Рішення № 50185412, 07.09.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.09.2015 Справа № 920/209/14Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській В.Ю. розглянув матеріали справи № 920/209/14

за позовом Спільного агрохімічного підприємства «Родючисть» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, с. Склярівка Сумського району Сумської області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛеСтар», м. Суми

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, м. Київ,

про визнання договору недійсним,

за участю представників:

позивача Стовбира А.Л.,

відповідача не зявився,

третьої особи не зявився.

Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛеСтар» (надалі - відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальність «ЮВС» (надалі ТОВ «ЮВС») на підставі статті 234 Цивільного кодексу України.

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 27.02.2014 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 року позов було задоволено, визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між відповідачем та ТОВ «ЮВС».

Постановою Вищого господарського суду України від 12.08.2014 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 21.05.2014 року та рішення Господарського суду Сумської області від 27.02.2014 року у справі № 920/209/14 скасовано і справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Сумської області в іншому складі суду.

За результатами нового розгляду даної справи рішенням Господарського суду Сумської області від 17.11.2014 року в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2014 року у даній справі скасовано; прийнято нове рішення; позов задоволено; визнано недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між відповідачем та ТОВ «ЮВС».

Постановою Вищого господарського суду України від 02.06.2015 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 03.03.2015 року та рішення Господарського суду Сумської області від 17.11.2014 року у даній справі скасовано і справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Сумської області в іншому складі суду. У своїй постанові від 02.06.2015 року Вищий господарський суд України, зокрема вказав на те, що господарський суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову з підстав пропуску позовної давності, взагалі не розглянув по суті заявлені позовні вимоги та не зясував, чи порушене право позивача спірним правочином, а апеляційний господарський суд переглядаючи справу дійшов висновку, що позивачем не пропущений строк позовної давності, проте такі висновки не узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02.09.2014 року у справі № 915/1437/13, яка відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обовязковою для всіх судів України.

Вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обовязковими для суду першої інстанції під час нового розгляду (Стаття 111-12 Господарського процесуального кодексу України).

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 25.06.2015 року дану справу призначено до нового розгляду та запропоновано сторонам і третій особі надати суду письмові пояснення щодо своєї правової позиції у справі з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 02.06.2015 року у даній справі.

Відповідач подав суду письмові доводи по суті даної справи від 15.07.2015 року, які долучені до матеріалів даної справи.

Позивач та третя особа письмових пояснень (письмових обґрунтувань своєї правової позиції у даній справі) з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 02.06.2015 року не подали суду, однак це не є перешкодою для розгляду даної справи по суті та вирішення спору, оскільки подання суду таких пояснень (обґрунтувань) є правом сторони та третьої особи, які належним чином були повідомлені судом про дату, час та місце розгляду справи.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав свої позовні вимоги, викладені у позовній заяві, і просить суд задовольнити позов, вважаючи, що матеріали справи містять достатньо доказів та обґрунтувань правомірності позиції позивача, а незявлення представників відповідача та третьої особи не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд погоджується з позицією представника позивача щодо можливості розгляду справи по суті, оскільки правова позиція відповідача у даній справі викладена в його письмових доводах по суті даної справи від 15.07.2015 року. Зокрема, відповідач наголошує на тому, що оспорюваний договір виконаний його сторонами і не може вважатися таким, що укладений без наміру створити правові наслідки; позивачеві було відомо про факт укладення договору уступки права вимоги від 10.01.2008 року ще у 2008 році, а тому саме з 2008 року потрібно відраховувати строк позовної давності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно зясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Предметом спору у даній справі є вимога позивача про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладеного між відповідачем та ТОВ «ЮВС», за умовами якого первісний кредитор (ТОВ «ЮВС») передав новому кредитору (відповідачеві) право вимоги від боржника (позивача) боргу по видатковим накладним на суму 414654,40 грн. основного боргу, неустойки та інших платежів, передбачених чинним законодавством.

Позовні вимоги позивачем обґрунтовано тим, що з наданих у жовтні 2010 року до матеріалів справи № 920/1543/13 органом статистики (Головним управлінням статистики у Сумській області на виконання ухвали Господарського суду Сумської області від 23.09.2013 року у справі № 920/1543/13) копій фінансових звітів та звітів про фінансові результати відповідача за 2008-2013 роки вбачається, що відповідач ніколи не ставив на свій баланс фінансові та майнові права, у тому числі права вимоги від позивача, що свідчить про підписання відповідачем договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року з ТОВ «ЮВС» без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором, оскільки фактично відповідач не прийняв і не поставив собі на баланс право вимоги.

Позов обґрунтований статтями 203, 215, 228, 232, 234 Цивільного кодексу України.

Згідно чинного законодавства України, права вимоги є активами юридичної особи, а тому для того щоб володіти та передавати такі права вони мають бути обовязково відображені у бухгалтерському обліку та фінансовій звітності юридичної особи відповідно до вимог закону.

Так відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», активи ресурси, контрольовані підприємством у результаті минулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Згідно частини пятої статті 9 вищезгаданого Закону, господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Статтею 139 Господарського кодексу України визначено, що майном є сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності субєктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих субєктів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; фінансова звітність - бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період; користувачі фінансової звітності (далі - користувачі) - фізичні або юридичні особи, які потребують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

З наявних у матеріалах даної справи копій фінансових звітів про фінансові результати відповідача за період з 2008 року по 2013 рік вбачається, що на балансі відповідача не відображено фінансові та майнові права, у тому числі право вимоги до позивача.

Висновками експертних досліджень № 4231 від 31.08.2011 року та № 2694 від 03.03.2012 року встановлено факт відсутності документального підтвердження заборгованості позивача перед відповідачем.

Відповідачем не заперечується та не спростовується факт відсутності на його балансі вищезгаданого права вимоги.

Наведені вище обставини свідчать, що відповідач уклав договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року з ТОВ «ЮВС» без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим договором, оскільки фактично не прийняв і не поставив собі на баланс право вимоги, що свідчить про фіктивність оспорюваного правочину в розумінні статті 234 Цивільного кодексу України.

Стосовно другої сторони оспорюваного договору ТОВ «ЮВС» (первісного кредитора), то з Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.11.2008 року було порушено провадження у справі № 24/501-б про банкрутство ТОВ «ЮВС». В подальшому, постановою Господарського суду міста Києва від 30.04.2009 року ТОВ «ЮВС» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.01.2012 року затверджено звіт ліквідатора, ліквідаційний баланс банкрута та припинено провадження у справі № 24/501-б про банкрутство ТОВ «ЮВС». В ухвалі про затвердження звіту ліквідатора та ліквідаційного балансу у справі про банкрутство ТОВ «ЮВС» не зазначено про наявність у останнього дебіторської заборгованості відповідача (ТОВ «ЛеСтар»), яка виникла внаслідок укладення договору про відступлення права вимоги.

При цьому, оспорюваним договором передбачено проведення розрахунку за відступлене право вимоги лише після розрахунку боржника (позивача) з новим кредитором (ТОВ «ЛеСтар»).

За таких обставин, умова про проведення розрахунку за відступлене право вимоги з первісним кредитором (ТОВ «ЮВС») у майбутньому лише у випадку проведення розрахунку боржника (позивача) з новим кредитором (ТОВ «ЛеСтар»), свідчить про відсутність у первісного кредитора (ТОВ «ЮВС») будь-яких намірів отримання вигоди від вчиненого правочину та безумовно свідчить про те, що первісний кредитор (ТОВ «ЮВС») не мав наміру отримувати розрахунок за оспорюваним договором.

Таким чином, як у відповідача (нового кредитора), так і у другої сторони оспорюваного договору - ТОВ «ЮВС» (первісного кредитора) не було наміру створити цивільно-правові наслідки, обумовлені договором про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року.

Тобто, з огляду на вищевикладене, судом встановлено, що обидві сторони правочину, укладаючи договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, діяли без наміру створити цивільно-правові наслідки, обумовлені цим договором, жодна зі сторін договору не мала наміру здійснити розрахунки на виконання оспорюваного договору, оскільки докази зазначення даного активу в будь-яких документах, як і докази перерахування вказаних коштів відсутні.

За таких обставин, відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України, оспорюваний правочин є фіктивним, оскільки вчинений без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Твердження відповідача про те, що оспорюваний договір був виконаний є безпідставним та необґрунтованим, оскільки відповідачем не надано суду доказів здійснення оплати придбаного права за договором відступлення права вимоги від 10.01.2008 року.

Договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між відповідачем та ТОВ «ЮВС», порушує законні права та інтереси позивача, оскільки є фіктивним і спрямований на незаконне заволодіння грошовими коштами у сумі 419036,94 грн., що належать позивачеві, факт відсутності документального підтвердження заборгованості якого перед відповідачем підтверджено вищезгаданими висновками експертних досліджень № 4231 від 31.08.2011 року та № 2694 від 03.03.2012 року.

Згідно частини другої статті 234 Цивільного кодексу України, фіктивний правочин визнається судом недійсним.

У відповідності до статей 15, 16 Цивільного кодексу України, визнання правочину недійсним є одним зі способів захисту цивільного права та інтересу у разі його порушення, невизнання або спростування.

Стаття 20 Господарського кодексу України також передбачає можливість визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом, з метою захисту прав і законних інтересів субєкта господарювання.

Відтак, договір може бути визнаний недійсним за наявності двох умов: 1) порушення ним прав або охоронюваних законом інтересів позивача, 2) наявності передбачених законом підстав для визнання договору недійсним.

Оскільки у даному випадку матеріали справи свідчать про доведеність позивачем факту порушення його прав та законних інтересів оспорюваним правочином, а також свідчать про наявність передбачених законом підстав для визнання оспорюваного договору недійсним, то позовні вимоги позивача у даній справі є обґрунтованими, правомірними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідач наполягає на застосуванні судом позовної давності, сплив якої є підставою для відмови у позові (пункти 3, 4 статті 267 Цивільного кодексу України), оскільки позивачеві було відомо про факт укладення договору уступки права вимоги від 10.01.2008 року ще у 2008 році, а тому на думку відповідача, саме з 2008 року слід відраховувати перебіг позовної давності. При цьому відповідач у своїх письмових доводах по суті справи нагадує, що у постанові від 02.06.2015 року у даній справі судом касаційної інстанції, зокрема, зазначено, що висновок апеляційного господарського суду у його постанові від 03.03.2015 року, що позивачем не пропущений строк позовної давності, не узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 02.09.2014 року по справі № 915/1437/13, яка відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України є обовязковою для всіх судів України.

Господарський суд дослідив правовідносини сторін даної справи та співставив їх з правовідносинами у справі № 915/1437/13 і дійшов висновку, що правовідносини у даних справах не є подібними, а відтак постанова Верховного Суду України від 02.09.2014 року по справі № 915/1437/13 не є обовязковою у даній справі, оскільки відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх судів України. Тобто, обовязковою передумовою обовязковості рішення Верховного Суду України у тій чи іншій справі є подібність правовідносин, що були предметом розгляду у Верховному Суді України (в даному випадку у справі № 915/1437/13) та у відповідній справі (у даному випадку у даній справі).

У даній справі інші обставини та інші правовідносини, які не є подібними до обставин та правовідносин сторін у справі № 915/1437/13, а тому вони не є обовязковими у даній справі.

Щодо справи № 915/1437/13, то предметом спору у цій справі було визнання недійсним договору, зміст якого суперечить Закону, однією зі сторін якого був позивач, а тому саме в момент укладення договору позивач повинен був знати про порушення вимог Закону.

У подібних правовідносинах до тих, які були предметом розгляду у справі № 915/1437/13, коли позивач як сторона договору повинен був знати ще в момент укладення договору про те, що в силу положень статей 5, 18 Закону України «Про іпотеку» майнові права на обєкт незавершеного будівництва не могли бути предметом іпотеки, а відтак у тих і подібних правовідносинах (за подібних обставин) перебіг позовної давності має обчислюватися саме з дати укладення сторонами (у тому числі позивачем) про порушення сторонами (у тому числі позивачем) вимог Закону.

У даній же справі позивач не є стороною оспорюваного договору, а тому він не міг знати про порушення Закону сторонами договору, про порушення своїх прав в момент укладення сторонами (відповідачем та ТОВ «ЮВС») договору.

Те, що позивачеві було відомо у 2008 році чи повинно було бути відомо про факт укладення договору уступки права вимоги від 10.01.2008 року, не дає підстав вважати, що позивач довідався або міг довідатися про фіктивність згаданого договору, про наявність підстав для звернення до суду з цим позовом, що розглядається у даній справі.

Лише з копій фінансових звітів та звітів про фінансові результати відповідача за 2008-2013 роки, які були витребувані Господарським судом Сумської області з органу статистики під час розгляду справи № 920/1543/13 та отримані у жовтні 2013 року, вбачається, що відповідач ніколи не ставив на свій баланс фінансові та майнові права вимоги від позивача.

Згідно статті 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 Цивільного кодексу України визначено. що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності, згідно статті 261 Цивільного кодексу України, починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

З огляду на вищевикладені обставини даної справи, незважаючи на те, що про оскаржуваний договір відповідачу було відомо або мало бути відомо у 2008 році,обставини, які зумовили звернення позивача до суду (отримання з господарської справи № 920/1543/13 інформації, яка дає підстави вважати оспорюваний договір фіктивним) стали відомі позивачеві лише у жовтні 2013 року, а тому перебіг позовної давності у даному випадку (у даних правовідносинах) починається з жовтня 2013 року.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 цього ж Кодексу визначено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин правомірні та обґрунтовані позовні вимоги позивача щодо визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладеного між відповідачем та ТОВ «ЮВС» підлягають задоволенню на підставі статті 234 Цивільного кодексу України.

Згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

На підставі всього вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити.

2.Визнати недійсним договір про відступлення права вимоги від 10.01.2008 року, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛеСтар» та Товариством з обмеженою відповідальність «ЮВС».

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛеСтар» (40030, м. Суми, вул. Іллінська, буд. 2, а/я 113 Суми-30, ідентифікаційний код 35539968) на користь Спільного агрохімічного підприємства «Родючисть» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (42302, Сумська область, Сумський район, с. Склярівка, вул. Молодіжна, буд. 1, ідентифікаційний код 19369021) витрати по сплаті судового збору в сумі 1218,00 грн.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 11.09.2015 року.

Суддя П.І. Левченко