Ухвала суду № 50094712, 20.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2015 року м. Київ К/9991/12510/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Олендера І.Я.

Приходько І.В.

за участю секретаря судового засідання: Ігнатенко О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року

у справі № 2а/1770/1839/2011

за позовом Державної податкової інспекції у м. Рівне

до Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області

про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у м. Рівне (далі – ДПІ у м. Рівне; позивач) звернулась до суду з позовом до Управління Державної служби охорони при Управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Рівненській області (далі – УДСО при Управлінні МВС України в Рівненській області; відповідач) про стягнення до бюджету утриманого та не перерахованого податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 325 732,15 грн.

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року, в позові відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями у справі, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з підстав порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року, ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити позові вимоги повністю.

В запереченні на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами здійсненої контролюючим органом планової виїзної перевірки відповідача з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2009 року по 31 грудня 2010 року (акт № 253/23-100/08596995 від 10 березня 2011 року) встановлено порушення ним підпунктів 8.1.1, 8.1.2 пункту 8.1 статті 8, підпунктів 16.3.1, 16.3.5 пункту 16.3 статті 16, підпункту «а» пункту 19.2 статті 19, підпункту «а» підпункту 20.3.1, підпункту 20.3.2 пункту 20.3 статті 20 Закону України від 22 травня 2003 року № 889-IV «Про податок з доходів фізичних осіб» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – Закон № 889-IV) у зв’язку з утриманням, однак неперерахуванням до бюджету податку з доходів фізичних осіб у розмірі 1 325 732,15 грн. з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, нарахованих військовослужбовцям, а також особам рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ у 2009 – 2010 роках.

Відмовляючи в позові, судові інстанції цілком об’єктивно врахували правила пункту 22.7 статті 22 «Прикінцеві положення» Закону № 889-IV, відповідно до якого суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Статтею 30 Закону України від 26 грудня 2008 року № 835-VI «Про Державний бюджет України на 2009 рік» встановлено, що у 2009 році рівноцінна та повна компенсація втрат доходів військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу (в тому числі відряджених до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), пов’язаних з оподаткуванням грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержуваних ними у зв’язку з виконанням обов’язків несення служби, відповідно до вимог пункту 22.7 статті 22 «Прикінцеві положення» Закону № 889-IV, здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, у розмірі фактично сплаченого податку та в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених головним розпорядникам коштів у Державному бюджеті України.

Аналогічна за правовим змістом норма закріплена і в статті 30 Закону України від 27 квітня 2010 року № 2154-VI «Про Державний бюджет України на 2010 рік».

На виконання пункту 22.7 статті 22 «Прикінцеві положення» Закону № 889-IV постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу (далі – Порядок).

Проте, вказаним Порядком не передбачено сплату до бюджету податку з доходів фізичних осіб начальницького та рядового складу підрозділів Державної служби охорони при МВС України та отримання рівноцінної компенсації з бюджету цих коштів.

В свою чергу, згідно з абзацом 1 пункту 9 Положення про Державну службу охорони при Міністерстві внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1993 року № 615, Державна служба охорони провадить свою діяльність на засадах госпрозрахунку за рахунок коштів, одержаних її підрозділами охорони, підприємствами та установами за організацію і надання послуг з охорони та безпеки за договорами, та інших надходжень, передбачених законодавством. Інших джерел фінансування не передбачено.

З огляду на викладене, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що відповідач, самостійно використовуючи суми утриманого податку з доходів фізичних осіб з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат військовослужбовців, а також осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ на рівноцінну та повну компенсацію втрат доходів цієї категорії громадян, діяв в рамках чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, що обумовлює відсутність правових підстав для задоволення заявленого позову.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Рівне залишити без задоволення, а постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2011 року та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2012 року – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Олендер І.Я.

Приходько І.В.