Постанова № 50081873, 12.02.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

ПОСТАНОВА

Іменем України

12.02.10 № 3/460/07-АП-13/4/10-АП

суддя Серкіз В.Г.

за позовом: Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Запоріжжя

до відповідачів:

1. Товариства з обмеженою відповідальністю “Індустріал-Січ”, м.Запоріжжя

2. Приватного підприємства “Завод Агромаш”, м. Запоріжжя

про визнання недійсним господарського зобов’язання

Суддя В.Г. Серкіз

Представники:

Від позивача:

Кваснюк-Сандак І.А.

довіреність №

7615/10/10-010

від

02.06.08

Від відповідача-1:

Не з’явився

Від відповідача-2:

Не з’явився

Розглядається позовна заява Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м.Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю “Індустріал-Січ” та Приватного підприємства “Завод Агромаш” про визнання недійсним договору №24/01 від 24.01.2005р.

Представник позивача у судовому засіданні підтримав позовні вимоги.

Відповідача-1 проти позову заперечив. У запереченні на позов зазначив, що вимоги позивача є такими, що суперечать чинному законодавству та не підлягають задоволенню. Його представник у судові засідання не з’явився. Про час та місце судового засідання був попереджений належним чином. Клопотання про розгляд справи без його участі не надходило.

Відповідач-2 у судове засідання не з’явився. Про час та місце судового засідання був попереджений належним чином. Клопотання про розгляд справи без його участі не надходило. Суд визнав за можливе розглянути справу по суті без участі представника відповідача, за наявними у справі матеріалами та поясненнями інших представників сторін.

Визнавши, що спір може бути розглянутий за наявними матеріалами у справі, без участі представників відповідачів, суд розглянувши матеріали справи та заслухавши представника позивача,

В С Т А Н О В И В :

Державною податковою інспекцією у Жовтневому районі м. Запоріжжя проведена виїзна перевірка ТОВ “Індустріал-Січ” з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005р. по 31.03.2006р., про що складений акт перевірки від 24.02.2007р. №17/23-1/33210810.

В ході перевірки встановлено, що ТОВ “Індустріал-Січ” мав взаємовідносини з ПП “Завод Агромаш”, а саме між відповідачами укладено договір №24/01 від 24.01.2005р.

Оплата за поставлену продукцію здійснено у безготівковій формі на загальну суму 2 835 850,00 грн., у тому числі ПДВ 472 641,67грн.

У податковому обліку ТОВ “Індустріал-Січ” по вищенаведеним операціям до складу валових витрат віднесено суму 2 293 225,00 грн.

З метою підтвердження наявності оскаржуваного господарського зобов’язання, оформленого договором №24/01 від 24.01.2005р., ДПІ у Жовтневому районі м. Запоріжжя відібрані пояснення у громадянина Олейника Станіслава Івановича, яки був засновником на час підписання договору №24/01 від 24.01.2005р. та підписував податкові та видаткові накладні.

Відповідно до письмових пояснення наданих Олейником С.І., останній пояснив, що на його ім’я без його відому було зареєстроване ПП “Завод Агромаш”, він не бажав здійснювати ні яку фінансово-господарську діяльність вказаного підприємства та не вів її. Ніякі бухгалтерські документи та інші документи ПП “Завод Агромаш” не підписував та нікого на це не уповноважував.

Суд вважає, що позов не підлягає задоволенню виходячи з наступного:

Позивач, на підставі ст.207, 208 ГК України просить визнати недійсним договір №24/01 від 24.01.2005р., укладений між “Індустріал-Січ” та ПП “Завод Агромаш”.

Позивач зазначає, що спірний договір укладено з метою, яка завідомо суперечила інтересам держави та суспільства, оскільки, укладаючи його ТОВ “Індустріал-Січ” мало намір приховувати отримані за угодою грошові кошти від оподаткування.

На підтвердження своїх вимог податковий орган посилається на сукупність фактичних обставин, а саме:

- заснування та реєстрація ПП “Завод Агромаш” здійснювалась протиправно;

- ТОВ “Індустріал-Січ” завідомо організувало свою діяльність таким чином, щоб уникнути відповідальності за несплату належних податків з коштів, отриманих за спірною угодою, та мало метою за цей же рахунок отримати прибуток;

Позивач вважає, що сукупність зазначених обставин свідчить про те, що уклавши спірний договір, відповідачі завідомо порушили інтереси держави, мали намір ухилитися від сплати податків, і, внаслідок цього, заподіяли шкоди інтересам держави та суспільству. А відтак, відповідача-1 діяв з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства.

Згідно з частиною 1 статті 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною 1 статті 208 ГК України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що відповідно до статті 228 ЦК України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, - нікчемним.

Крім того, за змістом статті 173 ГК України, господарським зобов’язанням визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно ж до статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За статтею 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як зазначено у частині 2 статті 215 цього Кодексу недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Обставини, на які послався позивач, свідчать про нікчемність правочину та визнання такого правочину недійсним не вимагається.

На підставі викладеного, у задоволені позову слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 94, 158-163 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позову відмовити.

Постанова або ухвала суду першої інстанції, якщо інше не встановлено цим Кодексом, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова або ухвала суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Про апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції спочатку подається заява. Обґрунтування мотивів оскарження і вимоги до суду апеляційної інстанції викладаються в апеляційній скарзі.

Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції подається протягом п’яти днів з дня проголошення ухвали. Якщо ухвалу було постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії ухвали. Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом десяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Заява про апеляційне оскарження чи апеляційна скарга, подані після закінчення строків, встановлених цією статтею, залишаються без розгляду, якщо суд апеляційної інстанції за заявою особи, яка їх подала, не знайде підстав для поновлення строку, про що постановляється ухвала.

Постанова підготовлена у повному обсязі і підписана 12.02.2010р.

Суддя В.Г. Серкіз