Рішення № 50063874, 08.09.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 360/2285/14 Головуючий у І інстанції Додатко В.Д. Провадження № 22-ц/780/4144/15 Доповідач у 2 інстанції Кашперська Т. Ц.Категорія 1 08.09.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

08 вересня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Кашперської Т.Ц.,

суддів Ігнатченко Н.В., Фінагєєва В.О.,

за участю секретаря Нагорної Г.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 26 травня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Бородянської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки,

заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У вересні 2014 року позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом про скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки. Заявлені вимоги мотивувала тим, що 16 серпня 2000 року на підставі рішення виконавчого комітету Бабинецької селищної ради № 53 від 29 липня 1997 року її батько отримав державний акт на право приватної власності на землю, яким йому передана у власність земельна ділянка пл. 0,4706 га. по АДРЕСА_1 Згідно договору дарування від 08 лютого 2002 року їй на праві власності належить 57/100 частин жилого будинку з надвірними будівлями та спорудами за цією ж адресою, що належали її батьку ОСОБА_5 З 2002 року вона проживала з батьком та доглядала за ним, ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. 08 грудня 2004 року Бородянською державною нотаріальною конторою видано її сестрі ОСОБА_4 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадковим майном є вся земельна ділянка їхнього батька; також ОСОБА_4 отримала у спадщину 43/100 частин зазначеного будинку. Вважає, що свідоцтва про право на спадщину за заповітом підлягають скасуванню, оскільки є незаконними, не враховують перехід права власності на частину земельної ділянки після набуття нею права власності на частину будинку та порушують її права на обовязкову частину спадкового майна. Уточнивши позовні вимоги в березні 2015 року, просила скасувати свідоцтва ОСОБА_4 про право на спадщину за заповітом від 08 грудня та 10 грудня 2004 року, визнати за позивачем право власності на 0,26847 га. (57/100) земельної ділянки по АДРЕСА_1, на ? частину від 43/100 частини (0,05053 га.) земельної ділянки по АДРЕСА_1 для ведення особистого селянського господарства в порядку спадкування за законом (обовязкова частка), визнати за позивачем право власності на ? частину від 43/100 частин будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом (обовязкова частка).

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 26 травня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Позивач ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне зясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення Бородянського районного суду Київської області від 26 травня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Разом із тим рішення суду першої інстанції даним вимогам закону не відповідає.

Із матеріалів справи колегія суддів вбачає, що ОСОБА_5 є батьком ОСОБА_2 та ОСОБА_4

16 серпня 2000 року ОСОБА_5 отримав державний акт на право приватної власності на землю НОМЕР_1, яким на підставі рішення виконавчого комітету Бабинецької селищної ради № 53 від 29 липня 1997 року йому передано у приватну власність земельну ділянку пл. 0,4706 га. у смт. Бабинці Бабинецької селищної ради, з яких для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд пл. 0,1500 га. та ведення особистого підсобного господарства 0,3206 га. Державний акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 426.

08 лютого 2002 року ОСОБА_2 отримала у власність на підставі договору дарування 57/100 частин житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходяться в АДРЕСА_1. В користування обдарованої перейшли приміщення 1-5 пл. 22,1 кв.м., 1-6 пл. 22,9 кв.м., 1-7 пл. 3,8 кв.м., 1-8 пл. 5,0 кв.м., ІV пл. 8,6 кв.м., під а погріб; ганок; ? частина сараю Б, навіс З, ? частина колодязя № 1, хвіртка № 5, ворота № 6, огорожа № 7, що складає 57/100 частин всього будинковолодіння.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер.

08 грудня 2004 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за яким спадкове майно складається з приватизованої земельної ділянки в розмірі 0,4706 га., яка розташована на території смт. Бабинці Бабинецької селищної ради Бородянського району Київської області.

10 грудня 2004 року ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, за яким спадкове майно складається з 43/100 частини житлового будинку з відповідною частиною надвірних будівель, що знаходиться в АДРЕСА_1, розташований на земельній ділянці пл. 4706 кв.м.

Згідно довідки Управління Пенсійного фонду України в Голосіївському районі м. Києва від 19 червня 2008 року № 2315, ОСОБА_2 перебуває на обліку в управлінні і отримує пенсію за віком з 29 грудня 2003 року.

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 22 січня 2010 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Київської області від 15 квітня 2010 року за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи Бородянський районний відділ Київської регіональної філії ДП «Центр ДЗК», Бабинецька селищна рада, ОСОБА_6 про визнання права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд та ведення особистого селянського господарства, в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. Підставою для відмови в задоволенні позову суд вважав те, що позивач не оспорює право власності спадкодавця на спірні земельні ділянки, і що вона, проживаючи в м. Києві, знаючи про смерть свого батька, не вчинила жодних дій щодо прийняття спадщини.

Листом Бородянської районної державної нотаріальної контори від 20 вересня 2014 року № 1401-02-14 повідомлено ОСОБА_2, що після померлого ОСОБА_5 заведена спадкова справа № 573 за 2004 рік. Згідно заповіту, посвідченого 12 вересня 2003 року виконкомом Бабинецької селищної ради за Р№ 129, ОСОБА_5 все належне йому на день смерті майно заповів ОСОБА_4 Оскільки ОСОБА_2 заяви про прийняття спадщини після померлого ОСОБА_5 у визначений законом шестимісячний строк не подавала, в будинку АДРЕСА_1 зареєстрована з червня 2010 року, вона вважається такою, що спадщину не прийняла.

Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, обєктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що згідно заповіту, посвідченого 12 вересня 2003 року виконкомом Бабинецької селищної ради за Р№ 129 ОСОБА_5 все належне йому майно на день смерті заповів ОСОБА_4 08 грудня 2004 року Бородянською державною нотаріальною конторою спадкоємцю за заповітом ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право на спадщину на 43/100 частки житлового будинку АДРЕСА_1, земельну ділянку пл. 0,4706 га., яка розташована на території смт. Бабинці Бородянського району.

Однак такий висновок суду, на думку колегії суддів, є неповним, лише констатує встановлені судом фактичні обставини справи, із нього не вбачається, із чого суд виходив, відмовляючи в задоволенні позову.

Всупереч вимогам ст. 215 ЦПК України судом не наведено мотивів, з яких суд вважає встановленою наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, бере до уваги або відхиляє докази, застосовує зазначені в рішенні нормативно-правові акти.

Крім того, суд застосував до спірних правовідносин ч. 1 ст. 120 ЗК України, не звернувши уваги, що станом на день укладення договору дарування діяла інша редакція даної статті.

Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалено в результаті неповного зясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду по рішенню відсутні, воно не може залишатися в силі і підлягає скасуванню.

Оцінюючи доводи позивача, якими обґрунтовані позовні вимоги, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 120 ЗК України в редакції станом на 08 лютого 2002 року на момент дарування позивачу частини будинку при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» розяснено, що при переході права власності на будівлі та споруди за цивільно-правовими угодами, укладеними до 1 січня 2002 р., згідно з положеннями чинної до цієї дати статті 30 ЗК до набувача від відчужувача переходить належне йому право власності або право користування земельною ділянкою, на якій розташовані будівлі та споруди, якщо інше не передбачалось у договорі відчуження. Після 31 грудня 2001 р. в таких випадках право власності на земельну ділянку або її частини могло переходити відповідно до статті 120 ЗК 2001 року на підставі цивільно-правових угод, а право користування на підставі договору оренди, укладених відповідно відчужувачем або набувачем.

Однак, оскільки у договорі дарування від 08 лютого 2002 року переходу права власності на земельну ділянку не передбачено, доводи позивача щодо отримання нею права власності на 57/100 частин земельної ділянки є безпідставними і вимогам закону не відповідають, і, відповідно, помилковою є позиція позивача, що ОСОБА_5 не міг в заповіті розпорядитися всією земельною ділянкою, частина якої відповідно до договору дарування належала їй.

При цьому не підлягає застосуванню ч. 1 ст. 120 ЗК України, на яку посилається ОСОБА_2 у позові та апеляційній скарзі в редакції, яка прийнята Законом від 05 листопада 2009 року, оскільки відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги скасування свідоцтв про право на спадщину за заповітом із підстав переходу права власності на спірну земельну ділянку та визнання на неї права власності за позивачем не ґрунтуються на вимогах закону, не знайшли підтвердження в судовому засіданні та не підлягають задоволенню.

Крім того, позивач претендує на обовязкову частку спадщини після смерті ОСОБА_5 як непрацездатна дочка спадкодавця.

Дійсно, відповідно до ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обовязкова частка).

Разом із тим, право на обовязкову частку спадщини невідємно повязане із прийняттям спадщини особою, яка має на неї право.

Згідно п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» той зі спадкоємців, який має право на обовязкову частку у спадщині та проживав разом із спадкодавцем на день його смерті, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо у визначеному законом порядку не відмовився від неї.

Відповідно до ст. ст. 1268, 1269 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Згідно із ч. ч. 1, 6 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Фізична особа може мати кілька місць проживання.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Водночас згідно із ч. 1 ст. 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобовязані протягом десяти днів після прибуття до нового місця проживання зареєструвати місце проживання. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена з одночасним зняттям з реєстрації попереднього місця проживання.

За змістом положень ст. 29 ЦК України та ст. ст. 2, 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» особа може мати декілька місць проживання, однак проведенням реєстрації свого місця проживання у конкретному жилому приміщенні особа сама визначає його як постійне місце проживання.

Згідно паспортної відмітки з реєстраційного обліку в Голосіївському РУ ГУМВС України в м. Києві ОСОБА_2 знята лише 10 червня 2010 року та з 16 червня 2010 року зареєстрована у АДРЕСА_1.

Крім того, рішенням Бородянського районного суду Київської області від 22 січня 2010 року встановлено те, що позивач, проживаючи в м. Києві, знаючи про смерть свого батька, не вчинила жодних дій щодо прийняття спадщини.

Згідно із п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у звязку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.

Звертаючись до суду із позовом в жовтні 2014 року та після уточнення позовних вимог в березні 2015 року ОСОБА_2 не просила встановити факт спільного проживання із спадкодавцем.

Колегія суддів враховує, що рішенням Бородянського районного суду Київської області від 09 червня 2015 року за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа Бородянська державна нотаріальна контора про встановлення факту спільного проживання заяву ОСОБА_2 задоволено та встановлено факт постійного проживання ОСОБА_2 з її батьком ОСОБА_5 на момент його смерті.

Разом із тим, станом на час розгляду справи 26 травня 2015 року даний факт судом не встановлювався і вказане рішення від 09 червня 2015 року судом першої інстанції не оцінювалося, відтак наявність зазначеного вище рішення суду про встановлення факту постійного проживання висновків суду першої інстанції не спростовують.

Крім того, ОСОБА_2 під час апеляційного оскарження надано будинкову книгу, згідно якої ОСОБА_2 та ОСОБА_5 користуються будинком АДРЕСА_1 із 08 лютого 2002 року, однак дані докази не підтверджують та не спростовують обставини, на які посилається позивач.

Відповідно до ч. 2 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі позовного провадження, для підтвердження своїх вимог або заперечень зобовязані подати усі наявні у них докази до або під час попереднього судового засідання, а якщо попереднє судове засідання у справі не проводиться - до початку розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України апеляційний суд досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було неправомірно відмовлено, а також нові докази, неподання яких до суду першої інстанції було зумовлено поважними причинами.

Відтак колегія суддів не приймає рішення Бородянського районного суду Київської області від 09 червня 2015 року, ухвалене після прийняття оскаржуваного рішення 26 травня 2015 року, як доказ по даній справі.

Отже, оскільки ОСОБА_2 на час смерті спадкодавця була зареєстрована за іншим місцем проживання, вимог про встановлення факту спільного проживання із спадкодавцем не заявляла, нею не було доведено прийняття спадщини відповідно до вимог ст. 1268 ЦК України, тому не можна вважати, що вона прийняла спадщину у встановленому законом порядку, а відтак відповідачами не порушено її право на обовязкову частку в спадщині.

Посилання апеляційної скарги на часткове визнання позову відповідачем ОСОБА_4 відхиляються колегією суддів, оскільки стосуються справи, за якою прийнято рішення від 22 січня 2010 року, а в письмових запереченнях ОСОБА_4 проти даного позову та апеляційної скарги не вбачається визнання позову взагалі.

Таким чином колегія суддів відмовляє ОСОБА_2 в задоволенні позову, заявленому в даному обсязі.

За таких обставин рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного зясування обставин, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи та зроблені із порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України є підставами для його скасування із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 26 травня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити ОСОБА_2 в задоволенні позову до Бородянської державної нотаріальної контори, ОСОБА_4 про скасування свідоцтва про право на спадщину та визнання права власності на частину будинку та земельної ділянки.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Кашперська Т.Ц.

Судді: Ігнатченко Н.В.

Фінагєєв В.О.