Рішення № 50111411, 08.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2015

Справа №910/19304/15

За позовом Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш", м. Київ

до Приватного акціонерного товариства "Орії", м. Київ

про стягнення 27 527,99 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Клокун Т.Г. (довіреність від 04.12.2014)

від відповідача: Голуб В.О. (довіреність б/н від 12.08.2015)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне науково-виробниче підприємство "Електронмаш" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Орії" про стягнення заборгованості у розмірі 27 527,99 грн., з яких 25 680,95 грн. – сума основного боргу, 1847,04 грн. пеня.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4809 від 28.12.2009 року в частині повної та своєчасної сплати орендної плати.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 28.07.2015 р. порушено провадження у справі № 910/19304/15, розгляд останньої призначено на 13.08.2015 р.

11.08.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, а також письмові пояснення, у яких позивач зазначив, що після подачі позову, 30.07.2015 р. відповідач повністю сплатив основний борг у розмірі 25 680,95 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 370 від 30.07.2015 р., а тому просив стягнути з відповідача суму пені та витрати по сплаті судового збору.

13.08.2015 р. через канцелярію суду від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду, а також відзив на позовну заяву.

У поданому відзиві відповідач зазначає що, по-перше, до позовної заяви позивач не надав довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження Антонюк Я.В. на представництво ДНВП «Електронмаш» перед третіми особами, у т.ч. і в судах; по-друге, на момент розгляду цього спору відповідач повністю сплатив позивачу основний борг, що підтверджується платіжним дорученням №370 від 30.07.15р. на суму 25680,95 грн., а тому просив зменшити розмір пені до 1,00 грн.

У судовому засіданні 13.08.2015 р. оголошено перерву до 08.09.2015 р. на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

28.08.2015 р. через канцелярію суду від позивача надійшли пояснення, у яких останній спростував доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, щодо підписання позовної заяви не уповноваженою особою.

03.09.2015 р. через канцелярію суду від відповідача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

У судовому засіданні 08.09.2015 р. представник позивача надав усні пояснення по суті позовних вимог, просив суд припинити провадження в частині стягнення суми основного боргу, в іншій частині позов задовольнити.

Представник відповідача також просив припинити провадження в частині стягнення основного боргу та просив зменшити розмір штрафних санкцій.

У судовому засіданні 08.09.2015 р. відповідно до ст. 85 ГПК України було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

28.12.2009 р. між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по м. Києву (далі – орендодавець) та Закритим акціонерним товариством «Орії», назву якого було змінено на Приватне акціонерне товариство «Орії» (далі – орендар) укладено договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 4809 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1 Договору, орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне нерухоме майно – нежилі приміщення, будівлі гаражного боксу № 10, загальною площею 214,50 кв.м., розміщене за адресою: м. Київ, вул. Кільцева дорога, 4 (на першому поверсі одноповерхової будівлі), що перебувають на балансі Державного науково-виробничого підприємства «Електронмаш» (далі – балансоутримувач).

Згідно з п. 2.1 Договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору та акта приймання-передавання майна.

Положеннями п. 3.1 Договору (в редакції Договору № 4809/04 від 21.03.2013 р. про внесення змін договору оренди нерухомого майна) встановлено, що орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 04.10.95 № 786 (зі змінами) і становить без ПДВ за базовий місяць оренди - листопад 2012р. - 11294,70 грн.

В пункті 3.6 Договору сторони погодили, що орендна плата перераховується до державного бюджету та балансоутримувачу у співвідношенні 70% до 30% щомісяця,не пізніше 10 числа місяця, наступного за звітним з урахуванням щомісячного індексу інфляції відповідно до пропорцій розподілу, установлених Кабінетом міністрів України і чинних на кінець періоду, за який здійснюється платіж.

Договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 28.12.2009 р. до 28.11.2012 р. включно. У разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну цього Договору після закінчення строку його чинності протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором, з урахуванням змін у законодавстві на дату продовження цього Договору (п. 10.1, 10.4 Договору).

На виконання умов Договору орендодавець передав, а орендар (відповідач) прийняв майно за Договором, що підтверджується актом приймання-передавання орендованого майна від 28.12.2009 року.

На виконання умов Договору між позивачем та відповідачем підписані акти надання послуг з оренди, а саме: від 30.04.2015 р. на суму 23 370,14 грн., від 31.05.2015 р. на суму 23 884,29 грн., від 30.06.2015 р. на суму 23 979,83 грн.

За твердженням позивача, відповідач лише частково сплатив орендну плату за період з квітня 2015 р. по червень 2015 р., у зв’язку чим, за твердженням позивача, у відповідача існує заборгованість у розмірі 25 680,92 грн.

16.07.2015 р. позивач звернувся до відповідача з претензією від 15.07.2015 р. вих. № 56/396, у якій просив сплатити заборгованість до 20.07.2015 р., однак за твердженням позивача, вказана претензія залишена без відповіді та задоволення.

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна”, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч. 3 ст. 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч. 3 ст. 285 Господарського кодексу України, орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Частиною 1 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Положеннями ч. 3 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та ч.4 ст. 286 Господарського кодексу України передбачено, що строки внесення орендної плати визначаються у договорі.

Відповідно до п. 5.3 Договору, відповідач зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.

Так, позивачем нараховано орендну плату за Договором оренди нерухомого майна за період з квітня 2015 р. по червень 2015 р. у розмірі 25 680,95.

Обов’язок щодо своєчасного внесення орендної плати орендарем передбачено частиною 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", частиною 5 статті 762 Цивільного кодексу України, частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України.

Відповідач, в порушення умов Договору та вимог чинного законодавства України, неналежним чином виконав зобов’язання за Договором, у зв’язку з чим у останнього за період з квітня 2015 р. по червень 2015 р. утворилась заборгованість у розмірі 25 680,95 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, на підставі платіжного доручення № 370 від 30.07.2015 р. відповідачем сплачено на користь позивача суму основного боргу у розмірі 25 680,95 грн.

Згідно з п. 1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Відповідно до п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", господарський суд припиняє провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 ГПК), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

У даному випадку, предметом спору, окрім іншого, була вимога про стягнення 25 680,95 грн. основного боргу.

Як зазначалось вище, 30.07.2015 р. відповідач сплатив суму основної заборгованості, що підтверджується платіжним дорученням № 370 від 30.07.2015 р. на суму 25 680,85 грн.

Таким чином, оскільки суму основного боргу було сплачено після звернення до суду з даним позовом та порушення провадження у справі № 910/19304/15, то на момент розгляду даної справи відсутній предмет спору в частині позовних вимог про стягнення 25 680,85 грн., а тому провадження у справі в цій частині слід припинити.

Крім того, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 1 847,04 грн. пені.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань.

Відповідно до частин 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частин 2 статті 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

За умовами п.3.7 Договору, орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6 співвідношенні відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожний день прострочення, включаючи день оплати.

Оскільки сума заборгованості за Договором була сплачена відповідачем після звернення позивача з позовом до суду, вимоги про стягнення пені є обґрунтованими.

Суд, перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, встановив його арифметичну вірність, відповідність умова Договору та вимогам чинного законодавства, а тому вимога про стягнення пені у розмірі 1847,04 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню.

У поданому відзиві на позовну заяву, відповідач подав клопотання про зменшення штрафних санкцій до 1 гривні. Вказане клопотання мотивоване тим, що у матеріалах справи відсутні докази завдання збитків позивачу.

Дослідивши вказана клопотання та матеріали справи, суд зазначає наступне.

Частиною 1 статті 233 ГК України передбачено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір стягуваних санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частина 3 статті 551 ЦК України визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Право господарського суду зменшити у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, закріплено в пункті 3 частини 1 статті 83 ГПК України.

Відповідно до п. 3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Таким чином, враховуючи те, що спір у даній справі виник через неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань щодо сплати орендної плати у визначений договором строк, відповідачем не надано суду належних доказів, які б спростовували вину відповідача щодо несвоєчасної сплати орендної плати, а також те, що розмір пені не є значним у порівнянні з сумою боргу, суд визнає вимогу відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій до 1 грн. необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Згідно з ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч. 2 статті 49 ГПК України, якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору.

Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

Враховуючи наведене вище, керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 25 680,95 грн.

3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Орії" (01133, м. Київ, вул. Щорса, буд. 29, код 24095844) на користь Державного науково-виробничого підприємства "Електронмаш" (03180, м. Київ, вул. Кільцева дорога, буд. 4, код 14312789) 1 847,04 грн. пені та 1827,00 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2015 р.

Суддя С.О. Турчин