Ухвала суду № 50099543, 08.09.2015, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Кривий Ріг)

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 213/4054/14-ц Головуючий в 1-й інстанції

Провадження № 22-ц/774/1866/К/15 суддя Рибаєв О.А.

Категорія - 44 (І) Суддя-доповідач - Чорнобук В.І.

УХВАЛА

Іменем України

08 вересня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Чорнобук В.І.

суддів - Братіщевої Л.А., Грищенко Н.М.

при секретарі - Масловій К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Кривому Розі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 липня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи - Інгулецький РС в м. Кривому Розі ГУДМС України в Дніпропетровській області, Виконавчий комітет Інгулецької районної в місті ради, Криворізька міська рада, про виселення та зняття з реєстрації, -

Особи, які беруть участь у розгляді справи:

представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2014 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2., ОСОБА_3., треті особи - Інгулецький РС в м. Кривому Розі ГУДМС України в Дніпропетровській області, про виселення та зняття з реєстрації.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що їй на праві приватної власності належить двокімнатна квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, на підставі договору купівлі-продажу укладеною між позивачем як покупцем, з однією сторони та ОСОБА_5. як продавцем, з іншої сторони, посвідченого 12 червня 2013 року приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Лосінцем С.М. та зареєстрованого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав від 12.06.2013 року.

Відповідачі ОСОБА_2. та ОСОБА_3. раніше були власниками вказаної квартири та залишились у ній зареєстрованими. Відповідач ОСОБА_3. фактично продовжує проживати у квартирі, а відповідач ОСОБА_2. декілька років не проживає у даній квартирі, що підтверджується актом ТОВ «УЮТ-2011» від 19.03.2015 року.

Зазначеними діями відповідач чинить перешкоди у вільному володінні, користуванні та розпорядженні належною позивачу нерухомістю, тому ОСОБА_1 просила суд усунути їй перешкоди у користуванні квартирою за адресою: АДРЕСА_1 шляхом виселення з неї ОСОБА_3. без надання іншого житлового приміщення; визнати ОСОБА_3. та ОСОБА_2. такими, що втрати право користування житловим приміщенням за адресою: АДРЕСА_1 та зняти її з реєстраційного обліку, а також стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати по справі.

Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи - Територіальну громаду в особі Криворізької міської ради.

Ухвалою Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 15 січня 2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи - Виконавчий комітет Інгулецької районної в місті ради.

Відповідач ОСОБА_3. надала до суду заперечення на позовну заяву ОСОБА_1, в яких надала пояснення про те, що 28 січня 1986 року ОСОБА_2. обміняв квартиру за адресою: АДРЕСА_2 на квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1. Правовстановлюючим документом, який би свідчив про обмін квартири є обмінний ордер №5804 від 28 січня 1986 року виданий ОСОБА_2. Особами, які вселились по ордеру та мають самостійне право на житлову площу є ОСОБА_3. та ОСОБА_6. Відповідачі перебували у зареєстрованому шлюбі, який 24 жовтня 1991 року було розірвано. Після розірвання шлюбу ОСОБА_3. була змушена розділити особові рахунки і на сьогодні на дану квартиру існують 2 особові рахунки: на ОСОБА_2. - № НОМЕР_1, де значиться, що він є наймачем та займає 1 кімнату площею 22,23 кв.м та на ОСОБА_3. - № НОМЕР_2, де значиться, що вона є наймачем і займає 1 кімнату площею 26.58 кв.м . Про те, що квартира в якій вона проживає була вдруге продана, відповідач дізналась, коли до неї прийшов лист з вимогою про виселення на яку ОСОБА_3. надала відповідь. Спірну квартира була придбана позивачем у громадянина ОСОБА_5., який купив цю квартиру на прилюдних торгах у виконавчій службі. Після того, як відповідач дізналась про продаж квартири в якій вона проживає, ОСОБА_3. звернулась до органів прокуратури, які повідомили їй, що реалізація всієї квартири неналежного виконання державним виконавцем своїх обов'язків була реалізована вся квартира, у тому числі частка квартири у розмірі 57%, що належить територіальній громаді міста Кривого Рогу. Крім того, відповідач зазначила, що іншого житла вона не має і для її виселення немає достатніх правових підстав.

Представник третьої особи Виконавчого комітету Інгулецької районної в місті ради заперечував проти позову ОСОБА_1. в частині позовних вимог про визнання такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення перешкод у користуванні власністю та виселення зі спірної квартири ОСОБА_3. і надав письмові пояснення в яких зазначив, що ОСОБА_3., згідно обмінного ордеру є особою яка самостійне право на житлову прощу у АДРЕСА_1. Крім того ОСОБА_3. з колишнім чоловіком ОСОБА_2. розділила особові фінансові рахунки. Відповідно до копії стану особового рахунку частина квартири, правом користування якої має ОСОБА_3. є комунальною. Відповідно до вимог Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» наймач та члени сім'ї наймача, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло мають право на приватизацію квартири, а згідно ч.2 ст.8 цього Закону України передбачено, що передача займаних квартир здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право - житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири. Продаж частини комунальної квартири АДРЕСА_1 у приватну власність третій особі є неприпустимим порушенням не тільки прав осіб, які є користувачами даної частини квартири, а й порядку відчуження квартири, призначеної я проживання громадян, з належного до державного житловою фонду на користь громадян (приватизація). Таким чином, незаконні дії працівників державної виконавчої служби пов'язані з реалізацією квартири АДРЕСА_1 у м. Кривий Ріг на публічних торгах порушили право на безоплатну приватизацію частини квартири, право користування якою має ОСОБА_3.

Рішенням Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 липня 2015 року позов ОСОБА_1. задоволено частково.

Визнано ОСОБА_2. таким, що втратив право користування житловим приміщенням - квартирою за адресою: АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, ставить питання про скасування рішення суду в частині позовних вимог до ОСОБА_3. про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, виселення та зняття з реєстраційного обліку та ухвалення в цій частині нового рішення про задоволення цих позовних вимог. Зокрема, судом не враховано, що позивачем було направлено відповідачу ОСОБА_3. письмове повідомлення про її виселення, але відповідач надала письмову відповідь про відмову виселятись у добровільному порядку, чим чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні, розпорядженні та володінні своєю власністю. У зв'язку з тим, що у даній квартирі проживає відповідач, позивач не може здати її оренду та зробити у ній капітальний ремонт. Крім того, посилання суду на ст.64 ЖК України є безпідставними, оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3. не є родичами будь-якого ступеня споріднення, а відповідач тим більше не є членом сім'ї наймача.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача ОСОБА_1. - ОСОБА_7., який підтримав доводи апеляційної скарги і просив її задовольнити, , перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Згідно з вимогами частини 1 статті 303 ЦПК України і зважаючи на роз'яснення, викладені в п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 12 від 24.10.2008 р., - під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, а тому колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду та законність рішення суду в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1. до ОСОБА_2. про визнання відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням, оскільки дані висновки суду не були оскаржені.

Судом встановлено, що 28.01.1986 року Виконавчим комітетом Криворізької міської ради було видано ордер ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_6. на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 27,65 кв.м (а.с.33).

24.10.1991 року шлюб між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. було розірвано (а.с.35), а у спірній квартирі, було розподілено особові рахунки, так у ОСОБА_3, особовий рахунок НОМЕР_2 відкрито на 1 кімнату, загальною площею 26.58 кв.м, а житловою площею 16 кв.м (а.с.34).

В судовому засіданні суду першої інстанції було оглянуто цивільну справу 213/384/13-ц, за позовом ОСОБА_5. до ОСОБА_2., ОСОБА_3. про усунення перешкод в користуванні власністю в матеріалах якої містяться відомості про те, що особовий рахунок за вказаною адресою на ОСОБА_2. НОМЕР_1, жила площа 11,65 кв.м.

Відповідач ОСОБА_2. приватизував свою частину квартири за адресою: АДРЕСА_1, що вбачається із свідоцтва про право власності на житло видане за розпорядженням І08 від 01.02.2008 року, вказана загальна площа квартири 21,65 кв.м. У технічному паспорті на спірну квартиру також наявна відмітка, що приватизується 21,65 кв.м, що є 43/100 квартири. (матеріали виконавчого провадження ВП №20932243)

19.08.2010 року було відкрито виконавче провадження ВП №20932243, за виконавчим листом 1-364 від 05.08.2010 року виданого Інгулецьким районним судом м. Кривого Рогу про стягнення з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_8. моральної шкоди в розмірі 50 000 грн.

На запит державного виконавця з БТІ надано відповідь №506 від 08.09.2010 року, з якої вбачається, що власником квартири по АДРЕСА_1, є ОСОБА_2., відсутнє зазначення, що він власник частини квартири та не зазначено площу квартири. На підставі зазначеної відповіді 17.09.2010 року державним виконавцем винесена постанова про накладення арешту на зазначену спірну квартиру, а 05.01.2011 року - постанова про звернення стягнення на вказану квартиру.

Матеріали провадження також містять витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно №18236847 від 25.03.2008 року, відповідно до якого, ОСОБА_2. є власником всієї квартири за адресою: АДРЕСА_1. 02.04.2012 року було проведено прилюдні торги та переможцем був визнаний ОСОБА_5., який за ними придбав за 42 069,05грн. спірну квартиру, про що також складено акт проведення прилюдних торгів з реалізації об'єкта нерухомого майна від 10.04.2012 року. (матеріали виконавчого провадження ВП №20932243)

Відповідно до листа прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу №55/12 від 18.05.2012 року (а.с.36), на звернення ОСОБА_3., повідомлено, що на виконанні в Інгулецькому ВДВС Криворізького МУЮ перебував судовий наказ № 1-364/02 від 28.11.2011 року про стягнення з ОСОБА_2. суму 50 000 грн. на користь ОСОБА_8. При проведені виконавчих дій державним виконавцем Інгулецького ВДВС Криворізького МУЮ Вакуліною А.О. було встановлено, що у боржника ОСОБА_2. є нерухоме майно, а саме квартира у АДРЕСА_1. В порушення діючого законодавства державним виконавцем Вакуліною А.О. не прийнято до уваги те, що квартира АДРЕСА_1 лише частково належить боржнику. Так у виконавчому проваджені знаходиться завірена копія свідоцтва про право власності на житло від 27.02.2008 року у якому зазначено, що ОСОБА_2. належить на праві приватної власності 21,65 кв.м спірної квартири, а також у виконавчому проваджені знаходиться завірена копія технічного паспорту квартири, де у п.2.5 зазначено, що приватизується 21,65 кв.м квартири, тобто 43% від 100%. (загальна площа квартири становить 50,6 м.2).

Використовуючи лише Витяг про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.03.2008 року, де в загалі не зазначений розмір вказаної вище квартири, державним виконавцем Інгулецького ВДВС КМУЮ Вакуліною А.О. 01.02.2011 року була описана та арештована вся квартира, а не належна ОСОБА_2. частка у розмірі 43%. В подальшому квартира загальною площею 50,6 кв.м була передана на реалізацію і реалізована на прилюдних торгах представником ТОВ «Торговий дім «Укрспецреалізація» відповідно до протоколу №1-04385-А-ЗН-1 від 02.04.12 року ОСОБА_5. за 49 493,00 грн.

Таким чином, прокурором зазначено, що в результаті не належного виконання своїх службових обов'язків державним виконавцем Інгулецького ВДВС КМУЮ Вакуліною А.О. допущена реалізація частки квартири у розмірі 57%, що належить територіальній громаді і готується матеріали та позовна заява про визнання прилюдних торгів по реалізації квартири АДРЕСА_1 недійсними.

З відповіді прокуратура Інгулецького району м. Кривого Рогу №59-436вих15 від 23.03.2015 року вбачається, що прокуратура з позовом про визнання прилюдних торгів недійсними не зверталась, та у дану справу за заявами інших осіб не вступала. (а.с.129)

Позивачу ОСОБА_1 квартира АДРЕСА_1 належить на підставі договору купівлі-продажу від 12.06.2013 року, укладеного нею як покупцем з однієї сторони і ОСОБА_5., як продавцем з іншої сторони. (а.с.7) Зазначений договір був посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Лосінцем С.М. та зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 4769714 відповідно до Витягу про державну реєстрацію прав від 12.06.2013 року (а.с.8).

Відповідно до довідок Криворізької об'єднаної міської довідково-інформаційної служби "Новаком" №29,31 від 06.11.2014 року (а.с.9) у спірній квартирі зареєстровані відповідачі ОСОБА_2. та ОСОБА_3.

З акту ТОВ «УЮТ-2011» від 19.03.2015 року вбачається, що відповідач ОСОБА_3. фактично проживає у квартирі АДРЕСА_1 з 1986 року по теперішній час, а відповідач ОСОБА_2. у вказаній квартирі не проживає з 1991 року.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позивних вимог ОСОБА_1. щодо визнання ОСОБА_3. такою, що втратила право користування житловим приміщення та усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення відповідача, суд першої інстанції керувався вимогами ст.ст. 319, 386, 391 ЦК України і виходив з того, що позивачем не доведено, яким чином відповідач чинить їй перешкоди в користуванні та розпорядженні спірною квартирою. Крім того суд враховував, що іншого житла ОСОБА_3. не має, сплачує комунальні платежі та зверталася до правоохоронних органів стосовно скасування прилюдних торгів на яких була продана спірна квартира.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.

За правилами ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною 1 ст. 321 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. При цьому, згідно вимог ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ст. 379 ЦК України житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них.

Права власника житлового будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК Української РСР, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд. Обмеження чи втручання в права власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Як роз'яснив пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 34 постанови «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» від 07 лютого 2014 року № 5, під час розгляду позовів про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, судам необхідно чітко розмежовувати правовідносини, які виникають між власником та попереднім власником житла, і правовідносини, які виникають між власником житла та членами його сім'ї, попередніми членами його сім'ї, а також членами сім'ї попереднього власника житла. Так, власник житла має право вимагати визнання попереднього власника таким, що втратив право користування житлом, що є наслідком припинення права власності на житлове приміщення (п. 3 ч. 1 ст. 346 ЦК) із зняттям останнього з реєстрації.

Усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом зняття особи з реєстраційного обліку залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст.ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК), а саме від вирішення однієї із таких вимог: про позбавлення права власності на жиле приміщення; про позбавлення права користування жилим приміщенням; про визнання особи безвісно відсутньою; про оголошення фізичної особи померлою.

Виселення є категорією житлового законодавства, тому при розгляді цивільних справ за позовом про усунення перешкод у користуванні власністю шляхом виселення предметом доказування є втрата права на житло, або взагалі його відсутність, або інші передбачені Житловим кодексом України підстави для позбавлення права на житло.

Відповідно до ч. 1 ст. 109 Житлового Кодексу України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.

Положеннями ст.116 Житлового Кодексу України передбачено, якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил соціалістичного співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

Осіб, які підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення за неможливістю спільного проживання, може бути зобов'язано судом замість виселення провести обмін займаного приміщення на інше жиле приміщення, вказане заінтересованою в обміні стороною.

Осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що 28.01.1986 року Виконавчим комітетом Криворізької міської ради було видано обмінний ордер ОСОБА_2., ОСОБА_3., ОСОБА_6. на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, площею 27,65 кв.м. Відповідно до даного ордеру відповідач ОСОБА_3. була вселена до спірної квартири із самостійним правом на житлову площу.

Таким чином, колегія суддів вважає, що правові підстави для висновку про те, що відповідач без належної підстави, самоправно зайняла житлове приміщення, відсутні.

Згідно з ч.3,4 ст.62 Закону України «Про виконавче провадження» у разі звернення стягнення на будинок, квартиру, інше приміщення чи земельну ділянку державний виконавець подає запит до відповідних місцевих органів, що здійснюють реєстрацію та облік майна, про належність такого майна боржнику на праві власності, а також перевіряє, чи не перебуває це майно під арештом. Після надходження документального підтвердження належності боржнику на праві власності будинку чи іншого нерухомого майна державний виконавець накладає на них арешт та вносить відомості про такий арешт до відповідних реєстрів в установленому законодавством порядку. Про накладення арешту на будинок чи інше нерухоме майно, заставлене третім особам, державний виконавець невідкладно повідомляє таким особам.

У матеріалах виконавчого провадження ВП №20932243 наявна копія свідоцтва про право власності на житло видане за розпорядженням Управління житлово-комунального господарства виконавчого комітету Криворізької міської ради №І08 від 01.02.2008 року, відповідно до якого ОСОБА_2. на праві приватної власності належить 21,65 кв.м площі квартири за адресою: АДРЕСА_1 і копія технічного паспорту на спірну квартиру, в якому також наявна відмітка, що приватизується 21,65 кв.м, що є 43/100 квартири. Однак, відповідно до Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.03.2008 року, відповідачу ОСОБА_2. належить спірна квартира, однак взагалі не зазначено розмір вказаної вище квартири та площа, що відповідно належить відповідачу.

Разом з тим, як вбачається з письмових пояснень третьої особи - Виконавчого комітет Інгулецької районної в місті ради (а.с.130) та відповіді прокуратури Інгулецького району м. Кривого Рогу (а.с.36), в результаті не належного виконання своїх службових обов'язків, зокрема вимог ч.3,4 ст.62 Закону України «Про виконавче провадження» щодо перевірки належності майна, яке має бути реалізовано, боржнику ОСОБА_2., лише на підставі Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 25.03.2008 року, державним виконавцем Інгулецького ВДВС Криворізького МУЮ Вакуліною А.О. допущена реалізація частки спірної квартири у розмірі 57%, що належить територіальній громаді міста.

Таким чином, колегія суддів вважає, що незаконні дії працівників державної виконавчої служби пов'язані з реалізацією квартири АДРЕСА_1 на публічних торгах порушили право на безоплатну приватизацію частини квартири та право користування спірною квартирою ОСОБА_3., і також порушили порядок відчуження частини квартири (приватизації), що перебувала в комунальній власності та призначена для проживання громадян.

У відповідності до ст.47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Крім того частиною законодавства України є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, яка, зокрема, в статті 8 передбачає обов`язки держави у забезпеченні прав особи на повагу до житла.

Займана відповідачем ОСОБА_3. частина квартири АДРЕСА_1 є її житлом у розумінні ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно рішень Європейського суду з прав людини. Так, коли йдеться про запитання чи може певна площа вважатися житлом особи, право власності критерієм взагалі не вважається (справа "Новоселицький проти України"). Певне місце може бути житлом особи навіть якщо між нею та цим місцем взагалі не існує жодного правового зв`язку (справа "Прокопович проти Росії"). В останній справі Європейський суд (п.36) нагадує про практику органів Конвенції, за якою концепція "житла" у розумінні статті 8 не обмежується площами, як є законно заселеними або були законно оформлені.

Колегія суддів не може прийняти до уваги доводи апеляційної скарги про неврахування судом того факту, що позивачем було направлено відповідачу ОСОБА_3. письмове повідомлення про її виселення, але відповідач надала письмову відповідь про відмову виселятись у добровільному порядку, чим чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні, розпорядженні та володінні своєю власністю, оскільки та обставина, що особа є власником жилого приміщення, а отже має охоронюване законом право володіти, користуватись і розпоряджатись належним йому майном, сама по собі також не може бути підставою для виселення інших осіб, які там правомірно проживають.

Не є підставою для виселення особи, яка на законних підставах вселилася до житлового приміщення та правомірно там проживає, і факт переходу власності на квартиру до іншої особи, оскільки її право врегульоване житловим законодавством, за яким згідно до ст. 9 Житлового Кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у користуванні ним інакше як з підстав і в порядку, передбаченим законом.

Відповідно до ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

У порушення вимог вказаних статей, ОСОБА_1. та її представником ОСОБА_4. ні до суду першої інстанції, ні до суду апеляційної інстанції не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що відповідачем позивачу чиняться перешкоди у користуванні і розпорядженні належним їй майном.

Інші доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки вони фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів діючим законодавством не передбачена.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання відповідача ОСОБА_3. такою, що втратила право користування житловим приміщенням, усунення позивачу перешкод у користуванні квартирою шляхом виселення відповідача ОСОБА_3. та зняття її реєстраційного обліку.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень, і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими матеріалами справи та поясненнями учасників процесу.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, ст.ст. 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Інгулецького районного суду м. Кривого Рогу від 24 липня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді: