Ухвала суду № 50094759, 09.09.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2015 року м. Київ К/800/65700/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі

Приходько І.В.

Бухтіярової І.О.

Лосєва А.М.

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 р.

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2013 р.

у справі № 816/5550/13-а

за позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «Колос»

до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2013 року Приватне сільськогосподарське підприємство «Колос» (далі – позивач, ПСП «Колос») звернулось до Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області (далі – відповідач, Кременчуцької ОДПІ), в якому просило суд визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 р. № 0005622201/348.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2013 р., адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 03.09.2013 р.№ 0005622201/348 в частині нарахування податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 230 060,5 грн., в тому числі за основним платежем 199 015 грн. та 31 045, 5 грн. за штрафними санкціями. В решті позовних вимог відмолено.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2013 р. в частині задоволених позовних вимог і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивач у письмових запереченнях проти доводів касаційної скарги заперечував, вважає оскаржувані судові рішення законними, обґрунтованими та прийнятими у відповідності до норм діючого законодавства, а тому просив суд касаційну скаргу податкового органу залишити без задоволення, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 31.07.2013 р. по 08.08.2013 р., на підставі направлень від 30.07.2013 р. № 384/000384, № 385/000385, посадовими особами Кременчуцької ОДПІ, згідно із підпунктом 78.1.1 пункту 78.1 статті 78, пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України (термін проведення перевірки було продовжено з 07.08.2013 р. по 08.08.2013 р. на підставі наказу від 07.08.2013 р. № 412) була проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПСП «Колос» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 15.08.2013 р. № 1137/16-03-22-01-08/0377330 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пунктів 198.1, 198.3,198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6,201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до завищення суми ПДВ, яка в поточному звітному періоді підлягає відображенню в особовому рахунку платника та повністю залишається у розпорядженні сільськогосподарського підприємства в сумі 278 328 грн.; пункту 30.8 статті 30, пункту 187.1 статті 187, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України в результаті чого завищено значення податкового зобов’язання, що відображається в особовому рахунку платника податків в сумі 65 785 грн.

У відповіді на заперечення до акту перевірки зазначено про порушення позивачем приписів пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за лютий 2011 року у розмірі 53293,00 грн.; підпункту 7.2.1 пункту 7.2, підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.4, 201.6, 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження суми податку на додану вартість у розмірі 152 961 грн., пункту 187.1 статті 187, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, в результаті чого завищено значення податкового зобов'язання, що відображається в особовому рахунку платника податків у розмір 12 492 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем 03.09.2013 р. винесено податкове повідомлення-рішення № 0005622201/348, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 239 109,25 грн., з яких 206 254 грн. за основним платежем та 32 855,85 грн. – за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Як вбачається з акту перевірки № 1137/16-03-22-01-08/0377330 від 15.08.2013 р. фактичною підставою для визначення позивачу грошового зобов’язання з податку на додану вартість слугували висновки перевіряючих про нереальність господарських операцій з контрагентами позивача. При цьому податковий орган посилався на відсутність первинних документів та на факт включення до податкового кредиту накладних не проведених по внутрішньому обліку контрагентами позивача.

Суди першої та апеляційної інстанцій, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходили з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб’єкт владних повноважень, враховуючи, що висновки викладені в актах податкової перевірки не узгоджуються з нормами матеріального права, – не довів правомірності прийнятого ним податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

.Згідно підпункту 7.2.1 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» встановлювалися вимоги для реквізитів податкової накладної.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту)

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв’язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: - дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; - дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 198.3 ст.198 Податкового кодексу України зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна має містити: порядковий номер податкової накладної; дату її виписування, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; податковий номер платника податку (продавця та покупця); місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість; опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм); повну назву отримувача; ціну продажу без врахування податку; ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні; загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Пунктами 201.4, 201.6 статті 201 Податкового Кодексу України, встановлено, що податкова накладна складається у день виникнення податкових зобов’язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З вищенаведених правових норм вбачається, що для отримання права сформувати податковий кредит із сум податку на додану вартість платник податку на додану вартість повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб’єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов’язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно пункту 209.1 статті 209 Податкового кодексу України резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї, може обрати спеціальний режим оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку – для інших виробничих цілей.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному податковим органом періоді позивачем, в межах своєї господарської діяльності, було укладено ряд договорів з ТОВ «Хмельницькхлібпродукт», ТОВ «Інтер-Агро Транс», ТОВ «Управляюча компанія «Гранд Дистриб’юшн», ВАТ НАК «Украгролізинг», ТОВ «Світ кормав», ТОВ «Нафтосервіс», ПрАТ «Полтавське ХПП», ТОВ «НФ Трейдінг Україна», ТОВ «Компанія Агро-Союз», ТОВ «Амако Україна», ТОВ «Україна».

Відповідність господарських операцій з вказаними контрагентами меті діяльності позивача підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, а саме: договорами, видатковими накладними, податковими накладними, банківськими виписками, товарно-транспортними накладними, актами приймання-передачі наданих послуг тощо.

Судами попередніх інстанцій вірно встановлено, що вказані первинні документи бухгалтерського та податкового обліку за своєю формою та змістом відповідають вимогам чинного законодавства, засвідчують факт виконання позивачем зобов’язань з оплати вартості виконаних робіт і послуг за вказаним правочином шляхом перерахування грошових коштів.

Виписані позивачу контрагентами податкові накладні не мають недоліків, а порядок їх заповнення відповідає чинному на момент їх виписки законодавству.

Отже, з дня отримання податкових накладних у позивача виникло право формувати податковий кредит по взаєморозрахунках з ТОВ «Управляюча компанія «Гранд Дистриб’юшн», ВАТ НАК «Украгролізинг», ТОВ «Світ кормав», ТОВ «Нафтосервіс», ПрАТ «Полтавське ХПП», ТОВ «НФ Трейдінг Україна», ТОВ «Компанія Агро-Союз», ТОВ «Амако Україна», ТОВ «Україна».

Крім того, судами попередніх інстанцій встановлено та не заперечувалося відповідачем, що позивач є сільськогосподарським товаровиробником.

Наданими позивачем документами підтверджено фактичне виконання договорів купівлі-продажу № КОЛ-01/2506 від 25.06.2013 та № 14-02/11 від 14.02.2011 та поставку товарів (сої, пшениці) ТОВ «Хмельницькхлібопродукт» та ТОВ «Інтер-Агро Транс», у зв'язку з чим ПСП «Колос» правомірно відображено податкові зобов'язання у деклараціях з податку на додану вартість (скороченій) за червень 2013 року у розмірі 1 2492 грн., лютий 2011 року у розмірі 53 293 грн., а тому висновки відповідача про завищення податкового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставними.

Таким чином, висновки податкового органу викладені в акті перевірки про вчинення платником податків порушень податкового законодавства за період, що перевірявся, мають характер припущень та є необґрунтованими, а відтак, не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються матеріалами справи і не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлені обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Кременчуцької об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Полтавській області - відхилити.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 16.10.2013 р. та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 09.12.2013 р. у справі № 816/5550/13-а- залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя

І.В. Приходько

Судді:

І.О. Бухтіярова

А.М.Лосєв