Рішення № 50056916, 08.09.2015, Господарський суд Житомирської області

УКРАЇНА

Господарський суд

Житомирської області

___________

_______________

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Від "08" вересня 2015 р. Справа № 906/1136/15

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Тимошенка О.М.

за участю представників сторін:

від позивача: Соломяна Н.О. (довіреність №5 від 12.01.15.)

від відповідача: не з'явився

розглянув у судовому засіданні в м. Житомирі справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю промислове підприємство "ЗІП"

до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"

про стягнення 796493,16 грн.

Позивачем пред'явлено позов про стягнення на його користь з відповідача 796493,16грн., з яких: 461174,84грн. боргу за поставлений товар по договору №05/08 від 05.08.14; 67078,82грн. пені; 256413,21грн. інфляційних; 11826,29грн. річних.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з підстав викладених у позовній заяві.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, причини не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи.

Враховуючи те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалась, надання письмового відзиву відповідно до вимог ст.59 ГПК України є правом відповідача, а не його обов'язком, господарський суд вважає, що неявка відповідача не перешкоджає розгляду справи за наявними матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

05 серпня 2014 року між Дочірнім підприємством "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (покупець/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю промисловим підприємством "ЗІП" (постачальник/позивач) укладено договір поставки товару №05/08 (а.с.16). За умовами вказаного договору, позивач зобов'язався передати (поставити) в строки встановлені договором у власність покупця товар, а покупець зобов'язався прийняти і оплатити товар (лако-фарбову продукцію).

На виконання умов договору ТОВ ПП "ЗІП" здійснило поставку товару відповідачу на загальну суму 461174,84грн., що підтверджується Специфікацією №1 до договору; видатковими накладними № ГП-0000588 від 07.08.14 на суму 399560,04 грн.; № ГП-0000589 від 07.08.14 на суму 13605,20 грн.; № ГП-0000590 від 07.08.14 на суму 48009,60 грн.; довіреністю на отримання товару №1391 від 08.08.14; товарно-транспортними накладними (а.с.19-26).

Пунктом 2.6. Договору передбачено порядок оплати, а саме: покупець товару здійснює його оплату шляхом безготівкового перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 (тридцяти) календарних днів з моменту отримання товару. Моментом отримання товару покупцем є дата підписання сторонами та скріплення печатками видаткової накладної.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Проте, відповідач свої зобов'язання щодо оплати товару не виконав, внаслідок чого станом на день звернення позивача з позовом до суду та на час розгляду справи у суді перед позивачем існує заборгованість в сумі 461174,84грн., що також підтверджується підписаним сторонами та скріпленим печатками Актом звірки розрахунків (а.с.27).

09.10.14 позивач надіслав відповідачу претензію за № 1553/5 з вимогою сплатити заборгованість, яку відповідач отримав 13.10.14 та залишив без відповіді та задоволення ( а.с. 40-41).

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).

Відповідно до ст.692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За нормами ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим,сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Таким чином, суд вважає позовні вимоги позивача в частині стягнення основного боргу в сумі 461174,84грн. обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

За несвоєчасне виконання грошових зобов'язань, позивач на підставі п.5.2 договору просить стягнути з відповідача пеню, що згідно розрахунку позивача становить 67078,82 грн.(а.с.10).

Зі змісту ст.610 Цивільного кодексу України випливає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Отже, порушення відповідачем строків оплати за надані послуги, є порушенням зобов'язання, що відповідно до ст.611 Цивільного кодексу України тягне за собою правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплату неустойки.

За нормами статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 5.2 Договору, у випадку прострочення (порушення, невиконання, протермінування, несвоєчасного виконання) покупцем строків (термінів) оплати товару, визначених умовами цього Договору та додатків до нього, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми грошової заборгованості за кожен день прострочення.

З огляду на вимоги ч.1 ст. 4-7 і ст. 43 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок грунтується ( п.1.12 Постанови № 14).

Розмір пені (подвійна облікова ставка НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня) та період її нарахування (не більше шести місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконане) повинні відповідати приписам ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч.6 ст. 232 , ч. 2 ст. 343 ГК України, оскільки інше не передбачено Договором.

Згідно умов договору та видаткових накладних, відповідач мав розрахуватися за поставлений йому товар у строк до 06.09.14.

Господарським судом самостійно здійснено розрахунок пені за період з 07.09.14 по 06.03.15 на суму боргу 461174,84грн., що становить 66320,73грн. та підлягає стагненню.

Відповідно до ст. ст.625 ч.2 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, розмір яких згідно розрахунку позивача становить: 256413,21 грн. інфляційних та 11826,29 грн. 3% річних.

Дані величини обраховані позивачем за період з 07.09.14 по 15.07.15.

Суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок 3 % річних приходить до висновку, що він складений правильно і тому задовольняє позов у цій частині в розмірі 11826,29грн.

Щодо стягнення інфляційних нарахувань, слід зазначити, що індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочки. Розрахунки індексу інфляції за квартал, період з початку року і т. п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т. д.) індексів (наказ Держкомстату від 27.07.2007 р., № 265 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін").

З огляду на викладене, індекс інфляції має нараховуватись в наступному місяці за місяцем, в якому мав бути здійснений платіж, тобто з жовтня 2014.

Натомість позивач помилково застосував індекс інфляції, що визначений за місяць, в якому відповідач, згідно договору, мав оплатити товар (вересень 2014).

Розмір інфляційних втрат за період з жовтня 2014 по червень 2015, який розрахований судом за допомогою комп'ютерної програми "Законодавство", становить 236243,28грн. та підлягає стягненню.

За ст.ст.627,629 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.525,526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином , відповідно до умов договору та вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Це положення кореспондується зі ст.193 ГК України, згідно якої об'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не оспорив, доказів сплати боргу не надав, у судове засідання не з'явився.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Враховуючи викладене, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково в сумі 775565,14грн., з яких: 461174,84грн. боргу, 66320,73грн. пені, 11826,29грн. річних, 236243,28грн. інфляційних. У стягненні 758,09грн. пені, 20169,93грн. інфляційних слід відмовити за безпідставністю.

Витрати, пов'язані з оплатою судового збору покладаються на відповідача пропорційно сумі задоволених вимог , оскільки він спонукав позивача звернутись з позовом до суду.

Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (10003, м. Житомир, вул. Перемоги,75; код ЄДРПОУ 32008278) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю промислове підприємство "ЗІП" (51901, Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, вул.Широка, 107-А, п/р 26002011011072 у ПАТ "Укрсоцбанк" МФО 300023, код ЄДРПОУ 21875464) - 461174,84грн. боргу, 66320,73грн. пені, 11826,29грн. річних, 236243,28грн. інфляційних, 15511,30грн. судового збору.

3.Відмовити в позові в частині стягнення 758,09грн. пені, 20169,93грн. інфляційних.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів з дня його оголошення. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Тимошенко О. М.

Віддрукувати:

1- в справу

2-відповідачу (рек. з повідом.)