Рішення № 50181339, 04.09.2015, Вараський міський суд Рівненської області (до 25.04.2025 - Кузнецовський міський суд Рівненської області)

Справа № 565/469/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 вересня 2015 року м Кузнецовськ

Кузнецовський міський суд Рівненської області під головуванням

суддіОСОБА_1при секретаріОСОБА_2,з участю позивачаОСОБА_3,представника відповідачаОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про визнання недійсним кредитного договору, -

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» (надалі ПАТ «Ощадбанк») про визнання несправедливими та недійсними п.п.1.4.1, 1.4.2, 1.8, 2.3, 3.2.4, 3.2.5, 3.2.6, 7.7 та визнання у звязку з цим недійсним кредитного договору № 239/07 від 01.10.07 р., укладеного між сторонами. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що вищезазначені пункти укладеного між сторонами кредитного договору є несправедливими, при наданні кредиту відповідачем не було дотримано вимог ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» в частині повідомлення позивачу до укладення кредитного договору про наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, у тому числі між зобовязаннями позивача, орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту, варіанти повернення кредиту, переваги і недоліки пропонованих схем кредитування. В порушення ст.18 вищезазначеного Закону, до кредитного договору включено несправедливі умови, зокрема, п.2.3, 3.2.6 кредитного договору. Під час укладення договору відповідачем порушено вимоги Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту. Несправедливим є покладення на позичальника валютних ризиків.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_3 вимоги позовної заяви підтримав в повному обсязі та пояснив, що 01.10.07 р. в установі відповідача він уклав кредитний договір № 239/07, за умовами якого отримав кредит у валюті долар США у розмірі 18686 доларів США на умовах сплати відсотків за користування кредитними коштами за ставкою 12,3 % річних на 84 місяці, кінцевим терміном повернення до 30.09.14 р., для придбання автомобіля. Проте відповідач, скориставшись необізнаністю ОСОБА_3, включив до кредитного договору ряд несправедливих положень та не виконав вимоги законодавства щодо належного його інформування про умови кредитування. Так, на момент укладення договору йому не було відомо сукупну вартість кредиту як суму коштів, належних до повернення, йому не пропонували взяти кредит у валюті українська гривня, не розповідали про недоліки та переваги такого кредитування, безпідставно включили до договору умову про сплату комісії в сумі 100 грн., не попередили, що комісія сплачується і за конвертацію валюти, не надали йому графіку погашення заборгованості. Крім того, сторони при укладенні договору розуміли наявність ризику коливання курсу валют, проте такого коливання, яке відбулось насправді, позивач передбачити не міг, а ці ризики, на його думку, мають бути ризиками фінансової установи, а не позичальника. Як пояснив ОСОБА_3, у звязку з різкою зміною у сторону збільшення курсу долара США по відношенню до гривні та отримання ним заробітку у гривнях, він позбавлений можливості на даний час своєчасно та у повному обсязі сплачувати кошти за кредитним договором, з 2009 року допускав несвоєчасну сплату платежів. Він пропонував відповідачу провести реструктуризацію його заборгованості, однак отримав відмову. Умови договору перед його підписанням він не читав, перевагу валюті кредиту долар США віддав у звязку з тим, що так робили усі його знайомі. На думку позивача, банк міг спрогнозувати таке коливання курсу валют і попередити його про це. Йому не повідомили, що він сплачуватиме комісію за перевід гривні по курсу до долару США при сплаті платежів по кредиту у відділенні банку. Крім того, позивач вважає, що у договорі безпідставно, всупереч вимогам законодавства, несправедливо збільшено позовну давність предявлення вимоги про стягнення неустойки. З підстав наявності у кредитному договорі таких умов ОСОБА_3 просив суд визнати їх несправедливими, недійсними, та визнати недійсним кредитний договір в цілому.

Представник відповідача ОСОБА_4 в судовому засіданні вимоги позовної заяви не визнав та подав суду письмові заперечення проти позову. Заперечення обґрунтовуються тим, що перед укладенням кредитного договору позичальника ОСОБА_3 ознайомлено з умовами кредитування, коротким описом відмінностей між ними, сукупною вартістю кредиту. Позичальник за власним розсудом вступив у договірні відносини з відповідачем, а наведені у позовній заяві пункти договору не є несправедливими та не порушують законодавство про захист прав споживачів. Так, право достроково вимагати повернення кредитних коштів узгоджується з положеннями ЦК України, а покладення валютних ризиків на споживача при укладенні договорів у іноземній валюті передбачено нормативними документами Національного банку України. В судовому засіданні представник відповідача пояснив, що про умови кредитування, сукупну вартість кредиту, суми та дати внесення платежів позивача повідомлено під розпис, наявність у кредитному договорі умов про забезпечення виконання зобовязань та обовязковість страхування предмета застави не суперечить вимогам законодавства і позивач на це погодився, жоден з способів повернення кредитних коштів у разі прострочення виконання боржником зобовязання, зазначених у п.3.2.3 кредитного договору, Банком не використовувався. Стягнення комісії при укладенні кредитного договору у розмірі 100 грн. не є несправедливим та не суперечить вимогам законодавства. З підстав додержання вимог закону при укладенні кредитного договору представник відповідача просив суд відмовити у задоволенні позову у звязку з безпідставністю вимог.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд прийшов до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову. При цьому суд встановив та врахував наступне.

Судом встановлено, що 01 жовтня 2007 року між ПАТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 239/07 (надалі кредитний договір), за умовами якого Банк зобовязався надати ОСОБА_3 кредит в сумі 18686,00 доларів США, а позичальник зобовязався їх прийняти, належним чином використати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним в розмірі 12,3 % річних та комісійну винагороду в порядку, у строки та на умовах, визначених договором. Кредит надано на 84 місяці з терміном остаточного погашення не пізніше 30 вересня 2014 року, шляхом продажу іноземної валюти з кредитного рахунку ОСОБА_3, зарахування за його дорученням гривневого еквіваленту іноземної валюти на поточний рахунок та перерахування коштів у національній валюті на поточний рахунок продавця товару для здійснення оплати за транспортний засіб Kia Ceed, з метою придбання якого ОСОБА_3 укладено кредитний договір. Виконання позичальником зобовязань за кредитним договором забезпечене заставою транспортного засобу, що придбавався за кредитні кошти, а також порукою фізичної особи, з укладенням одночасно з кредитним договором договору застави транспортного засобу та договору поруки (п.п.1.1, 1.2, 1.3, 4.1 кредитного договору).

З дослідженого судом оригіналу кредитного договору та додатків до нього судом встановлено, що кожний аркуш договору підписаний позичальником ОСОБА_3, у договорі міститься відмітка про отримання позивачем оригінального примірника договору разом з усіма додатками після його підписання.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору), перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець зобов'язаний повідомити споживача у письмовій формі, крім іншого, про: кредитні умови, зокрема, наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в тому числі між зобов'язаннями споживача; орієнтовну сукупну вартість кредиту та вартість послуги з оформлення договору про надання кредиту (перелік усіх витрат, пов'язаних з одержанням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема таких, як адміністративні витрати, витрати на страхування, юридичне оформлення тощо); варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги; переваги та недоліки пропонованих схем кредитування.

Частиною 4 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору) передбачено, що у договорі про надання споживчого кредиту зазначаються, крім інших даних, детальний розпис загальної вартості кредиту для споживача.

Як зазначено у п.1.3 кредитного договору, сукупна вартість кредиту, графік платежів, вид і розмір кожної супутньої послуги та їх обґрунтування визначені у додатку 1-2 до цього договору, що є невідємною його частиною.

Позивач ОСОБА_3 в суді пояснив, що будь-яких додатків до кредитного договору він не отримував. Ця обставина представником відповідача оспорюється, у підтвердження вручення ОСОБА_3 додатків представник відповідача посилається на зміст розписки позичальника, що міститься у кредитному договорі.

Як вбачається з цієї розписки, що міститься після Розділу 10, підписів та реквізитів сторін договору, ОСОБА_3 отримав оригінальний примірник цього договору разом з всіма додатками після його підписання. Належність підпису у графі «Підпис Позичальника» у цій розписці саме ОСОБА_3 позивачем не оспорюється.

Таким чином, суд визнає доведеним одержання позивачем ОСОБА_3 на момент укладення кредитного договору його оригінального примірника та додатків 1-2 до нього, які в силу п.1.3 кредитного договору є його невідємними частинами, оскільки відповідач доводить цю обставину належним і допустимим доказом, а будь-яких доказів у її спростування, крім власних пояснень, позивачем суду не надано.

Судом досліджено додаток 1 до кредитного договору № 239/07 від 01.10.07 р. «Таблиця визначення сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки станом на 10.09.2007 р.» Таблиця містить графік погашення зобовязань по кредитному договору за курсом валют станом на день складання, із зазначенням детального опису кожного платежу, його призначення, суми та дати, з урахуванням додаткових (супутніх) витрат, зокрема, комісії у розмірі 100,00 грн., часу та вартості страхування предмета застави. Крім того, додаток 1 містить застереження щодо мети надання позичальнику відповідної інформації з метою запобігання завданню йому матеріальної та моральної шкоди через надання недостовірної чи неповної інформації. Дата, станом на яку виконано розрахунок, свідчить про додержання відповідачем вимог Закону України «Про захист прав споживачів» щодо обовязку надати таку інформацію саме до укладення кредитного договору.

Таким чином, суд прийшов до висновку про необґрунтованість тверджень позивача про те, що перед укладенням кредитного договору відповідач не повідомив його про сукупну вартість кредиту та вартість послуг з оформлення відповідного договору, а також про варіанти повернення кредиту (право та порядок дострокового повернення кредиту вказано у Розділі 2 кредитного договору), включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги.

Відповідно до ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору), до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими споживач зобов'язаний під час укладення договору укласти інший договір з кредитодавцем або третьою особою, визначеною кредитодавцем, крім випадків, коли укладення такого договору вимагається законодавством та/або коли витрати за таким договором прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту для споживача.

Відповідно до п.1.4 кредитного договору, сторони погоджуються з тим, що зобовязання банку надати кредит або його частину виникає з моменту виконання усіх та кожної з наведених нижче умов: укладення у забезпечення виконання зобовязань за цим договором договору застави транспортного засобу, визначеного у п.1.1 цього договору; здійснення позичальником страхування транспортного засобу, що передається в заставу і залишається у його володінні; сплати комісійної винагороди у розмірі 100,00 грн. одразу після укладення та підписання цього договору.

Як вбачається з Додатку 1 до кредитного договору, усі зазначені у п.1.4 витрати позичальника (на сплату комісійної винагороди та на страхування предмета застави) прямо передбачені у складі сукупної вартості кредиту ОСОБА_3

Крім того, застава як вид забезпечення виконання грошових зобовязань передбачена у ст.ст.546, 572 ЦК України, а відповідно до ст.3 Закону України «Про заставу», заставою може бути забезпечена будь-яка дійсна існуюча або майбутня вимога, що не суперечить законодавству України, зокрема така, що випливає з договору позики, кредиту, купівлі-продажу, оренди, перевезення вантажу тощо.

Таким чином, на думку суду, п.1.4 кредитного договору не є таким, що суперечить вимогам ч.5 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції, що діяла на момент укладення кредитного договору), продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Несправедливими є, зокрема, умови договору про надання продавцю (виконавцю, виробнику) права розірвати договір із споживачем на власний розсуд, якщо споживачеві таке право не надається.

Відповідно до п.2.3 кредитного договору, банк має право вимагати від позичальника дострокового повернення суми кредиту в цілому, або у визначеній банком частині, сплати процентів за його користування та інших платежів, що належать до сплати за цим договором, у випадку невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобовязань за цим договором або невиконання або неналежного виконання позичальником будь-яких зобовязань за договором застави транспортного засобу.

Пунктом 3.2.6 кредитного договору передбачено право банку вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту, нарахованих процентів та комісійних винагород у випадку невиконання позичальником зобовязань щодо сплати страхових внесків за договором страхування транспортного засобу в порядку, передбаченому п.2.4 кредитного договору.

Відповідно до ст.1052 ЦК України, у разі невиконання позичальником обов'язків, встановлених договором позики, щодо забезпечення повернення позики, а також у разі втрати забезпечення виконання зобов'язання або погіршення його умов за обставин, за які позикодавець не несе відповідальності, позикодавець має право вимагати від позичальника дострокового повернення позики та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором.

Отже, право вимагати дострокового виконання грошових зобовязань за договором позики передбачено законодавством. Вимога про дострокове виконання грошових зобовязань за договором позики за своєю сутністю не є вимогою про розірвання договору, така умова кредитного договору не є несправедливою, оскільки не має наслідком істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Так, право банку вимагати дострокового виконання зобовязань за кредитним договором кореспондує праву позичальника достроково погасити всю суму кредиту та інших належних платежів, з обовязком банку скорегувати у звязку з цим кредитні зобовязання позичальника у бік їх зменшення.

Отже, на думку суду, п.п.2.3, 3.2.6 кредитного договору не є такими, що суперечать вимогам ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Не є несправедливою і умова кредитного договору про сплату комісійної винагороди за надання кредиту у розмірі 100,00 грн., враховуючи загальну сукупну вартість кредиту, положення ст.ст.6, 627 ЦК України щодо свободи договору, встановлення такої умови у п.1.4.3 кредитного договору та сплату цієї суми позичальником ОСОБА_3 у день отримання кредитних коштів.

Відповідно до п.3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою правління Національного банку України № 168 від 10.05.07 р., у разі надання кредиту в іноземній валюті банки зобов'язані під час укладення кредитного договору попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов'язань за кредитним договором несе споживач.

Умова про покладення валютних ризиків на позичальника передбачена у п.1.9 кредитного договору. Така умова договору, з огляду на вищезазначені Правила, не є несправедливою та дискримінаційною, її наслідком не є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, оскільки процентні ставки банків по кредитам в іноземній валюті значно нижчі процентних ставок по кредитам у національній валюті. Даний факт суд вважає загальновідомим і таким, що в силу ч.2 ст.61 ЦПК України не підлягає доказуванню.

Відповідно до ст.259 ЦК України, позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Отже, п.7.7 кредитного договору вимогам законодавства не суперечить.

Таким чином, позивачем не доведено, а відповідачем спростовано існування обставин, що свідчили би про порушення вимог Закону України «Про захист прав споживачів» при укладенні ПАТ «Ощадбанк» 01.10.07 р. з ОСОБА_3 кредитного договору № 239/07, а зазначені у позовній заяві умови цього договору не є несправедливими, дискримінаційними та такими, що порушують права позивача як споживача послуг, а тому у задоволенні позову слід відмовити у звязку з безпідставністю.

Керуючись ст.ст.526, 627-629, 1052 ЦК України, ст.ст.4, 10, 11, 60, 88, 212-215 ЦПК України, суд -

в и р і ш и в:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі у звязку з їх безпідставністю.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Рівненської області через Кузнецовський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Головуючий: