Рішення № 50083266, 31.08.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31.08.2015

Справа №910/16101/15

За позовом Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова»

До Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України»

про стягнення 382 385,00 грн.

Суддя Спичак О.М.

Представники сторін:

від позивача: Буряк О.І. – представник за довіреністю;

від відповідача: Василенко Н.В. – представник за довіреністю;

В судовому засіданні 31.08.2015 судом у відповідності до статті 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з відповідача 382 385,00 грн. збитків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2015 за вказаним позовом порушено провадження у справі № 910/16101/15, розгляд справи призначено на 17.07.2015.

В судовому засіданні 17.07.2015 продовжено строк вирішення спору на 15 днів, про що винесено відповідну ухвалу, а також оголошено перерву в судовому засіданні до 31.08.2015.

Позивачем через канцелярію Господарського суду міста Києва заявлено клопотання:

- про призначення колегіального розгляду справи № 910/16101/15 з посиланням на ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України;

- про витребування від Пирятинського РВ УМВС України в Полтавській області матеріали кримінальних проваджень № 1213180290000224 за ч. 2 ст. 367 КК України по факту недостачі кукурудзи 3 класу в кількості 152954 кг, належної СТОВ «Дружба-Нова» та № 12013180290000224 відкрите за ч. 1 ст. 191 КК України по факту недостачі зерна кукурудзи врожаю 2012 року на філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Пирятинський комбінат хлібопродуктів».

В судовому засіданні 31.08.2015 суд, розглянувши заявлене позивачем клопотання про призначення колегіального розгляду справи № 910/16101/15, заслухавши думки присутніх представників сторін щодо заявленого клопотання, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Ч. 1 ст. 4-6 Господарського процесуального кодексу України визначено, що справи у місцевих господарських судах розглядаються суддею одноособово. Будь-яку справу, що відноситься до підсудності цього суду, залежно від категорії і складності справи, може бути розглянуто колегіально у складі трьох суддів.

Враховуючи те що категорія спору в справі № 910/16101/15 не викликає тієї складності, яка потребує колегіального розгляду, враховуючи те, що матеріали справи не свідчать про складність наведеної справи, а тому підстави для призначення колегіального розгляду справи – у суду відсутні.

Також, в судовому засіданні 31.08.2015 суд, розглянувши заявлене позивачем клопотання про витребування матеріалів кримінальних проваджень, заслухавши думки присутніх представників сторін щодо заявленого клопотання, дослідивши наявні матеріали справи, дійшов висновку, що заявлене клопотання задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Статтею 38 Господарського процесуального кодексу України визначено, що сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Частиною 4 статті 35 Господарського процесуального кодексу України визначено, що вирок суду в кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що досудове слідство за кримінальними провадженнями № 1213180290000224 та № 12013180290000224 порушених Пирятинським РВ УМВС України в Полтавській області за фактом нестачі зерна кукурудзи, - триває, вироки по наведених справах стосовно винних осіб у нестачі – не винесено, а тому підстави для витребування наведених матеріалів – у суду відсутні.

В судовому засіданні 31.08.2015 представник позивача заявлену у позові вимогу про стягнення 382 385,00 грн. збитків підтримав у повному обсязі, просив суд позов задовольнити. Позов мотивований тим, що на підставі укладеного з відповідачем договору складського зберігання зерна № 35/з від 13.09.2012 позивачем було передано відповідачу на зберігання зерно кукурудзи некласної врожаю 2012 року у кількості 152 954 кг зі строком зберігання до 31.05.2013. Позивач, як під час дії договору, так і після закінчення його дії, звертався до відповідача з вимогами повернути зерно кукурудзи некласної врожаю 2012 року у кількості 152 954 кг, проте, відповідачем не було повернуто позивачу зерно зі зберігання. Крім того, за фактом нестачі належного позивачу зерна, яке зберігалось на філії відповідача, Пирятинським РВ УМВС України в Полтавській області порушено кримінальні провадження № 1213180290000224 та № 12013180290000224. Отже, позивач вважає, що йому завдано збитків в сумі 382 385,00 грн., що складає вартість неповернутого зерна, які підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача. Нормативно в обгрунтування підстав позову позивач посилався на приписи ст. ст. 224 Господарського кодексу України, п.п. 1 п. 1 ст. 951 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача в судовому засіданні 31.08.2015 проти заявлених вимог заперечував, просив суд у задоволенні позову відмовити. У письмовому відзиві на позов в обгрунтування заперечень посилався на те, що позивачем неналежним чином оформлено документацію на повернення продукції. Крім того, відповідно до п. 3.8, 3.9 договору складського зберігання зерна № 35/з від 13.09.2012 відвантаження зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих зерновим складом послуг. А оскільки у позивача наявна непогашена заборгованість в сумі 49 862,02 грн. з оплати послуг по зберіганню продукції за договором складського зберігання зерна № 35/з від 13.09.2012, у відповідача були відсутні підстави для відвантаження позивачу продукції. Таким чином, відповідач вважає, що підстави для покладення на нього відповідальності у вигляді збитків – відсутні.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх представників сторін, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ:

13.09.2012 між відповідачем – ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України», як зерновим складом, та СТОВ «Дружба-Нова», як поклажодавцем, укладено договір складського зберігання зерна № 35/з від 13.09.2012 (далі – договір № 35/з від 13.09.2012), за умовами якого поклажодавець зобов?язується передати, а зерновий склад зобов?язується прийняти на зберігання (зернові, зернобобові, круп?яні, олійні культури) врожаю 2012 року (далі - зерно), надавати додаткові послуги, відповідно до додатку № 1, що є невід?ємною частиною договору, та в установлений строк повернути їх поклажодавцю або особі, зазначеній ним як одержувач, відповідно до якісних показників, передбачених цим договором (п. 1.1).

Умовами договору № 35/з від 13.09.2012 сторони узгодили, що зерновий склад забезпечує знеособлене зберігання зерна за культурами і класами (п. 1.2), зерно, що доставляється на зберігання зерновому складу згідно з цим договором є власністю поклажодавця; зерновий склад не має права продавати або будь-яким іншим чином розпоряджатися зерном поклажодавця, яке знаходиться у нього на зберіганні, до закінчення строку зберігання, передбаченого договором, крім випадків, передбачених п. 4.2.5 договору (п. 1.3), фактичні обсяги зерна, що передаються на зберігання зерновому складу можуть бути визначені лише при безпосередній передачі його на зберігання при оформлення складського документа (п. 1.5).

Пунктом 3.4 договору № 35/з від 13.09.2012 визначено, що вид, кількість і якість прийнятого на зберігання зерна зазначається в складському документі.

Згідно з пунктом 3.7 договору № 35/з від 13.09.2012, за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна, поклажодавець подає письмову заяву (лист-клопотання), в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження. При відвантаженні зерна залізничним транспортом, зерновий склад зобов?язаний розпочати навантаження вагонів не пізніше 10 днів з моменту отримання заявки про відвантаження за умови наявності рухомого складу, з урахуванням графіка відвантаження, що склався на підприємстві та технічних, технологічних і організаційних можливостей зернового складу.

Відповідно до пункту 3.8 договору № 35/з від 13.09.2012, переоформлення зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих зерновим складом послуг, у т.ч. послуги з переоформлення.

Згідно з п. 3.9 договору № 35/з від 13.09.2012, відвантаження зерна проводиться тільки після оплати поклажодавцем фактично наданих зерновим складом послуг із приймання, доробки, зберігання та інших послуг, що виконувались зерновим складом на замовлення поклажодавця та отримання передплати за послуги відвантаження. У разі наявності заборгованості поклажодавця перед зерновим складом за послуг відвантаження на момент прибуття вагонів, поклажодавець відшкодовує зерновому складу всі послуги залізничного транспорту, в т.ч. витрати за простій вагонів.

Пунктом 3.13 договору № 35/з від 13.09.2012 встановлено, що зерно вважається відвантаженим зерновим складом з моменту видання Акта-розрахунку на зерно та підписання сторонами Акта –розрахунку на зерно та складського документа.

Згідно з п.п 4.1.10 п. 4.1 договору № 35/з від 13.09.2012, зерновий склад зобов?язався повернути зерно за першою вимогою поклажодавця у разі, коли передбачений договором строк зберігання не закінчився за умови, якщо поклажодавець за 10 днів до передбачуваної дати відвантаження зерна, подає письмову заяву (лист - клопотання), в якій повинно зазначатись найменування культури, її кількість, якість за класом, група згідно зі стандартами, вид транспорту, залізнична станція призначення, реквізити одержувача, дата відвантаження.

П.п. 4.2.4 та 4.2.5 п. 4.2 договору № 35/з від 13.09.2012, зерновий склад має право у випадку ненадходження коштів від поклажодавця за надані зерновим складом послуги зі зберігання, відвантаження, переоформлення зерна, а також інші послуги, які можуть бути надані зерновим складом у визначений п. 5.6 даного договору строк, зерновий склад має право звернутися до поклажодавця з письмовою претензією. У випадку неотримання від поклажодавця відповіді на претензію у встановлений чинним законодавством строк, зерновий склад має право в односторонньому порядку змінити порядок оплати послуг шляхом зарахування відповідної кількості зерна поклажодавця в рахунок боргу згідно ринкових цін, що діяли на момент надання послуг.

Зерно передається на зберігання протягом строку дії договору, але не пізніше ніж до 31.05.2013. Строк зберігання ранніх зернових – до 31.03.2013. Строк зберігання ріпаку – до 31.10.2012. Строк зберігання кукурудзи – до 31.05.2013 (пункт 7.1 договору № 35/з від 13.09.2012).

Сторонами договору № 35/з від 13.09.2012 було узгоджено додаток № 1: Перелік та вартість послуг зернового складу.

Згідно з складською квитанцією на зерно № 1357 від 12.04.2013, зерновий склад (відповідач) в особі філії «Пирятинський КХП» прийняв на зберігання від поклажодавця (позивача) на підставі договору № 35/з від 13.09.2012 зерно : кукурудзу некласну, рік збирання – 2012, фізичною вагою 152 924 кг, ДСТУ 4525:2006, вологість 13,5, зернова домішка 19,3, сміттєва домішка – 2,0, зберігання знеособлене.

17.04.2013 позивач звернувся до ПАТ Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі «Пирятинський КХП» з листом № 17/04-05, в якому просив відвантажити 18.04.2013 на автомобільний транспорт зерно кукурудзи, яке належить позивачу, в кількості 152 954 кг, що перебуває на зберіганні за договором № 35/з від 13.09.2012.

У відповідь на лист позивача № 17/04-05 від 17.04.2013, ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі філії «Пирятинський КХП» повідомило про те, що під час відвантаження було виявлено нестачу кукурудзи некласної в кількості 152 954 кг, власником якої є позивач, про що філією «Пирятинський КХП» подано до Пирятинського РУ ГУ МВС України в Полтавській області заяву про вчинення кримінального правопорушення та розпочато досудове розслідування обставин.

27.05.2013 позивач звернувся до відповідача з претензією № 27/05-02, в якій посилаючись на те, що зерновим складом допущено нестачу продукції поклажодавця за договором № 35/з від 13.09.2012 у кількості 152 954 кг, вимагав здійснити відшкодування вартості майна, щодо якого допущено нестачу.

Позивач листом вих. № 01/07-14 від 01.07.2014 звернувся до ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі «Пирятинський КХП» з вимогою провести відвантаження на автотранспорт кукурудзи некласної в кількості 152,954т., що належать позивачу та знаходиться на зберіганні згідно договору № 35/з від 13.09.2012.

У відповідь на лист позивача вих. № 01/07-14 від 01.07.2014, ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі «Пирятинський КХП» листом від 03.07.2014 № 529 повідомило про те, що зважаючи на форс-мажорні обставини, які виникли на підприємстві, не має можливості відвантажити кукурудзу в кількості, яка вказана, а також просив відтермінувати відвантаження кукурудзи в кількості 152,954т. до 30.11.2014.

Листом вих. № 28/01-01 від 28.01.2015 позивач просив ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» в особі «Пирятинський КХП» підтвердити наявність на зберіганні кукурудзи некласної в кількості 152,954т, що належать позивачу та знаходиться на зберіганні згідно договору № 35/з від 13.09.2012, а також надати графік відвантаження по днях.

Крім того, позивач у письмових поясненнях вказував на те, що Пирятинським РВ УМВС України в Полтавській області відкрито кримінальні провадження № 1213180290000224 за ч. 2 ст. 367 КК України по факту недостачі кукурудзи 3 класу в кількості 152954 кг, належної СТОВ «Дружба-Нова» та № 12013180290000224 - а ч. 1 ст. 191 КК України по факту недостачі зерна кукурудзи врожаю 2012 року на філії ПАТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» «Пирятинський комбінат хлібопродуктів».

Крім того, позивачем для долучення до матеріалів справи надано довідку відділу агропромислового розвитку Пирятинської районної державної адміністрації від 05.05.2015 № 2-Д/01-12, згідно якої вартість 1 тонни некласної кукурудзи з наступними показниками: вологість 13,5%, зернова домішка 19,3%, сміттєва домішка 2,0% (в т.ч. і урожаю 2012 року) станом на травень 2015 року становить орієнтовно 2 500,00 грн. (з ПДВ).

Як зазначав позивач у позові, після закінчення строку зберігання позивач звертався до відповідача з вимогами повернути зерно кукурудзи некласної врожаю 2012 року у кількості 152 954 кг, проте, відповідачем не було повернуто позивачу зерно зі зберігання, чим позивачу завдано збитки загалом в сумі 382 385,00 грн. (152,954 т. х 2 500,00 грн.), які позивач просив стягнути з відповідача в судовому порядку.

Стаття 175 ч.1 Господарського кодексу України встановлює, що майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до п.1 статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Ч. 1 статті 936 Цивільного кодексу України визначено, що за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Відповідно до ч. 1 статті 946 Цивільного кодексу України, плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання.

Ч. 1 статті 950 Цивільного кодексу України визначено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Ч.1 статті 951 Цивільного кодексу України встановлює, що збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем:

1) у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості;

2) у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Відповідно до п. 24 ст. 1 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» та розділу 3 Положення про обіг складських документів на зерно, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики від 27.06.2003 № 198, складська квитанція є товаророзпорядчим документом, що видається зерновим складом власнику зерна як підтвердження прийняття зерна на зберігання та посвідчення наявності зерна і зобов’язання зернового складу. Підставою для видачі складської квитанції на зерно є угода про зберігання зерна, укладена між зерновим складом та поклажодавцем, та факт прийняття зерна на зберігання.

Згідно з статтею 32 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», зерновий склад зобов'язаний повернути поклажодавцеві або особі, зазначеній ним як одержувач, зерно у стані, передбаченому договором складського зберігання та законодавством.

Ч. 1 статті 33 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», визначає, що за втрату, нестачу чи пошкодження зерна, прийнятого на зберігання, зерновий склад несе відповідальність на підставах, передбачених законодавством.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Вимогами статті 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.\

Статтею 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов'язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути зокрема відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зазнала або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно статті 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України передбачає, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Стаття 225 Господарського кодексу України встановлює, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи викладене, судом встановлено, що на підставі укладеного договору № 35/з від 13.09.2012 позивачем було передано відповідачу на зберігання зерно кукурудзи некласної, врожаю 2012 року у кількості 152 954 кг, що підтверджується складською квитанцією на зерно № 1357 від 12.04.2013. Строк зберігання було узгоджено сторонами до 31.05.2013 (п.7.1 договору № 35/з від 13.09.2012).

Крім того, судом встановлено, що позивач, як під час дії договору (лист № 17/04-05 від 17.04.2013), так і після закінчення його дії (лист № 01/07-14 від 01.07.2014), звертався до відповідача з вимогами повернути зерно кукурудзи некласної врожаю 2012 року у кількості 152 954 кг.

Проте, відповідачем всупереч п. 3.13, п.п. 4.1.10 п. 4.1 договору № 35/з від 13.09.2012, ч. 1 ст. 936 Цивільного кодексу України, ст. 32 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» не було повернуто позивачу зі зберігання зерно (кукурудза некласна, врожаю 2012 року) у кількості 152 954 кг., Акту – розрахунку між сторонами у встановленому договором порядку не підписувалось і доказів протилежного суду станом на момент вирішення спору – не надано.

До того ж, суд враховує і те, що за фактом нестачі належного позивачу зерна, яке зберігалось на філії відповідача, Пирятинським РВ УМВС України в Полтавській області порушено кримінальні провадження № 1213180290000224 та № 12013180290000224.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено свої зобов?язання перед позивачем за договором № 35/з від 13.09.2012 в частині неповернення продукції зі зберігання на вимогу позивача.

В свою чергу, правовим наслідком порушення відповідачем свого зобов?язання перед позивачем за договором № 35/з від 13.09.2012 в частині неповернення продукції зі зберігання на вимогу позивача, а відтак, і способом відновлення порушеного права позивача (обраним останнім самостійно) – є відшкодування позивачу відповідачем понесених збитків у вигляді вартості неповернутої відповідачем зі зберігання продукції (зерна кукурудзи у кількості 152,954 т.), що зокрема узгоджується з приписами ст. ст. 16, 22, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст. 225 225 Господарського кодексу України та ст. 33 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні», і є мірою відповідальності відповідача за порушене зобов?язання.

Судом встановлено, що згідно довідки відділу агропромислового розвитку Пирятинської районної державної адміністрації від 05.05.2015 № 2-Д/01-12, вартість 1 тони некласної кукурудзи з наступними показниками: вологість 13,5%, зернова домішка 19,3%, сміттєва домішка 2,0% (в т.ч. і урожаю 2012 року) станом на травень 2015 року становить орієнтовно 2 500,00 грн. (з ПДВ).

З огляду на викладене, враховуючи те, що стаття 225 Господарського кодексу України відносить до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, вартість втраченого майна, суд дійшов висновку, що позивачу відповідачем завдано збитки загалом в сумі 382 385,00 грн. (152,954 т. (маса переданої на зберігання продукції) х 2 500,00 грн. (орієнтовна вартість 1 тони)), і які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача в судовому порядку.

При цьому, суд враховує, що відповідачем не було надано станом на момент вирішення спору належних та допустимих доказів в розумінні вимог ст. ст. 33. 34 Господарського процесуального кодексу України вжиття необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення, як не надано і доказів на спростування наведених позивачем обставин.

Доводи відповідача про те, що позивачем неналежним чином оформлено документацію на повернення продукції, а також на наявність у позивача перед відповідачем непогашеної заборгованості в сумі 49 862,02 грн. з оплати послуг по зберіганню продукції за договором складського зберігання зерна № 35/з від 13.09.2012, у зв?язку з чим у відповідача були відсутні підстави для відвантаження позивачу продукції – судом відхиляються як безпідставні та необгрунтовані, оскільки наведені обставини жодним чином не спростовують факту нестачі належної позивачу продукції (зерно кукурудзи некласної врожаю 2012 року) у кількості 152 954 кг та порушення відповідачем своїх зобов?язань перед позивачем за договором № 35/з від 13.09.2012 в частині неповернення продукції зі зберігання на вимогу позивача.

Крім того, суд враховує і те, що по-перше, відшкодування збитків не залежить від правильності оформлення позивачем заявок на відвантаження продукції, оскільки правильність оформлення документації пов?язується саме з вимогами відвантажити продукцію.

А по-друге, п.п. 4.2.4 та 4.2.5 п. 4.2 договору № 35/з від 13.09.2012 передбачено право відповідача, у випадку наявності заборгованості позивача за надані послуги, звернутися до останнього з претензією щодо сплати заборгованості і у випадку неотримання відповіді - в односторонньому порядку змінити порядок оплати послуг шляхом зарахування відповідної кількості зерна поклажодавця в рахунок боргу згідно ринкових цін, що діяли на момент надання послуг. Тобто, позивач не позбавлений права вимагати погашення бору як в обумовленому договором порядку, так і окремо - в судовому.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовна вимога позивача про стягнення з відповідача 382 385,00 грн. завданих збитків - є обґрунтованою та законною, була доведена позивачем належними та допустимими доказами, а тому підлягає задоволенню.

Судовий збір згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 44, 49, 75, 82, 83, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, –

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (код ЄДРПОУ 37243279; місцезнаходження: 01033 м.Київ, вул. Саксаганського,1) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Дружба-Нова» (код ЄДРПОУ 31333767; місцезнаходження: 17600 Чернігівська обл., Варвинський район, смт. Варва, вул. Комарова,59) збитки в сумі 382 385 (триста вісімдесят дві тисячі триста вісімдесят п?ять) грн. 00 коп., а також 7 647 (сім тисяч шістсот сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

Видати накази відповідно до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду складено відповідно до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України та набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Дата підписання рішення: 04.09.2015

Суддя Спичак О.М.