Рішення № 50058909, 02.09.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.09.15 Справа№ 914/2062/15

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Чеботар Є.О.

Позивач: Публічне акціонерне товариство “Львівобленерго” (79026, вул.Козельницька, 3, м.Львів; ідентифікаційний код 00131587)

Відповідач-1: Військова частина А-4324 (81100, с.Липники, Пустомитівський район, Львівська область; ідентифікаційний код 07928969)

Відповідач-2: Квартирно-експлуатаційний відділ м.Львова (79016, вул.Шевченка, 3-А, м.Львів; ідентифікаційний код 07638027)

про стягнення заборгованості

ціна позову: 164638,12грн.

Представники:

Позивача: Луцик С.В. – представник (довіреність №502-4144/2 від 18.12.14р.);

Відповідача-1: Івахів Р.М. – представник (довіреність №350/486/1/1180 від 26.08.2015р.); Нирка С.Г. – представник (довіреність №350/486/1/1181 від 26.08.2011р.);

Відповідача-2: Куцак В.Л. – представник (довіреність №6702 від 29.12.2014р.).

ВСТАНОВИВ:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Публічного акціонерного товариства “Львівобленерго” до Військова частина А-4324 (Відповідач-1) та Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова (Відповідач-2) про стягнення 32444,84грн. пені, 9218,77грн. – 3% річних та 122974,51грн. – інфляційних втрат.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 26.06.2015р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 07.07.2015р. Розгляд справи відкладався з причин та підстав викладених в ухвалах від 07.07.2015р., 17.07.2015р. та 28.07.2015р. у відповідності до вимог ст.69 ГПК України, строк розгляду справи продовжено терміном на 8 днів.

07.07.2015р. ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі, на підставі клопотання представника Позивача №2888/15 для участі у розгляді справи в якості Відповідача-2 залучено Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова.

Представникам Сторін по явці оголошено права та обов’язки, визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровані Сторонам (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області, наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень та письмові повідомлення про оголошення ухвал) зазначено, що права та обов’язки сторін визначені ст.ст.20, 22, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надійшло.

Представник Позивача в судове засідання з’явилась, позовні вимоги підтримала повністю, надала пояснення з обґрунтуванням наявності підстав для стягнення з Відповідача заборгованості. 06.07.2015р. від представника Позивача надійшла довідка №27751/15 у якій зазначено повідомлення про відсутність підстав передбачених п.2 ч.1 ст.62 ГПК України. 07.07.2015р. надійшло клопотання №2888/15 про залучення для участі у розгляді справи в якості Відповідача-2 - Квартирно-експлуатаційний відділ м. Львова з додатками, згідно опису, яке судом задоволено. Того ж дня, надійшло клопотання №2911/15 про виправлення описки, яке за своїм змістом є клопотанням про збільшення розміру позовних вимог, в задоволенні якого судом відмовлено. 20.07.2015р. надійшло клопотання №29959/15 про долучення документів до матеріалів справи з додатками, згідно опису. 02.09.2015р. надійшло клопотання №3901/15 про збільшення розміру позовних вимог, яке судом задоволено. Суд оглянув та долучив до матеріалів справи подані документи.

Представники Відповідача-1 в судове засідання з’явились, проти позову заперечили з підстав наведених у запереченні №35927/15 поданому до суду 27.08.2015р.

Представник Відповідача-2 в судове засідання з’явилась, проти позову заперечила з підстав наведених у відзиві долученому до матеріалів справи заявою №36201/15 від 31.08.2015р. поданою на виконання вимог ухвали суду від 28.07.2015р. з додатками, згідно опису. 24.07.2015р. надійшло клопотання про продовження строку розгляду справи терміном на 8 календарних днів, яке судом задоволено. Суд оглянув та долучив до матеріалів справи подані документи.

Стосовно стягнення пені у сумі 32444,84грн., просила її зменшити у зв’язку з скрутним матеріальним становищем Відповідача-2 та необхідністю значного фінансування Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції, посилаючись на обґрунтування викладені у відзиві на позовну заяву.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, сторін зобов’язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Крім того, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4-7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

В судовому засіданні суд оглянув оригінали документів, долучених до матеріалів справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Розглянувши документи і матеріали, подані до суду, заслухавши пояснення представників Сторін, з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, суд встановив наступне:

Публічне акціонерне товариство “Львівобленерго” перейменоване з Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго” відповідно до вимог Закону України “Про акціонерні товариства”, що підтверджується, зокрема, п.1.1. статуту Публічного акціонерного товариства “Львівобленерго”, нова редакція якого зареєстрована 27.04.2012р.

27.06.2008р. між Відкритим акціонерним товариством “Львівобленерго” (правонаступником якого є Позивач) (Постачальник) та Військовою частиною А-4324 (Споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії №90528 (надалі-Договір), відповідно до п.1.1 якого, Постачальник продає електричну енергію Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю зазначеною в додатку №9 “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами Договору. Точка продажу електричної енергії: зазначена в додатку №6 “Однолінійна схема”.

Відповідно до п.2.3.3 Договору, Споживач зобов’язується оплачувати Постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами додатків №2 “Порядок розрахунків” та №9 “Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”; здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею Постачальника та електроустановками Споживача згідно з додатком №7а (7б) “Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії” (п.2.3.4).

Як зазначено в п.2 Додатку №2 від 20.01.2009р. до Договору, розрахунковим періодом вважається період з 15 числа попереднього місяця до 14 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у Договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальником електричної енергії.

У п.4 Додатку №2 від 20.01.2009р. до Договору зазначено, що остаточний розрахунок Споживача за електричну енергію спожиту протягом розрахункового періоду здійснюється на підставі виставленого Постачальником електричної енергії рахунка відповідно до даних про фактичне споживання електричної енергії визначеного за показами розрахункових засобів обліку, які фіксуються у терміни, передбачені договором, та/або розрахунковим шляхом у випадках, передбачених ПКЕЕ. Під час визначення суми платежу остаточного розрахунку за поточний розрахунковий період враховуються суми проведеної в попередніх та поточному розрахункових періодах оплати споживання електричної енергії за поточний розрахунковий період.

Приписами п.4.2.1 Договору встановлено, що Споживач несе відповідальність за внесення платежів, передбачених Договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до п. 7 Додатку №2 від 20.01.2009р. до Договору, у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених Договором, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Пунктом 9.3 Договору передбачено, що спірні питання та розбіжності виконання умов Договору, щодо яких Сторонами не буде досягнуто згоди, вирішуються у порядку, встановленому законодавством України.

У п.9.4 Договору зазначено, що Договір набирає чинності з дня його підписання і укладається на строк до 31.12.2008 року; Договір вважається щоразу продовженим на наступний календарний рік, якщо за місяць до закінчення терміну дії Договору жодною із Сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов. В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази повідомлення однією із Сторін іншої про припинення його дії або перегляд його умов.

Згідно доводів Позивача, викладених у позовній заяві та підтверджених у судовому засіданні, Відповідачем отримано під підпис рахунки Позивача на оплату за використану електричну енергію (рахунки наявні в матеріалах справи). Проте, як пояснив представник Позивача, зазначені вище рахунки Відповідачем оплачувались із порушенням термінів здійснення платежів.

Відповідно до позовної заяви та представлених Позивачем розрахунків пені, 3% річних та інфляційних втрат за Договором, заборгованість Відповідача перед Позивачем становить 164638,12грн.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази відсутності 164638,12грн. заборгованості у Відповідача перед Позивачем за Договором чи здійснення повної або часткової оплати такого.

04.03.2010р. між ВАТ “Львівобленерго” (правонаступником якого є Позивач) (Кредитор), Військовою частиною А-4324 (Боржник, Відповідач-1) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Львова (третя особа у договорі, Відповідач-2) укладено Договір №10/189 про виконання обов’язку боржника іншою особою.

Пунктом 1 Договору № 10/189 передбачено, що у відповідності до ст.528 ЦК України, Боржник покладає, а Третя особа приймає на себе обов’язок виконання всіх грошових зобов’язань Боржника перед Кредитором по оплаті за активну та реактивну електричну енергію, понадлімітне споживання електричної енергії, пеню, 3 % річних, інфляційні, згідно з Договором про постачання електроенергії №90528, укладеним між Кредитором і Боржником.

Станом на момент розгляду справи в судовому засіданні доказів розірвання або визнання недійсним договору від 04.03.2010р. №10/189 сторонами суду не заявлено та не подано.

Відповідно до частини першої статті 528 ЦК України виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.1 ГПК України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов’язання, які виникають між суб’єктами господарювання або між суб’єктами господарювання і негосподарюючими суб’єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов’язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов’язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” № 14 від 17.10.2013р. встановлено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п. 4.2 Постанови).

У ч.1 ст.230 Господарського кодексу України зазначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст.ст.1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Частинами 1 та 3 статті 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст.550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.

Приписами ч.3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ч.1 ст.275 ГК України, за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно ст.714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

У ч.1 ст.612 Цивільного Кодексу України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щодо стягнення 32444,84грн. пені.

У п.4.2.1 Договору встановлено, що Споживач несе відповідальність за внесення платежів, передбачених Договором, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати. Сума пені зазначається у розрахунковому документі окремим рядком.

Відповідно до п. 7 Додатку №2 від 20.01.2009р. до Договору, у разі несвоєчасної оплати платежів, обумовлених Договором, Постачальник електричної енергії проводить Споживачу нарахування пені, суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 3% річних від простроченої суми.

Згідно з ст.ст.549, 611, 625 Цивільного кодексу України, ст.230 Господарського кодексу України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Частиною 6 ст.232 Господарського кодексу України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Приписами ч.2 ст.343 ГК України, встановлено, що платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін; розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що розмір пені, розрахований Позивачем вірно.

Так, відповідно до п.2 Додатку №2 від 20.01.2009р. до Договору, розрахунковим періодом вважається період з 15 числа попереднього місяця до 14 числа поточного місяця (включно) та прирівнюється до календарного. Розрахунки за електричну енергію проводяться споживачем виключно грошовими коштами на зазначений у Договорі поточний рахунок із спеціальним режимом використання Постачальником електричної енергії.

Відповідно до ч.1 ст.613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Перевіривши правильність розрахунку пені суд зазначає, що розмір пені, розрахований Позивачем вірно, не перевищує подвійного розміру облікової ставки НБУ.

У відзиві №4708 від 28.08.2015р. (долучений до матеріалів справи заявою №36201/15 від 31.08.2015р. поданою на виконання вимог ухвали суду від 28.07.2015р.), Відповідач просить суд зменшити розмір пені, посилаючись на п.3 ст.83 ГПК України, ст.233 ГК України та ст.551 ЦК України.

З даного приводу суд зазначає, що відповідно до ч.1 ст.233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Відтак, беручи до уваги те, що в матеріалах справи відсутні доводи про завдані збитки, суд не вправі застосовувати наведену норму законодавства при вирішенні даного спору.

Проте, суд зазначає, що відповідно ч.2 ст.233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Приписами ч.3 ст.551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що порушення Відповідачем зобов’язання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин.

Крім того, відповідно до п.3 ст.83 ГПК України, приймаючи рішення, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Винятковість в даному випадку обґрунтовується тим, що Відповідач належить до державного сектору, відтак вина, за яку настає відповідальність у вигляді стягнення пені, Відповідача є неповною, оскільки проведення ним розрахунків за Договором залежить, в тому числі, від державного фінансування.

Додатковою підставою для зменшення розміру пені Відповідач-2 зазначає важке матеріальне становище у Міністерстві оборони України та необхідність значного фінансування Збройних Сил України під час проведення антитерористичної операції.

Пунктом 2.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р. передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням господарського суду (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України, пункт 3 статті 83 ГПК). У вирішенні пов'язаних з цим питань господарському суду слід враховувати викладене в підпункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами), а також в абзацах першому-четвертому пункту 9 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 № 7 "Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України" (з подальшими змінами). Судовий збір в разі зменшення судом розміру пені покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення такого розміру.

У пункті 3.17.4 підпункту 3.17 пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (з подальшими змінами) № 18 від 26.12.2011р. зазначено, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України. У резолютивній частині судового рішення зазначається про часткове задоволення позову і розмір суми неустойки, що підлягає стягненню. Судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки.

При цьому, діючим законодавством не передбачено необхідності звернення відповідача до суду з заявою про зменшення неустойки, а також не обмежено суд в розмірах зменшення неустойки (постанова Вищого господарського суду України від 21.08.2013р. у справі №911/571/13-г).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі ступінь вини Відповідача, винятковість випадку та те, що матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази того, що порушення Відповідачем зобов’язання завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру пені на 50%, а відтак, до стягнення підлягає 16222,42грн. пені.

Щодо стягнення 9218,77грн. 3% річних та 122974,51грн. інфляційних.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає, що такий розрахований Позивачем правильно.

Враховуючи вищенаведене, перевіривши правильність розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що в частині стягнення 9218,77грн. 3% річних та 122974,51грн. інфляційних позовні вимоги підлягають до задоволення.

Відповідно до вимог ст.4.-7 Господарського процесуального кодексу України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

02.09.2015 року у відповідності до вимог ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний, з врахуванням вихідних, 07.09.2015р.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Відповідача-2.

Виходячи з наведеного та керуючись нормами ст.ст. 4-3, 4-7, 20, 22, 28, 32, 33, 34, 36, 43, 49, 69, 75, 82-87, 115-116 ГПК України, - суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Квартирно-експлуатаційного відділу міста Львова (79016, вул.Шевченка, 3-А, м.Львів; ідентифікаційний код 07638027) на користь Публічного акціонерного товариства “Львівобленерго” (79026, вул.Козельницька, 3, м. Львів; ідентифікаційний код 00131587) 16222,42грн. пені, 9218,77грн. 3% річних, 122974,51грн. інфляційних нарахувань та 3292,76грн. судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.