Постанова № 5018440, 06.11.2007, Приморський районний суд м. Одеси

 Справа № 2а-1144/2007

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2007 року Приморський районний суд м. Одеси

у складі: головуючого - судді Ільченко Н.А.

при секретарі Шнуровенко В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Одесі адміністративну справу за позовомОСОБА_1до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Головного управління юстиції в Одеській області, Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області про стягнення заробітної плати та компенсації за її затримку,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з зазначеним позовом до відповідачів про стягнення заборгованості по заробітній платі з урахуванням індексу інфляції, що складає 14 457, 86 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він працював суддею з грудня 1970 року до серпня 2005 року, а саме : з грудня 1970р. по 1987р. - суддею Жовтневого районного суду м.Одеси, і з 1987р. до 2005р. - суддею Іллічівського (Маліновського) районного суду м. Одеси, а 08 серпня 2005 року пішов у відставку у зв'язку з досягненням 65-літнього віку відповідно до ст.15 Закону України „Про статус суддів".

Починаючи з 1997 року і по грудень 2002 року заробітна плата нараховувалась і виплачувалась не в повному обсязі, без віднесення невиплаченої частини заробітної плати до заборгованості.

На його вимогу щодо виплати заробітної плати в розмірах і порядку, встановленому відповідно до Закону України „Про статус суддів", іншими законами та підзаконними актами, Головне управління юстиції в Одеській області та Територіальне управління державної судової адміністрації в Одеській області відмовилися своєчасно провести перерахунок і встановити заборгованість по заробітній платі, враховуючи 50% надбавку за інтенсивність, передбачену Указом Президента України № 856 від 1996 року, премій, передбачених Указом Президента України № 128 від 04 березня 1992 року та Постановою КМУ № 2280 від із грудня 1999 року, матеріальну допомогу при виході у відпустку, премій, які входять до складу заробітної плати, 30% надбавку, передбачену Указом Президента України № 584 за 1995 рік.

У зв'язку з відмовою в проведені перерахунку заборгованості по заробітній платі, він протягом тривалого часу був позбавлений можливості визначити розмір суми заборгованості по заробітній платі та звернутися до суду з відповідним позовом.

Лише тільки 10 серпня 2006 року Одеським обласним управлянням юстиції йому було видано довідку про розмір заборгованості по заробітної платі.

Посилаючись, що вказані вище вимоги діючого законодавства України відповідачами не виконані, позивач просить суд стягнути на його користь заборгованість по заробітній платі.

У судовому засіданні позивач підтримав позов, підтвердив вказані обставини та наполягав на задоволені своїх позовних вимог.

Представник Головного управління юстиції в Одеській області, який одночасно є представником Міністерства юстиції України, в судовому засіданні позов не визнав, пояснивши, що Одеським обласним управлінням юстиції відповідно до затвердженого кошторису на оплату праці працівників судів та наданих коштів було проведено оплату праці без утворення заборгованості. Враховуючи посилання в нормативних актах на те, що оплата здійснюється в межах асигнувань, передбачених на утримання судів, обласне управління не мало права виходити за межі затвердженого кошторису на оплату праці та видавати накази про преміювання та надбавки, по яким виплати виходили б за межі, установлені фондом оплати праці. Крім того, недостатність коштів виникла не з вини Одеського обласного управління юстиції та не з вини Міністерства юстиції України, а з вини Міністерства фінансів України, оскільки останнє не

врахувало в повному обсязі бюджетні запити Міністерства юстиції України та Одеського обласного управління юстиції, зокрема, в ході підготовки проектів Державного бюджету України перед поданням їх на розгляд Кабінету Міністрів України. Міністерство юстиції України діяло відповідно до норм Закону України „Про бюджетну систему України" та Бюджетного кодексу України в межах коштів, що передбачені законами України про Державний бюджет. Заборгованість перед позивачем утворилася внаслідок недофінансування видатків, які були передбачені законами України „Про державний бюджет" відповідних років на утримання судової влади і провести такі виплати Міністерство юстиції України не має можливості, порушень чинного законодавства з боку МЮУ та відповідно Одеського обласного управління юстиції не було.

Міністерство фінансів України про день, час і місце розгляду справи повідомлено належним чином, про що свідчить зворотне поштове повідомлення про отримання ним судової повістки, причини неявки свого представника суду не повідомив.

19.06.2007р. на адресу суду надійшли письмові заперечення (відзив) представника Міністерства фінансів України, з яких вбачається, що представник Мінфіну України позов не визнав, просив відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі та розглянути справу за його відсутності, при цьому також зазначаючи, що Законами України Про Державний бюджет України на 1997-2002 роки видатки для судів на фінансування основної заробітної плати були передбачені в повному обсязі, оскільки ці виплати є обов'язковими, та фактично здійснені Державним казначейством України на 100%. Поряд с цим, згідно з ч.2 ст.2 закону України „Про оплату праці" винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій є додатковою заробітною платою і носить необов'язкових характер, оскільки встановлювати її розмір являється пріоритетом керівників установ у межах фонду заробітної плати, затвердженого для бюджетних установ у кошторисах на відповідний бюджетний період. Відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України „Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів" від 13.12.1999р. № 2288 зазначені виплати державні органи та інші бюджетні установи і організації здійснюють на підставі рішень керівників цих установ у межах бюджетних асигнувань, виділених на їх утримання. Асигнування, що передбачаються кошторисами, надаються головним розпорядникам бюджетних коштів, які здійснюють безпосередній розподіл коштів між відповідними установами, а до 2002 року головним розпорядником коштів для судів було Міністерство юстиції України, і з 01.01.2003р. головним розпорядником коштів, передбачених в державному бюджеті на утримання судів загальної юрисдикції є Державна судова адміністрація України, яка несе відповідальність за фінансування кожного суду. Таким чином, оскільки Міністерство фінансів України у правовідносинах з позивачем не знаходилося і не знаходиться, то вимоги до Мінфіну безпідставні.

Державне казначейство України про дату час і місце розгляду справи повідомлене належним чином, про що свідчить зворотне поштове повідомлення про одержання відповідачем судової повістки, причину неявки свого представника суду не повідомило. Представник Державного Казначейства України в своїх письмових поясненнях на адресу суду позов до ДКУ не визнав, просив відмовити у задоволені позовних вимог в повному обсязі та розглянути справу за його відсутності, при цьому вказуючи, що відповідно до частин 1, 2 ст. 21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів державного бюджету України, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. З 01.01.2003 року головним розпорядником бюджетних асигнувань, передбачених на утримання судової влади, є Державна судова адміністрація України. Отже, саме ДСА України виконує функції головного розпорядника бюджетних коштів Державного бюджету України щодо матеріального забезпечення діяльності судів. Крім того, ДСА України Законом України „Про Державний бюджет України на 2007 рік" були встановлені бюджетні призначення за програмою „Виконання рішень судів на користь суддів" на суму 9500, 0 тис. грн. ДСА України розподіл коштів за напрямками видатків як головний розпорядник коштів здійснює самостійно. Таким чином, кошти на виконання рішень судів на користь судів знаходяться в розпорядженні саме ДСА України, тому, в разі наявності правових підстав, стягнення коштів необхідно здійснювати саме з ДСА України.

Територіальне управління державної судової адміністрації в Одеській області

про дату, час і місце розгляду справи повідомлене належним чином, про що свідчить зворотне поштове повідомлення про отримання ним судової повістки, причину неявки свого представника суду не повідомило. В письмових запереченнях на адресу суду в.о. начальника територіального управління ДСА України в Одеській області позов не визнала, посилаючись, що фінансування видатків на організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції Державною судовою адміністрацією України почалося з січня 2003 року, ДСА України не є правонаступником Міністерства юстиції України, яке було розпорядником бюджетних коштів, передбачених на утримання судової влади до 01.01.2003 року, отже територіальне управління ДСА в Одеській області не може нести відповідальність за зобов'язаннями, які виникли до 01 січня 2003 року щодо заборгованості по заробітної плати.

За таких обставин, враховуючи, що немає необхідності заслуховувати особисті пояснення представників відповідачів Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області суд визнав можливим розглядати справу в їх відсутність на підставі наявних в справі матеріалів.

Вислухавши пояснення позивача і представника Головного управління юстиції в Одеській області, який також є представником Міністерства юстиції України, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено в судовому засіданні, позивач працював на посаді судді з грудня 1970 року до серпня 2005 року, а саме : з грудня 1970р. по 1987р. - суддею Жовтневого районного суду м.Одеси, і з 1987р. до 2005р. - суддею Іллічівського (Маліновського) районного суду м. Одеси, а 08 серпня 2005 року пішов у відставку у зв'язку з досягненням 65-літнього віку відповідно до ст.15 Закону України „Про статус суддів".

При нарахуванні та виплаті позивачу заробітної плати не було враховано вимог Закону України „Про статус суддів" та інших нормативно-правових актів, зокрема, 50% надбавку за інтенсивність, передбачену Указом Президента України № 856 від 1996 року, премії, передбачені Указом Президента України № 128 від 04 березня 1992 року та Постановою КМУ № 2280 від із грудня 1999 року, матеріальну допомогу при виході у відпустку, премії, які входять до складу заробітної плати, а також 30% надбавку, передбачену Указом Президента України № 584 за 1995 рік.

Згідно довідки Одеського обласного управління юстиції від 10.08.2006р. № 05-11424 позивачу по заробітній платі, при наявності фінансування, слідувало б виплатити додатково за 1997-2002 роки - 14 457, 86 грн.

У відповідності до ст.130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування суддів і діяльності суддів. У державному бюджеті окремо визначаються видатки на утримання суддів.

Згідно ст.123 Закону України „Про судоустрій України" від 07 лютого 2002 року № 3018-ПІ розмір заробітної плати (грошового забезпечення) судді повинен забезпечувати його фінансову незалежність та визначається відповідно до Закону „Про статус суддів" та інших нормативних актів щодо умов оплати праці суддів і не може бути зменшений.

Відповідно до ст.44 Закону України „Про статус суддів", заробітна плата суддів складається з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок.

З наведеного випливає, що заробітна плата судді складається не лише з посадового окладу та доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років, але і з премій та інших надбавок, встановлених нормативними актами, а тому надбавки, встановлені вказаними нормативно-правовими актами входять до заробітної плати суддів, а тому мають виплачуватися як їх невід'ємна частина, і скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення посадових окладів, надбавок, доплат до них та зменшення фінансування інших передбачених цими актами законодавства гарантій, пільг і компенсацій, оскільки забезпечують фінансову незалежність судді.

Відповідно до ст.120 Закону України „Про судоустрій України" фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно ст. 6 Європейської хартії про статус суддів рівень винагороди, що виплачується суддям за виконання ними професійних обов'язків, повинен бути таким, щоб забезпечити їх від тиску, який має на меті вплинути на їхні рішення чи взагалі на поведінку суддів і в такий спосіб зашкодити їхній незалежності та неупередженості.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про статус суддів" гарантії незалежності суддів, включаючи заходи їх правового захисту, матеріального та соціального забезпечення, не можуть бути скасовані чи знижені іншими нормативними актами.

Пленум Верховного Суду України у п.9 постанови від 30.05.1997 року № 7 „Про посилення судового захисту прав і свобод людини і громадянина" наголосив, що відповідно до ст.130 Конституції України фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів повинна забезпечити держава. Тому невиконання чи неналежне виконання цієї конституційної норми відповідними органами чи посадовими особами слід розцінювати як істотне порушення конституційних засад незалежності судової влади. При встановленні таких фактів суди мають у встановленому законом порядку порушувати питання про відповідальність посадових осіб чи про відповідність законів або інших нормативних актів, якими порушується названа норма Конституції України.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 20.03.2002 року у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статей 58, 60 Закону України „Про державний бюджет України на 2001 рік" та Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пунктів 2, 3, 4, 5, 8, 9 частини першої статті 58 Закону України „Про державний бюджет України на 2001 рік" і підпункту 1 пункту 1 Закону України „Про деякі заходи щодо економії бюджетних коштів" (справа щодо пільг, компенсацій і гарантій) вказав на те, що видатки Державного Бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і положення частини першої статті 129, частини першої статті 130 Конституції України у взаємозв'язку із положеннями статей 11, 44 Закону України „Про статус суддів" створюють механізм захищеності судової влади, який Верховна Рада України повинна враховувати, приймаючи Державний бюджет України на відповідний рік.

Отже, видатки Державного бюджету України на утримання судової влади захищені безпосередньо Конституцією України і не можуть бути скорочені органами законодавчої або виконавчої влади нижче того рівня, який забезпечує можливість повного і незалежного здійснення правосуддя.

Відповідно до п.1 Положення „Про Міністерство фінансів України", затвердженого Указом Президента України від 26 серпня 1999 Р- № 1081/99, Міністерство фінансів України є центральним органом виконавчої влади, підпорядкованим Кабінету Міністрів України. Мінфін України забезпечує проведення єдиної державної фінансової, бюджетної, податкової політики, спрямованої на реалізацію визначених завдань економічного та соціального розвитку України, здійснює координацію діяльності у цій сфері інших центральних органів виконавчої влади.

Стаття 35 Бюджетного кодексу України передбачає, що головні розпорядники бюджетних коштів, організують розроблення бюджетних запитів для подання Міністерству фінансів України.

Відповідно до п. 20 розділу VII Заключних і перехідних положень Закону України "Про судоустрій України" Державна судова адміністрація України була утворена з 01 січня 2003 року. Фінансування видатків на організаційне забезпечення діяльності судів загальної юрисдикції, а також інших органів і установ судової системи Державною судовою адміністрацією почалося з 01 січня 2003 року, що передбачено у Законі України „Про Державний бюджет України на 2003 рік".

Відповідно до листа Міністерства юстиції України від 04.05.2000 р. № 30-44-671 питання правонаступництва центральних органів влади вирішуються в указах про затвердження Положення про кожний конкретний центральний орган виконавчої влади з урахуванням покладених на нього функцій. В Указі Президента України від 3 березня 2003 року № 182/2003 „Про Положення про Державну судову адміністрацію України" не зазначено, що Державна судова адміністрація України є правонаступником іншого центрального органу виконавчої влади.

До 1 січня 2003 року фінансування і матеріально-технічне забезпечення місцевих та апеляційних судів здійснювалося Міністерством юстиції України, Головним управлінням юстиції в Автономній Республіці Крим, обласним, Київським і Севастопольським міськими управліннями юстиції.

Виходячи зі змісту ст.36 Бюджетного кодексу України Міністерство

фінансів України проводить аналіз бюджетного запиту, поданого головними розпорядниками, з точки зору його відповідності меті, пріоритетності, а також ефективності використання бюджетних коштів та приймає рішення про включення бюджетного запиту до пропозицій проекту Державного бюджету України перед поданням його на розгляд Кабінету Міністрів України.

Так, Міністерство юстиції України подає до Міністерства фінансів України бюджетний запит, тобто розрахунки необхідних витрат судової влади, для закладення їх до проекту Закону України «Про Державний бюджет України», а Міністерство фінансів України повинно було прийняти рішення про включення до проекту Державного бюджету поданий бюджетний запит, складений на основі запитів територіальних управлінь юстиції. Не зважаючи на бюджетні запити, Одеське обласне управління юстиції не отримувало в повному обсязі коштів на оплату праці працівникам судів.

З наведеного вбачається, що Міністерство фінансів України, скорочуючи видатки на утримання судів України, порушує ст.130 Конституції України, якою передбачено, що саме держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів.

Таким чином, суд доходить висновку, що невиплата позивачу в повному обсязі заробітної плати викликана недофінансуванням з боку Міністерства фінансів України необхідних витрат судової влади.

Водночас, слід зазначити, що Міністерство юстиції України та його територіальні управління лише організовувало матеріально технічне забезпечення судів загальної юрисдикції та на нього покладено зобов'язання лише пропорційно розподіляти надані асигнування між його підрозділами, суворо дотримуватись їх цільового використання та витрачати кошти державного бюджету в межах, затверджених Законом України "Про державний бюджет", а тому суд доходить висновку, що з боку Міністерства юстиції України та Одеського обласного управління юстиції порушень чинного законодавства немає.

Відповідно до положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від зі липня 1995 року № 590 організація виконання державного бюджету України, управління наявними коштами державного бюджету України і здійснення фінансування видатків державного бюджету покладено на Державне казначейство України. Цільове фінансування видатків державного бюджету забезпечується Державним казначейством України.

Враховуючи, що кошти для виплати позивачу недоплаченої заробітної плати повинно виділити Міністерство фінансів України, а Державне Казначейство України повинно перерахувати ці кошти безпосередньо позивачу, суд доходить висновку, що обов'язок по виплаті недорахованої та невиплаченої частини заробітної плати повинен бути покладений на Міністерство фінансів України шляхом списання з розрахункового рахунку Державного казначейства України.

За таких підстав, коли судом встановлено, що кошти для виплати позивачу недоплаченої заробітної плати повинно виділити Міністерство фінансів України, а Державне Казначейство України повинно перерахувати ці кошти для їх виплати позивачу, в задоволенні позовних вимог до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в Одеській області та Територіального управління державної судової адміністрації в Одеській області, слід відмовити.

На підставі викладеного і керуючись ст.130 Конституції України, ст.6

Європейської хартії "Про статус суддів", ст.ст. 120, 123 Закону України „Про

судоустрій України", ст.ст.11, 44 Закону України „Про статус суддів", Положенням „Про Міністерство фінансів України", затвердженим Указом Президента України від 26 серпня 1999 р. № 1081/99, ст.ст. 2, 9, 10, 11, 70, 71, 158 - 163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

ПозовОСОБА_1до Міністерства юстиції України, Міністерства фінансів України, Державного казначейства України, Головного управління юстиції в Одеській області, Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області про стягнення заробітної плати та компенсації за її затримку - задовольнити частково.

Стягнути з Міністерства фінансів України шляхом списання коштів з розрахункового рахунку Державного казначейства України № 35133300101, МФО 300001, код 20055032, ОПЕРУ управління НБУ в м.Києві на користьОСОБА_114 457 (чотирнадцять тисяч чотириста п'ятдесят сім) грн. 86 коп.

В задоволенні позову ОСОБА_1до Міністерства юстиції України, Головного управління юстиції в Одеській області, Територіального управління державної судової адміністрації України в Одеській області про стягнення заробітної плати та компенсації за її затримку - відмовити.

Постанову може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського Апеляційного Адміністративного суду через Приморський районний суд м.Одеси шляхом подачі протягом 10-денного строку з дня проголошення постанови заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, з подачею її копії до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.