Постанова № 50156961, 08.09.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2015 р. Справа№ 911/1662/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Отрюха Б.В.

суддів: Михальської Ю.Б.

Тищенко А.І.

За участю представників:

Від позивача: Додатко М.В. –представник;

Від відповідача:Пац В.О. – представник,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська Спеціалізована пересувна механізована колона № 15”

на рішення Господарського суду Київської області від 25.05.2015

у справі № 911/1662/15 (суддя Щоткін О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”

до Дочірнього підприємства „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська Спеціалізована пересувна механізована колона № 15”

про стягнення 152 956, 00 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” з позовом до Дочірнього підприємства „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська Спеціалізована пересувна механізована колона № 15” про стягнення 152 956, 00 грн.

Рішенням Господарського суду Київської області від 25.05.2015 позов задоволено частково.

Стягнуто з Дочірнього підприємства „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона № 15” на користь Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” - 118 781, 48 грн.. пені, 25 148, 29 грн. 3% річних, 7 500, 24 грн. інфляційних втрат та 3028, 60 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив рішення місцевого господарського суду скасувати, прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України” відмовити повністю.

В обґрунтування своїх вимог скаржник зазначав, що рішення підлягає скасуванню, оскільки воно було прийняте без повного з’ясування всіх обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального і процесуального права, викладені в ньому висновки не відповідають обставинам справи, а також недоведеними є ті обставини, які господарський суд визнав встановленими.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська Спеціалізована пересувна механізована колона № 15” у справі №911/1662/15 передано на розгляд колегії суддів у складі: Головуючого судді Отрюха Б.В, суддів Михальської Ю.Б. та Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.06.2015 апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська Спеціалізована пересувна механізована колона № 15” прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 09.07.2015.

07.07.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшли додаткові документи.

09.07.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло доповнення до апеляційної скарги.

09.07.2015 через відділ документального забезпечення суду від представника відповідача надійшло клопотання про перенесення розгляду судової справи та надання часу для укладення мирової угоди.

Представником відповідача в судовому засіданні 09.07.2015 подано клопотання про продовження строку вирішення спору.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 09.07.2015 продовжено строк розгляду спору, розгляд справи відкладено на 08.09.2015.

У судове засідання 08.09.2015 з’явилися представники сторін та надали свої пояснення по справі.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши у судовому засіданні апеляційну скаргу, доповнення до неї та письмові пояснення, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, колегією встановлено наступне:

28.12.2012 року між Публічним акціонерним товариством Національною акціонерною компанією „Нафтогаз України” (продавець) та Дочірнім підприємством „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона № 15” (покупець) було укладено Договір № 13/2812-БО-17 купівлі-продажу природного газу (надалі – Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов’язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України Публічним акціонерним товариством „НАК „Нафтогаз України”, та/або природний газ, видобутий на території України підприємствами, які не підпадають під дію Закону України „Про засади функціонування ринку природного газу”, а покупець зобов’язується приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Положеннями п. 2.1 Договору сторони погодили, що продавець передає покупцю в період з 01.01.2013 до 31.12.2013 року газ в обсязі до 1478.0 тис. куб.м.

Згідно з п. 3.3. Договору приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

У відповідності до п. 3.4 Договору не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов’язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства 3 примірники акта приймання-передачі газу, в якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов’язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п. 6.1 Договору).

Пунктом 11.1 Договору передбачено, що цей договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, діє в частині поставки газу до 21.12.2013 року, а в частині проведення розрахунків - до повного їх здійснення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору № 13/2812-БО-17 позивач протягом січня-грудня 2013 року поставив відповідачу, а відповідач прийняв природний газ на суму 5 922 971,16 грн., що підтверджується підписаними та скріпленими печатками сторін актами приймання-передачі природного газу, копії яких наявні у матеріалах справи.

Позов мотивовано тим, що на момент звернення з позовом до суду Дочірнє підприємство „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська спеціалізована пересувна механізована колона № 15” повністю оплатило вартість отриманого природного газу, однак свої грошові зобов’язання за Договором відповідач виконував з систематичним порушенням строків оплати, встановлених Договором, у зв’язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача 119 074,58 грн. пені, 25 148,29 грн. 3% річних та 8733,13 грн. інфляційних.

Як вбачається з розрахунку позивача, нарахування пені за несвоєчасне виконання зобов’язань у періоди січень-квітень 2013 та жовтень-грудень 2013 року було здійснено від кожного акту приймання-передачі природного газу окремо з урахуванням часткових проплат.

Відповідно до розрахунку позивача ним, зокрема, було здійснено нарахування пені у розмірі 293,10 грн. за період з 11.07.2013 по 11.07.2013, однак, як вбачається з матеріалів справи, правильно встановлено судом першої інстанції та не заперечується самим позивачем, саме в ці дні відповідачем здійснювались часткові проплати.

З наведеного вбачається, що обґрунтованим є висновок суду першої інстанції, що такі нарахування є безпідставними, оскільки у випадку оплати відповідачем коштів наступного дня після спливу строку, встановленого для проведення оплати, підстави для нарахування за цей день (день оплати) пені відсутні, оскільки наявний факт прострочення оплати на кілька годин, і, відповідно, - відсутній факт прострочення оплати на один день (який би зумовлював наявність підстави для нарахування додаткових сум за день прострочення).

Крім того, ні Договором, ні законом не передбачено право позивача на нарахування відповідачу пені за кілька годин прострочення платежу, тобто, - менше однієї доби (календарного дня).

День фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування пені.

Аналогічна правова позиція викладена в Постанові Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань» № 14 від 17.12.2013.

Відповідно до арифметично правильного розрахунку, з урахуванням умов Договору та норм чинного законодавства вимога про стягнення 119 074,58 грн. пені підлягає частковому задоволенню, у розмірі 118 781,48 грн.

Під час розгляду справи судом першої інстанції відповідач заявив клопотання про зменшення розміру неустойки, яке було розглянуто судом першої інстанції та встановлено наступне.

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов’язання.

Нормами ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

У відповідності до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов’язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов’язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов’язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ст. 624 Цивільного кодексу України якщо за порушення зобов’язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач проти зменшення розміру пені заперечив та зазначив, зменшення судом розміру пені спричинить позивачу додаткові збитки та посилить скрутне фінансове становище Публічного акціонерного товариства „Національна акціонерна компанія „Нафтогаз України”, що в подальшому негативно вплине на економічну та енергетичну безпеку України.

На підтвердження вказаних обставин, позивач надав звіти про фінансові результати за 2014 рік.

Посилання відповідача на скрутне фінансове становище підприємства та те, що заборгованість ДП „Теплоенерго” виникла у зв’язку з несвоєчасною оплатою контрагентами відповідача, а отже вина відповідача у виникненні заборгованості відсутня, у зв’язку з чим нема підстави для нарахування пені, 3 % річних та інфляційних оцінюються судом критично з огляду на те, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов’язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов’язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).

Аналогічна правова позиція міститься у п. 1.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України „Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” № 14 від 17.12.2013.

З наведеного вбачається, що оскільки відповідачем не доведено наявності виняткових обставин з якими пов’язується право на зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, а також враховуючи майновий стан обох сторін, суд першої інстанції правомірно відмовив у зменшенні неустойки.

Щодо стягнення з відповідача 25 148,29 грн. 3% річних та 8733,13 грн. інфляційних втрат, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідача виник обов’язок виконувати належним чином умови укладеного між сторонами Договору 13/2812-БО-17 від 28.12.2012, а саме оплачувати у встановлений договором строк отриманий у позивача природний газ.

Належними та допустимими доказами підтверджується факт порушення відповідачем строку виконання грошового зобов’язання, оскільки за отриманий природний газ повністю розрахувався з позивачем лише у березні 2014, тобто відповідне грошове зобов’язання припинено у повному обсязі лише 11.03.2014.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати індексу інфляції та процентів річних за прострочення виконання грошового зобов’язання є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. У зв’язку з тим, що в країні відбулися інфляційні процесі, то позивач має право на збереження реальної величини не сплачених грошей.

Системний аналіз законодавства свідчить, що обов’язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст. 625 Цивільного кодексу України.

При цьому, застосування положень частини другої названої статті не передбачає наявність вини боржника, оскільки згідно частини першої цієї ж статті боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду від 23.02.2010 № 10/1473.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних, колегія суддів вважає його обґрунтованим та арифметично правильним, а тому вимога про стягнення з відповідача 25 148,29 грн. 3% річних є обґрунтованою та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Листом Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.97 „Рекомендації стосовно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ” передбачено, що індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, тому слід вважати, що якщо заборгованість виникла за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Таким чином, нарахування інфляційних на заборгованість, яка існувала менше 15 днів не здійснюється.

Як правильно зазначено в рішенні суду першої інстанції, відповідач систематично здійснював часткові проплати.

З розрахунку інфляційних втрат наданого позивачем вбачається, що позивачем нараховано інфляційні втрати за період з 09.05.2013 по 18.05.2013 року та за період 14.11.2013 по 26.11.2013, тобто за періоди, коли певний розмір заборгованості існував менше 15 днів, у зв’язку з чим нарахування інфляційних за дані періоди прострочення виконання зобов’язань є неправомірною.

Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції здійснив власний розрахунок інфляційних втрат з дотриманням норм чинного законодавства та встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення 7500,24 грн. інфляційних втрат, перевіривши зазначений висновок колегія суддів вважає його правомірним та обґрунтованим.

З наведеного вбачається, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 118 781,48 грн. пені, 25 148,29 грн. 3% річних та 7500,24 грн. інфляційних. В іншій частині позову судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Факт неналежного виконання відповідачем зобов’язання за Договором належним чином доведений, документально підтверджений, у зв’язку чим колегія суддів вважає висновки Господарського суду Київської області щодо часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 118 781,48 грн. пені, 25 148,29 грн. 3% річних та 7500,24 грн. інфляційних втрат обґрунтованими.

Щодо посилання апелянта на безпідставність відмови відповідачу у залученні третіх осіб, колегія суддів зазначає наступне.

Положеннями ч. 1, 2 ст. 27 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до прийняття рішення господарським судом, якщо рішення з господарського спору може вплинути на їх права або обов’язки щодо однієї з сторін. Їх може бути залучено до участі у справі також за клопотанням сторін, прокурора. Якщо господарський суд при прийнятті позовної заяви, вчиненні дій по підготовці справи до розгляду або під час розгляду справи встановить, що рішення господарського суду може вплинути на права і обов’язки осіб, що не є стороною у справі, господарський суд залучає таких осіб до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору. У справах щодо майна господарських організацій, у статутному капіталі яких є корпоративні права держави, господарський суд залучає орган державної влади, що здійснює управління корпоративними правами, до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

У заявах про залучення третіх осіб і у заявах третіх осіб про вступ у справу на стороні позивача або відповідача зазначається, на яких підставах третіх осіб належить залучити або допустити до участі у справі.

Дослідивши наявне в матеріалах справи клопотання та його копію надану до суду 07.07.2015, колегія суддів зазначає, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів, що рішення суду у справі № 911/1662/15 може вплинути на права і обов’язки зазначених осіб, а отже, зазначене клопотання правомірно відхилено судом першої інстанції у зв’язку з необґрунтованістю.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи вище викладене, колегія суддів зазначає, що Дочірнім підприємством „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська Спеціалізована пересувна механізована колона № 15” не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, які давали б підстави для задоволення апеляційної скарги.

Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, приходить до висновку, що рішення Господарського суду Київської області від 25.05.2015 у даній справі прийнято з додержанням норм матеріального та процесуального права, повним з’ясуванням обставин, що мають значення для справи та відповідністю висновків, викладених в рішенні, дійсним обставинам справи, тому рішення є законним та обґрунтованим. Підстав для скасування або зміни вказаного рішення та задоволення апеляційної скарги колегія суддів Київського апеляційного господарського суду не знаходить.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд –

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дочірнього підприємства „Теплоенерго” Приватного акціонерного товариства „Бородянська Спеціалізована пересувна механізована колона № 15” залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 25.05.2015 у справі № 911/1662/15 залишити без змін.

Матеріали справи № 911/1662/15 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Б.В. Отрюх

Судді Ю.Б. Михальська

А.І. Тищенко