Рішення № 50184932, 02.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.2015

Справа №910/13371/15

За позовом Дочірнього підприємства «Агентство професійної безпеки «Беркут»

До Міністерства економічного розвитку і торгівлі України

Про стягнення 69 596,74 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Федорчук В.В. представник за довіреністю № 1 від 05.01.15.

Від відповідача: Гаврюшенко В.В. представник за довіреністю № б/н від 12.05.15.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Дочірнє підприємство «Агентство професійної безпеки «Беркут» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Міністерства промислової України про стягнення 69 596,74 грн., а саме: 43 896,50 грн. – основного боргу, 24 151,10 грн. – збитків від інфляції, 1 549,14 грн. – 3% річних.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач вказує на те, що відповідачем не сплачено в повному обсязі грошові кошти за Договором № 17 від 01.04.13. за надані послуги з охорони, що зумовило звернення позивача з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.15. порушено провадження у справі № 910/13371/15 та призначено її до розгляду на 30.06.15.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.15. на підставі ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 14.07.15.

Щодо поданого 13.07.15. через відділ діловодства суду клопотання відповідача про закриття провадження у справі № 910/13371/15, суд відзначає, що нормами чинного ГПК України не передбачено закриття провадження у справі, яке є поняттям цивільного і адміністративного судочинства, передбаченим відповідно статтею 205 Цивільного процесуального кодексу України і статтею 157 Кодексу адміністративного судочинства України, які господарським судам у здійсненні судочинства не застосовуються, а клопотання задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 14.07.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 21.07.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

За результатами судового засідання 21.07.15. здійснено заміну неналежного відповідача – Міністерства промислової політики України, на належного відповідача – Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, розгляд справи відкладено на 27.08.15., про що судом було прийнято відповідну ухвалу.

26.08.15. позивачем через відділ діловодства суду було подано письмові пояснення по справі.

В судовому засіданні 27.08.15. на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України оголошено перерву до 02.09.15., про що сторони були повідомлені під розписку.

В судовому засіданні 02.09.15. позивачем подано клопотання про витребування у працівників відповідача пояснень для встановлення факту надання позивачем послуг охорони відповідачу за пред’явлений до стягнення період.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ГПК України, в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.

Тобто, у вказаній статті мова йде про посадових осіб і працівників згаданих суб'єктів, які не беруть участь у справі як сторони або треті особи. Посадові ж особи та працівники сторін і третіх осіб дають суду пояснення як представники, виходячи з процесуального статусу сторін та третіх осіб та їх зацікавленості у результаті розгляду справи.

Проте, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України є учасниками судового процесу в даній справі, а клопотання позивача є таким, що задоволенню не підлягає.

В судовому засіданні 02.09.15. позивачем підтримано свої позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач в судовому засіданні 02.09.15. проти позову заперечував.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд у нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, ухвалив рішення у справі № 910/13371/15.

В судовому засіданні 02.09.15. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, –

ВСТАНОВИВ:

01.04.13. між позивачем (далі – Виконавець) та Державним агентством України з управління державними корпоративними правами та майном (далі - Замовник) було укладено Договір про закупівлю послуг охорони №17 (далі – Договір), відповідно до умов якого (п. 1.1) Виконавець зобов’язався надати Замовнику послуги охорони, а саме охорони інспекторами служби безпеки (далі – ІСБ) адміністративної будівлі та прилеглої території за адресою: м. Київ, вул. Сурікова, 3 (далі – Об’єкт), а Замовник зобов’язався прийняти та оплатити надані послуги в строк ат на умовах, що передбачені Договором, кількість постів: пост № 1 – один цілодобовий пост; пост № 2 – один цілодобовий пост (п. 2.1 Договору з врахування додаткової угоди № 1 до Договору).

Додатковою угодою № 3 від 24.12.13. до Договору сторонами було приведено Договір у відповідність з набуттям Міністерством промислової політики України правонаступництва Державного агентства України з управління державними корпоративними правами та майном, у зв’язку з чим замовником за Договором стало саме Міністерство промислової політики України.

Далі, як вже встановлено судом, правонаступником Міністерства промислової політики України є Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.

Відповідно до п. 3.1 Договору (з врахуванням додаткової угоди № 2 до Договору), його ціна становить 216 900,36 грн.

Між сторонами було погоджено протокол договірної ціни послуг охорони та за актом передано і прийнято під охорону Об’єкт.

Строк дії Договору сторонами погоджено п.10.1 з 01.04.13. і діє до 31.04.14., або до дати укладення договору з переможцем відкритих торгів.

Спір у справі виник в зв’язку з неоплатою відповідачем наданих послуг охорони за Договором за січень, лютий 2014 року.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з’ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов’язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб’єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з’ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд відзначає наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків. Цивільні права і обов’язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов’язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов’язання одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Пунктом 4.1 Договору сторонами погоджено, що розрахунки здійснюються щомісячно в безготівковій формі шляхом перерахування Замовником грошових коштів на розрахунковий рахунок Виконавця протягом десяти календарних днів з моменту підписання сторонами актів надання-приймання послуг.

Фактичне надання Виконавцем послуг зазначається сторонами у двосторонньому акті надання-прийняття послуг охорони за попередній місяць, який подається Виконавцем до третього числа наступного місяця. Розрахунки за надані послуги здійснюються на підставі ч. 1 ст. 49 Бюджетного кодексу України. У разі затримки бюджетного фінансування, розрахунки за надані послуги здійснюються протягом шести банківських днів з дати отримання Замовником коштів на свій розрахунковий рахунок; штрафні санкції у такому випадку не застосовуються (п. п. 4.3, 4.4 Договору).

Позивачем відповідачу з супровідним листом (№ 59 від 20.03.14.) з проханням оплатити надані послуги охорони за Договором було направлено акт № 37 та акт № 39 надання-приймання послуг за Договором за січень 2014 року та лютий (з 1 по 23 число) 2014 року з підписам і печаткою Виконавця, які було отримано відповідачем у відповідності до відмітки 24.03.14. за вх.. № 10/1207.

Замовник зобов’язаний приймати надані послуги згідно з актом про надання послуг (п. 6.1.2 Договору).

Відповідно до п. 6.2.4 Договору Замовник має право повернути рахунок Виконавцю без здійснення оплати у разі неналежного оформлення акту надання-приймання послуг (відсутність печатки, підписів, тощо).

Листом № 10/4-3-701 від 29.04.14. відповідач не заперечував надання йому позивачем послуг за Договором за спірний період та їх якості, не вказував на неналежне оформлення актів, проте наголосив на тому, що акти повертаються без підпису в зв’язку з тим, що кошторисом на 2014 рік не передбачено видатків для закупівлі послуг охорони.

Отже, вмотивованої відмови від підписання актів за договором, зокрема, у зв’язку з ненаданням послуг охорони чи з їх неналежним наданням, відповідачем не надано, як і жодними засобами доказування не доведено ненадання позивачем таких послуг.

Згідно з п. 6.1.1 Договору Замовник зобов’язаний своєчасно та в повному обсязі оплачувати отримані послуги.

Разом з тим, доказів затримки бюджетного фінансування на оплату послуг за договором за січень, лютий 2014 року відповідачем не подано.

При цьому, судом враховано, що доведення належними засобами доказування певних обставин по справі, ГПК України покладається саме на особу, яка на ці обставини посилається (аналогічної позиції дотримується Вищий господарський суд України в постанові № 30/5009/2733/11 від 02.04.12.).

Виконавець має право своєчасно та в повному обсязі отримувати плату за надані послуги (п. 6.4.1 Договору).

22.07.14. за вх.. номером 10/2549 відповідач отримав від позивача лист № 65 від 21.07.14. з вимогами в т.ч. надати відповідь на лист № 59 від 20.03.14. щодо оплати послуг охорони за січень, лютий 2014 року за Договором.

У відповідь відповідач направив лист № 10/4-3-1367 від 08.08.14. в якому вказав на те, що стосовно оплати ним вже було надано відповідь листом № 10/4-3-701 від 29.04.14.

Хоча акти надання-прийняття послуг сторонами не підписані, втім, враховуючи факт направлення відповідачу претензії, строк оплати є таким, що настав.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов‘язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов‘язання (неналежне виконання).

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки відповідач прийняв замовлені ним послуги однак не оплатив їх вартості, грошові кошти в розмірі 43 896,50 грн. підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, в якості доказів надання позивачем відповідачу послуг охорони за Договором за спірний період судом прийнято надані до матеріалів справи: журнал Міністерства промислової політики України (інв. № 2470) здавання (приймання) під охорону, (зняття (приймання) з-під охорони режимних приміщень (зон, територій), сховищ МНСІ та ключів від них Мінпромполітики України з початком в січні 2014 року, список працівників відділу режимно-секретної роботи Міністерства промислової політики України, яким надане право здавати під охорону та знімати з охорони приміщення відділу, книгу прийому-передачі чергування на об’єкті «Сурікова 3» Мінпром.

Додатково суд відзначає, що відповідно до приписів статті 617 ЦК України та частини другої статті 218 ГК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника необхідних коштів. Така правова позиція відповідає статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод та рішенням Європейського суду з прав людини зі справи "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005 та зі справи "Бакалов проти України" від 30.11.04.

Аналогічної правової позиції Вищий господарський суд України висловлює у своєму інформаційному листі від 13.07.12. № 01-06/908/2012.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що Замовник в порушення покладеного на нього законом та Договором обов’язку по оплаті наданих послуг не виконав, в зв’язку з чим заборгованість останнього становить 43 896,50 грн., яку відповідачем станом на час прийняття судового рішення не погашено, внаслідок чого позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Крім того, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути з відповідача 1 549,14 грн. – 3% річних та 24 151,10 грн. – збитків від інфляції.

Згідно зі статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. (Відповідної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові № 48/23 від 18.10.2011 р. та Верховний Суд України у постанові № 3-12г10 від 08.11.2010 р.).

За перерахунком суду розмір збитків від інфляції становить 23 207,56 грн., розмір 3% річних становить 1 039,08 грн., внаслідок чого вказані суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Збитки від інфляції в розмірі 943,54 грн. та 3% річних в розмірі 510,06 грн. нараховані безпідставно, а тому в задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Відповідачем свого контррозрахунку збитків від інфляції та 3% річних суду не подано.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 82– 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Міністерства економічного розвитку і торгівлі України (01008, м. Київ, вул. Михайла Грушевського, б. 12/2; ідентифікаційний код 37508596) на користь Дочірнього підприємства «Агентство професійної безпеки «Беркут» (07300, Київська область, м. Вишгород, вул. Київська, 10, ВАТ «Вишгородсільрибгосп»; ідентифікаційний код 31507801) 43 896 (сорок три тисячі вісімсот дев’яносто шість) грн. 50 коп. - основного боргу, 23 207 (двадцять три тисячі двісті сім) грн. 56 коп. – збитків від інфляції, 1 039 (одну тисячу тридцять дев’ять) грн. 08 коп. – 3% річних, 1 788 (одну тисячу сімсот вісімдесят вісім) грн. 83 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити.

4. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 08.09.15.

Суддя Т.М. Ващенко