Ухвала суду № 50112514, 11.09.2015, Апеляційний суд Рівненської області

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2015 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Максимчук З.М.;

секретар судового засідання Шептицька С.С.,

з участю представника відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву „Рівнеагробуд" на рішення Рівненського міського суду від 12 червня 2015 року у справі за позовом Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву „Рівнеагробуд" до ОСОБА_1 про відшкодування збитків,

в с т а н о в и л а :

18 грудня 2014 року Рівненська обласна асоціація по сільському будівництву „Рівнеагробуд" звернулася в суд з позовом до ОСОБА_1. про відшкодування 248 549 грн. збитків, завданих асоціації незаконним відчуженням нерухомого майна, яке у 2004 році було внесено позивачем до статутного фонду ТОВ «Агробуд-Рівне».

Рішенням Рівненського міського суду від 12 червня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі позивач посилався на те, що він є одним із засновників ТОВ „Рівнеагробуд", яке було створено у 2004 році. Його внесок у статутний фонд цього товариства у вигляді нежитлової будівлі, адміністративного будинку, що знаходиться у АДРЕСА_1, вартістю 248 549 грн., становить 98,8 % статутного фонду.

3 червня 2014 року між ТОВ „Агробуд-Рівне" і відповідачем у справі ОСОБА_1. було укладено договір іпотеки, який суперечить статутним цілям ТОВ „Рівнеагробуд". За цим договором ТОВ „Рівнеагробуд" з метою забезпечення виконання боргових зобов'язань позичальника ОСОБА_2. передало в іпотеку позикодавцю ОСОБА_1 зазначену вище нежитлову будівлю (адміністративний будинок) на АДРЕСА_1, яку (будівлю) Рівненською обласною асоціацією по сільському будівництву „Рівнеагробуд" у 2004 році як засновником було внесено до статутного фонду ТОВ «Агробуд-Рівне».

Згідно з договором іпотеки від 3 червня 2014 року ринкова вартість спірного нерухомого майна на час укладення цього договору склала 2 900 500 грн.

У листопаді 2014 року відповідач ОСОБА_1. внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки набув права власності на нього, про що свідчить відповідний витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.

Покликаючись на те, що укладенням договору іпотеки від 3 червня 2014 року йому було завдано збитків у вигляді неотриманого прибутку, який міг бути отриманий Рівненською обласною асоціацією по сільському будівництву „Рівнеагробуд" за умови підписання оплатного договору іпотеки від 3 червня 2014 року, обґрунтовуючи свої вимоги посиланнями на ст.ст. 22, 1166 і 1212 ЦК України та вважаючи відмову суду призначити у справі судову економічну експертизу з метою визначення реальної вартості предмета іпотеки незаконною, позивач просив апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасувати й ухвалити у справі нове рішення про задоволення його позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, місцевий суд виходив з його безпідставності.

Колегія суддів із таким висновком суду першої інстанції погоджується.

Частиною 1 статті 319 ЦК України встановлено, що власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до змісту ст. 5 Закону України «Про іпотеку» предметом іпотеки може бути нерухоме майно, яке належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація.

Згідно з ч. 1 ст. 12 ЦК України особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

З матеріалів справи вбачається, що пред'явивши даний позов до відповідача ОСОБА_1., позивач просив суд про відшкодування 248 549 грн. збитків, завданих йому незаконним відчуженням на користь ОСОБА_1. на підставі договору іпотеки від 3 червня 2014 року, який був укладений між відповідачем і ТОВ «Агробуд-Рівне», нерухомого майна, яке він, позивач, ще у 2004 році вніс до статутного фонду ТОВ «Агробуд-Рівне» (а. с. 1-2).

При цьому позивач вважав, що збитків йому було завдано у вигляді неотриманого прибутку, який він міг би отримати за умови підписання оплатного договору іпотеки від 3 червня 2014 року.

Свої доводи позивач обґрунтовував посиланнями на ст.ст. 1166 і 1212 ЦК України.

Проте відповідно до ст. 1166 ЦК майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Таким чином, виходячи з положень ст. 1166 ЦК України підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння (рішення, дію чи бездіяльність) особи, котра її завдала, причинний зв'язок між ними, а також вину заподіювача шкоди.

У матеріалах справи відсутні докази про те, що набувши спірне іпотечне майно у власність, відповідач ОСОБА_1. безпосередньо вчинив при цьому стосовно позивача якесь протиправне, винне і шкідливе діяння та що між його діями і завданою позивачу шкодою є прямий причинний зв'язок.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України, якою позивач також обґрунтовував свої вимоги, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Отже, суб'єктами зобов'язань щодо безпідставного збагачення є набувач майна (боржник) й особа, яка втратила або не набула майно, яке мала набути (потерпілий).

Між тим з матеріалів справи безспірно вбачається, що нежитлову будівлю (адміністративний будинок) на АДРЕСА_1 позивач ще у 2004 році як засновник вніс до статутного фонду ТОВ «Агробуд-Рівне», внаслідок чого ще тоді відповідно до ст. 115 ЦК України та ст.ст. 12 і 13 Закону України «Про господарські товариства» втратив право власності на нього, оскільки право власності на це приміщення у визначеному законом порядку перейшло до ТОВ «Агробуд-Рівне» як новоствореної юридичної особи, якій це майно було передано.

Більше того, як установлено судом, відповідач ОСОБА_1. у листопаді 2014 року внаслідок звернення стягнення на предмет іпотеки став власником спірного іпотечного нерухомого майна на підставі договору іпотеки від 3 червня 2014 року, який був укладений ним із ТОВ «Агробуд-Рівне» (а. с. 10-13).

Зазначений правочин до цього часу залишається чинним, а, отже, є правомірним (ст. 204 ЦК України).

Таким чином, відповідач у справі набув спірне майно у власність на підставі договору не від позивача, а від іншої особи, яка не бере участі у даній справі, і ця правова підстава набуття (договір) до цих пір не відпала.

Доказів про будь-які договірні правовідносини сторін у справі також не подано.

За таких обставин колегія суддів вважає, що суд першої інстанції прийшов до цілком правильного висновку про те, що позовні вимоги Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву „Рівнеагробуд" до ОСОБА_1. про відшкодування 248 549 грн. збитків, завданих асоціації незаконним відчуженням нерухомого майна, яке у 2004 році було внесено позивачем до статутного фонду ТОВ «Агробуд-Рівне», є безпідставними і задоволенню не підлягають.

З цих же підстав місцевий суд, на переконання колегії суддів, законно й обґрунтовано не задовольнив клопотання позивача про призначення у даній справі судової «економічної» експертизи з метою визначення реальної вартості предмета іпотеки.

Доводи апелянта про те, що укладенням договору іпотеки від 3 червня 2014 року йому було завдано збитків у вигляді неотриманого прибутку, який він міг би отримати за умови підписання оплатного договору іпотеки від 3 червня 2014 року, не ґрунтуються на законі.

Зважаючи на наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, повно і всебічно з'ясувавши всі дійсні обставини спору сторін та виконавши інші вимоги цивільного судочинства, вирішив дану справу згідно із законом.

Підстав для скасування ухваленого у справі судового рішення та задоволення поданої апеляційної скарги, виходячи з меж її доводів, апеляційний суд не вбачає, оскільки доводи апеляційної скарги обґрунтованості зроблених місцевим судом висновків не спростовують.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 308, 312-315, 317 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Рівненської обласної асоціації по сільському будівництву „Рівнеагробуд" відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 12 червня 2015 року залишити без змін.

Ухвала Апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення. Вона може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді: