Рішення № 50058317, 07.09.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2015

Справа №915/621/15

За позовом

Державного виробничо-технічного підприємства «Граніт»

до

1. Військової частини А2637

2. Військової частини А4068

3. Міністерства оборони України

про

стягнення 19 455,74 грн.

Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:

Мастюк Є.П.

від відповідача 1:

Нурберг О.А.

від відповідача 2:

не з’явився

від відповідача 3:

Полтєв Є.О.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляді господарського суду Миколаївської області перебувала справа №915/621/15 за позовом Державного виробничо-технічного підприємства «Граніт» (надалі – «Підприємство») до Військової частини А2637 про стягнення 19 455,74 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання умов договору про закупівлю товарів за державні кошти №19 від 02.12.2013 р. позивач здійснив поставку товару, а відповідач як правонаступник покупця за таким договором належним чином грошове зобов’язання по оплаті поставленого товару не виконав, у зв’язку з чим виникла заборгованість у розмірі 19 455,74 грн.

Ухвалою господарського суду Кіровоградської області від 25.06.2015 р. залучено до участі у справі в якості відповідачів 2 та 3 Військову частину А4068 та Міністерство оборони України, справу №915/621/15 передано за підсудністю до господарського суду міста Києва.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.07.2015 р. справу №915/621/15 передано на розгляд судді Босому В.П.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 09.07.2015 р. справу прийнято до свого провадження суддею Босим В.П. та призначено її до розгляду на 27.07.2015 р.

27.07.2015 р. до канцелярії суду представником відповідача 1 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач 1 проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що він не являється правонаступником відповідача 2, а відтак не повинен відповідати за його зобов’язаннями, в тому числі, які ґрунтуються на договорі №19 від 02.12.2013 р.

Судове засідання 27.07.2015 р. не відбулося, у зв’язку з чим ухвалою господарського суду міста Києва від 04.08.2015 р. розгляд справи призначено на 26.08.2015 р.

Розгляд справи 26.08.2015 р. не відбувся та був перенесений на 07.09.2015 р.

Представник позивача в судове засідання з’явився, на виконання вимог ухвали суду надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав повністю.

В судове засідання представник відповідача 1 з’явився, вимоги ухвали суду виконав, надав пояснення по справі, проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на викладені у відзиві на позовну заяву обставини.

В судове засідання представник відповідача 2 не з’явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується опублікованим на офіційному веб-порталі «Судова влада України» повідомленням.

Відповідно до п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 05.06.2014 р. № 01-06/745/2014 «Про деякі питання практики застосування у судовій практиці Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» неможливість надсилання будь-яких поштових відправлень на адресу учасників судового процесу, які знаходяться на тимчасово окупованих територіях України, повинна бути підтверджена відповідною довідкою (листом) підприємства зв'язку.

Форму відповідного документа законодавчо не визначено. Отже, ним може бути будь-який документ, виданий (надісланий) будь-якому адресатові підприємством зв'язку за підписом керівника (заступника керівника, іншої уповноваженої особи) такого підприємства, що свідчив би про неможливість пересилання поштової кореспонденції до Автономної Республіки Крим і міста Севастополя. Листом Київська міська дирекція Управління державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта» № 30-626 від 23.06.2014 р. на лист Господарського суду міста Києва від 16.06.2014 р. № 04-18/149 щодо пересилання поштових відправлень до АР Крим та м. Севастополь повідомлено, що в зв'язку із силовим захопленням АР Крим та м. Севастополь та блокуванням поштового зв'язку УДППЗ «Укрпошта» на території півострову усіх об'єктів поштового зв'язку УДППЗ «Укрпошта» на території, півострову, національний оператор змушений тимчасово припинити прийом і доставку пошти в напрямку до АР Крим та м. Севастополь до врегулювання ситуації. Вказано, що на даний час приймання поштових відправлень до АР Крим та м. Севастополь об'єктами поштового зв'язку ДППЗ «Укрпошта» не здійснюється.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач 2 повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Представник відповідача 3 в судове засідання з’явився, на виконання вимог ухвали суду надав відзив на позовну заяву, проти задоволення заявлених до нього позовних вимог заперечував з огляду на те, що дія Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» не розповсюджується на правовідносини, що стали підставою даного позову, а відтак у Міністерства оборони України не виник обов’язок відповідати за зобов’язаннями Військової частини А4068 за договором №19 від 02.12.2013 р.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судовому засіданні складався протокол згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.12.2013 р. між Військовою частиною А4068 (покупець) та Підприємством (продавець) було укладено договір про закупівлю товарів за державні кошти №19 (надалі – «Договір»).

Відповідно до п. 1.1 Договору продавець зобов’язується у 2013 році поставити покупцю товар, зазначений в п. 1.2 цього договору, а покупець – прийняти і оплатити такий товар.

За змістом п. 1.2 Договору найменування товару: діоди 6Д16Д-Р. Номенклатура, асортимент та кількість товару зазначені у специфікації (додаток №1 до договору).

Згідно з п. 3.1 Договору ціна цього договору становить 19 455,74 грн. з ПДВ, а відповідно до п. 4.1 розрахунки проводяться шляхом оплати покупцем фактично отриманого товару протягом 30 днів після підписання сторонами видаткової накладної та пред’явлення продавцем рахунка на оплату товару, але не пізніше 31.12.2013 р.

На виконання умов Договору позивач поставив, а Військова частина А4068 прийняла товар згідно специфікації до Договору а суму 19 455,74 грн., що підтверджується накладною №77 від 20.12.2013 р.

Спір у справі виник у зв’язку із неналежним, на думку позивача, виконанням грошового зобов’язання по оплаті поставленого згідно Договору товару, у зв’язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі суму 19 455,74 грн.

Договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (накладною №77 від 20.12.2013 р.) підтверджується передача відповідачу 2 товару згідно Договору на загальну суму 19 455,74 грн.

Статтею 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 4.1 Договору, відповідач був зобов’язаний розрахуватися за отриманий товар протягом 30 днів після підписання сторонами видаткової накладної.

Таким чином, строк виконання грошового зобов’язання відповідача 2 зі сплати грошових коштів у розмірі 19 455,74 грн. на момент подання позовної заяви настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача 2 грошового зобов’язання по сплаті на користь позивача на підставі Договору за переданий товар. Відповідачем 2 вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Військовою частиною А4068 обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення її від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Військової частини А4068 заборгованості у розмірі 19 455,74 грн. є правомірними та обґрунтованими, а тому задовольняються судом.

В частині позовних вимог Підприємства до Військової частини А2637 необхідно відмовити, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження факту правонаступництва юридичної особи відповідача 2.

Більш того, листом т.в.о. командувача Військово-Морських Сил Збройних Сил України №154/4/47 від 23.06.2015 р. підтверджується, що Військова частина А4068 на момент розгляду справи не розформована тане припинена як юридична особа, а Військова частина А2637 не є її правонаступником.

Крім того, стосовно позовних вимог до Міністерства оборони України суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов'язань, а також за шкоду і збитки, заподіяні довкіллю, правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб'єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Військова частина як суб'єкт господарської діяльності за своїми зобов'язаннями відповідає коштами, що надходять на її рахунок по відповідних статтях кошторису (крім захищених статей), а в разі їх недостатності відповідальність за зобов'язаннями військової частини несе Міністерство оборони України.

В той же час, Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» визначає правові засади здійснення у Збройних Силах України господарської діяльності, встановлює умови і гарантії її організації та державної підтримки.

При цьому, за змістом ст. 1 вказаного Закону господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.

В даному випадку із встановлених судом обставин не вбачається, що заборгованість Військової частини А4068 перед позивачем утворилася внаслідок господарської діяльності такої особи з ведення підсобного господарства, виробництва продукції, виконання робіт і надання послуг, передачі в оренду військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) з метою одержання додаткових джерел фінансування життєдіяльності військ.

З огляду на викладене, застосування в даному випадку приписів Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» є безпідставним, а відтак в задоволенні позовних вимог Державного виробничо-технічного підприємства «Граніт» до Міністерства оборони України необхідно відмовити.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача 2, оскільки спір виник з його вини.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Державного виробничо-технічного підприємства «Граніт» до Військової частини А4068 задовольнити.

2. Стягнути з Військової частини А4068 (99001, м. Севастополь, вул. Лазаревська, 1; ідентифікаційний код 24308352) на користь Державного виробничо-технічного підприємства «Граніт» (65078, м. Одеса, вул. Л. Терешкової, 27, корп. 2; ідентифікаційний код 14307848) заборгованість у розмірі 19 455 (дев’ятнадцять тисяч чотириста п’ятдесят п’ять) грн. 74 коп. та судовий збір у розмірі 1 827 (одна тисяча вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. В задоволенні позовних вимог Державного виробничо-технічного підприємства «Граніт» до Військової частини А2637 та Міністерства оборони України відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2015 р.

Суддя В.П. Босий