Постанова № 50060757, 08.09.2015, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

08.09.2015р. справа №908/3190/15

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого:

суддів

Попков Д.О.

Стойка О.В., Чернота Л.Ф.

при секретарі судового засідання

Максимовій О.Ю.

за участю представників сторін:

від позивача:

Кравець О.О. (за довіреністю від 19.08.2015р.);

від відповідача:

Ботов М.Г. (за довіреністю від 24.10.2014р.)

розглянувши у відкритому

судовому засіданні апеляційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя», м. Запоріжжя

на рішення господарського суду

Запорізької області

від

07.07.2015р.(повний текст підписано 24.07.2015.)

по справі

№908/3190/15 (суддя Серкіз В.Г.)

за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем», м.Запоріжжя

до

Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя», м. Запоріжжя

про

визнання недійсною додаткової угоди до договору

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем», м. Запоріжжя (Позивач) звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя», м. Запоріжжя (Відповідач) про визнання недійсною додаткової угоди № 1 від 07.04.2014р. до договору перевезення № 2 від 13.03.2012р.

Також від Позивача надійшла заява про забезпечення позову, в якій він просить суд забезпечити позов, шляхом зупинення стягнення на підставі наказу про примусове стягнення, виданого Господарським судом Запорізької області, від 26.05.2015р. по справі №908/4313/14.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 07.07.2015р. позовні вимоги були задоволені в повному обсязі - визнано недійсною додаткову угоду № 1 від 07.04.2014р. до договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя». В задоволенні заяви про вжиття заходів до забезпечення позову було відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду вмотивовано тим, що Додаткова угода №1 від 07.04.2014р. до договору перевезення № 2 від 13.03.2012р. була підписана неналежним представником Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» - директором Козієм Р.В., який на дату підписання спірної угоди перебував у відпустці, передавши всі повноваження виконуючому обов’язки директора Клименку К.М., а подальше погодження цієї угоди в порядку ст.241 Цивільного кодексу України не відбулося.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя», не погодившись з прийнятим рішенням суду, звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2015р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Підставами для скасування рішення суду першої інстанції Апелянт зазначає наявність у підписанта спірної угоди з боку Позивача відповідних повноважень в силу статусу директора та необізнаність Відповідача щодо наявності обмежень і фактичне схвалення спірної угоди з боку Позивача шляхом проставлення на підписі відбитку печатки Товариства.

За результатами автоматизованого розподілу справи сформовано колегію суддів у наступному складі: головуючий (суддя-доповідач) Попков Д.О., суддів Стойка О.В. та Радіонова О.О.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 20.08.2015р. порушене апеляційне провадження із призначенням розгляду скарги на 08.09.2015р. о 11.30год.

Розпорядженням секретаря Другої судової палати від 08.09.2015р., у зв'язку із перебуванням судді Радіонової О.О., у відпустці, її у складі судової колегії було змінено на суддю Черноту Л.Ф.

Судове засідання апеляційної інстанції здійснювалось з фіксацією у протоколі судового засідання у порядку розгляду апеляційної скарги, встановленому ст.ст. 4-4, 81-1, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.

Представник Скаржника у судовому засіданні 08.09.2015р. підтримав доводи і вимоги апеляційної скарги та представлених письмових пояснень до неї.

Представник Позивача у судовому засідання 08.09.2015р. проти апеляційної скарги заперечував, підтримуючи аргументи наданого через канцелярію суду відзиву.

Відповідно до ст.101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали господарської справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції зазначає наступне:

Як було встановлено місцевим судом та вбачається із матеріалів справи 13.03.2012р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя» (Перевізник) було укладено договір перевезення № 2 (Договір а.с.а.с. 11-14) відповідно до п.1.1 якого Перевізник здійснює перевезення вантажів відповідно до заявок до пунктів призначення та видавати іх Вантажоодержувачам, а Замовник зобов'язується своєчасно сплачувати Перевізнику за перевезення вантажів встановлену цим договором плату.

Відповідно до п.1.2. Договору, обсяг, терміни відправлення та доставки вантажів визначаються за домовленістю сторін і відображаються у заявці на кожне перевезення.

Згідно з п.4.2 оплата вартості робіт Перевізника здійснюється не пізніше десятого числа наступного місяця на підставі рахунку, пред’явленого Перевізником у відповідності з Актами приймання-передачі наданих послуг, та наданням усіх необхідних документів, пов’язаних з оплатою вартості провізної плати.

Відповідно до п.9.3 Договору, зміна або доповнення умов Договору можлива за наявності згоди обох сторін Договору, виконана у формі окремого (додаткового) договору, укладеного у письмовій формі і підписаного належними представниками Сторін.

Наказом № 67 від 01.06.2006р. на посаду директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» на підставі протоколу загальних зборів учасників №17 від 30.05.2006р. з 01.06.2006р. було призначено Козія Романа Володимировича (а.с.16).

Підписавши додаткову угоду від 07.04.2014р. до Договору перевезення сторони дійшли до згоди викласти п.4.2 Договору в новій редакції, а саме: «Строк оплати Замовником вартості послуг Перевізника – до 10 травня 2014р.»

Разом із тим, відповідно до Наказу № 28.03.14/02-К від 28.03.2014р. (а.с.17) Козій Р.В. відбув у відпустку без збереження заробітної плати з 01.04.2014р. по 14.04.2014р. включно на 14 календарних днів і на час свого перебування у відпустці призначив виконуючого обов’язки директора Кліменка К.М. з правом укладення та підписання від імені Товариства угод та першого підпису господарсько-фінансових та розпорядчих документів Товариства.

Загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем», результат проведення яких оформлено протоколом №31/03-14 від 31.03.2014р. (а.с.а.с. 18-20), були прийняті рішення:

- звільнити Козія Р.В. з посади директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» з 14.04.2014р. за власним бажанням та призначити на посаду директора Товариства Кліменко К.М;

- здійснити передачу печаток, штампів, статутних та інших документів Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» від Козія Р.В. Кліменку К.М. у строк до 15.04.2014р.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя» звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою про стягнення заборгованості за Договором перевезення у сумі 74757,05грн., з яких 62874,70грн. - основного боргу, 847,52грн. – 3% річних, 8034,83 грн. – суми індексу інфляції, 3000,00грн. - збитків, витрачених на юридичні послуги. Рішенням Господарського суду Запорізької області від 21.01.2015р. по справі №908/4313/14 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя» були задоволені частково – стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» 62874,70грн. - основного боргу, 847,52грн. – 3% річних, 7417,83грн. – суми індексу інфляції. В іншій частині позовних вимог було відмовлено (а.с.а.с.24-29).

Отже, Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що дану Додаткову угоду №1 від 07.04.2014р. було підписано неналежним суб’єктом – директором Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» Козієм Р.В., який відповідно до Наказу №28.03.14/02-К відбув у відпустку без збереження заробітної плати з 01.04.2014р.-14.04.2014р. включно, та на час перебування його у відпустці з 01.04.2014р.-14.04.2014р. було призначено тимчасово виконуючого обов’язків директора Товариства в особі Кліменка К.М., на якого було покладено здійснення повноважень директора з правом укладення та підписання від імені Товариства угод та першого підпису господарсько-фінансових та розпорядчих документів.

Водночас, з боку Відповідача цю угоду підписано генеральним директором Козій О.А., яка є учасником - засновником ТОВ «Авто Лайф Запоріжжя» разом із Козієм Р.В. (а.с.а.с.55, 64), зареєстрованим з ним за однією адресою.

При цьому, зі змісту відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с.а.с.45-53) вбачається, що станом на дату підписання спірної угоди керівником і підписантом без будь-яких обмежень повноважень за статутом, визначався саме Козій Р.В., тоді як Кліменка К.М. було визначено керівником і підписантом лише з 15.04.2014р.

В свою чергу, згідно Статуту Позивача в редакції змін, зареєстрованих 08.10.2013р. (а.с.а.с.31-44), керівник Товариства без довіреності представляє його інтереси у стосунках з іншими суб’єктами та укладає договори і угоди (п.11.12 Статуту), а призначається і звільняється з цієї посади зборами учасників товариства (п.11.11 Статуту). Наразі, Статут Позивача в означений редакції не містить жодних застережень щодо обмеження чи тимчасового припинення означених повноважень керівника через перебування у відпустці.

За таких обставин, місцевий суд задовольнив позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» в повному обсязі, встановивши факт підписання додаткової угоди неналежним суб’єктом, що має наслідком визнання її недійсною.

Оцінюючи правильність застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального законодавства в контексті встановлених обставин, апеляційний суд зазначає наступне:

З урахуванням обраного способу судового захисту та наведених підстав позову, предметом доказування та судового дослідження в межах означеної справи є наступна сукупність обставин: наявність або відсутність у Козія Р.В. повноважень на укладання спірної угоди на визначну дату її підписання, а якщо такі обмеження повноважень були, то чи не мало місце подальшого погодження угоди з боку Позивача уповноваженою особою, і чи був Відповідач обізнаний про такі обмеження.

Як зазначено ч.1 ст.92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов’язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Виходячи із наявних у справі матеріалів, таким органом, управненим укладати спірну угоду (виходячи з її змісту та правової природи), є виконавчий орган, що усоблюється директором, яким був на дату підписання цієї угоди саме Козій Р.В.

Наразі, ані Статут Позивача, ані положення діючого цивільного законодавства, що регламентує повноваження виконавчих органів товариства не містять жодних застережень відносно можливості запровадження обмежень у встановлених Статутом повноважень керівника шляхом видання цим керівником наказу про признання виконуючого обов’язки і перебування у відпустці. Дійсно, підставою набуття Козієм Р.В. повноважень з представництва Позивача в межах, визначених Статутом для керівника, є акт органу управління ТОВ «ДП Автосистем» - рішення загальних зборів його учасників, що охоплюється визначеними в ч.3 ст.237 Цивільного кодексу України підставами виникнення представництва і така підстава втратила свою чинність лише з 15.04.2014р. шляхом прийняття загальними зборами учасників іншого рішення в межах своєї виключної компетенції. Правильність такого висновку судової колегії підтверджується змістом абз.1 ч.2 і ч.3 ст.19 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», з яких не вбачається наказ керівника про своє вибуття у відпустку є рішенням уповноваженого органу управління товариства, яке змінює коло осіб, що мають право без довіреності діяти від імені Товариства та запроваджує обмеження щодо певних повноважень чинного керівника, які (зміни) в протилежному випадку, мали б бути обов’язкові відображені у відомостях Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців.

Апеляційний суд наголошує, що призначення наказом виконуючого обов’язки директора Позивача не є передорученням у розумінні ст.240 Цивільного кодексу України, оскільки окремі повноваження юридичної особи, які здійснюються її директором, надаються іншій фізичний особі, яка директором не є, шляхом видачі довіреності як це передбачено ч.2 ст.244 цього Кодексу та узгоджується із пп.8) п.11.12. Статуту Позивача, та у будь-якому разі не впливає на статус Козія Р.В. як керівника із відповідним обсягом повноважень на час своєї відпустки, який (статус) визначений рішенням загальних зборів і може бути змінений (припинений) лише ними.

Визначивши власний наказ Козія Р.В. №28.03.14/02-К від 28.03.2014р. про вибуття у відпустку без збереження заробітної плати і призначення виконуючого обов’язки директора у якості підстави, що припинило (обмежило) на період відпустки визначені статусом керівника повноваження, місцевий суд, фактично за такими наслідками безпідставно ототожнив повноваження виконавчого органу з видачі наказів із повноваженнями загальних зборів учасників з формування і встановлення складу виконавчого органу, які в силу ч.1 ст.99 Цивільного кодексу України та пп.3) п.11.3 Статуту Позивача є виключною компетенцією вищого органу управління Товариством.

Апеляційний суд також зазначає, що статус виконавчого органу товариства, порядок його набуття і втрати регламентується саме нормами цивільного законодавства, тоді як перебування у відпустці без збереження заробітної плати та взагалі і її наслідки визначаються за змістом ст.84 Кодексу законів про працю України та ст.ст.25, 26 Закону України «Про відпустки» є категоріями трудового законодавства. В свою чергу, за змістом ч.1 ст.1 та ст.4 Цивільного кодексу України цивільні відносинами регламентуються саме цивільним законодавством, яке може згідно ч.1 ст.9 цього Кодексу субсидіарно регламентувати трудові відносини, тоді як навпаки – застосування трудового законодавства до цивільних відносин – наразі не передбачено.

Таким чином, апеляційний суд вважає, що на час підписання спірної додаткової угоди Козій Р.В., незалежно від перебування у відпустці, як керівник Позивача в силу свого статусу згідно Статуту був цілком уповноважений на укладання такої угоди, що усуває необхідність дослідження та правової оцінки доводів відносно подальшого погодження угоди в порядку ст.241 Цивільного кодексу України та обізнаності Відповідача щодо перебування Козія Р.В. у відпустці у контексті положень абз.2 ч.3 ст.92 цього Кодексу, які в розглядуваному випадку не підлягають застосуванню.

Беручи до уваги висновок щодо наявності повноважень у Козія Р.В. як у керівника на укладання спірної угоди, та відсутність за змістом позову та оскаржуваного судового рішення обґрунтування наявності будь-яких інших підстав, які б згідно ч.1 ст.215 Цивільного кодексу України могли мати наслідком визнання спірної угоди недійсною, апеляційний суд, констатуючи порушення з боку місцевого суду наведених вище норм матеріального права, задовольняє апеляційну скаргу - скасовує в порядку п.4 ч.1 ст.104 Господарського процесуального кодексу України оскаржуване рішення та прийняттям нового відмовляє у задоволені юридично неспроможних позовних вимог.

Відповідно до ст.49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви відносяться на його рахунок, а витрати Відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги мають бути Позивачем компенсовані.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя», м. Запоріжжя на рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2015р. (повний текст підписано 24.07.2015р.) у справі №908/3190/15 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Запорізької області від 07.07.2015р.(повний текст підписано 24.07.2015.) у справі №908/3190/15 скасувати у повному обсягу.

3. Прийняти нове рішення у справі №908/3190/15, яким відмовити у задоволені позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем», м. Запоріжжя до Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя», м. Запоріжжя про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 07.04.2014р. до договору №2 перевезення від 13.03.2012р.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ДП Автосистем» (69050, м. Запоріжжя, вул. Космічна, 121-В, ідентифікаційний код 32297969) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Авто Лайф Запоріжжя» (69037, м. Запоріжжя, просп. Леніна, буд.212, кв.51, ідентифікаційний код 37407831) витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 609грн.

5. Доручити Господарському суду Запорізької області видати наказ на примусове виконання цієї постанови апеляційного суду, оформивши його у відповідності до вимог ст.18 Закону України «Про виконавче провадження».

6. Постанова апеляційної інстанції набирає сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

Головуючий суддя: Д.О. Попков

Судді: В.О. Стойка

Л.Ф. Чернота

Надруковано 5 прим.: 1.Позивачу; 2. Відповідачу; 3. У справу; 4. ДАГС; 5. ГСЗО