Ухвала суду № 50147111, 07.09.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 11-сс/785/1298/15

Номер справи місцевого суду: 495/3995/15-к

Головуючий у першій інстанції Гайда-Герасименко

Доповідач Котелевський Р. І.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2015 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого-судді Котелевського Р.І.,

суддів: Прібилова В.М. Кадегроб А.І.,

за участю:

секретаря - Стояновій Л.І.

прокурора - Полянського О.Д.

захисника - адвоката Томашевського Р.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу директора МП «Аліса» ОСОБА_1 на ухвалу слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.06.2015 року по кримінальному провадженню №1201317024000075228.03.2013 року, -

встановив:

Оскарженою ухвалою задоволено клопотання прокурора Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Одеської області та накладено арешт на комплекс капітальних споруд бази відпочинку «Зорі Тирасполя», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та заборонено ОСОБА_1 або іншим особам розпоряджатися будь-яким чином даним майном та використовувати його.

Не погоджуючись з таким рішенням слідчого судді, ОСОБА_1 02.09.2015 року, подав апеляційну скаргу, в якій, вважаючи ухвалу слідчого судді незаконною і необґрунтованою, просить її скасувати та відмовити прокурору в задоволенні клопотання про накладення арешту на майно. Апелянт вказує, що під час розгляду клопотання слідчим суддею порушені вимоги ст.167 КПК України, оскільки не взято до уваги, що вказане майно є предметом кримінального правопорушення в рамках якого прокурор просить накласти арешт. Апелянт посилається на порушення слідчим суддею положень ст.ст. 131, 132 КПК України, оскільки застосування заходів забезпечення кримінального провадження не було доведено під час судового розгляду. Крім того, апелянт зазначає, що майно, на яке накладено арешт оскаржуваною ухвалою слідчого судді не є предметом кримінального правопорушення, з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.382 КК України, в рамках якого ОСОБА_1 оголошено про підозру.

Разом з апеляційною скаргою, апелянт подав клопотання про поновлення строку на оскарження ухвали слідчого судді посилаючись при цьому на те в судовому засіданні по розгляду клопотання прокурора він участі не приймав та про його дату та місце розгляду сповіщений не був, а про існування оскарженої ухвали йому стало відомо лише 31.08.2015 року.

Заслухавши доповідь судді-доповідача; доводи захисника підозрюваного - адвоката Томашевського Р.М., який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін; вивчивши матеріали судового провадження; перевіривши доводи апеляційної скарги; апеляційний суд встановив наступне.

Вирішуючи питання про можливість розгляду апеляційної скарги, яка подана особою яка, відповідно до наявних у справі документів, не є власником майна на яке накладено арешт, апеляційний суд виходить з наступного.

З урахуванням положень ст.ст. 2, 7 КПК України, якими визначені завдання кримінального судочинства, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.

Згідно матеріалів, які додані до апеляційної скарги ОСОБА_1, який є директором МП «Аліса» (Одеська область, Сонячний район, смт. Затока, м. Білгород Дністровський, код ЄДРПОУ 19061323), 08.07.2015 року, за скаргою МП «Аліса», господарським судом Одеської області відкрито провадження позов про визнання правка власності на комплекс капітальних споруд бази відпочинку «Зорі Тирасполя», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1. Данні обставини підтвердив апеляційному суд прокурор Полянський О.Д., пояснивши при цьому, що на теперішній час МП «Аліса» фактично володіє зазначеним майном, але власник вказаного майна встановлюється в судовому порядку. Крім того, прокурор повідомив суду, що до теперішнього часу Фонд державного майна України не зверталося до судових органів України з позовами, щодо усунення перешкод в користуванні зазначеним майном та визнання права власності на це майно.

Таким чином, з урахуванням аналізу норм закону, закріплених в ч. 1 ст. 174, п. 10 ч. 1 ст. 393 КПК України, ОСОБА_1 є особою, яка може звернутися з апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді про накладення арешту на майно, оскільки, як свідчать матеріали провадження, він на даний час фактично володіє зазначеним майном.

З апеляційної скарги, доданих до неї документів та матеріалів судового провадження вбачається, що клопотання прокурора про накладення арешту було розглянуто судом першої інстанції 16 червня 2015 року, за відсутністю ОСОБА_1 Копію рішення слідчого судді останній отримав лише 31 серпня 2015 року. До апеляційного суду ОСОБА_1 звернувся 02.09.2015 року, а тому строк на апеляційне оскарження ним не пропущений, та апеляційна скарга підлягає розгляду.

Що стосується доводів апеляційної скарги про незаконність оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд виходить з наступного.

Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, в провадженні слідчого відділу Білгород-Дністровського МВ ГУМВСУ в Одеській області перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1201317024000075228.03.2013 року, з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.382 КК України, в рамках якого ОСОБА_1 05 червня 2015 року повідомлено про підозру.

Досудовим розслідуванням встановлено, що рішенням господарського суду Одеської області від 02.12.2011 року Мале підприємство «Аліса» зобов'язано звільнити та повернути за актом приймання-передачі земельну ділянку передану відповідно до договору оренди земельної ділянки від 22.08.2011 року терміном 10 років загальною площею 0,7499 га., що розташована за адресою: Одеська область, Сонячний район, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, посвідченого приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за №3125 та зареєстрованого в міському відділі земельних ресурсів Держкомзему України, про що в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі вчинено запис №284 від 31.08.2001 року.

Зазначене рішення суду постановою Вищого господарського суду України від 12.06.2012 року залишено без змін та вступило в законну силу, у зв'язку з чим в силу приписів ч.5 ст.124, п.9 ч.3 ст.129 Конституції України, ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» є обов'язковим до виконання на всій території України.

З метою виконання рішення господарського суду Одеської області від 20.06.2012 року, господарським судом Одеської області видано наказ про примусове виконання рішення, який в подальшому був направлений до відділу державної виконавчої служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області для примусового виконання.

Відділом державної виконавчої служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області 14.03.2013 року відкрито виконавче провадження №36967104 для примусового виконання рішення господарського суду Одеської області від 02.12.2011 року.

Проте, директор МП «Аліса» ОСОБА_1 будучи службовою особою, наділеною організаційно-розпорядчими та адміністративно-господарськими функціями, не звільнив та не повернув Затоківській селищній раді за актом приймання-передачі земельну ділянку, передану відповідно до оренди земельної ділянки від 22.08.2011 року, укладеного терміном на 10 років загальною площею 0,7499 га., що розташована за адресою: Одеська область, Сонячний район, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, в результаті чого рішення господарського суду Одеської області від 02.12.2011 року до теперішнього часу не виконано.

Як зазначено в клопотанні прокурора про накладення арешту на майно, право власності на зазначені споруди, а саме: базу відпочинку «Зорі Тирасполя» підтверджується наказом Фонду державного майна України №2176 від 18.10.2004 року, яким затверджено висновки щодо правового статусу майна бази відпочинку «Зорі Тирасполю», відповідно до яких майно зазначеної бази відпочинку є державною власністю.

В той же час ОСОБА_1 не має жодних документів, які б підтверджували право на володіння або користування базою відпочинку «Зорі Тирасполю», яка розташована в Сонячному районі, смт. Затока, м. Білгород-Дністровський, Одеської області, відповідно незаконно, безоплатно використовує майно Фонду державного майна України, всупереч інтересів власника для отримання майнових вигод.

В результаті протиправних дій службових осіб МП «Аліса» Фонду державного майна України заподіяно майнову шкоду, яка виразилась в неотриманні прибутку від оренди державного майна.

15 червня 2015 року прокурор Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Одеської області Полянський О.Д. звернувся до слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області з клопотанням про накладення арешту на комплекс капітальних споруд бази відпочинку «Зорі Тирасполя», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та заборону ОСОБА_1 або іншим особам розпоряджатися будь-яким чином даним майном та використовувати його.

Клопотання прокурора мотивоване тим, що без застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження неможливо запобігти подальшому здійсненню діяльності МП «Аліса» на базі відпочинку «Зорі Тирасполя», що в свою чергу призводить до ненадходження коштів до державного бюджету України, яке полягає в неотриманні прибутку від оренди державної власності. Інших доводів щодо необхідності застосування арешту майна зазначеного в клопотанні, в клопотанні прокурора не міститься (а.с.1-3).

Розглянувши клопотання прокурора, слідчий суддя районного суду, не звернувши уваги на необґрунтованість та невідповідність клопотання вимогам ст. 171 КПК України, прийшов до помилкового висновку, що вказане в клопотанні майно відповідає критеріям визначеним в ч. 2 ст. 167 КПК України, фактично продублював підставу накладення арешту на майно, яка була зазначена в клопотанні прокурора, в результаті чого задовольнив клопотання та наклав арешт на майно (а.с. 43-44).

Дане рішення слідчого судді суду першої інстанції не може бути визнано законним та обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст.ст. 170-173 КПК України, для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.

Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.

За змістом ст.170 КПК України арештом майна є тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно-небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно.

Відповідно до ч. 2 ст. 173 КПК України при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.

Згідно з п.1 ч. 3 ст.132 КПК України застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.

Апеляційний суд вважає, що посилання як слідчого судді в ухвалі, так і прокурора у клопотанні на те, що капітальні споруди бази відпочинку відповідають критеріям ч.2 ст. 167 КПК України, не ґрунтуються на вимогах закону.

Апеляційним судом встановлено, що в клопотанні прокурора про накладення арешту на майно відсутні будь-які докази, які б спростовували доводи апелянта про те, що вказаним майном апелянт користується більше 20 років та на даний час ним ініційовано позов щодо визнання права власності на вказані капітальні споруди, які розташовані на земельній ділянці.

З матеріалів судової справи вбачається, що відповідно до рішень Господарського суду Одеської області, Одеського апеляційного суду, Вищого господарського суду України, предметом спору, за результатами вирішення якого було прийняте рішення щодо зобов'язання МП «Аліса» повернути земельну ділянку на якій розташовані капітальні споруди, є звільнення земельної ділянки після закінчення терміну дії договору оренди земельної ділянки, а не договір оренди розташованого на ній майна (а.с. 24-36).

В судовому засіданні апеляційного суду, прокурор не заперечував факт існування господарського спору що визнання за МП «Аліса» права власності за набувальною давністю на нерухоме майно бази відпочинку «Зорі Тирасполя» та на будівлі тимчасового характеру бази відпочинку.

Таким чином, ухвала слідчого судді про накладення арешту на капітальні споруди, власник яких на даний час встановлюється в судовому порядку, а ОСОБА_1, як директору МА «Аліса», яке тривалий час володіє цим майном, повідомлено про підозру у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України, за невиконання судового рішення щодо повернення земельної ділянки, є необґрунтованою, оскільки забезпечення кримінального провадження, шляхом накладення арешту на зазначене в клопотанні майно могло мати місце в тому випадку, коли б воно відповідало вимогам ч.2 ст.167 КПК України.

Апеляційним судом встановлено, що слідчий суддя районного суду не звернув уваги на невідповідність клопотання про накладення арешту на майно вимогам ст.171 КПК України, в якому, до клопотання не додано жодного документу, який би підтверджував існування підстав для накладення арешту на майно, визначених в ч.2 ст.170 КПК України, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна. В клопотанні зазначені підстави, якими прокурор обґрунтовує необхідність арешту майна, які, в свою чергу, не відповідають матеріалам кримінального провадження.

З клопотання прокурора не вбачається, що вказане майно використовувалось для протиправної діяльності ОСОБА_1 при обставинах, які йому інкриміновані в рамках висунутої йому підозри у скоєні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України.

З урахуванням викладеного у цьому кримінальному провадженні, на даному етапі його розслідування, не може бути накладено арешт на майно з підстав, передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України.

Апеляційний суд, з урахуванням встановлених в судовому засіданні фактів, вважає, що неспроможність Відділу Державної виконавчої служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції Одеської області виконати рішення суду про повернення у власність держави земельної ділянки, на якій розташовані об'єкти нерухомості, які, в свою чергу, входять, до складу спірного майна відносно якого тривають судові процеси у господарському суді, не може бути компенсоване таким підходом органу досудового розслідування щодо ініціювання питання про накладення арешту на майно, яке не є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.382 КК України та не відповідає вимогам ч.2 ст.167 КПК України, і застосування прокурором таких заходів не відповідає Конституції України, кримінальному процесуальному закону України та практиці Європейського суду з прав людини.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004р.).

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).

З урахуванням тих матеріалів, які надані апеляційному суду, враховуючи пояснення прокурора під час апеляційного провадження, про те, що на теперішній час власник капітальних споруд бази відпочинку «Зорі Тирасполя» у судовому порядку не встановлений, апеляційний суд вважає, що забезпечення збереження спірного майна повинно врегульовуватись в рамках справи, яка перебуває в провадженні господарського суду Одеської області. З урахуванням пояснень прокурора, про те, що Фонд Державного майна України, у разі існування такого факту, до теперішнього часу не звертався до правоохоронних з заявами та до судових органів з позовами щодо витребування зазначеного майна з незаконного володіння, в тому числі і від МП «Аліса», прокурор не мав достатніх законних підстав на ініціювання питання щодо накладення арешту на зазначене майно в рамках кримінального провадження з правовою кваліфікацією за ч.2 ст.382 КК України, оскільки це майно не відповідає вимогам ч.2 ст.167 КПК України.

За таких обставин, покладені в основу ухвали слідчого судді мотиви, що стали підставою для задоволення клопотання прокурора, слід визнати необґрунтованими та незаконними, а ухвалу слідчого судді - такою, що постановлена з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.

З огляду на зазначене, апеляційна скарга підлягає задоволенню, ухвала слідчого судді скасуванню з прийняттям нової ухвали, у відповідності до вимог ч.1 ст.173 КПК України, про відмову в задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на майно, оскільки клопотання не відповідає вимогам ст.171 КПК України та в ньому не міститься обставин, які обґрунтовують підстави та необхідність накладення арешту на майно.

Керуючись ст.ст. 131, 132, 170-173, 309, 404, 405, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу слідчого судді Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 16.06.2015 року по кримінальному провадженню №12013170240000752 від 28.03.2013 року, якою задоволено клопотання прокурора Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Одеської області та накладено арешт на комплекс капітальних споруд бази відпочинку «Зорі Тирасполя», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та заборонено ОСОБА_1 або іншим особам розпоряджатися будь-яким чином даним майном та використовувати його - скасувати.

Постановити нову ухвалу, якою у задоволенні клопотання прокурора Білгород-Дністровської міжрайонної прокуратури Одеської області про накладення арешту на комплекс капітальних споруд бази відпочинку «Зорі Тирасполя», яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - відмовити.

Ухвала апеляційного суду оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Судді

апеляційного суду Одеської області:

Котелевський Р.І. Прібилов В.М. Кадегроб А.І.