КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"09" вересня 2015 р. Справа№ 910/14777/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Рябухи В.І.
суддів: Ропій Л.М.
Калатай Н.Ф.
при секретарі: Бовсунівській Л.О.,
за участю представників:
від позивача Вишневський А.М., дов. від 12.01.2015 №5;
від відповідача 1 Тарасюк М.О., дов. від 05.12.2014,
від відповідача 2 не з’явився,
розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Укрліктрави»
на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 (підписане 20.07.2015)
у справі №910/14777/15 (суддя Сташків Р.Б.)
за позовом Державного підприємства «Укрліктрави»
до
1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лікарські рослини»
2. Державного підприємства «Семенівське»
про визнання договорів про переведення боргів недійсними
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство «Укрліктрави» звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лікарські рослини» про визнання договорів про переведення боргів від 08.07.2013 №4, №4/1, №4/2, №4/3, №4/4, №4/5, №4/6 та №4/7 недійсними.
Ухвалою Господарського суду міста Києва, в порядку ст.24 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК України) залучено до участі у справі, в якості другого відповідача, Державне підприємство «Семенівське».
Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 у справі №910/14777/15 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погодившись з вказаним рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 20.07.2015 у справі №910/14777/15 скасувати і прийняти нове, яким позовні вимоги Державного підприємства «Укрліктрави» задовольнити повністю та визнати договори про переведення боргів від 08.07.2013 №4, №4/1, №4/2, №4/3, №4/4, №4/5, №4/6 та №4/7 недійсними. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 у зазначеній вище справі було прийнято при неповному з’ясуванні обставин, які мають суттєве значення для її розгляду, оскільки судом не було враховано, що оспорювані угоди укладені директором позивача без належних повноважень та наступне схвалення підприємством скаржника дій директора було відсутнє.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.08.2015 прийнято апеляційну скаргу до розгляду та порушено апеляційне провадження, розгляд справи призначено на 09.09.2015. Дану ухвалу надіслано відповідно до вимог Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Державної судової адміністрації України від 20.02.2013 №28. Доказом належного повідомлення відповідача 2 про час і місце розгляду справи є повідомлення про вручення поштового відправлення (ухвали від 19.08.2015) від 27.08.2015, яке долучене до матеріалів справи.
09.09.2015 через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відповідач 1 подав відзив на апеляційну скаргу.
Представник відповідача 1 заявив усне клопотання про відкладення розгляду апеляційної скарги позивача на рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 з метою надання можливості представнику Держаного підприємства «Семенівське» прийняти участь у судовому засіданні.
Порадившись, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання відповідача 1 про відкладення розгляду справи, з огляду на наступне.
Згідно з ст. 28 ГПК України представниками сторін у справі можуть бути особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю.
Слід зазначити, що ГПК України не обмежує кількості представників, яких може призначити одна юридична особа, а ст.77 ГПК України надає суду право, а не зобов'язує його відкласти розгляд справи в разі нез’явлення в засідання представників сторін.
Крім того, відповідач 2, будучи обізнаним про дату та час розгляду апеляційної скарги позивача ще з 27.08.2015 мав достатньо часу підготувати заперечення на апеляційну скаргу (у разі їх наявності).
Враховуючи, що відповідач 2 був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання з розгляду апеляційної скарги позивача, а матеріали справи дозволяють розглянути апеляційну скаргу без його участі, з метою дотримання вимог ст. 102 ГПК України, на думку колегії суддів, відсутні підстави для відкладення розгляду справи.
У судовому засіданні 09.09.2015 представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 скасувати, постановити нове, яким позовні вимоги Державного підприємства «Укрліктрави» задовольнити повністю.
Представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Українські лікарські рослини» заперечив доводи апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення – без змін.
Відповідно до ст. 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Згідно зі ст.101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача 1, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські лікарські рослини» (виконавець) та Державним підприємством «Семенівське» (замовник) укладено ряд договорів про надання відповідачем 1 послуг з обробки ґрунту, обробки ґрунту – дискування, розкидування добрив, посіву соняшника з додаванням добрив, посіву кукурудзи з додаванням добрив, обприскування посівів із системою паралельного водіння та поставки дизпалива і оливи, а саме: від 09.10.2012 №1, від 01.11.2012 №12, від 22.04.2013 №2, від 22.04.2013 №4, від 22.04.2013 №5, від 22.04.2013 №6, від 22.04.2013 №7 та від 31.05.2013 №8.
На підставі розпорядження Кабінету Міністрів України від 16.05.2011 №424-р «Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов'язана з виробництвом лікарської сировини» та наказу Міністерство аграрної політики та продовольства України від 14.07.2011 № 343 «Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов'язана з виробництвом лікарської сировини» реорганізовано Державне підприємство «Семенівське» шляхом приєднання до Державного підприємства «Укрліктрави».
08.07.2013 між Державним підприємством «Семенівське» (первісний боржник), Державним підприємством «Укрліктрави» (новий боржник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Українські лікарські рослини» (кредитор) укладено договори про переведення боргів №4, №4/1, №4/2, №4/3, №4/4, №4/5, №4/6 та №4/7.
За умовами оспорюваних правочинів, первісний боржник перевів, а новий боржник прийняв на себе виконання зобов’язань щодо погашення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання первісним боржником своїх зобов’язань за вказаними вище договорами про надання послуг.
Так, у п.2 договорів про переведення боргу зазначено, що первісний боржник переводить на нового боржника борг в обсягу та на умовах, які існували на дату укладання даних угод. Сторони домовились, що розмір загального боргу, який переводиться за даними правочинами становить:
- за договором про надання послуг від 09.10.2012 №1 в сумі 233 082 грн.;
- за договором про надання послуг від 01.11.2012 №12 в сумі 113 400 грн.;
- за договором про надання послуг від 22.04.2013 №2 в сумі 237 330 грн.;
- за договором про надання послуг від 22.04.2013 №4 в сумі 355 515 грн.;
- за договором про надання послуг від 22.04.2013 №5 в сумі 566 115 грн.;
- за договором про надання послуг від 22.04.2013 №6 в сумі 965 400 грн.;
- за договором про надання послуг від 22.04.2013 №7 в сумі 365 895 грн. та за договором про надання послуг від 31.05.2013 №8 в сумі 40 521,90 грн.
Згідно з п.5 договорів про переведення боргу з моменту набрання чинності даних угод, новий боржник приймає на себе зобов’язання первісного боржника перед кредитором щодо погашення заборгованості.
Дані договори набувають чинності з моменту їх підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками господарюючих суб’єктів (п.7 договорів про переведення боргу).
Договори про переведення боргу за своєю правовою природою є договорами відступлення прав вимоги.
За змістом ст.520 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.
У п.6 договорів про переведення боргів зазначено, що згода кредитора на переведення боргів підтверджена підписанням даних угод, що в свою чергу, свідчить про його згоду на переведення боргу у розумінні ст. 520 ЦК України.
Як вбачається з матеріалів справи, спірні угоди від імені Державного підприємства «Укрліктрави» були підписані директором Мошківським Віктором Володимировичем, який діяв на підставі Статуту.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог Державного підприємства «Укрліктрави», Господарський суд міста Києва виходив з того, що позивачем не доведено належними засобами доказування недодержання ч.ч. 1 та 2 ст. 203 ЦК України при укладенні оспорюваних договорів.
Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Оскаржуючи прийняте Господарським судом міста Києва 15.07.2015 у справі №910/14777/15 рішення, позивач зазначив, що директор Мошківський В.В. при укладанні договорів про переведення боргів вийшов за межі владних повноважень, оскільки погодження цих договорів з Міністерством аграрної політики та продовольства України не було здійснено.
У п.2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11 передбачено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Згідно з ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Пунктом 1.1 Статуту Державного підприємства «Укрліктрави», затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 02.02.2011 №34 передбачено, що Державне підприємство «Укрліктрави» засновано на основі державної власності та входить до сфери управління Міністерства аграрної політики України (уповноважений орган управління) і є підзвітним йому.
У п.10.2 Статуту позивача визначено, що управління підприємством здійснюється його директором, який призначається уповноваженим органом управління шляхом укладання з ним контракту. Директор підприємства є підзвітним уповноваженому органу управління.
Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 09.11.2011 №237-п призначено Мошківського Віктора Володимировича на посаду директора Державного підприємства «Укрліктрави» з наступним укладанням з ним контракту.
14.11.2011 між Міністерством аграрної політики та продовольства України та Мошківським Віктором Володимировичем укладено контракт, за умовами якого вказана вище особа, як керівник Державного підприємства «Укрліктрави» зобов’язалась безпосередньо і через адміністрацію підприємства здійснювати поточне управління (керівництво) підприємством, забезпечувати його високоприбуткову діяльність, ефективне використання і збереження закріпленого за підприємством державного майна, а орган управління майном зобов’язується створювати належні умови для матеріального забезпечення і організації праці керівництва.
Відповідно до п.30 вказаного вище контракту останній діє з 14.10.2011 до 14.11.2014. Тобто, на дату укладання оспюваних правочинів повноважним директором позивача був Мошківський В.В.
До кола повноважень директора Державного підприємства «Укрліктрави» віднесено, серед іншого, укладання договорів, видача довіреностей, відкриття рахунків в установах банків (п.10.6.12 Статуту позивача).
У п.11.2.13 Статуту апелянта, в редакції змін, затверджених наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 19.12.2011 №743 передбачено, що уповноважений орган управління погоджує питання створення філій підприємства, положення про них, погоджує договори та угоди підприємства з юридичними та фізичними особами на виконання робіт, надання послуг, придбання та реалізацію матеріальних цінностей чи нематеріальних активів на суму, що перевищує один мільйон гривень.
Колегія суддів Київського апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кожен з оспорюваних договорів про переведення боргу є окремим, самостійним правочином, сума якого не перевищує один мільйон гривень, тоді як п. 11.2.13 Статуту вказує на необхідність погодження із уповноваженим органом управління договору, сума якого перевищує саме цю граничну позначку.
Водночас, суд апеляційної інстанції зазначає, що гранична сума, яка визначена у п.11.2.13 Статуту позивача, не встановлює обов’язок Державного підприємства «Укрліктрави» визначати її та погоджувати шляхом математичного додавання усіх сум, вчинених скаржником господарських операцій з його контрагентами.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що на час підписання оспорюваних правочинів директор Державного підприємства «Укрліктрави» Мошківський В.В. діяв в межах наданих йому повноважень, оскільки погодження цих договорів з Міністерством аграрної політики та продовольства України не вимагалось.
В апеляційній скарзі апелянт, окрім іншого, також зазначив про те, що Хоменко І.В., який з 08.08.2012 працював на Державному підприємстві «Укрліктрави», знав про наявні обмеження повноважень директора позивача, проте, вчинив з ним оспорювані правочини.
В абз.6 п.3.3 вказаної вище постанови пленуму Вищого господарського суду України передбачено, що припис абзацу першого частини третьої статті 92 ЦК України зобов'язує орган або особу, яка виступає від імені юридичної особи не перевищувати своїх повноважень. Водночас саме лише порушення даного обов'язку не є підставою для визнання недійсними правочинів, вчинених цими органами (особами) від імені юридичної особи з третіми особами, оскільки у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої статті 92 ЦК України). Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють). Наприклад, третя особа, укладаючи договір, підписаний керівником господарського товариства, знає про обмеження повноважень цього керівника, оскільки є акціонером товариства і брала участь у загальних зборах, якими затверджено його статут.
У зв'язку з наведеним господарському суду слід виходити з того, що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо:
- такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 ЦК України);
- про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента.
Враховуючи недоведеність позивачем обмежень повноважень директора Державного підприємства «Укрліктрави» Мошківського В.В. на вчинення договорів про переведення боргів, посилання апелянта на обізнаність Хоменка І.В. з начеб-то наявними обмеженнями директора позивача не відповідають дійсності.
Між тим, ч.1 ст. 241 ЦК України встановлює, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину (п.3.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» від 29.05.2013 №11).
08.07.2013 на виконання наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України «Про реорганізацію державних підприємств, діяльність яких пов’язана з виробництвом лікарської сировини» від 14.07.2011 №343 комісія з реорганізації Державного підприємства «Семенівське» шляхом приєднання до Державного підприємства «Укрліктрави» підписала акт про приймання-передачу майна, прав і обов’язків з балансу Державного підприємства «Семенівське» на баланс Державного підприємства «Укрліктрави», зокрема, передавальний баланс відповідача 2 станом на 08.07.2013 та розкриття статей балансу, в т.ч. дебіторської та кредиторської заборгованості.
Відтак, наступне схвалення договорів Державним підприємством «Укрліктрави» унеможливлює визнання цих правочинів недійсними.
Доводи апеляційної скарги були предметом розгляду в суді першої інстанції та обґрунтовано відхилені при прийнятті оскаржуваного рішення.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
З огляду на викладене вище, колегія Київського апеляційного господарського суду не вбачає підстав для скасування рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 у даній справі, оскільки воно відповідає нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам та матеріалам справи.
Керуючись ст.ст. 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Державного підприємство «Укрліктрави» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2015 у справі №910/14777/15 - без змін.
2. Матеріали справи №910/14777/15 повернути до Господарського суду міста Києва.
Дану постанову може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.
Головуючий суддя В.І. Рябуха
Судді Л.М. Ропій
Н.Ф. Калатай
Судове рішення № 50085336, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 09.09.2015. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам швидко знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 910/14777/15. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: