Рішення № 50085486, 28.11.2011, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" листопада 2011 р. Справа № 5023/7638/11

вх. № 7638/11

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судового засідання Павленко А.В.

за участю представників сторін:

позивача - Сікачьов С.М., дов. від 01.06.11р.; (післі перерви 29.11.2011 року не з'явився);

Представник відповідача - Голощапова Л.Л., дов. №1 від 01.09.11р.

3-ї особи < Текст > відповідача - < Текст > 3-ї особи < Текст >

розглянувши справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Фасад-Матеріали", м. Київ 3-я особа < Текст >

до

Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Скорпіон - РП", м. Харків 3-я особа < Текст >

про зобов'язання вчинити певні дії та стягнення коштів

ВСТАНОВИВ:

Позивач –ТОВ “Фасад –Матеріали” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача –ТОВ фірма “Скорпіон –РП” в якій просить суд: зобов'язати відповідача підписати Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000013 від 30.06.2011 року та № ОУ-0030 від 14.07.2011 року, а також Акти прийому-передачі обладнання від 10.05.2011 року та від 14.07.2011 року, по одному примірнику, яких надати позивачу; стягнути з ТОВ фірма “Скорпіон-РП” на користь ТОВ “Фасад-Матеріали” суму заборгованості у розмірі 90000 грн. 00 коп., а також віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків за договором оренди № 23052011 від 06.05.2011 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 15 вересня 2011 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 27 вересня 2011 року о 10:40 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 вересня 2011 року розгляд справи відкладено на 18 жовтня 2011 року о 12:20 год.

17 жовтня 2011 року відповідачем надано до суду додаток до відзиву на позовну заяву (вх. № 19934),с документами в його обґрунтування, який судом досліджено та долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 18 жовтня 2011 року в порядку ст.. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 02 листопада 2011 року о 12:00 год.

28 жовтня 2011 року позивачем надано до канцелярії суду заперечення на відзив на позовну заяву (вх. № 4720), які судом досліджені та долучено до матеріалів справи.

02 листопада 2011 року, позивач, через канцелярію суду надав заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 21872) яка судом задоволена, надані позивачем документи судом долучені до матеріалів справи.

У судовому засіданні 02 листопада 2011 року в порядку ст.. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 22 листопада 2011 року о 12:00 год .

22 листопада 2011 року, позивач, через канцелярію суду надав заяву про долучення до матеріалів справи додаткових документів (вх. № 34658) та додаткові заперечення на відзив відповідача (вх. № 5107), надані позивачем документи судом долучені до матеріалів справи.

Відповідач у судовому засіданні надав додаток до відзиву (вх. № 34651), який судом долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 22 листопада 2011 року оголошено перерву до 16:00 години цього ж дня.

У судовому засіданні 22 листопада 2011 року в порядку ст.. 77 ГПК України оголошувалась перерва до 28 листопада 2011 року о 15:30 год .

У призначене судове засідання 28 листопада 2011 року представник позивача не з’явився, проте надав до канцелярії суду заяву (вх. № 5180), в якій просить суд долучити цю заяву та додані до неї документи до матеріалів справи, провести подальший розгляд справи за відсутності представника позивача , позов задовольнити повністю. Надані позивачем документи судом досліджені та долучені до матеріалів справи.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечує, з підстав викладених у відзиві на позов, надав додаток до відзиву (вх. № 34917) та письмові пояснення (вх. № 33076) в яких зазначає, що договір оренди № 23052011 від 06.05.2011 року не містить істотних умов, а отже є неукладеним.

Присутній в судовому засіданні 28 листопада 2011 року відповідач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника позивача, пояснив, що ним надані всі документи, які необхідні для розгляду справи по суті.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02 листопада2011року сторони попереджені про розгляд справи за наявними в ній матеріалами у разі неявки представників сторін у судове засідання та ненадання витребуваних судом документів. Враховуючи це, враховуючи також достатність часу, наданого позивачеві та відповідачеві для підготовки до судового засідання та підготовки витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи за наявними у справі матеріалами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

06 травня 2011 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Фасад-Матеріали”(далі по тексту –позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю фірма “Скорпіон-РП”(далі по тексту –відповідач, орендар) укладено договір оренди № 23052011 (далі по тексту -Договір), відповідно до умов якого, Орендодавець передає, а орендодавець приймає в тимчасове користування обладнання: мобільну змішувальну установку, 2008 року випуску у кількості 1 шт., державний реєстраційний номер 44806 АА, марки ОOKEК. MOB1ЬMГX-60 заводський номер GM60-80/57.

Пунктом 1.2 договору відповідач зобов’язався прийняти від Орендодавця устаткування і вчасно оплатити Орендодавцю орендну плату згідно умов Договору Перевезення Обладнання здійснює особа з числа співробітників Орендаря (водій). Обладнання передається відповідачу за адресою: м. Кролевець, Сумська обл., про що складається акт передачі у складі комісії з представників сторін і орендна плата нараховується з моменту монтажу мобільного змішувальної установки. (п. 1.4 договору).

Пунктом 1.1, 4.1 договору встановлено, що розмір орендної плати на місяць складає 150000,00 грн., яка вноситься на місяць авансом.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що цей договір починає діяти з моменту його підписання та діє до 31.12.2011 року, але не раніше повного завершення сторонами своїх зобов’язань за договором.

У відповідності з умовами п. 3.4 Договору після закінчення строку дії Договору або після його дострокового припинення, Відповідач повинен повернути обладнання Позивачу у технічно справному стані за Актом прийому-передачі за адресою: м. Київ, вул. Майорова, 2а.

Позивач посилаючись на те, що відповідач порушив умови Договору щодо своєчасного та у повному обсязі внесення позивачу плати за оренду обладнання, внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 90000,00 грн., а також на те, що відповідач не підписав акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000013 від 30.06.2011 року та № ОУ-0030 від 14.07.2011 року, а також акти прийому-передачі обладнання від 10.05.2011 року та від 14.07.2011 року, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом .

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору як спільного юридичного акта сторін становлять, по-перше, умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, по-друге, ті умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Оскільки договір є підставою виникнення господарського зобов'язання, то зміст цього зобов'язання розкривається через права та обов'язки його учасників, визначені умовами договору.

Надаючи правову оцінку договору оренди № 23052011 укладеному між ТОВ “Фасад Матеріали”та ТОФ фірма “Скорпіон РП” 06.05.2011 року, судом встановлено наступне.

В процесі розгляду справи судом встановлено, що позивач - ТОВ “Фасад Матеріали”не є власником об’єкту оренди за договором, власником обладнання є ПП “Фасад –Матеріали, на підставі свідоцтва про реєстрацію машини серії АБ № 555548, а Позивач є орендарем обладнання на підставі договору оренди обладнання, укладеному між ТОВ “Фасад Матеріали” та ПП “Фасад Матеріали” 07 лютого 2011 року. Листом № 4 від 06.05.2011 року власник обладнання –ПП “Фасад Матеріали” надав згоду позивачу на передачу в оренду (суборенду) відповідачу обладнання.

Таким чином, договір оренди № 23052011 від 06.05.2011 року є за своєю правовою природою договором суборенди.

Відповідно до ст. 774 Цивільного кодексу України, передання наймачем речі у користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договори найму.

Відповідно до частини 1 статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з приписами частин другої та третьої статті 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх істотних умов. Істотними є умови про предмет договору, умови, визнані такими законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов‘язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Господарський договір повинен містити істотні умови притаманні цьому виду договорів, обов'язковість яких передбачена нормами Цивільного кодексу і Господарського кодексу України.

На підставі п.8 ст. 181 ГК України якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

Оскільки факт укладення договору пов’язується з досягненням сторонами згоди з усіх істотних умов, важливо визначити, які умови належать до числа істотних. Істотними вважаються умови , які є необхідними і достатніми для укладення договору . Тобто , при недосягненні сторонами згоди хоча б за однієї з них договір вважається неукладеним –таким, що не породив юридичних наслідків. Перелік істотних умов безпосередньо належить до виду конкретного договору.

У відповідності до ст. 284 ГК України істотними умовами договору оренди є: об'єкт оренди (склад і вартість майна з рахуванням її індексації); строк, на який укладається договір оренди; орендна плата з урахуванням її індексації; порядок використання амортизаційних відрахувань; відновлення орендованого майна та умови його повернення або викупу.

Оцінка об'єкта оренди здійснюється за відновною вартістю. Умови договору оренди зберігають свою силу на весь строк дії договору, а також у разі якщо після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, сторонами при підписанні договору не було досягнуто згоди з усіх істотних умов Договору.

Так, сторони не домовилися щодо вартості майна з урахуванням її індексації; порядку використання амортизаційних відрахувань, умови повернення орендованого майна, а саме не зазначено в який строк його необхідно повернути після закінчення строку дії Договору або після його дострокового припинення, як того вимагає спеціальна норма закону для договорів оренди майна.

Таким чином, договір оренди нерухомого майна не містить у собі істотних умов, притаманних та обов'язкових для такого виду договорів.

Відсутність в договорі таких істотних умов є доказом того, що цей договір відповідно до ст. 638 ЦК України не можна вважати укладеним.

Отже, суд дійшов до висновку, що підписаний сторонами договір оренди № 23052011 від 06.05.2011 року є неукладеним (таким, що не відбувся).

За таких обставин, суд приходить до висновку про відсутність між позивачем і відповідачем господарсько-правовоих зобов’язань, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог. Це в свою чергу означає відсутність правових підстав для стягнення грошових коштів на користь позивача.

Господарський суд враховує, що наведеної правової позиції дотримується також Верховний Суд України (Постанова ВСУ від 11.03.2008 року по справі № 3-695к08 ), з якої вбачається, що договір є неукладеним у випадку відсутності таких істотних умов договору оренди, як склад і вартість об'єкту оренди з урахуванням її індексації та порядку використання амортизаційних відрахувань; відсутність прав та обов’язків є наслідком визнання судом Договору неукладеним.

Відповідно до ст. 4 - 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Згідно із ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

При цьому, належністю доказів є спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини.

Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.

За загальним правилом обов’язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов’язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред’явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

У відповідності до вимог ст. 54 ГПК України позовна заява повинна містити виклад обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги з зазначенням доказів. До обставин, на яких позивач обґрунтовує свої вимоги, відносять обставини, які становлять предмет доказування у справі. Предмет доказування це сукупність обставин, які необхідно встановити для правильного вирішення справи. У предмет доказування включаються факти матеріально-правового характеру, що є підставою вимог позивача та заперечень відповідача.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Таким чином, враховуючи відсутність в Договорі його істотних умов, передбачених законом, суд вважає Договір неукладеним, який в свою чергу не породжує певних прав та обов’язків для сторін, а тому, не знаходить правових підстав для стягнення з відповідача орендної плати.

Стосовно вимог позивача про зобов'язання відповідача підписати Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000013 від 30.06.2011 року та № ОУ-0030 від 14.07.2011 року, а також Акти прийому-передачі обладнання від 10.05.2011 року та від 14.07.2011 року, по одному примірнику, яких надати позивачу, суд зазначає наступне.

В частині 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій України" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, які виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.

У відповідності до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно з ч.1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

В ч.1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України вказано, що господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, Господарського процесуального кодексу України, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

У відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, в якій передбачено, що держава забезпечує захист прав та законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів у спосіб та порядок, що визначається цим кодексом та іншими законами України. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом:

- визнання наявності або відсутності прав;

- визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів;

- визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом;

- відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання;

- припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення;

- присудження до виконання обов'язку в натурі;

- відшкодування збитків;

- застосування штрафних санкцій;

- застосування оперативно-господарських санкцій;

- застосування адміністративно-господарських санкцій;

- установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Як вбачається з вищенаведених норм права, діючим законодавством не передбачений такий спосіб захисту права, як зобов'язання підписати акти приймання-передачі товару, відсутній і механізм виконання такого рішення суду.

Суд також звертає увагу на те, що відсутність правових підстав для застосування такого способу захисту права випливає також з того, що у відповідності до статті 15, 16 Цивільного кодексу України способи захисту права по своїй суті – це правові заходи, за допомогою яких у встановленому законом порядку здійснюється відновлення порушеного суб’єктивного права. При цьому, до підстави позову не можуть входити такі обставини, які виступають доказами у справі, зокрема, підписання актів приймання-передачі товару. З ними закон не пов'язує виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків. Вони лише підтверджують наявність або відсутність юридичних фактів, які входять до підстави позову. До того ж, юридичні факти можуть встановлюватись господарським судами лише при існуванні та розгляді між сторонами спору про право цивільне, його встановлення є елементом оцінки та обґрунтованості вимог. Натомість спосіб обраний позивачем до такого результату (відновлення права) привести не спроможний.

Акти приймання-передачі за договором свідчать про наявність чи відсутність факту передачі однією стороною предмету та прийняття його іншою стороною, що є лише доказом, а не окремим обов'язком щодо виконання сторонами договірних зобов'язань.

За таких обставин, суд не може примусити суб'єкта господарювання підписати акт, оскільки це є втручанням в його господарську діяльність і може призвести до порушення його вільного волевиявлення (дана правова позиція також підтверджується постановою ВГСУ №6/516 від 15.11.2007 року, постановою ВГСУ №6/517 від 03.10.2007 року та постановою ВСУ від 16.09.2008 року).

Застосування судом заходів, які не приводять до захисту права неприпустимо, оскільки не відповідає завданням суду визначеним статті 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, яка передбачає, що суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією України і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Отже, суд, оцінивши викладені позивачем доводи в обґрунтування цих позовних вимог з урахуванням обставин справи та вимог чинного законодавства, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо зобов'язання відповідача підписати Акти здачі-прийняття робіт (надання послуг) № ОУ-0000013 від 30.06.2011 року та № ОУ-0030 від 14.07.2011 року, а також Акти прийому-передачі обладнання від 10.05.2011 року та від 14.07.2011 року, по одному примірнику, яких надати позивачу, в зв’язку з невідповідністю предмету позову встановленим законом способами захисту порушеного права.

Разом з тим, суд зазначає, що статтею 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку, таким чином, верховенство права, передбачене конституційною нормою щодо судового захисту, не позбавляє сторону у справі, в даному випадку позивача, на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів у спосіб, як це передбачено чинним законодавством. Окрім того, суд зазначає, що позивач не позбавлений права звернутись до суду з відповідним позовом щодо стягнення з відповідача сум на відшкодування коштів, які відповідач зберіг за рахунок позивача, здійснюючи фактичне використання, переданого йому майна.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на позивача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 11, 15, 16, 284, 759, 774 Цивільного кодексу України, статтями 181, 284 Господарського кодексу України, статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

< Текст >

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Суддя (підпис< Текст > Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 05 грудня 2011 року

справа № 5023/7638/11