Рішення № 50083856, 04.09.2015, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"04" вересня 2015 р.

Справа № 916/3271/15

За позовом: прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради

до відповідача: приватного підприємства "Талія"

про визнання недійсним договору та витребування майна

Суддя Цісельський О.В.

За участю представників сторін:

від прокурора: Кірющенко А.В. (за посвідченням)

від позивача: Чернова Г.А. (за довіреністю)

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: прокурор м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради звернувся до суду із позовною заявою в якій просить суд:

- визнати недійсним договір купівлі-продажу №322 від 31.01.2014р., укладений між приватним підприємством "Талія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство інвалідів "Порятунок", посвідчений приватним нотаріусом Іллічовою Н.А.;

- витребувати у приватного підприємства "Талія" нежилі приміщення першого поверху, розташовані за адресою м. Одеса, вул. Жуковського, 17, в розмірі частки – 1/1 та повернути територіальній громаді в особі Одеської міської ради нежитлове приміщення першого поверху та напівпідвалу загальною площею 330,06 кв.м. у буд. №17 по вул. Жуковського (дошкільна установа №75) у м. Одеса;

- визначити порядок виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення першого поверху та напівпідвалу загальною площею 330,06 кв.м. у буд. №17 по вул. Жуковського (дошкільна установа №75) у м. Одеса.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.08.2015р. позовну заяву (вх.№3438/15) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Разом з позовною заявою прокурор звернувся до суду із заявою про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно – нежитлове приміщення першого поверху та напівпідвалу, загальною площею 330,06 кв.м. у буд. №17 по вул. Жуковського (дошкільна установа №75) у м. Одеса, у задоволенні якої судом було відмовлено з підстав її необґрунтованості.

04.09.2015р. прокурор звернувся до суду із заявою про уточнення змісту позовних вимог (вх.№21959/15), відповідно до якої просить суд витребувати у приватного підприємства "Талія" нежилі приміщення першого поверху, розташовані за адресою м. Одеса, вул. Жуковського, 17, в розмірі частки – 1/1 та повернути територіальній громаді в особі Одеської міської ради нежитлове приміщення першого поверху та напівпідвалу загальною площею 330,06 кв.м. у буд. №17 по вул. Жуковського (дошкільна установа №75) у м. Одеса, яка судом прийнята до розгляду.

Представник прокурора заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник позивача заявлені прокурором позовні вимоги підтримує та просить задовольнити їх в повному обсязі, однак письмову позицію щодо позову суду не надав.

Представник відповідача в судові засідання не з’являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, про що свідчать поштові повідомлення повернуті на адресу суду з відміткою про вручення останньому поштової кореспонденції, відзив на позов та витребувані судом документи не надав, правом на захист своїх інтересів не скористався.

Як зазначено у третьому абзаці п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011р., в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:

Рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради депутатів трудящих № 167 від 28.02.1963 року частина приміщення площею 108 кв.м. у будівлі № 17 по вул. Жуковського у м. Одесі передано дитячому садку №75, який перебував у віданні Одеського трамвайно-тролейбусного управління.

Відповідно до рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991р. №266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" до переліку державного майна, що було передано у власність Одеси як міста обласного підпорядкування, увійшли всі дитячі дошкільні заклади.

Також було передано весь жилий та нежилий фонд місцевих Рад народних депутатів (додаток № 2).

У 1992 році рішенням виконкому Жовтневої народної ради народних депутатів №1263 житловий будинок №17 по вул. Жуковського зареєстровано як об'єкт державної власності (який знаходився в оперативному управлінні Державного виробничого житлово-побутового підприємства).

Розпорядженням міського голови №125-01р від 23.02.2000р. "Про передачу приміщень на баланс відділам освіти районних адміністрацій" представництвом по управлінню, комунальною власністю Одеської міської ради передано на баланс відділам освіти районних адміністрацій приміщення, зокрема, приміщення першого поверху та напівпідвалу загальною площею 330,06 кв.м. у буд. №17 по вул. Жуковського (дошкільна установа № 75).

Рішенням виконкому Одеської міської ради №817 від 26.12.2000р. "Про передачу в управління нежитлових приміщень управлінню освіти виконкому Одеської міської ради" зазначені приміщення, а саме: приміщення 1-го поверху та напівпідвалу загальною площею 330,06 кв.м. передані в управління до управління освіти виконкому міської ради.

Згідно акту приймання-передачі від 20.01.2005р. на баланс управління освіти Одеської міської ради прийнято майно, у тому числі по Приморському району приміщення 1-го поверху та напівпідвалу загальною площею 330,06 кв.м. по вул. Жуковського, 17.

У подальшому будь-яких рішень щодо передачі вказаного майна іншим особам не приймалось.

Водночас, частина дошкільного дитячого закладу площею 108,2 кв.м. на підставі судового рішення, яке скасовано, декілька разів переходило у власність різних юридичних осіб, без погодження та відома органів місцевого самоврядування.

Зокрема, Ухвалою господарського суду Одеської області від 25.03.2005р. по справі №17-2-32-2/02-9251 затверджено мирову угоду від 07.02.2005р., укладену між кредиторами - ТОВ "Інфокс" в особі філії "Інфоксводоканал" та ТОВ "Балтік контрол Україна", боржником, підписану головою комітету кредиторів, боржником - Державним виробничим житлово-побутовим підприємством та інвестором - ТОВ "Підприємство інвалідів "Порятунок".

Провадження у справі припинено, та припинено повноваження керуючого санацією Державного виробничого житлово-побутового підприємства арбітражного керуючого Гуліда Д.М.

30 грудня 2006р. між товариством з обмеженою відповідальністю "Підприємство Інвалідів "Порятунок" та громадською організацією "Дитячий фонд імені Серафима Саровського" було укладено договір про пожертву, згідно умов п.1 якого вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю "Підприємство Інвалідів "Порятунок" передало в якості пожертви, а громадська організація "Дитячий фонд імені Серафима Саровського" прийняло пожертву нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 108,2 кв.м., що знаходиться в місті Одеса, по вул. Жуковського в будинку під номером "Сімнадцять" (надалі нерухомість).

Вказана нерухомість належить ТОВ "ПІ "Порятунок" на підставі мирової угоди від 07.02.2005р., затвердженої ухвалою господарського суду Одеської області 25.03.2005р. (справа №17-2-32-2/029251), зареєстрованих в комунальному підприємстві "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" у книзі 44 неж на стор.75, номер запису 1089, реєстраційний №11053357.

Проте, постановою Одеського апеляційного господарського суду 28.01.2015р. ухвалу господарського суду Одеської області від 25.03.2005р. у справі №17-2-32-2/029251 було скасовано, справу направлено для подальшого розгляду до господарського суду Одеської області.

Одеський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що спірні приміщення з 06.04.1992р. є власністю територіальної громади м. Одеси.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.04.2015 у справі №17-2-32-2/02-9251 постанову Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2015 залишено без змін.

31 січня 2014р. між приватним підприємством "Талія" (Покупець) та громадською організацією "Дитячий фонд імені Серафима Саровського" (Продавець) було укладено договір купівлі-продажу, згідно умов п.1. якого громадська організація "Дитячий фонд імені Серафима Саровського" передає у власність (продає), а покупець приватне підприємство "Талія" приймає у власність (купує) нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 108,2 кв.м., що знаходиться за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вул. Жуковського, буд. 17, (надалі Нерухомість).

Крім того, ухвалою господарського суду Одеської області від 25.12.2014р. у справі №916/4171/14 позовну заяву приватного підприємства "Талія" про виселення Одеського дошкільного навчального закладу "Ясла-Садок" №75 Одеської міської ради Одеської області з нежилих приміщень першого поверху, загальною площею 108,2 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 17; вселення приватного підприємства "Талія" у нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 108,2 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 17 - залишено без розгляду.

Також, у період з 1992р. по теперішній час Одеська міська рада як власник спірного майна здійснювала управління майном, а ОДНЗ "Ясла-Садок" №75 Одеської міської ради розмішується в зазначених приміщеннях до теперішнього часу.

З врахуванням наведеного, прокурор, вважає, що відчуження ОДНЗ "Ясла-Садок" №75 порушує охоронювані законом інтереси територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, був змушений звернутись до господарського суду Одеської області із даним позовом.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, з наступних правових підстав.

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій – це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов'язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п'ятої статті 13 цього Кодексу.

Частини 1, 4 ст.202 ЦК України визначають, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

За приписами ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч.1, 4 ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів.

Частина 1 ст.181 ГК України встановлює, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч.1 ст.627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 2 ст.640 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Приписи п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009р. №9 передбачають, що угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Отже, в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (абз.3 п.1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними" №02-5/111 від 12.03.99).

За положеннями абз.5 п.5 Постанови Пленуму ВСУ “Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 06.11.2009р. №9 відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Згідно п.2.10 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013р., якщо чинне законодавство прямо не визначає кола осіб, які можуть бути позивачами у справах, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, господарському суду для вирішення питання про прийняття позовної заяви слід керуватися правилами статей 1 і 2 ГПК. Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими, тому обов'язком позивача, відповідно до ст.33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Одночасно, суд, перевіривши доводи та докази, якими прокурор обґрунтовує позовну вимогу в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу №322 від 31.01.2014р., дійшов висновку про відсутність підстав для правового захисту інтересів територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради в межах даного спору, з огляду на наступне:

Матеріалами справи встановлено, що ухвалу господарського суду Одеської області 25.03.2005р. у справі №17-2-32-2/029251, якою було затверджено мирову угоду від 07.02.2005р. було скасовано, що в свою чергу позбавило "ПІ "Порятунок" права власності на нежилі приміщення першого поверху, загальною площею 108,2 кв.м., що знаходиться в місті Одеса, по вул. Жуковського в буд. №17.

Згідно абз.2 п.10 Постанови Пленуму Верховного суду України №9 від 06.11.2009р. "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" норма частини першої статті 216 ЦК (435-15) не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.

У пункті 27.3 Рекомендацій Вищого господарського суду України від 27.06.2001 зазначено, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, в якій така особа не є стороною. Захист прав такої особи можливий шляхом подання віндикаційного позову. Це узгоджується з вимогами статті 216 Цивільного кодексу України, яка передбачає реституцію при визнанні недійсними договорів і зі змісту якої очевидно, що при визнанні за ініціативою власника недійсним договору, в якому власник не є стороною, майно, яке належить власнику по реституції повинно перейти до особи, що немає жодних прав на це майно.

Отже, для захисту порушеного права власності не потрібно визнавати недійсними правочини, що укладалися третіми особами з приводу спірного майна, оскільки це призведе до правового колапсу, тобто повернення в порядку реституції майна особі, яка не має на нього жодних прав.

З врахуванням наведеного, правові підстави для визнання оспорюваного договору недійсним у суду відсутні, у зв'язку з чим, позовна вимога прокурора про недійсним договору купівлі-продажу №322 від 31.01.2014р. задоволенню не підлягає.

Приймаючи до уваги те, що спірний об'єкт нерухомості, а саме – дошкільний навчальний заклад "Ясла-садок" №75, розташований за адресою: м. Одеса, вул. Жуковського, 17 перебуває у розпорядженні Одеської міської ради та будь-яким особам не передавався, позовна вимоги прокурора про витребування у приватного підприємства "Талія" нежилих приміщень першого поверху, розташованих за адресою м. Одеса, вул. Жуковського, 17, в розмірі частки – 1/1 та повернення територіальній громаді в особі Одеської міської ради нежитлове приміщення першого поверху та напівпідвалу загальною площею 330,06 кв.м. у буд. №17 по вул. Жуковського (дошкільна установа №75) у м. Одеса підлягає судом задоволенню в повній мірі.

Позовна вимоги прокурора щодо визначення порядку виконання судового рішення, вказавши, що воно є підставою для внесення запису про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення першого поверху та напівпідвалу загальною площею 330,06 кв.м. у буд. №17 по вул. Жуковського (дошкільна установа №75) у м. Одеса, задоволенню судом не підлягає, оскільки не направлена на захист та поновлення порушеного права позивача, а є встановленням способу виконання рішення суду по справі, що в свою чергу є невірним способом захисту порушених прав та охоронюваних законом інтересів територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст.44-49 судовий збір в розмірі 1 218,00 грн. слід стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44-49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов прокурора м. Одеси в інтересах держави в особі Одеської міської ради – задовольнити частково.

2. Витребувати у приватного підприємства "Талія" нежилі приміщення першого поверху, розташовані за адресою м. Одеса, вул. Жуковського, 17, в розмірі частки – 1/1 та повернути територіальній громаді в особі Одеської міської ради (65004, м. Одеса, пл. Думська, код ЄДРЮОФОП 26597691) нежитлове приміщення першого поверху та напівпідвалу загальною площею 330,06 кв.м. у буд. №17 по вул. Жуковського (дошкільна установа №75) у м. Одеса.

3. Стягнути з приватного підприємства "Талія" (65026, м. Одеса, вул.Дерибасівська, буд. 14, код ЄДРЮОФОП 32751572) на користь Державного бюджету України (№ рахунку 31210206783008, Отримувач: УК у м. Одесі/Приморський район код отримувача ЄДРПОУ 38016923, Банк отримувача: ГУ ДКСУ в Одеській області, МФО: 828011, код класифікації: 22030001, код ЄДРПОУ господарського суду Одеської області 03499997) 1 218 (одна тисяча двісті вісімнадцять) грн. 00 коп.

4. В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення господарського суду набирає чинності в порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України.

Повний тест рішення складено 09 вересня 2015 р.

Суддя О.В. Цісельський