Ухвала суду № 50094696, 20.08.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 серпня 2015 року м. Київ К/9991/16996/12

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача Рибченка А.О.

суддів: Олендера І.Я.

Приходько І.В.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Рубіжанської об’єднаної державної податкової інспекції у Луганській області

на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2012 року

у справі № 2а-8819/11/1270

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест»

до Рубіжанської об’єднаної державної податкової інспекції у Луганській області

про визнання незаконним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2012 року, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізінвест» (далі – ТОВ «Лізінвест»; позивач) до Рубіжанської об’єднаної державної податкової інспекції у Луганській області (далі – Рубіжанська ОДПІ у Луганській області; відповідач) задоволено. Визнано незаконним та скасовано податкове повідомлення-рішення № 0001642301 від 27 липня 2011 року. Стягнуто з Державного бюджету України на користь ТОВ «Лізінвест» судові витрати в розмірі 3,40 грн.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями у справі, відповідач оскаржив їх в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

В поданій касаційній скарзі, Рубіжанська ОДПІ у Луганській області, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року, ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2012 року та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

В запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити її без задоволення, а постановлені у справі судові рішення – без змін.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України дійшла висновку, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з таких підстав.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Лізінвест» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за квітень 2011 року, за результатами якої складено акт № 267/2301/34933894 від 19 липня 2011 року.

На підставі зазначеного акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001642301 від 27 липня 2011 року, яким позивачу зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов’язань наступних періодів) податку на додану вартість у розмірі 1 275 591,00 грн.

Перевіркою встановлено порушення товариством пункту 187.1 статті 187, пункту 200.4 статті 200 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі – ПК України) у зв’язку з неправомірним заявленням до бюджетного відшкодування суми податку на додану вартість, сплату до бюджету якої не підтверджено з підстави неотримання відповідей на запити щодо проведення зустрічних перевірок (звірок) контрагентів позивача у ланцюгах постачання.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступних мотивів, з якими погоджується суд касаційної інстанції.

Підпунктом «а» пункту 198.1 статті 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі – Закон № 996-XIV) первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо – безпосередньо після її закінчення.

Таким чином, підставою для виникнення у платника права на податковий кредит з податку на додану вартість, який у подальшому приймає участь у формуванні сум бюджетного відшкодування, є факт реального здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення відповідних операцій первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст.

В наведеному випадку судами з’ясовано, що реальний характер господарських операцій з придбання позивачем товарів та послуг у Державного підприємства «Донецька залізниця», Товариства з обмеженою відповідальністю «Артколор», Товариства з обмеженою відповідальністю «Укренергохолдінг», Товариства з обмеженою відповідальністю «Екологічні технології», Споживчого товариства «Колос», Товариства з обмеженою відповідальністю «Промхімцентр» підтверджується належним чином оформленими первинними, розрахунковими та платіжними документами, а податковим органом, в свою чергу, будь-яких належних доказів на підтвердження фіктивного характеру проведених поставок не подано.

Доводи відповідача про те, що необхідною умовою бюджетного відшкодування є сплата сум податку на додану вартість до бюджету всіма контрагентами ТОВ «Лізінвест» у ланцюгах постачання, яку можливо перевірити лише після отримання відповідей на запити щодо проведення зустрічних перевірок (звірок) постачальників, колегія суддів відхиляє, оскільки, з огляду на принцип індивідуальної відповідальності платника податку, якщо контрагенти, в тому числі ті, які не були безпосередніми постачальниками товарів та послуг, не виконали своїх зобов’язань щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб, однак зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку-покупця права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Враховуючи викладене, висновок судів першої та апеляційної інстанцій про незаконність оспорюваного акту індивідуальної дії слід визнати правильним.

За наведених обставин, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2012 року такими, що прийняті з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому суд касаційної інстанції не знаходить підстав, які могли б призвести до їх зміни чи скасування.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Рубіжанської об’єднаної державної податкової інспекції у Луганській області відхилити, а постанову Луганського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2011 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 03 лютого 2012 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п’ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, встановленими главою 3 розділу IV Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий Рибченко А.О.

Судді Олендер І.Я.

Приходько І.В.