Постанова № 50053648, 08.09.2015, Козелецький районний суд Чернігівської області

Провадження № 1-кп/734/155/15 Справа № 734/2551/15-к

У х в а л а

іменем України

08 вересня 2015 року смт Козелець

Козелецький районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Бузунко О.А.

при секретареві Галюк Л.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні в смт Козелець кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015270300000021 від 23 березня 2015 року, відносно

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця с. Богданівка Прилуцького району Чернігівської області, громадянина України, одруженого, військовослужбовця військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, інструктора взводу 3 навчально-механізованої роти військової частини польова пошта В0941, із середньою освітою, раніше не судимого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1, фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_2,

за обвинуваченням у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, яке надійшло до суду з обвинувальним актом та угодою про визнання винуватості,

за участю прокурорів Улановського О.О., Фрунзе С.В.

захисника Гуца А.М.

обвинуваченого ОСОБА_1

встановив:

14 серпня 2015 року до Козелецького районного суду Чернігівської області надійшов обвинувальний акт з угодою про визнання винуватості в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015270300000021, відносно ОСОБА_1, який обвинувачується у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України.

13 серпня 2015 року прокурором військової прокуратури Деснянського гарнізону лейтенантом юстиції Жук Богданом Сергійовичем, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015270300000021 від 23 березня 2015 року, та підозрюваним ОСОБА_1 у присутності його захисника - адвоката Гуца Анатолія Миколайовича укладена угода про визнання винуватості, яка і надійшла до суду разом з обвинувальним актом.

З угоди про визнання винуватості вбачається, що ОСОБА_1, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової частини польова пошта В0941, 02 березня 2015 року близько 21 години 00 хвилин в порушення вимог ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст.ст. 1, 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року, та ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року, умисно, з метою ухилення від військової служби, не одержавши дозволу відповідного начальника, самовільно залишив військову частину та проводив час на власний розсуд. 07 серпня 2015 року був затриманий військовослужбовцями Військової служби правопорядку і доставлений до військової прокуратури Деснянського гарнізону. Під час незаконного перебування за межами військової частини старший сержант ОСОБА_1 до органів місцевої влади і військового управління з питань подальшого проходження військової служби не звертався, хоча об'єктивно мав можливість це вчинити, чим вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 407 КК України, а саме - самовільне залишення військової частини, вчинене в умовах особливого періоду.

Згідно з вказаною угодою ОСОБА_1 беззастережно визнав свою винуватість у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України в обсязі повідомленої йому підозри.

Також вказаною угодою сторони із застосуванням ст.ст. 60, 69 КК України погодили покарання у виді арешту строком 4 (чотири) місяці з відбуванням покарання на гауптвахті відділення Військової служби правопорядку (сел. Десна) Чернігівського зонального відділу Військової служби правопорядку.

Розглядаючи питання про затвердження угоди про визнання винуватості, суд виходить з наступного.

За правилами п. 1 ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про затвердження угоди або відмову в затвердженні угоди з поверненням кримінального провадження прокурору для продовження досудового розслідування в порядку, передбаченому ст.ст. 468 - 475 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 7 ст. 474 КПК України суд відмовляє в затвердженні угоди, якщо:

1) умови угоди суперечать вимогам цього Кодексу та/або закону, в тому числі допущена неправильна правова кваліфікація кримінального правопорушення, яке є більш тяжким ніж те, щодо якого передбачена можливість укладення угоди;

2) умови угоди не відповідають інтересам суспільства;

3) умови угоди порушують права, свободи чи інтереси сторін або інших осіб;

4) існують обґрунтовані підстави вважати, що укладення угоди не було добровільним, або сторони не примирилися;

5) очевидна неможливість виконання обвинуваченим взятих на себе за угодою зобов'язань;

6) відсутні фактичні підстави для визнання винуватості.

Згідно з ч. 1 ст. 472 КПК України в угоді про визнання винуватості зазначаються її сторони, формулювання підозри чи обвинувачення та його правова кваліфікація з зазначенням статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, істотні для відповідного кримінального провадження обставини, беззастережне визнання підозрюваним чи обвинуваченим своєї винуватості у вчиненні кримінального правопорушення, обов'язки підозрюваного чи обвинуваченого щодо співпраці у викритті кримінального правопорушення, вчиненого іншою особою (якщо відповідні домовленості мали місце), умови часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків внаслідок вчинення ним кримінального правопорушення, узгоджене покарання та згода підозрюваного, обвинуваченого на його призначення або на призначення покарання та звільнення від його відбування з випробуванням, наслідки укладення та затвердження угоди, передбачені статтею 473 цього Кодексу, наслідки невиконання угоди.

Як вбачається з угоди про визнання винуватості, формулювання підозри зведене до того, що ОСОБА_1, будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив військову частину. Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 4 ст. 407 КК України, яка передбачає відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

В той же час ст. 408 КК України передбачає відповідальність за дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез'явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу. При цьому, кваліфікуючою ознакою є вчинення вказаного діяння в умовах особливого періоду /ч. 4 ст. 408 КК України/.

Тобто, сформульована в угоді про визнання винуватості підозра у вчиненні ОСОБА_1 певного діяння фактично містить в собі поєднання двох статей КК України: підозра сформульована за диспозицією ст. 408 КК України, а остаточно дії кваліфіковані за ст. 407 КК України, що не може бути сприйняте судом як дотримання в угоді про визнання винуватості вимог КПК України, а навпаки дає підстави суду стверджувати, що умови угоди суперечать вимогам КПК України.

Крім того, суд особливу увагу звертає на наступне.

До 05 березня 2015 року ч. 4 ст. 407 КК України передбачала відповідальність за самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці.

05 березня 2015 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Кримінального кодексу України щодо посилення відповідальності за окремі військові злочини» від 12.02.2015 року №194-VIII, яким, зокрема, статтю 407 КК України викладено в новій редакції та доповнено частину четверту, відповідно до якої посилено кримінальну відповідальність військовослужбовців за нез'явлення на службу без поважних причин, вчинені в умовах особливого періоду, крім воєнного стану.

Тобто, ч. 4 ст. 407 КК України в редакції, викладеній в угоди про визнання винуватості, існує з 05 березня 2015 року. Проте з угоди вбачається, що за ч. 4 ст. 407 КК України кваліфіковані дії ОСОБА_1, вчинені ним 02 березня 2015 року, тобто, фактично за той період, коли ч. 4 ст. 407 КК України в Кодексі в інкримінованій редакції не існувала.

Пред'явлене особі обвинувачення/підозра має бути конкретним і містити дані про час, місце та інші обставини вчинення злочину, оскільки особа має право знати, в чому саме вона обвинувачується/підозрюється і захищатися від пред'явленого їй обвинувачення. Таке право гарантується п. (а) ч. 3 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Верховною Радою України 17 липня 1997 р., згідно якого кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причину обвинувачення проти нього

Відповідно до ст. 2 КПК України завданням кримінального провадження є зокрема охорона прав і законних інтересів всіх учасників провадження, а також забезпечення швидкого і повного судового розгляду з тим, щоб, зокрема, до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, у тому числі під час формулювання обвинувачення, знати суть якого є беззастережним правом обвинуваченого (підозрюваного). Недотримання цих принципів є неприпустимим.

Крім того, з огляду на викладені редакції ст. 407 КК України прокурором в угоді про визнання винуватості не вказана редакція КК України, за якою кваліфіковані дії ОСОБА_1 /за редакцією до внесення змін, оскільки діяння розпочалося до 05 березня 2015 року, чи за редакцією після внесення змін/.

За таких обставин суд дійшов висновку, що умови угоди про визнання винуватості від 13 серпня 2015 року, укладеної між прокурором військової прокуратури Деснянського гарнізону лейтенантом юстиції Жук Богданом Сергійовичем, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015270300000021 від 23 березня 2015 року, та підозрюваним ОСОБА_1 у присутності його захисника - адвоката Гуца Анатолія Миколайовича, суперечать вимогам КПК України, тому суд вважає за необхідне відмовити в її затвердженні.

Оскільки угода про визнання винуватості надійшла до суду разом з обвинувальним актом, суд вважає за необхідне продовжити проведення підготовчого судового засідання для вирішення питання щодо призначення кримінального провадження на підставі обвинувального акту відносно ОСОБА_1 до судового розгляду.

Керуючись ст.ст. 472, 474 КПК України, суд

ухвалив:

Відмовити в затвердженні угоди про визнання винуватості від 13 серпня 2015 року, укладеної між прокурором військової прокуратури Деснянського гарнізону лейтенантом юстиції Жук Богданом Сергійовичем, який здійснює процесуальне керівництво у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015270300000021 від 23 березня 2015 року, та підозрюваним ОСОБА_1 у присутності його захисника - адвоката Гуца Анатолія Миколайовича.

Продовжити проведення підготовчого судового засідання в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42015270300000021 від 23 березня 2015 року, відносно ОСОБА_1 за обвинуваченням у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), передбаченого ч. 4 ст. 407 КК України, в загальному порядку.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали буде виготовлений і проголошений учасникам судового розгляду 10 вересня 2015 року о 12 год. 30 хв. в залі судових засідань № 4 в приміщенні Козелецького районного суду Чернігівської області.

Суддя Бузунко О.А.