Постанова № 50085774, 26.09.2012, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.09.2012 № 5011-51/3497-2012

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Мартюк А.І.

Смірнової Л.Г.

при секретарі Дмитрина Д.О.

за участю представників

від прокуратури Усик М.І. посвідчення № 170 від 01.09.2009 року

від позивача : Дорошенко О.С. посвідчення № 391

від відповідача : Сівков П.О. довіреність б/н від 06.04.2011 року

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія - Інвест»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 09.07.2012 року

у справі № 5011-51/3497-2012 (суддя Пригунова А.Б.)

за позовом Прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в

особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест»

про повернення земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

СУТЬ СПОРУ ТА СКАРГИ:

На розгляд господарського суду м. Києва передані вимоги Прокурора Дарницького району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» про зобов'язання ТОВ «Мрія-Інвест» повернути Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8 000 000 000:90:171:0036) загальною площею 6,1672 га, вартістю 98 829 598,78 грн., в межах прибережних захисних смуг, яка розташована на просп. М.Бажана та вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що термін дії договору оренди земельної ділянки від 13.10.2005 р., на підставі якого відповідач користувався вказаною земельною ділянкою, закінчився, рішення про поновлення дії договору оренди земельної ділянки від 13.10.2005 р. Київською міською радою не приймалось, в той час як відповідач продовжує користуватися спірною земельною ділянкою та не здійснює жодних дій щодо повернення земельної ділянки Київській міській раді.

Рішенням Господарського суду м. Києва від 18.06.2012 р. у справі № 5011-51/3497-2012 позов задоволено повністю. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" повернути Київській міській раді земельну ділянку (кадастровий номер 8 000 000 000:90:171:0036) площею 6, 1672 га, вартістю 98 829 598,78 грн., в межах прибережних захисних смуг, яка розташована на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест", з будь-якого рахунку, виявленого під час виконання судового рішення, в доход Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1 073, 00 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що в силу приписів чинного законодавства необхідною умовою для укладення, а відтак і внесення змін до договору оренди земельної ділянки, що перебуває у державній власності, є рішення відповідного органу про надання цієї земельної ділянки в оренду, яке в даному випадку Київською міською радою не приймалось, а отже, за відсутності волевиявлення орендодавця на продовження договорів оренди земельних ділянок такі договори не можуть вважатись поновленими.

Не погоджуючись із вищевказаним рішенням суду, ТОВ «Мрія-Інвест» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду м. Києва по справі № 5011-51/3497-2012 від 09.07.2012 року скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення Господарського суду м. Києва області прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, з невідповідністю висновків, викладених у рішенні обставинам справи. Скаржник зазначає, що судом не правильно витлумачено положення ст. 33 Закону України «Про оренду землі», яким передбачено правомірне продовження користування земельною ділянкою орендарем після закінчення строку договору оренди, у випадку відсутності письмового заперечення орендодавця.

Розпорядженням голови Київського апеляційного господарського суду Ємельянова А.С. № 5011-51/3497-2012 від 06.08.2012 року враховуючи те, що відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу по справі № 5011-51/3497-2012передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Тищенко О.В., керуючись ст. ст.4 6 , 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., сформовано для розгляду апеляційної скарги по справі № 5011-51/3497-2012 колегію суддів у складі: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді Смірнова Л.Г., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.08.2012 року апеляційні скарги прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді – Смірнова Л.Г., Чорна Л.В. та призначено розгляд скарг на 05.09.2012 року.

Протокольною ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2012 року було відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про залучення до участі у справі № 5011-51/3497-2012 у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача – Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради, у зв’язку з відсутністю об’єктивних підстав вважати, що рішенням апеляційного господарського суду може вплинути на права і обов'язки цього органу.

У порядку ст. 77 ГПК у справі було оголошено перерву до 12.09.2012 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. № 5011-51/3497-2012 від 12.09.2012 року враховуючи перебування судді Смірнової Л.Г. у відпустці, керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 5011-51/3497-2012 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді Мартюк А.І., Чорна Л.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді – Мартюк А.І.,Чорна Л.В.

У судовому засіданні 12.09.2012 року в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України у справі було оголошено перерву до 26.09.2012 року.

Розпорядженням секретаря судової палати Київського апеляційного господарського суду Тищенко А.І. № 5011-51/3497-2012 від 26.09.2012 року враховуючи перебування судді Чорної Л.В. у відпустці, керуючись ст. ст. 4 6, 69 Господарського процесуального кодексу України, п. 3.1.7. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 р. № 30, згідно п. 2.1 рішення зборів суддів Київського апеляційного господарського суду від 11.07.2012р., розгляд апеляційної скарги по справі № 5011-51/3497-2012 доручено здійснити колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді Мартюк А.І., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.09.2012 року апеляційну скаргу прийнято до провадження для розгляду у наступному складі суддів: головуючий суддя – Тищенко О.В., судді – Мартюк А.І., Смірнова Л.Г.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції вимоги апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення Господарського суду м. Києва від 09.07.2012 року у справі № 5011-51/3497-2012 скасувати, та прийняти нове рішення, яким відмовити в позові повністю.

Представник позивача (Київської міської ради) в судовому засіданні апеляційної інстанції погодився з доводами відповідача викладеними в апеляційній скарзі та просив суд задовольнити її у повному обсязі, зважаючи на прийняття на пленарному засіданні сесії Київської міської ради рішення «Про поновлення ТОВ «Мрія-Інвест» договору оренди земельної ділянки по пр. Бажана та вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва.

Прокурор в судовому засіданні апеляційної інстанції заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив суд відмовити в задоволенні скарги та залишити без змін оскаржуване рішення Господарського суду м. Києва від 09.07.2012 року у справі № 5011-51/3497-2012.

Відповідно до статті 101 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу, також апеляційний господарський суд не зв’язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення господарського суду у повному обсязі.

Дослідивши доводи апеляційної скарги, наявні матеріали справи та заслухавши пояснення прокурора та представників сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, Київський апеляційний господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вірно встановлено судом першої інстанції, 07.07.2005 р. Київською міською радою прийнято рішення № 608/3184 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" земельних ділянок для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва», пунктом 3 якого затверджено проект відведення земельних ділянок Товариству з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального та офісно-виставкового комплексу у складі багатофункціональної планувальної структури та благоустрою прилеглої території озера на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва.

Пунктом 4 вказаного рішення вирішено передати відповідачеві в тому числі ділянку № 2 площею 6, 17 га (в межах прибережних захисних смуг) -в короткострокову оренду на 5 років для благоустрою прилеглої території за рахунок земель запасу водного фонду.

13.10.2005 р. між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого позивач, на підставі рішення Київської міської ради від 07.07.2005 р. № 608/3184, зобов'язався за актом приймання-передачі передати, а відповідач -прийняти в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку площею 6, 1672 га, в межах прибережних захисних смуг, яка розташована на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, нормативна грошова оцінка якої становить 5 078 925, 10 грн., для благоустрою прилеглої території озера строком на 5 років.

Як встановлено п.п. 6.1., 6.2. договору передача земельної ділянки здійснюється за актом приймання-передачі в день державної реєстрації договору, та право на оренду виникає після державної реєстрації договору.

Розділом 7 договору встановлено, що після припинення дії договору відповідач повертає позивачу земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, у якому він одержав її в оренду.

За змістом розділу 11 договору після закінчення строку, на який його було укладено, відповідач за умови належного виконання своїх обов'язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У цьому разі відповідач повинен не пізніше, ніж з три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово позивача про свій намір продовжити його дію. У разі припинення договору відповідач зобов'язаний повернути позивачу земельну ділянку.

13.10.2005 р. договір посвідчено приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербаковим В.З. та зареєстровано за реєстровим № 760.

10.11.2005 р. договір зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), про що зроблено запис за № 63-6-00309 у книзі записів державної реєстрації договорів.

30.07.2010 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Мрія-Інвест" направило Київській міській раді листом вих. № 28/07, датований 29.07.2010 р. про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки на 10 років.

22.02.2012 р. Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) проведено обстеження земельної ділянки на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, за результатами якої складено акт № 372/02, у якому зазначається, що вищевказана земельна ділянка для благоустрою прилеглої території озера Вирлиця не використовується, на ділянці розташовані зелені насадження (кущ, дерева), а частина земельної ділянки знаходиться під водою.

При цьому, в акті зазначається, що термін дії договору оренди земельної ділянки від 13.10.2005 р., на підставі якого відповідач користується земельною ділянкою на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, закінчився.

Зважаючи на те, що спірний договір припинився та новий термін не поновлювався, а відтак на даний час відповідач за відсутності правових підстав користується земельною ділянкою на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва., вказані обставини стали підставою для захисту інтересів держави органами прокуратури шляхом звернення до суду із позовною заявою про повернення земельної ділянки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об’єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв’язок, Київський апеляційний господарський суд вважає що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з наступних підстав.

Згідно зі статтею 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з пунктом 2 статті 20 Господарського суду України кожний суб’єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Порядок захисту прав суб’єктів господарювання та споживачів визначається Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими законами.

За приписами статей 1 та 2 Господарського процесуального кодексу України звертаючись з позовами до господарських судів, підприємства, установи, організації реалізують надане їм право захищати в судовому порядку свої порушені або оспорюванні права та охоронювані законом інтереси у спосіб, передбачений, зокрема, статтею 16 Цивільного кодексу України.

Згідно ст. 148 Господарського кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною державою. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до Земельного кодексу України та інших законів.

Відносини землекористування врегульовані Земельним кодексом України (далі –ЗК України), Законом України «Про оренду землі»від 06.10.1998 року № 161-ХІУ, зі змінами (далі вживається скорочено ЗУ «Про оренду землі»), який є спеціальним законом стосовно відносин, пов’язаних з орендою землі, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

За статтею 2 Земельного кодексу України земельними відносинами є суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, суб'єктами в яких виступають громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади, а об'єктами землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні паї (частки).

Згідно з пунктом 12 Перехідних положень Земельного кодексу України (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, та земель, на яких розташовані державні, в тому числі казенні, підприємства, господарські товариства, у статутних фондах яких державі належать частки (акції, паї), об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Статтею 9 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень Київської міської рад у галузі земельних відносин на її території належить, зокрема, розпорядження землями територіальної громади міста; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; організація землеустрою.

Відповідно до статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) в Україні" визначено, що виключно на пленарних засіданнях сесії міські ради вирішують питання регулювання земельних відносин.

Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною третьою статті 124 Земельного кодексу України у редакції, яка діяла на момент прийняття спірного рішення, передбачено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, громадянам, юридичним особам, визначеним частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу, здійснюється в порядку, встановленому статтею 123 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 123 Земельного кодексу України (в редакції чинній на момент прийняття спірного рішення) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок. Умови і строки розроблення проектів відведення земельних ділянок визначаються договором, укладеним замовником з виконавцем цих робіт відповідно до типового договору. Форма типового договору, нормативи та строки розробки проектів відведення земельних ділянок визначаються Кабінетом Міністрів України.

Юридична особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у постійне користування із земель державної або комунальної власності, звертається з відповідним клопотанням до районної, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або сільської, селищної, міської ради.

До клопотання про відведення земельної ділянки додаються матеріали, передбачені частиною п'ятнадцятою статті 151 цього Кодексу, документи, що обґрунтовують її розмір, призначення та місце розташування.

Відповідна районна державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає клопотання у місячний строк і дає згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки.

В силу статті 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Стаття 12 Земельного кодексу України визначає повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин, до яких, зокрема, належить розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Орендою землі у відповідності до ст. 1 Закону України «Про оренду землі» (редакція чинна на момент виникнення спірних правовідносин) є засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Як встановлено ст. 2 Закону України «Про оренду землі», відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Договір оренди землі, відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду землі», це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Як було зазначено вище, між позивачем та відповідачем 13.10.2005 року було укладено договір на право тимчасового користування земельною ділянкою загальною площею 6,1672 га в межах прибережних захисних смуг, яка розташована на просп. М. Бажана та вул. Ревуцького (в районі озера Вирлиця) у Дарницькому районі міста Києва, для благоустрою прилеглої території озера строком на 5 років Термін дії якого на час розгляду спору закінчився.

До закінчення строку дії договору позивач звернувся до відповідача з пропозицією про пролонгацію договору, як то встановлено пунктом 11.7. договору, а саме: після закінчення строку, на який було укладено договір, орендар, за умови належного виконання своїх обов’язків, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. При цьому зацікавлена сторона повинна повідомити письмово другу сторону про намір пролонгації договору на новий строк не пізніше, ніж за три місяці до закінчення строку договору.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач 29.07.2010 р. звертався до Київської міської раді з заявою про поновлення терміну дії договору оренди земельної ділянки на 10 років.

Проте в порушення вимог ст. 123 Земельного кодексу України, яка визначає порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, станом на день вирішення справи в суді першої інстанції Київською міською радою у місячний термін клопотання про поновлення договору оренди земельної ділянки не розглянуто.

Разом з тим, між сторонами фактично продовжуються договірні відносини щодо оренди земельної ділянки, свідченням чому є сплата позивачем орендної плати в період з 2010 по 2011 рік та її прийняття відповідачем згідно до платіжних доручень № 3 від 02.03.2010 р., № 4 від 02.03.2010 р., № 32 від 28.05.2010 р., № 42 від 30.06.2010р., № 41 від 30.06.2010 р., № 56 від 27.08.2010 р., № 55 від 27.08.2010 р., № 62 від 30.09.2010 р. , № 65 від 29.10.2010 р., № 77 від 15.12.2010 р.,№ 84 від 29.12.2010р., № 2 від 10.06.2011 р., № 7 від 30.06.2011р.

Відносини найму (оренди) врегульовані главою 58 Цивільного кодексу України, зокрема, статтею 764 вказаного кодексу, передбачено, що якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до частини 2 статті 759 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 2 статті 792 зазначеного вище кодексу).

Згідно з частиною 1 статті 19 Закону України "Про оренду землі" строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може перевищувати 50 років.

Договір оренди землі припиняється, зокрема, в разі закінчення строку, на який його було укладено (стаття 31 вказаного вище закону).

Стаття 33 Закону України "Про оренду землі" передбачає, що після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов’язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору. У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін. У разі, якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору, він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням.

Для поновлення права оренди земельної ділянки відповідно до земельного законодавства необхідна наявність, зокрема, наступних юридичних фактів: орендар продовжує користуватися виділеною ділянкою; сторони сумлінно виконують свої зобов'язання за договором; відсутнє письмове повідомлення органу місцевого самоврядування (або держадміністрації) про відмову відновити договір; орган місцевого самоврядування за наслідками розгляду звернення орендаря ухвалює рішення про відновлення договору; сторони укладають відповідний договір (тобто або новий договір оренди або додаткову угоду до старого договору), яка реєструється відповідно до закону. (Позиція ВГСУ висловлена 01 березня 2010 р. у справі № 9/183-08/4 ).

Судом попередньої інстанції звернуто увагу на те, що аналіз зазначених норм законодавства дає можливість зробити висновок, що законом не передбачений порядок автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки, як вказує позивач, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню.

Згідно з пунктом 34 статті 26, пунктом 2 статті 77 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельної ділянки в оренду) вирішується на пленарному засіданні ради сесії, а спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином, за національним законодавством поновлення договірних відносин стосовно оренди земельної ділянки комунальної або державної власності можливе лише шляхом прийняття відповідного рішення органу місцевого самоврядування або виконавчої влади, який за законодавством має такі повноваження, а статтею 33 Закону України „Про оренду землі” не передбачено автоматичного поновлення договору оренди земельної ділянки в разі відсутності заперечень з боку сторін, а лише визначено, що в цьому разі договір підлягає поновленню.

Разом з тим, суд констатує, що Верховною Радою України 17.07.1997 р. прийнято Закон України № 475/97-ВР “Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції”, а 09.02.2006 р. –Закон України “Про ратифікацію Протоколів № 12 та № 14 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод”, якими поширено на Україну юрисдикції Європейського суду з прав людини. Статтею 1 Закону № 475/97-ВР Україна повністю визнала на своїй території дію статті 25 Конвенції щодо визнання компетенції Європейської комісії з прав людини приймати від будь-якої особи, неурядової організації або групи осіб заяви на ім’я Генерального Секретаря Ради Європи про порушення Україною прав, викладених у Конвенції, та статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов’язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції.

В свою чергу, за приписами статей 9 Конституції України та 19 Закону України „Про міжнародні договори України” чинні міжнародні договори України, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

У зв’язку з обов’язком держави виконувати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення числа заяв до Європейського суду з прав людини проти України, законодавцем прийнято Закон України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини”.

Статтею 17 цього Закону встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Отже, у зв’язку з ратифікацією Конвенції, Протоколів до неї та прийняттям Верховною Радою України Закону України „Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” судам у здійсненні судочинства необхідно застосовувати судові рішення та ухвали Суду з будь-якої справи, що перебувала в його провадженні.

Відповідно до частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції: „Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів”.

При розгляді справ та застосуванні Конвенції і Протоколів до неї, в тому числі і щодо порушень частини 1 статті 1 Першого протоколу, Європейський суд наголошував, що „... в національному праві має бути засіб юридичного захисту від свавільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Визначення дискреційних повноважень, якими наділені органи державної влади в сфері основоположних прав, у спосіб, що фактично робить ці повноваження необмеженими, суперечило б принципу верховенства права. Відповідно, закон має чітко визначати межі повноважень компетентних органів та чітко визначати спосіб їх здійснення, беручи до уваги легітимну мету засобу, який розглядається, щоб гарантувати особі адекватний захист від свавільного втручання” – (рішення у справі „Свято-Михайлівська Парафія проти України” від 14.06.2007 р.)

В цьому ж рішенні Суд стосовно „передбачуваності ” закону, який застосовувався в цій справі, зазначив, що він „ ... сумнівається, що положення закону були „передбачуваними” та надавали достатньо гарантій проти свавільного застосування, оскільки він не здатний запобігти зловживанню з боку державних органів реєстрації, які мають необмежені дискреційні повноваження в реєстраційних питаннях”.

До цього слід додати, що й в інших рішеннях проти України Європейський суд неодноразово наголошував, що надання правової дискреції у вигляді необмежених повноважень несумісне з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження. Отже, закон має достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції й порядок її здійснення, з урахуванням законної мети певного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання у здійснення господарської діяльності. У випадку, коли закон не має такої достатньої чіткості –повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Враховуючи викладене та застосовуючи при цьому вказані принципи і положення норм міжнародного права, які є частиною національного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про наявність неправомірної бездіяльності Київської міської ради з приводу виконання законодавчого обов’язку по продовженню договору оренди земельної ділянки, закріпленого у положеннях статті 33 Закону України „Про оренду землі” та п. 11.7 укладеного між сторонами договору оренди, в той час як позивачем добросовісно виконано зобов’язання за попереднім договором оренди землі та вчинено дії для реалізації «законного сподівання» на позитивну пролонгацію його дії.

Суд апеляційної інстанції також вважає за необхідне звернути увагу на наведені представником відповідача твердження з приводу узгодження спірних питань між позивачем та відповідачем щодо пролонгації договору оренди земельної ділянки між сторонами та прийняття рішення на сесії міської ради з цього приводу.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.05.2012 року ТОВ «Мрія-Інвест» отримало лист № 05-358/13840 від Головного управління земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради за підписом заступника начальника О.Тютюнник, в якому вказується, що Головним управління земельних ресурсів за результатами розгляду листів ТОВ «Мрія-Інвест» щодо поновлення договору оренди земельної ділянки від 10.11.2005 року № 63-6-00309 та розробленої документації із землеустрою щодо поновлення вищезазначеного договору оренди землі, підготовлено рішення Київради «Про поновлення ТОВ «Мрія-Інвест» договору оренди земельної ділянки для благоустрою прилеглої території озера на просп.. Миколи Бажана та вул.. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва», яки погоджується в установленому порядку та буде розглянутий Київською міською радою та прийняте відповідне рішення. Додатком до цього листа є проект рішення Київської міської ради ІХ сесії ІV скликання.

Крім того, представник позивача надав суду апеляційної інстанції письмові пояснення, згідно яких 20.09.2012 року на пленарному засіданні сесії Київської міської ради прийнято рішення «Про поновлення ТОВ «Мрія-Інвест» договору оренди земельної ділянки по пр. Бажана та вул. Ревуцького у Дарницькому районі м. Києва, при цьому зазначено, що текст рішення станом на 26.09.2012 року не виготовлено, а отже Київська міська рада не може надати його у судове засідання 26.09.2012 року.

Необхідною умовою задоволення позову про повернення земельної ділянки є, зокрема, наявність факту порушення цивільних прав та інтересів певної особи. При цьому, суд захищає порушені права та інтереси виключно за позовом відповідних осіб або органів (у т.ч. органів прокуратури), які звертаються за захистом прав або інтересів таких осіб у випадках, встановлених чинним законодавством (ст. 1 ГПК України).

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особі, яка звернулась за судовим захистом або в інтересах якої звернувся відповідний орган (у т.ч. орган прокуратури), відповідного права або охоронюваного законом інтересу, а також встановити чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Не належність права або інтересу, на захист яких подано позов, так само як і відсутність факту порушення відповідного права або інтересу, є самостійною підставою для відмови у позові.

Позовна вимога про повернення земельної ділянки на підставі ст. 34 Закону України «Про оренду землі» знаходиться у причинній залежності від результату недосягнення згоди між сторонами щодо можливості продовження договірних відносин шляхом поновлення договору оренди відповідно до положень ст. 33 вказаного Закону та підлягає застосуванню лише у випадку вичерпання усіх передбачених цією статтею правових механізмів та процедур.

Проте згідно достовірно встановлених судом апеляційної інстанції обставин по справі, зволікання зі сторони позивача з приводу розгляду клопотання про поновлення умов договору оренди змусило відповідача опинитися у становищі певної правової невизначеності, коли його сподівання на продовження права користування відповідною земельною ділянкою не були реалізовані органом місцевого самоврядування шляхом прийняття відповідного рішення, а навпаки передчасно поставлені під сумнів органом нагляду за законністю (прокуратурою).

В даній ситуації колегія суддів, враховуючи практику Європейського суду та наявність обставин у справі, які достовірно свідчать про задоволення клопотання про поновлення договору оренди земельної ділянки ТОВ «Мрія-Інвест», що в свою чергу характеризує несвоєчасне виконання позивачем власних обов’язків згідно земельного законодавства та вказує на відсутність порушених прав позивача на даному етапі, заявлена прокуратурою Дарницького району м. Києва позовна вимога про повернення земельної ділянки є передчасною, а отже такою що задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Оскільки рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального права, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія Інвест» підлягає задоволенню, рішення Господарського суду м. Києва від 09.07.2012 року у справі № 5011-51/3497-2012 скасуванню.

У зв’язку з задоволенням апеляційної скарги відповідача, відповідно до вимог ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на позивача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Мрія-Інвест» задовольнити повністю.

2. Рішення Господарського суду м. Києва від 09.07.2012 року у справі № 5011-51/3497-2012 скасувати .

3. Прийняти нове рішення, яким:

В позові відмовити повністю.

4. Стягнути з Київської міської ради (01044, м. Київ, вул.. Хрещатик, 36, код ЄДРПОУ 22883141) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мрія-Інвест” (04050, м. Київ, вул. Білоруська, 2а, код ЄДРПОУ 32670462) судові витрати у розмірі 536,50 грн. (п’ятсот тридцять шість гривень 50 коп.) за розгляд апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду м. Києва.

6. Матеріали справи № 5011-51/3497-2012 повернути до Господарського суду м. Києва.

8. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя Тищенко О.В.

Судді Мартюк А.І.

Смірнова Л.Г.