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції про визнання протиправною та скасування постанови від 12.11.2014 року № 43553225 про закінчення виконавчого провадження.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилається на те, що оскаржувана постанова винесена безпідставно та передчасно, а отже є протиправною.

Відповідач заперечень не надав, позовні вимоги по суті не заперечив, повідомлений належним чином, він або його повноважний представник у судове засідання не з'явився, будь-яких заяв чи клопотань до суду не надав.

Представники сторін в судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце судового розгляду повідомлені належним чином, про причини неявки суд не сповістили, клопотань не надходило.

За приписами статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Розглянувши матеріали справи суд встановив наступне.

Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва звернулося до відділу державної виконавчої служби Миколаївського районного управління юстиції із заявою про примусове виконання вимоги позивача від 05.02.2014 № Ю-247/20 про стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаїв-Трест".

03 грудня 2014 року позивачем отримана постанова старшого державного виконавця відповідача Кирильченка Д.В. від 12.11.2014 про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання вищезазначеної вимоги на підставі пункту третього частини першої статті 49 Закону України „Про виконавче провадження".

У мотивувальній частині Постанови зазначено: „відповідно до постанови господарського суду Миколаївської області від 07 грудня 2006 року припинено юридичну особу та скасовано державну реєстрацію Товариство з обмеженою відповідальністю „Миколаїв-Трест", м. Миколаїв, вул. Веселинівська, 14-А, ідентифікаційний код 32092988."

Пункт третій частини першої статті 49 Закону України „Про виконавче провадження" передбачає, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті або оголошення померлим стягувана чи боржника, визнання безвісно відсутнім боржника або стягувача, ліквідації юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання їх обов»язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.

Відповідно до статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Стаття 111 Цивільного кодексу України встановлює порядок ліквідації юридичної особи. Зі змісту цієї норми випливає, що процес ліквідації юридичної особи завершується внесенням державним реєстратором відповідного запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Частина друга статті 33 Закону України „Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб - підприємців" визначає, що юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, з вищенаведених положень чинного законодавства України випливає, що юридична особа не є такою, що припинилася (так само, і не є ліквідованою), якщо у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відсутній запис про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Позивач в своєму позові зазначає, що у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відсутній запис про державну реєстрацію припинення Боржника. У ЄДРЮОФОП лише внесений запис про прийняття рішення про припинення юридичної особи, тобто Боржник перебуває в стані припинення на підставі відповідного судового рішення і станом на дату винесення оскаржуваної Постанови не є припиненим. Перебування юридичної особи - боржника в стані припинення відсутнє в переліку підстав для закінчення виконавчого провадження.

Всупереч вимогам Кодексу адміністративного судочинства України Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва не надало суду на підтвердження своїх обґрунтувань доказів перебування Товариства з обмеженою відповідальністю „Миколаїв-Трест" в в стані припинення.

Таким чином, відповідачем правомірно винесені постанови про зупинення вищезазначеного виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен перевірити, чи діяв суб'єкт владних повноважень на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів та у доведенні перед судом їх переконливості.

Оцінюючи докази відповідно до статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України України, суд дійшов висновку, що відповідач діяв відповідно до статті 19 Конституції України та вимог статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, тому позов задоволенню не підлягає.

Судові витрати по справі відсутні.

Керуючись статтями 11, 71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні позову Управління Пенсійного фонду України в Центральному районі м. Миколаєва - відмовити у повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня проголошення/отримання постанови, якщо протягом цього часу не буде подано апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили постанови за наслідками апеляційного провадження.

Порядок та строки апеляційного оскарження визначені ст. 186 КАС України.

Апеляційна скарга подається до Одеського апеляційного адміністративного суду через Миколаївський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Апеляційна скарга, подана після закінчення встановлених строків залишається без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку

Головуючий суддя О.Ф. Середа