Рішення № 50156855, 03.09.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.09.15 Справа№ 914/2649/15

Господарський суд Л/о у складі судді Чорній Л.З. розглянувши матеріали

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон» Архітектура. Будівництво. Дизайн», м. Львів

до відповідача: Корпорація «Енергоресурс-Інвест», м. Львів

про стягнення 25 000,00 грн.

Представники:

Від позивача: Самардак І.С.- представник

Від відповідача: не з’явився

Судом роз’яснено зміст ст.ст.20,22 ГПК України, а саме, процесуальні права та обов’язки, зокрема, право заявляти відводи. Відводу не заявлено.

Позов заявлено Товариством з обмеженою «Салон» Архітектура. Будівництво. Дизайн», м. Львів до відповідача Корпорація «Енергоресурс-інвест», м. Львів про стягнення 25 000,00 грн.

Ухвалою суду від 03.08.2015 року порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в засіданні на 19.08.2015 року. Ухвалою суду від 19.08.15 р. у зв’язку з неявкою відповідача розгляд справи відкладено на 03.09.15 р.

Представник позивача в судове засідання з’явився, позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просить суд стягнути з відповідача на рахунок позивача 25 000,00 грн. коштів, оплачених за виконання робіт по виготовленню, монтажу та піску установки для очищення стічних вод.

Представник відповідача в судове засідання не з’явився, письмових пояснень по суті позову суду не надав; про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином та в установленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, що міститься в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне.

29 січня 2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Салон» Архітектура. Будівництво. Дизайн», м. Львів та Корпорацією «Енергоресурс-Інвест», м. Львів укладено договір « 19-1/14 ОС відповідно до п.1.1 якого виконавець (відповідач) зобов’язався виготовити та поставити замовнику (позивачу) установку для очищення поверхневих стічних вод від піску і нафтопродуктів з коалесцентним модулем продуктивністю 3 л/с, провести монтажні та пісконалагоджувальні роботи УОК-70-3 та провести навчання замовника правилам експлуатації продукції.

Відповідно до п.5.1 договору розрахунки за поставлену продукцію здійснюються в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок виконавця.

Початок виконання замовлення по договору здійснюється з дня отримання належно оформленої письмової заявки, виконання вимог п.1.21-1.2.3 та поступлення авансової оплати у розмірі 25 000,00 грн. від суми договору на р/рахунок виконавця відповідно до виставленого рахунку.

Відповідно до п.6.2 договору термін виготовлення та поставки продукції замовнику– 21 робочий день з дати зарахування оплати на р/р виконавця.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору (п.5.2) позивачем, на підставі виставленого відповідачем рахунку від 29.01.14 р. згідно договору №19-1/14 ОС від 29.01.14 р., проведено оплату на суму 25 000,00 грн.

Однак, відповідач свій обов’язок щодо виконання робіт по договору не виконав, коштів позивачу не повернув.

З огляду на викладене, позивач просить суд задоволити позов та стягнути з відповідача 25 000,00 грн. грошових коштів.

Відповідач в судове засідання не з’явився, письмових пояснень по суті позову суду не надав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, в тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських зобов’язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується та не спростовано відповідачем у встановленому законом порядку перерахування позивачем на рахунок відповідача згідно п. 5.2 договору авансового платежу в сумі 25 000,00 грн. платіжним дорученням №53 від 29.01.14 р.

Відповідно до Інструкції "Про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті", затвердженої постановою Національного банку України від 21.01.04 №22 (в редакції від 18.10.06, чинній на момент вчинення банківської операції) платіжне доручення -розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Платіжне доручення обов'язково має містити такі реквізити: назву розрахункового документа або реєстру; код розрахункового документа; номер розрахункового документа; дату складання розрахункового документа; суму словами та цифрами; код, назву та рахунок платника; банк платника; код банку платника; банк та код банку отримувача; назву, код та рахунок отримувача.

У разі перерахування коштів на рахунки клієнтів-отримувачів (фізичних та юридичних осіб), які відкриті в інших банках, розрахунковий документ засвідчується підписами керівника (його заступника) і головного бухгалтера (його заступника) банку або підписами уповноважених осіб згідно з внутрішніми нормативними документами банку та відповідального виконавця банку.

Копія платіжного доручення, долученого позивачем до матеріалів справи, вказаним вимогам відповідає.

Відтак, з матеріалів справи вбачається, що кошти, які перераховувалися позивачем на розрахунковий рахунок відповідача, перераховувалися як «оплата за установку для очищення поверхневих стічних вод згідно рахунку №178 від 29.01.14 р.». Відтак, у суду наявні всі правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 25 000,00 грн.

Відповідач в судове засідання не з’явився, позовні вимоги в установленому законом порядку не спростував. З огляду на викладене, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства. Змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

У відповідності до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги та стягнути з відповідача на користь позивача 25 000,00 грн. та судові витрати по справі.

Керуючись ст. 193 ГК України, ст.ст. 204, 526, 610, 612 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 33, 34, 35, 44, 49, 82-85 ГПК України суд, –

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити повністю.

2.Стягнути з Корпорації «Енергоресурс-Інвест» (79035, м. Львів,вул. Зелена,131; код ЄДРПОУ 30336890) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Салон» Архітектура. Будівництво. Дизайн» (79005, м. Львів, вул. Конопницької, 12/16; код ЄДРПОУ 32712236) 25 000,00 грн. боргу та 1 827,00 грн. судового збору.

Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 08.09.2015 р.

Суддя Чорній Л.З.