Ухвала суду № 50093836, 09.09.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа: № 825/1246/15-а Головуючий у 1-й інстанції: Непочатих В.О. Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

Іменем України

09 вересня 2015 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого – судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року у справі за адміністративним позовом Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області до Приватного підприємства «Чернігівська торф'яна компанія» про стягнення податкового боргу та накладення арешту на кошти, -

В С Т А Н О В И В:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року позов задоволено частково.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову в частині відмови у задоволенні позову та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю, оскільки вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте помилково.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що приватне підприємство «Чернігівська торф’яна компанія» 15.04.2009 зареєстроване в якості юридичної особи та взяте на податковий облік за № 9959, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців станом на 18.03.2015 та реєстраційними даними про платника податку (а.с. 17-18, 67).

У зв’язку з несплатою узгодженого грошового зобов’язання, визначеного в податкових деклараціях з податку на додану вартість від 20.11.2013, від 20.01.2014, від 19.06.2014, від 22.09.2014, від 20.11.2014, від 22.12.2014, від 19.01.2015, від 20.03.2015, у податкових повідомленнях-рішеннях № 0027931501 від 27.10.2014, № 0014261501 від 05.09.2014, № 0003892250 від 02.04.2014, у податкових повідомленнях-рішеннях з податку на прибуток підприємств № 0000621510 від 16.01.2013, № 0007341510 від 04.02.2013, № 00148215100 від 12.04.2013 у відповідача виник податковий борг.

З урахуванням наведеного, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з ПП «Чернігівська торф'яна компанія» податковий борг по податку на додану вартість у розмірі 60 131,00 грн. та по податку на прибуток підприємств у розмірі 2 210,00 грн.; накласти арешт на кошти та інші цінності відповідача, що знаходяться у банках, окрім проведення операцій з погашення податкових зобов’язань та податкового боргу, в зв’язку з відсутністю майна, яке може бути описане в податкову заставу та має податковий борг в сумі 62 341,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині накладення арешту, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження відсутності майна у відповідача, визначення балансової вартості вказаного майна та встановлення факту недостатності суми її вартості для погашення податкового боргу.

За змістом пп. 14.1.156 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (далі – ПК України) податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно пп. 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковий борг - сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Відповідно до п. 54.1 ст. 54 ПК України, крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

З наявних в матеріалах справи декларацій позивача з податку на додану вартість вбачається декларування позивачем відповідних сум податку, підтвердження сплати яких у суду відсутні.

Пунктом 54.3 ст. 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, у випадках, що передбачені пп.пп. 54.3.1-54.3.6 п. 54.3 ст. 54 ПК України.

Пунктами 56.2 та 56.3 ст. 56 ПК України передбачено, що у разі коли платник податків вважає, що контролюючий орган неправильно визначив суму грошового зобов'язання або прийняв будь-яке інше рішення, що суперечить законодавству або виходить за межі повноважень контролюючого органу, встановлених цим Кодексом або іншими законами України, він має право звернутися до контролюючого органу вищого рівня із скаргою про перегляд цього рішення.

Скарга подається до контролюючого органу вищого рівня у письмовій формі (за потреби - з належним чином засвідченими копіями документів, розрахунками та доказами, які платник податків вважає за потрібне надати з урахуванням вимог пункту 44.6 статті 44 цього Кодексу) протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання платником податків податкового повідомлення-рішення або іншого рішення контролюючого органу, що оскаржується.

Пунктом 53.3 ст. 53 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків, якщо його передано посадовій особі такого платника податків під розписку або надіслано листом з повідомленням про вручення.

У разі коли пошта не може вручити платнику податків податкове повідомлення-рішення або податкові вимоги, або рішення про результати розгляду скарги через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб, їх відмову прийняти податкове повідомлення-рішення або податкову вимогу, або рішення про результати розгляду скарги, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога, або рішення про результати розгляду скарги вважаються врученими платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причин невручення.

Матеріалами справи підтверджується, що податкові повідомлення-рішення, на підставі яких у відповідача виник податковий борг, були надіслані на адресу ПП «Чернігівська торф'яна компанія», однак повернулися з відміткою на поштовому конверті «за закінченням терміну зберігання».

Згідно з пп. 56.17.1 п. 56.17 ст. 56 ПК України, процедура адміністративного оскарження закінчується днем, наступним за останнім днем строку, передбаченого для подання скарги на податкове повідомлення-рішення або будь-яке інше рішення відповідного контролюючого органу у разі, коли така скарга не була подана у зазначений строк.

День закінчення процедури адміністративного оскарження вважається днем узгодження грошового зобов'язання платника податків.

Згідно з п. 59.1 ст. 59 ПК України, у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

На виконання вимог вказаної норми, позивачем надіслано відповідачу податкову вимогу від 12.12.2014 № 1794-25, яка, однак, повернута поштовою службою з відміткою за закінченням терміну зберігання (а.с. 20), тому, з огляду на наведенні вище положення п. 53.3 ст. 53 ПК України, вважається врученою платнику податків.

Відповідно до пп. 20.1.34 п. 20.1 ст. 20 ПК України, контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення наявного у відповідача податкового боргу.

За змістом пп. 20.1.33 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо накладення арешту на кошти та інші цінності, що знаходяться в банку, платника податків, який має податковий борг, у разі якщо у такого платника податків відсутнє майно та/або його балансова вартість менша суми податкового боргу, та/або таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу.

З аналізу наведеної норми вбачається, що вона підлягає застосуванню лише в тому разі, якщо у платника податків, який має податковий борг, недостатньо майна для погашення такого боргу.

На підтвердження відсутності майна відповідача, позивачем надано довідку Управління земельних ресурсів Чернігівської міської ради від 19.01.2015 № 310 про те, що відповідачу земельні ділянки у власність або користування не надавались; інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 17.02.2015, згідно якої відносно відповідача у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомості відсутні; довідку Державної інспекції сільського господарства в Чернігівській області від 06.01.2015 № 05.01-05/2168, що за відповідачем трактори, самохідні шасі, самохідні сільськогосподарські, дорожньо-будівельні і меліоративні машини, сільськогосподарська техніка та інші механізми не зареєстровані (а.с. 21-23).

Таким чином, позивачем встановлено відсутність у відповідача у власності та в користуванні земельних ділянок, у власності нерухомого майна та транспортних засобів.

Відповідно до ч. 1 ст. 190 Цивільного кодексу України, майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ч. 1 ст. 179 Цивільного кодексу України). Речі у свою чергу поділяються на рухомі та нерухомі (ст. 181 Цивільного кодексу України).

З викладеного вбачається, що податковим органом не було досліджено питання наявності чи відсутності іншого майна у відповідача, відмінного від земельних ділянок, нерухомого майна та транспортних засобів (різного роду устаткування, обладнання тощо), а тому наведені вище довідки не можуть слугувати безумовним підтвердженням відсутності у відповідача майна, що може бути джерелом погашення податкового боргу.

Також колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Відповідно до пункту 88.1 статті 88 ПК України, з метою забезпечення виконання платником податків своїх обов'язків, визначених цим Кодексом, майно платника податків, який має податковий борг, передається у податкову заставу.

Згідно із визначенням, наведеним у підпункті 14.1.155 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податкова застава - це спосіб забезпечення сплати платником податків грошового зобов'язання та пені, не сплачених таким платником у строк, визначений цим Кодексом. Податкова застава виникає на підставах, встановлених цим Кодексом.

За змістом пункту 88.2 статті 88 ПК України право податкової застави виникає згідно з цим Кодексом та не потребує письмового оформлення.

Підпунктом 89.1.1 пункту 89.1 статті 89 ПК України визначено, що у разі несплати у строки, встановлені цим Кодексом, суми грошового зобов'язання, самостійно визначеної платником податків у податковій декларації право податкової застави виникає з дня, що настає за останнім днем зазначеного строку.

З урахуванням положень пункту 89.2 статті 89 ПК України, право податкової застави поширюється на будь-яке майно платника податків, яке перебуває в його власності (господарському віданні або оперативному управлінні) у день виникнення такого права і балансова вартість якого відповідає сумі податкового боргу платника податків, крім випадків, передбачених пунктом 89.5 цієї статті, а також на інше майно, на яке платник податків набуде прав власності у майбутньому.

Відповідно до пункту 89.3 статті 89 ПК України майно, на яке поширюється право податкової застави, оформлюється актом опису.

До акта опису включається ліквідне майно, яке можливо використати як джерело погашення податкового боргу.

Опис майна у податкову заставу здійснюється на підставі рішення керівника контролюючого органу, яке пред'являється платнику податків, що має податковий борг.

Акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, складається податковим керуючим у порядку та за формою, що затверджені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує, державну податкову і митну політику.

Таким чином, належним і допустимим доказом в підтвердження обставин, що зумовлюють виникнення у позивача права на звернення до суду з даним позовом може бути визнаний акт опису майна, складений у порядку та за формою визначеною пунктом 89.3 статті 89 ПК України, а також відповідно до Порядку застосування податкової застави органами доходів і зборів, затвердженого наказом Міністерства доходів і зборів України від 10 жовтня 2013 року №572, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 31 жовтня 2013 року за №1841/24373.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині накладення арешту на кошти відповідача є правильним та обґрунтованим.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції відповідно до норм матеріального права, при дотриманні норм процесуального права, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у справі, підтвердженими доказами, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.

Керуючись ч. 1 ст. 41, ст.ст. 160, п. 2 ч. 1 ст. 197, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Головного управління Державної фіскальної служби у Чернігівській області залишити без задоволення, а

постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 28 липня 2015 року - без змін.

Ухвала апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.