Рішення № 50080111, 03.09.2015, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Леніна, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

03.09.2015 Справа № 905/829/15

Суддя господарського суду Донецької області Гринько С.Ю. при секретарі судового засідання Предко А.В., розглянувши матеріали за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СДМ Груп» м.Харків до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничні машини Дружківський машинобудівний завод» м.Дружківка про стягнення 147208,21грн. і зустрічного позову про стягнення штрафу в сумі 17 230,20грн. за порушення строку поставки.

За участь представників сторін:

від позивача – Ткаченко Ю.О. – довірен. від 02.09.2015р., Шевченко Д.С. – довір. від 02.03.2015р.

від відповідача – Калініна О.Д. – довіреність від 12.05.2015р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач 09.07.2015р. звернувся з позовною вимогою про стягнення з відповідача 147208,21грн., з яких: загальний борг в сумі 83 700,00грн. за несплачені редуктори поставлені відповідно до специфікацій №1 і №2 до договору № ДрМЗ/390-14Г від 23.01.2015 та нараховані за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання штраф в сумі 5 859,00грн., пеня в сумі 12 555,00грн. і відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України 3%річних в сумі 1031,92грн., 30 048,30грн. інфляційні витрати, проценти за користування грошовими коштами у розмірі 9559,00грн.

У зв’язку із зміною курсу інфляції за червень 2015року, позивач збільшив суму позову в частині нарахування інфляційних втрат за період з лютого по червень включно до 30503,29грн.

На вимогу господарського суду позивачем надана довідка Управління державного казначейства служби України у м.Харкові, яка підтверджує надходження коштів до державного бюджету додатково сплаченого судового збору.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач посилається на невиконання відповідачем грошових зобов’язань, визначених договором поставки № ДрМЗ/390-14Г від 24.10.14р.

У відзиву на позов № 3-1/75 від 04.08.2015р. відповідач визначив своє заперечення проти заявленого позову в частині стягнення пені, штрафу в розмірі 7% та процентів за користування чужими коштами за наступним: пеня нараховується за прострочку платежу в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Оскільки договором не передбачено стягнення пені, штрафу і процентів за користування чужими коштами у зв’язку з простроченням виконання грошових зобов’язань, у позивача відсутнє право вимагання стягнення цих сум.

До початку розгляду справи 28.07.2015р. від відповідача надійшла зустрічна позовна заява про стягнення з ТОВ «СДМ Груп» м.Харків 17230,20грн. штрафу за порушення строку поставки товару. В тексті позовної заяви позивач просив суд прийняти заяву до розгляду і відстрочити сплату судового збору до ухвалення рішення суду.

29.07.2015р. господарський суд ухвалив прийняти зустрічний позов до розгляду з відстрочкою сплати судового збору.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач посилається на те, що відповідно до специфікації №1 від 24.10.2014р. позивач замість поставки товару у листопаді 2014р. поставив товар 23 січня 2105р., про що свідчить видаткова накладна № РН-0000010, а відповідно до специфікації № 2 від 15.12.2014р. поставка повинна була здійснена у грудні 2014р., а здійснена 23 січня 2015р., про що свідчить видаткова накладна № РН-0000011. Пунктом 5.2 Договору передбачена сторонами відповідальність за порушення строків виконання обов’язків (у тому числі строків поставки), за що постачальнику нарахована неустойка в розмірі 0,1% вартості непоставленого у строк товару, а за прострочку поставки понад 30 днів - додатково нараховано штраф у розмірі 7% вартості непоставленого у визначений строк товару.

Відповідач за зустрічним позовом не погоджується з вимогами позову, вважаючи його безпідставним за наступним: 19.12.2014року водій автомобільного транспорту, в якій були завантажені редуктори за специфікацією № 1 прибув на місто відвантаження в м.Дружковка для передачі товару уповноваженій особі позивача. Позивач відмовився від отримання редукторів і машина з вантажем повернулась на підприємство постачальника. Цей факт підтверджується поясненням водія, товарно-транспортною накладною (додаток до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні), листом ТОВ «СДМ Груп» за № 191214/3Р від 1912.14р., в якому постачальник повідомляє покупця, що ним виготовлені за специфікацією № 1 редуктори типа 1Ц2У-400Н-20-11-Ц-У2 в кількості 3шт були доставлені на завод, однак за відмовою від їх прийняття, редуктори були повернуті. Цим листом, постачальник повідомив покупця, що з їх боку виконанні умови договору щодо поставки редукторів за специфікацією № 1 і про те, що редуктори за спеціфікацією № 2 теж готові до відвантаження 24.12.2014р. для чого запросили транспорт у покупця – ТОВ «Гірничі машини –ДрМЗ».

05.08.2015р. позивач надав суду письмове клопотання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все майно та грошові кошти, що знаходяться на банківських рахунках ТОВ «Гірничі машини «ДрМЗ» в межах заявленої до стягнення суми.

У клопотанні позивача відмовлено за відсутністю сплати заяви про забезпечення позову в порядку і розмірі, визначеному п.п.13 п.2 ст. 4 Закону України « Про судовий збір» і відсутності обґрунтованості для забезпечення позову як вимагає ст.66 Господарського процесуального кодексу України.

12.08.2015р. ТОВ «Гірничі машини «ДрМЗ» надало клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів для проведення договорів сторонами з питання добровільного врегулювання спору шляхом укладення мирової угоди.

Клопотання задоволено. 13.08.2015року ухвалою суду продовжений строк розгляду справи на 15 днів відповідно до ст.69 ГПК України.

З’ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, господарський суд, заслухавши пояснення всіх представників сторін -

ВСТАНОВИВ:

Предметом первісного позову є стягнення заборгованості, яка виникла з грошових зобов’язань, взятих на себе відповідачем за договором № ДрМЗ/390-14Г від 24.10.2014р. і за невиконання цих зобов’язань нарахованих пені, штрафу, річних за користування коштами, 3% річних і інфляційних втрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, виконуються на підставі договорів.

Сторонами підписаний 24.10.2014р. договір № ДрМЗ/390-14Г, за яким постачальник (позивач) поставляє, а покупець (відповідач) приймає і оплачує на умовах договору продукцію, кількість, асортимент і ціна якої зазначені в специфікаціях.

За своїм змістом та правовою природою цей договір є договором поставки та підпадає під правове регулювання норм статті 712 ЦК України та статей 264-271 ГК України. В частині, що не суперечить Договору, до вказаного правочину також застосовуються норми ЦК України, які регулюють правила купівлі-продажу (статті 655-697 ЦК України).

Господарський суд встановлює факти, за якими сторони прийняли на себе зобов’язання, зокрема здійснення поставки товару і виконання грошового зобов’язання - сплатити прийнятий товар в узгодженні сторонами строки.

Розділом 4 договору «Порядок розрахунків, загальна сума договору» сторони встановили, що порядок оплати наступний: 50% - передоплата, 50% - в термін 10 календарних днів з дати поставки кожної конкретної узгодженої в специфікації партії товару. За п.3.1 «узгодженою партією товару» за наступним договором являється кількість і асортимент товарів, вказаних в конкретній специфікації.

Встановлений факт, що позивачем здійснена поставка товару (редукторів) за найменуванням, кількістю і ціною у відповідності з вимогами специфікацій № 1 від 24.10.2014р. на загальну суму 137400,00грн. і № 2 від 15.12.2014р. на суму 15000,00грн. Факт поставки підтверджується видатковими накладними від 23.01.2015р. і № РН-0000010, № РН-0000011.

Розділом 4 договору «Порядок розрахунків, загальна сума договору» сторони встановили, що порядок оплати наступний: 50% - передоплата, 50% - в термін 10 календарних днів з дати поставки кожної конкретної узгодженої в специфікації партії товару. За п.3.1 «узгодженою партією товару» за наступним договором являється кількість і асортимент товарів, вказаних в конкретній специфікації.

Платіжним дорученням № 4110 від 27.11.2014року відповідач перерахував позивачу 68700,00грн. як передоплату за товар. Решта вартості отриманого обладнання 83700грн. (152400 – 68700) залишилась несплаченою до наступного часу.

За умовами статті 193 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону і укладеного договору.

Враховуючи, що відповідач отримав від позивача редуктори без будь-яких зауважень, господарський суд задовольняє вимогу позивача в частині стягнення боргу в сумі 83700грн. в повному обсязі, оскільки відповідно до припису частини першої статті 692 ЦК України покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Оскільки відповідач не розрахувався за отриману продукцію, тому це стало підставою для нарахування пені за період прострочення оплати з 03 лютого по 02 липня 2015року в сумі 12555,00грн. і штрафу в розмірі 7% від простроченої суми в розмірі 5859,00грн.

Вирішуючи законність підстав для нарахування неустойки, господарський суд встановлює насамперед, якими правовими нормами регулюються правовідносини щодо нарахування штрафних санкцій. Ними є приписи статей 230-234, 343 Господарського кодексу України.

Так, згідно зі статтею 230 штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Положеннями стаття 231 визначено розмір штрафних санкцій, а саме в ній серед інших положень вказано, що законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Поряд з цим, за статтею 343 того ж Кодексу платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється тільки за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 5.2 договору сторони передбачили, що за порушення строків виконання зобов’язань Постачальник сплачує неустойку в розмірі 0.1% вартості непоставлених товарів за кожний день прострочення, а за прострочку більше 30 днів Постачальник додатково сплачує штраф в розмірі 7% вказаної вартості. Тобто цим пунктом сторони передбачили відповідальність Постачальника, а не Покупця товару.

Закон України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання» є спеціальною нормою по відношенню до загальних норм, які передбачені Цивільним кодексом і застосовується до господарських відносин щодо грошових зобов’язань лише за умови, якщо договором прямо передбачений вид і розмір неустойки за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання.

Оскільки сторонами не узгоджений вид відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов’язання і його розмір, вимога позивача щодо стягнення пені в розмірі 5859,00грн. і штрафу в розмірі 12555,00грн. безпідставна.

Несвоєчасне виконання грошового зобов’язання явилося підставою для застосування позивачем ст.625 Цивільного кодексу України для нарахування інфляційних втрат в сумі 30503,29грн. за період з лютого по червень включно 2015року і 3% річних за період з 03.02.2015р. по 02.07.2015р. в сумі 1031,92грн.

Згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування на суму боргу не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Інфляційні нарахування входять до складу грошового зобов’язання. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов’язання. Індекс інфляції – це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць; відтак прострочення платежу за період часу, менший за місяць, не тягне за собою інфляційних нарахувань.

Поряд з цим, сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Оскільки договором (специфікаціями) встановлений строк, протягом якого повинно бути виконано грошове зобов»язання, і доведено факт його порушення, позивач правомірно вимагає стягнення інфляційних втрат за період прострочення оплати прийнятого товару і 3% річних від простроченої суми. Господарський суд після перевірки нарахування сум, вважає їх доведеними і такими, що підлягають стягненню в повному обсязі.

Позивач просить стягнути з відповідача проценти за користування чужими коштами в розмірі облікової ставки НБУ з 03.02.2015року відповідно до ч.3 ст.692 Цивільного кодексу України в сумі 9559,00грн.

Вирішуючи ці вимоги, господарський суд бере до уваги викладене у постанові Верховного Суду України від 30 травня 2011року «Про стягнення процентів за несвоєчасне погашення заборгованості за товарним кредитом за договором купівлі-продажу». Право передбачити в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи з дня передання товару продавцем, надано сторонам ч. 5 ст. 694 ЦК України, яка регулює правовідносини, пов'язані з продажем товару в кредит, та узгоджується із свободою договору, встановленою ст.627 ЦК України, коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Якщо сторони не передбачили в договорі обов'язок покупця сплачувати проценти на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, застосовуються норми діючого закону.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною третьою статті 692 ЦК України передбачено, що у разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами. Ця правова норма є спеціальною і поширює свою дію лише на правовідносини, пов’язані з купівлею-продажем товару, або на правовідносини, до яких згідно із чинним законодавством застосовуються положення про купівлю-продаж.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Оскільки встановлений факт прострочення відповідачем строку грошового зобов’язання, який надавав право відповідачу сплачувати отриманий товар з відстрочкою оплати у визначений специфікаціями час, господарський суд, перевіривши нарахування суми, вважає її доведеною, а тому такою, що підлягає стягненню в сумі 9559,00грн.

Приймаючи до уваги, що первісний позов виник з вини відповідача, на нього покладаються судові витрати в розмірі пропорційно стягнутої суми.

Предметом зустрічного позову є стягнення з позивача штрафу в сумі 17230,20грн. за порушення строку поставки.

Нарахована сума штрафу складається з:

- штрафу за несвоєчасну поставку продукції за специфікацією № 1 від 24.10.2014р. в розмірі 0,1% в сумі 7282,20грн. за 53 дня (з 01.02.2014р. по 22.01.2015р.);

- штрафу за несвоєчасну поставку продукції за специфікацією № 2 від 15.12.2014р. в розмірі 0,1% в сумі 330,00грн. за 22 дня (з 01.01.2015р. по 22.01.2015р.);

- штрафу за прострочення поставки продукції понад 30 днів за специфікацією № 1 від 24.10.2014р. розмірі 7% вартості поставленої з прострочкою продукції в сумі 9618,00грн.

Оцінюючи правомірність підстав на нарахування штрафів за несвоєчасну поставку товару, господарський суд виходить з наступного:

За договором відповідно до специфікації №1 від 24.10.2014р. позивач первісного позову (далі за текстом – Постачальник) зобов’язався поставити визначену продукцію в листопаді 2014року наступним чином: позиції 1-2 поставити за умови DDP в редакції «Інкотермс-2000» - м.Дружківка, вул.Леніна, а позиції 3-5 за умови EXW «Інкотермс-2000» - склад «ТОВ «СДМ Груп» м.Харків, пл.Повстання, буд.7/8).

Пунктом 5.2 Договору передбачена сторонами відповідальність за порушення строків виконання обов’язків (у тому числі строків поставки) у вигляді неустойки в розмірі 0,1% вартості непоставлених товарів за кожен день прострочки, а за прострочку поставки понад 30 днів - додатково нараховується штраф у розмірі 7% вартості непоставленого у визначений строк товару.

Доведено факт, що автомобільним транспортом Постачальника були доставлені виготовлені редуктори відповідно до специфікації № 1 на суму 137400,00грн., але замість поставки у листопаді 2014р. здійснена поставка 23 січня 2105р., про що свідчить видаткова накладна № РН-0000010, тобто з простроченням в 53 дня.

Відповідно до специфікації № 2 від 15.12.2014р. поставка повинна була здійснена у грудні 2014р., а здійснена 23 січня 2015р., про що свідчить видаткова накладна № РН-0000011, тобто з про строчкою поставки в 19 днів (з урахуванням 1, 2, 7 січня святкових днів).

Відповідач за зустрічним позовом не погоджується з вимогами позову, вважаючи його безпідставним за наступним: 19.12.2014року водій автомобільного транспорту, в якій були завантажені редуктори за специфікацією № 1 прибув на місце відвантаження в м.Дружковка для передачі товару уповноваженій особі позивача. Позивач відмовився від отримання редукторів і машина з вантажем повернулась на підприємство постачальника. Цей факт підтверджується поясненням водія, товарно-транспортною накладною (додаток до Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні), листом ТОВ «СДМ Груп» за № 191214/3Р від 1912.14р., в якому постачальник повідомляє покупця, що ним виготовлені за специфікацією № 1 редуктори типа 1Ц2У-400Н-20-11-Ц-У2 в кількості 3шт були доставлені на завод, однак за відмовою від їх прийняття, редуктори були повернуті. Цим листом, постачальник повідомив покупця, що з їх боку виконанні умови договору щодо поставки редукторів за специфікацією № 1 і про те, що редуктори за специфікацією № 2 теж готові до відвантаження 24.12.2014р. для чого запросили транспорт у покупця – ТОВ «Гірничі машини –ДрМЗ».

Оцінююючи вимоги і заперечення, господарський суд встановив, що в специфікації № 1 сторони узгодили вид поставки – позиція 1-2 DDP – місто Дружківка, вулиця Леніна, позиції 3-5 EXW в редакції «Інкотермс-2000» ТОВ «СДМ Груп», місто Харків, пл. Повстання, буд. 7/8).

Правила «Інкотермс-2000» встановлює, що EXW покладає на продавця мінімальні зобов»язання на відміну від терміну DDP, який передбачає максимальні зобов`язання продавця.

Листом № 221014/1Р від 22.10.14 року позивач (постачальник) повідомив покупця про можливість поставити продукцію визначену специфікаціями №1 від 24.10.2014 року і №2 від 15.12.2014 року с переліком найменувань редукторів та зазначеними цінами і строками поставки.

З вище викладеного вбачається, що сторони передбачили здійснення поставки шляхом самостійного вивозу покупцем редукторів, так і шляхом передання їх за місцем знаходження відповідача.

Якщо матеріальні цінності, що поставляються, підлягають перевезення автомобільним транспортом, обов’язковим є оформлення визначене законодавством документів на вантаж (частина перша ст.57 ЗУ «Про автомобільний транспорт»). Таким документом є товаротранспортна накладна, що відповідає типовій формі, затверджений спільним наказом Міністерства статистики та Міністерства транспорту.

Подорожній лист № 000228 від 19.12.2014 року і товаротранспортна накладна № РН-0001912 від 19 грудня 2014 року підтверджують факт, що автомобілем МАЗ АХ6548АН о 9.00 годині було доставлено з ТОВ «СДМ Груп» редуктори до м.Дружківка, але у зв’язку з тим, що відповідач в усній формі відмовився прийняти редуктори, вантаж автомобіля о 17.30 год. 19.12.2014 року був повернутий на склад позивача.

Позивач не надав докази, що він намагався отримати вказані редуктори у позивача після отримання повідомлення продавця (позивача) про готовність до відвантаження редукторів.

Відповідно до ст.ст. 615, 617 – у разі порушення зобов’язання однією стороною, друга сторона має право в повному обсязі або частково відмовитись від зобов’язання, якщо це вказано договором або законом. Особа яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося, зокрема, внаслідок випадку.

Суд вважає, що таким випадком є відмова покупця – відповідача від отримання редукторів привезених на його склад продавцем (позивачем) у строки визначені договором.

Приймаючи до уваги, що:

- по специфікації №1 поставка повинна була бути здійсненна до кінця листопада 2014 року, прострочення поставки вважається з 1 грудня 2014 по 18 грудня 2014 року, за що нараховується штраф у розмірі 0,1% від суми 137400,00 грн. за 18 днів, яка складає 2473,20 грн.;

- по специфікації №2 поставка повинна була бути здійсненна до кінця грудня 2014 року. Прострочення поставки за цією специфікацією не доведена.

Оскільки прострочення поставки більш як за 30 днів не було, підстава в частині стягнення штрафу в розмірі 7% вважається недоведеною.

За вище зазначеним господарський суд вважає, що вимога позивача за зустрічним позовом підлягає задоволенням частково в сумі 2473,20 грн., в решті позову відмовляється за не доведеністю підстав.

Відповідно до ст.ст.47,49 ГПК судові витрати за зустрічним позовом покладаються на відповідача в розмірі пропорційно стягнутої суми.

На підставі ст.ст.526,530,546,549,610,612,625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 67,193 Господарського кодексу України та, керуючись статтями 60, 49, 82, 84, 81-1, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд –

ВИРІШИВ :

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «СДМ Груп» м.Харків про стягнення 143208,21 грн. з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничні машини Дружківський машинобудівний завод» м.Дружківка частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничні машини Дружківський машинобудівний завод», ЄДРПОУ 37696090106, м.Дружківка Донецька обл. – 84205, вул. Леніна, 7 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СДМ Груп» ЄДРПОУ 36456673 м.Харків майд. Повстання, 7/8 заборгованість в сумі 83700,00 грн., 3% річних в сумі 1031,92 грн., інфляційні втрати в розмірі 30503,29 грн., за користування чужими коштами в розмірі 9559,00 грн., судові витрати в розмірі 2495,88 грн., в решті відмовити за недоведеністю підстав.

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничні машини Дружківський машинобудівний завод» про стягнення 17230,20 грн. неустойки з Товариства з обмеженою відповідальністю «СДМ Груп» м.Харків частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «СДМ Груп» ЄДРПОУ 36456673 м.Харків майд. Повстання, 7/8 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гірничні машини Дружківський машинобудівний завод», ЄДРПОУ 37696090106, м.Дружківка Донецька обл. неустойку в розмірі 2473,20 грн. і судові витрати в розмірі 262,25 грн., в решті відмовити за недоведеністю підстав.

Суддя С.Ю. Гринько